Чому для Зе! "не важливі слова"? Бо він бреше

Історія з хамською фальсифікацією Офісом Зеленського телефонної розмови "лідера" з президентом Сполучених Штатів Джо Байденом, яку досі обговорюють не тільки у кулуарах та зацікавлені політикою, але й на поважних медійних майданчиках, могла б стати апогеєм усієї дотеперішньої практики популістичного режиму клоунократії. 

Могла б, якби я цілком не усвідомлював невичерпного ресурсу "масовиків-затійників" з Банкової та їхнього хедлайнера, які насправді тупо використовують інструменти недавнього сценічного фаху і вважають, що у політиці це зійде їм з рук.

Майже тридцять років тому, 1992-го, на американські і світові екрани вийшов кінобестселер Джонатана Лінна "Визначний джентльмен" з Едді Мерфі у головній ролі. 2021-го у Києві вирішили актуалізувати історію провінційного шахрая Томаса Джефферсона Джонсона, який, користуючись ідентичністю свого імені та прізвища з недавно померлим конгресменом, обирається до Конгресу. Викритий, він нагло заявляє: "Я маю намір балотуватися у президенти!" і ламає "четверту стіну" – уявну перепону між актором і глядачами.

Зеленський і Ко забули, що історія, втілена Едді Мерфі, - це кіно. Рівно ж, як переплутали свого виборця-інфантила з прискіпливою і зубатою західною "четвертою владою", яка не дає спуску новоявленим "джонсонам". Більше того, на Банковій виявилися не готовими до такого несподіваного (звикли ж безвідповідального ставлення до власних висловлювань) повороту. Настільки не готовими, що у відповідь на шквал звинувачень у відвертій брехні, наш "найвидатніший лідер сучасності" спромігся лише на жалюгідне белькотіння, мовляв, "не важливі слова"…

І, знаєте, ця відповідь стала для вчорашнього блазня і маріонетки такого ж пройдисвіта (принаймні, у тій же Америці це чудово усвідомлюють, ба більше, - взялися за правову оцінку його афер) Ігоря Коломойського, сеансом самовикриття. Бо направду, якщо "слова неважливі", то, виявляється, що лінгвістичні еверести обіцянок, маніпуляцій, завдяки яким Зеленський з кварталом дістався влади, - фікція, ілюзія, туман. Що досі "нові обличчя" успішно вішали на вуха своїм співгромадянам кольорову локшину, а ті, наївні та невибагливі, вірили всьому, що виходило з невтомних ротів шахрайського збіговиська. Починаючи з "кінця епохи бідності" і закінчуючи мільярдом дерев, якими Зеленський має намір запатичкувати всю країну.

Бо популістська брехня, на жаль, множинна на варіанти. Цю рису зауважив ще Монтень: "Якщо би брехня, схоже, як істина, була одноликою, наше становище було б набагато легшим. Ми вважали б достеменним протилежне тому, про що говорить брехун. Але протилежність істині має сотні тисяч облич і не має меж". Ось Зеленський викручується після конфузу з Байденом: "Отримає Україна, нарешті, ПДЧ чи ні – це питання бажання лише самого Альянсу. Якщо отримає – значить, нас там дійсно бачать. Якщо не отримає – це теж цілком конкретна відповідь". Але ж насправді Альянс не розкидається ні ПДЧ, ні членством, особливо для країн, які: а) не бажають сповідувати і виконувати певні критерії, обов'язкові для всіх; б) толерують у вищих ешелонах влади осіб, готових у будь-яку хвилину "злити" секретну інформацію потенційним противникам НАТО.

Ось Зеленський розпачає на сторінках Axios, що, мовляв, США ведуть подвійну гру у справі "Північного потоку-2", не інформуючи про це Україну (стратегічного, на думку Зе!, партнера). А ось та ж Axios, відома своїми зв'язками з Білим домом, цитує Державний департамент, що той "регулярно співпрацює з українськими офіційними особами щодо "Ппівнічного потоку-2". Напередодні передачі останньої доповіді в Конгрес Державний департамент повідомив українського посла у Вашингтоні та високопосадовців у Києві, включаючи керівника офісу президента, про зміст звіту".

