Розклади на політичному кону змінюються, як нинішня погода
Політичні ігри довкола реформ, війни не мусять утверджувати загал на думці,
що справа стосується лише вояцьких онуч чи одностроїв майбутньої поліції. Як на
мене, доволі атракційна ідея Гройсмана про перемовини Києва із місцевими
депутатами Донбасу, обраними ще 2010-го, зовсім несподівано може трансформуватися
в деконструктивний елемент перенесення
обіцяних місцевих елекцій на весну 2016-го. Це, по-перше, грубо порушить
умови коаліційної угоди, компрометуватиме слівність президента, і навряд чи
сприятиме довговічності коаліції, яка, до речі, вже почала тріщати по швах. І
справа не тільки у радикалах Ляшка, але й почасти – Самопомочі, яка що раз то
відвертіше демонструє певну за ангажованість перед цілком певним олігархом. Хай
навіть патріотом…
Особливою буде історія стосунків пропрезидентської фракції і політичного
представництва у парламенті від прем’єра. Я не маю наміру вдаватися до
довколамілітарних міркувань, оскільки, як вже зазначив, не у них, зрештою,
суть. Суть у тому, що ні президент, ні його адміністрація, ні найвпливовіші
залаштункові гравці БПП первинно не налаштовані надалі прикривати огріхи Народного
фронту і, відповідно, його глави уряду. Навпаки, - підозрюю, що вже незабаром з
тамтешнього середовища залунають єрихонські труби нещадної критики. Досі була
популістська полова, призначена для легковірів, які сьогодні проковтнуть резони
«поміркованих», а завтра зі схожим ентузіазмом віритимуть Яценюкові, який
просторікуватиме, що «він хотів, але йому не дали». Причому, така постава буде
тільки на користь Арсенію Петровичу, оскільки зробить його жертвою
президентських інтриг. А роль жертви у форматі перевиборчої країни – більш ніж
вигідна.
Гадаю, що команда фронтовиків свідомо грала на грані наукової фантастики.
За великим рахунком, Яценюку наразі справді некомфортна прем’єрська посада,
оскільки не вона є квінтесенцією його справжніх намірів. Цей фотелик різною
мірою знадобився б оточенню лідера НФ, апетит якого щойно розпалився на владному
бенкеті. Але особисто Яценюку набагато зручніше залишатися зараз в «конструктивній»
опозиції, розігрувати роль «птахи, якій підрізали крила», щоб виграти в країні
ще одну виборчу кампанію, на цей раз локальну. Бо там ділитимуть архіважливий регіональний
ресурс, який стане після реформи місцевого самоврядування (бюджетної, між
іншим, теж) зручним стартовим майданчиком для стрибка у президентське крісло. Гроші
від МФВ, воно – звісно, добре, але Яресько і Гонтарєва – ці два порошенківських
цербери, не підпустять до них функціонерів з квоти Яценюка. Тим паче, що
закордонних сторожових псів теж не бракуватиме…
Прем’єр чудово розуміє, що БПП
бавиться з ним у піжмурки. Причому, не тільки кулуарні радники президента, але
й нібито лояльні «самопомічники». Ніхто ж не леліє ілюзій, у чому причина майже
суголосних заяв речників родом зі Львова і впертості пана Яценюка у питанні про
«Укрнафту». Вона – у Дніпропетровську.
Маю підозру, що за загального несприйняття Яценюка у ролі глави уряду після
непопулярних тарифних і фіскальних революцій, у середовищі БПП заговорили про
майбутнього технічного прем’єра. Однак для цього
потрібні парламентські багнети, тому, подейкують, що все частіше гору у цьому
дискурсі беруть то «нетерплячі», які не проти усунути Яценюка вже й негайно і
відформатувати коаліцію по-новому, залучивши туди декого із так званих
«незалежних»; то «резонери», які кажуть: «Зачекаймо, – хай Арсеній остаточно попечеться
на прем’єрському кріслі, хай розлютить обивателя не на жарт, а відтак…». Відтак
БПП гримне дверима у коаліційному домі, і не факт, що місцеві вибори доведеться
відкласти перед алярмовою потребою позачергових парламентських.
Однак… Розклади на політичному кону змінюються, як нинішня погода. Адже Порошенко
зможе скористатися з війни і протиснути через парламент додаткові повноваження.
Для себе, звісно… І ця обставина може стати незайвим козирем у перемовинах з олігархами,
які серйозно налаштовані на реставрацію «окаянних днів». Коли вони – Фірташ,
Пінчук, Ахмєтов, той же Порошенко, - правили у своїх вотчинах і періодично
гризлися за ласі шматки. Недвозначні сигнали з Відня про дивну ініціативу
«головного роботодавця України» і водночас клієнта американських борців з
відмиванням коштів, - наштовхують на певні роздуми. У грі, яка закономірно
також зводитиметься до майбутніх президентських перегонів, поза тусовкою
опинився лише дніпропетровський губернатор. Утім, чи можна не трактувати його
сповідь на засіданні Контрольної комісії ВР, як стартовий постріл у цьому
виснажливому марафоні?
Оте б завзяття і креатив, та й для іншого. Того, чого чекає країна, що
наближають тисячі на фронті і сотні тисяч у тилу. Вони, тільки вони, можуть
зіпсути олігархам і утаємничені схеми і настрій. Вказавши їм на місце у
відвойованій і вільній країні. Здобутій для всіх, а не для обраних.
Ігор Гулик.
Ілюстрація: veselahata.com