Ось Зеленський втюхує українцям, що розповів голові Венеційської комісії Джанні Букіккіо про зусилля, спрямовані на проведення прозорих і відкритих конкурсів на зайняття посад у КСУ та в органах суддівського врядування. А ось сам сеньйор Букіккіо без евфемізмів і пістрявих обгорток каже, що підготовлені Верховною радою, у якій Зеленський має "монобільшість", зміни до закону "Про судоустрій і статус суддів", у разі їхнього ухвалення, вб’ють судову реформу.

Виглядає на те, що декларуючи патріотизм у війні з Росією, непримиренність до "реєстрових олігархів", незмінність євроатлантичного курсу, Зеленський тихцем від народу (і того, що його обрав, і того, що був категорично проти) гне лінію на розвал країни, її державних інституцій, руйнацію партнерства із західним світом. Бо, мовляв, перед нами – вибір: або "байдужа Америка", або Росія, з якою ми завжди домовимося…

Таємна війна проти України цілком очевидно узгоджена з Кремлем і його господарем, який за сім років агресії проти сусідньої країни, що вирішила йти своїм шляхом, зрозумів – війною Україну йому не здобути. Її можна тільки зруйнувати руками самих українців та обраних ними "своїх хлопців", - недалекоглядних, брехливих, жадібних до наживи, неперебірливих у засобах, безвідповідальних паяців.

І Путіну поки що це вдається. Перший результат – скасування зустрічі Джо Байдена із Зеленським, яка планувалася перед самітом американського лідера з президентом Росії. Тобто у липні, якщо Зеленський знову щось не збреше по-крупному, Байден говоритиме з ним, маючи у вухах і мізках позицію Москви. Москви, що не омине нагоди прямо сказати про неспроможність українців господарювати у власному домі, стару байку про failed state і про те, що, мовляв, навіщо Америці зайва мігрень з народом, який обирає собі таких брехливих недотеп у провідники. 

Ілюстрація: Алєксандр Лісафьїн

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Капкан для преЗЕдента

Наближені до влади джерела у Telegram-каналах не на жарт почали роздмухувати майже гоголівську історію про конфлікт між Зеленським та його Батею. Мовляв, "проффесор" старого гарту вкрай незадоволений поведінковими змінами сина, тим, що якогось нечудового дня той з "нормального свого хлопця" перетворився у "патріота", "русофоба", ледь не "бандерівця". Не знаю, наскільки правдивими є всі ці балачки, добре, що хоч до "вбив брата" наразі ще не дійшло…

Синхронно з гнівом Олександра Зеленського заспівали і з-за "порєбріка". Із почесного забуття десь у "Россотруднічєствє" витягнули онука ще одного совєтського релікта – генерала КҐБ, ексдиректора Служби зовнішньої розвідки, міністра закордонних справ і зрештою прем'єр-міністра Росії Євґєнія Прімакова. І Євґєній Прімаков-молодший написав у соцмережі, що цілком допускає привентивні удари по Києву та стратегічній інфраструктурі в Україні, якщо "бандерівець" з Банкової зважиться на наступ на Донбасі.

Якщо згадати істерику, яка лунала з "рота Путіна" Пєскова кілька тижнів тому, то вимальовується ледь не апокаліптична картина. Дехто із вітчизняних оглядачів угледів у ній зловісний привид Ґляйвіце.

Однак подальший розвиток подій свідчить не на користь страхопудів, котрі вважають, що Кремль готовий накрити Україну "килимовими бомбардуваннями" і ракетними ударами, не зустрівши при цьому жодного опору. Гадаю, що йдеться про набагато банальніші речі, ретельно прикриті димовою завісою російської пропаганди, "відосіків" "непересічного лідера сучасності" та феєрверками пустопорожніх рішень РНБО, яке останнім часом збирається у нас з регулярністю церковних богослужінь. Тільки от моляться там за… порятунок рядового Зеленського.

В американському серіалі "Картковий дім" є чудовий діалог про те, як поводять себе політики: "Ну, я ж не перший політик, якому не всі вірять". "Ми надто довго брехали, Френсіс". "Звісно, брехали! Уяви, що подумали б виборці, якби ми почали говорити правду".

Бо направду, Зеленський у капкані власних страхів як наслідку власної ж брехні. Він піддається навіюванням свого оточення, вірить у реальність нашіптувань, і готовий на найвідчайдушніші жести задля власного порятунку.

Він боїться Росії, бо ув очах Путіна нарешті вгледів не "мир", а три літери – "КҐБ", і чудово розуміє суть цієї зловісної абревіатури. Він боїться власного канцеляриста, позаяк нарешті до його ніжних вух і мізків дійшли далекі і більш ніж однозначні сигнали про, м'яко кажучи, співпрацю Єрмака з ФСБ. Адже саме після скандального відпочинку в Омані і тамтешніх зустрічей з доволі мутними персонажами з ерефії Андрій Борисович став лівою і правою руками Зеленського, його сенсорним апаратом.

Він боїться Медведчука як конкурента і кума того ж таки Путіна, і тому через РНБО запроваджує проти нього та його колег сміховинні санкції без наслідків. Так, для самозаспокоєння і для того, аби вчергове кинути жменю піску в очі патріотичного електорату.

Переляканий тим, що саме він відкрив шлюзи для повернення "януковичів" у владні коридори, і пробує захиститися від них гротескними рішеннями тієї ж Ради нацбезпеки про зраду під час голосування за Харківські угоди. Угоди, давно денонсовані Москвою, угоди, тексти яких ретельно готував… нинішній заступник Данілова Руслан Демченко.

На інтуїтивному рівні "творчої натури" Зеленський відчуває, що куди б він не смикнувся, - всюди рогачки та вовчі ями, налаштовані та вириті ним власноруч.

"Безстрашний лідер" боїться американців, які ніби то й партнери, але надто вимогливі до його ніжного еґо. Та й навряд чи "дядечко Джо" забув, як комік змушував 200-відсоткову прокурорку розібратися у справі "Бурісми". Та й, зрештою, у шухлядках заокеанських спецслужб вже давно лежать досьє на "політичних очільників" воюючої країни, які улітку минулого року одним телефонним дзвінком пустили на вітер не тільки зусилля цілої армії аналітиків та оперативників з масштабної затії для затримання "ваґнерівців", але й сотні тисяч доларів платників податків. І що бракує документального унаочнення "зради" від Bellingcat, у фільмі, широко анонсованому у світі, - щоб пастка щільно закрилася, позбавляючи його і поля для маневру, і головне – іміджу борця за "справедливість".

Зеленський чудово усвідомлює, що у брудному потоку мільйонів доларів, виведених з України і відмитих у Штатах чи не найодіознішим аферистів нашого часу, є частка, яка намертво прив'язує і його, - самовпевненого та надмір амбітного блазня, - до вже підсанкційного бородатого пройдисвіта.

І звідси – ще один страх Зеленського, страх вимовити вголос ім'я свого патрона (мабуть, "пофарбував зупинку"?). На заяви про санкції проти Коломойського відповідає недолуга Мендель. А у спробі "дати здачі" у черговому "відосіку", традиційно для "нового Зеленського" отримали Порошенко, Медведчук, Фірташ та навіть Пінчук (так-так, Пінчук, зять Кучми, недавнього радника Зе!) але… не Коломойський. Так, його ім'я прозвучало у переліку "олігархів", але не у контексті спічу про "кошти, виведені з ПриватБанку". Бо прізвища тут, за словами Зеленського, "не мають значення"… І вся ця "антиолігархічна риторика" загорнута у лівацьку позлітку "справедливості" для народу. А-la Уго Чавес…

Дехто направду вважає, що таким робом Зеленському акуратно вистелюють шлях до диктатури. Але наш горе-державець боїться і такої перспективи. Бо вона означатиме ізоляцію, "па-па Оманам" та Еміратам, навіть у День святого Валентина, доступу до банківських рахунків закордоном, до вілли в Італії. І, зрештою, безславний кінець, прикладів якого у Зе! предостатньо.

Ілюстрація: УНІАН

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Зеленський і… культура?

Днями "найвеличніший лідер сучасності" дав майстер-клас того, як, на його думку, народжуються фейки. Скористався, правда, не вельми вдалою нагодою – річницею з дня народження Шевченка. 

Виступаючи на черговому "форумі" "Україна 30", цього разу присвяченому питанням культури і медіа, Зеленський заявив: "Символічно, що ми говоримо про дезінформацію саме 9 березня, у 208-й день народження Тараса Григоровича Шевченка. Наш великий поет та письменник колись сказав: “Ту брехню, що справдиться, всі правдою зовуть". Я гадаю, ці слова великого українця заслуговують оплески… Дякую, особливо дякую тим, хто на мить засумнівався і згадав, що насправді це цитата Лесі Українки, а сьогодні не 208, а 207 років з дня народження Кобзаря".

Все б нічого, але того ж таки дня на Facebook-сторінці преЗЕдента з'явився дивний допис з нагадуванням про уродини Кобзаря, ось тільки проілюстрований "Портретом невідомого" роботи Тараса Григоровича. Тільки от "зелені культтрегери" чомусь вважають, що то автопортрет…

Уже кілька літ, відстежуючи поведінку випадкової особи у найвищому державному кріслі, я не можу позбутися думки про те, що Зе! досі не вирішив для себе елементарної для дорослих людей дилеми: "Бути чи здаватися?". От хоче він, аби інші цілком серйозно сприймали його як державного діяча, але чомусь ці інші не вірять, кажуть, що екскомік грає свою чергову роль. Надягає на себе маску інтелектуала і культурної людини, а насправді з його єства так і пре невігластво, совок і особлива інтерпретація "культури", родом з "русского міра". Пнеться у "миротворці", а насправді не розуміє, що припинити війну під силу рішучим і мужнім, а не страхопудам, котрі, знай, транслюють якусь несосвітенщину, аби лиш притамувати внутрішній страх – не тільки перед агресором, але й власним народом. Розповідає про "патріотизм", і тут же береться виправдовувати фанатично наполегливі спроби власної фракції нівелювати головні положення "мовного закону". Це ж треба, - договоритися до того, що, мовляв, вимога послуговуватися державною мовою "жене українців за кордон". І чи не цинізм, - просторікувати про це на "форумі" у день Шевченка? Дослівна цитата: "Я, дивіться, я згоден з тим, що в Україні комфортно має бути всім. І Україна має бути дуже ліберальною, якщо зберігати кількість населення, щоб воно збільшувалось, а не люди їхали з України. Тому має бути комфортно і в цьому питанні також. Поважати українську мову треба. Але поважати людей всіх нам потрібно".

Та й інструментарій для "видаватися", щоб не "бути", давно вичерпаний. "Відосіки" вже стоять вчорашнім фанатам поперек горла глевким шматком, яким, зазвичай, буває обіцяний хліб з маслом. Єдина річ, - вигадані в ОПУ "форуми", - той же серіал, тільки бюджетним коштом, тобто за рахунок наших з вами податків. Мовляв, ось вам продовження "Слуги народу", тепер платіть за задоволення… Попри астрономічні платіжки і ковідну безпорадність.

І в цьому, либонь, найяскравіший маркер специфічної "культури" епохи Зе!. Бо, власне кажучи, основою будь-якої культури є правда. Без неї годі говорити і про культуру назагал, і про культуру у вужчих сенсах. До прикладу, поведінкову, політичну, етичну, моральну складову цього дуже широкого поняття.

На тому ж таки "культурному форумі" Зеленський озвучив наміри презентувати в Україні якийсь вселенський центр боротьби з дезінформацією. Забувши, однак, сказати про, принаймні, дві речі. Перша – такий осередок боротьби з фейками успішно функціонує у Фінляндії, і працює в безпекових інтересах Євросоюзу. А, по-друге, на місці Зеленського я б вкусив себе за язика, артикулюючи наміри боротьби з вигадками. Адже саме на брехні політтехнологи за гроші Коломойського, інших кровно зацікавлених українських олігархів і, що найгірше, росіян, ретельно вибудовували виборчу кампанію хедлайнера 95-го Кварталу. Ба більше, ті ж таки підручні Зеленського тепер успішно працюють у розмаїтих владних кабінетах і навіть іноді зізнаються про минулі "грішки". Як от міністр культури Олександр Ткаченко, що не заперечує своєї причетності до "геніальної" побрехеньки про Порошенкового брата… Або ж геніально прикривають фіговими листочками Карпат сумнівний відпочинок "гаранта" в Омані. Або ж тотально брешуть про спецоперацію проти "вагнерівців", якої буцімто не було, а відтак, перед прилюдним викриттям, починають "терти" з керівниками МІ-6, мов би з якимись "рєшалами". Убогі, їй Богу.

Про політичну культуру Зеленського і його команди – розмова окрема. Звісно, можна пригадати і секс-скандали Яременка, і "корабельну сосну", і "собакси" як тарифну валюту. Але то – справи днів минулих. Сьогодні ньюзмекером новин-"зашкварів" від преЗЕдента стала "дєвочка", яку Зеленський якось пообіцяв журналістам "не давати ображати". То особа з чітко вираженими ознаками "географічного кретинізму" публічно собачиться з визнаними у світі політологами та експертами, то, ні сіло, ні впало, відповідає держсекретареві США Ентоні Блінкіну на його заяву про запровадження санкцій проти "папи"-Коломойського. Причому, зауважмо, ні з уст самого президента, ні з надр його Офісу, ми досі не почули реакції на ці, я б сказав, дуже серйозні кроки нової американської адміністрації.

Зрештою, навіть якщо б така офіційна реакція була, то не впевнений, що у Вашингтоні їй би повірили. І мали б для цього всі підстави, адже сам Зеленський і його оточення за два роки каденції вже не раз демонстрували, що кажуть одне, думають друге, а роблять взагалі казнащо. Звісно, виходячи з власних інтересів, а не з розуміння того, що культура назагал є випробуваним інструментом подолання політичних суперечностей. Але хто б про те думав, коли, до прикладу, можна нацькувати спецназ ДБР на музей Гончара?..

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Влада збанкрутувала, тому й бреше

Скільки живе людство, стільки ж і точаться дискусії довкола понять правди і справедливості, і вже маємо мільйони інтерпретацій цих cлів, аж до вкрай категоричних і таки безвідповідальних, на кшталт "у кожного своя правда".

Є чудовий естонський фільм "Правда і справедливість", відзнятий з нагоди століття тамтешньої державності, у якому несподівано ці, здавалося б, споріднені слова суперечать одне одному. Бо що з того, коли чесний фермер-трудяга прагне утвердити на Богом забутому хуторі Божу ж правду, поводитися з ближніми і сусідами так, як це написано у Біблії? Довкола ж усі волають, що досягти справедливості можна лише підступом, лицемірством і кривдою. Як наслідок – герой Андрес Паас поступово стає схожим на тих, хто прикладом доводить успішність саме таких практик "справедливості".

Ці практики, здавалося б, архаїчні і геть несучасні, є ходовими й у нас, в Україні, де править бал популізм, брехня і "дилетантура". Власне, на спекуляціях довкола "своєї правди" шахраї дісталися влади.

Однак "все минає, навіть найдовша змія", і нині Зе!команда опинилася, висловлюючись їхнім же арґо, "на порозі великого шухера". Їм не вдалося переконати багатомільйонний народ у своїй версії "правди" і "справедливості", ба більше, - тепер вони змушені брехати, брехати і знову брехати, гарячково шукаючи вихід з фактично безнадійної ситуації. Не суть важливо, де вони брешуть, - у "зачинених" ними ж vip-палатах "Феофанії" чи у залі засідань Кабміну, під парламентським куполом чи у слухавку телефонів міжнародного зв'язку. Важливо те, що їхня брехня вже очевидна для, мабуть, найзатурканіших обивателів, і викликає не лише відчуття відрази, але й відторгнення та гніву. Навіть блазню-кумиру натовпу на президентській посаді не під силу перетворити усіх співгромадян у таких собі "андресів паасів".

Реальність така, що змушує платити за дешевий популізм, причому, платити за всіма рахунками. А вивертати кишені доведеться не тим, хто солодко і обнадійливо заколисував народ фантастичними обіцянками земного раю, а самому народові, який купився на "правду" від "свого хлопця".

Що маємо наразі? Непевні перспективи ухвалення бюджету-2021, до якого "не доходять руки" розсвареної і фрагментованої "монобільшості", а радше об'єднання гуртків за олігархічними інтересами. Нині ж нам кажуть, що можливим є варіант прийняття бюджету лише у… січні наступного року. Це означатиме, що усі видатки держави, серед них – і соціальні, - будуть профінансовані на рівні не більше 78 відсотків видатків минулорічного січня. Тобто, комусь доведеться довго чекати на пенсії, допомоги, зарплати.

Та проблема навіть не у цьому. Було б з чого платити навіть оті жалюгідні "78". Бо наприкінці року нас чекають витрати на погашення міжнародних зобов'язань, тобто відсотків за кредитами. Де взяти ці кошти, зважаючи на велетенську діру у державній скарбниці, яка, за оцінками експертів, вже сягнула 200 млрд грн? Уряд "старих-нових облич" судомно намагається маневрувати, видаючи на гора фокуси фінансової еквілібристики. До прикладу, НБУ (незалежний нібито регурятор) погоджує рефінансування державного Укрексімбанку на 10 млрд грн. Навіщо такий рефінанс успішній установі? Все просто, Ватсоне, - для того, щоб Укрексім (наголошу – державний банк) викупив у міністерства фінансів ОВДП, а те, своєю чергою, дало гроші на найнагальніші потреби. Інших джерел – катма. Де ділися? Учорашній урядовець Ігор Уманський розповів детально про "скрутки" на митниці й податковій. А ще неймовірні кошти закатали в асфальт, розікравши левову частку "ковідного фонду", і вивели в офшори.

Сподівання на МВФ, як "ебонітову чарівну паличку", також марні. Дарма Зеленський розповідає "правду" про успішність перемовин з директоркою-розпорядницею Фонду про кредит, який він ні сіло ні впало порівняв з "кров'ю для організму людини". Крісталіна Георгієва недвозначно наполягає на справедливості: для перегляду програми співпраці потрібне повне узгодження дій. Причому мова ведеться навіть не про кредит, не про черговий транш, а про прибуття місії МВФ в Україну.

Але чи можна говорити про "узгодження", коли Зе!влада плювала на незалежність НБУ, методично розвалює антикорупційні структури, спочатку толерує зазіхання на основу основ боротьби з корупцією – електронне декларування, а відтак обирає для гасіння пожежі сумнівну "рідину" – коктейлі Молотова під Конституційним судом, або ж нахабно нагинає Раду розігнати цей "незалежний орган"? І прикриває свої антизаконні вчинки демогогією про "правду" і "справедливість".

Насправді у Зе! та його соратників вичерпався арсенал правдивих аргументів. Залишилася тільки тотальна брехня, названа "правдою".

Ілюстрація: Міхаїл Ларічев

Високий Замок 

Колонна латентных исламистов

Автор: Андрєй Бєлькєвіч. Джерело: Эхо Москвы

Рядом с Вальсом будет, возможно, идти его преемник на посту главы МВД Бернар Казнёв. За неделю до нового года Казнёв запретил журналистам называть «терактами» серию нападений с криками «Аллах Акбар» на прохожих и полицейских сразу в нескольких французских городах. Не хотел тревожить общественное мнение во время праздников

Далі: тут

Ілюстрація: blog.flickr.net

"Он так мне сказал"

Автор: Владімір Кара-Мурза. Джерело: Эхо Москвы

«Господин Путин не собирается аннексировать Восточную Украину. Я уверен. Он так мне сказал», – заявил Франсуа Олланд в интервью радиостанции France Inter.
А вот что еще говорил Владимир Путин.

Далі: тут

Ілюстрація: ntv.ru

Пропаганда Кремля у 2014 році

Нісенітниці і великі плани

Джерело: Радіо Свобода

2014-й був роком, коли засоби російської пропаганди різко активізувалися за межами Росії. Якщо всередині країни Кремль намагається переконати вже захоплену аудиторію, то за кордоном він ставить перед собою завдання заплутати людей.

Далі: тут

Ілюстрація: ipress.ua

Ложь как жанр 

Автор: Алєксандр Нєвзоров. Джерело: Сноб

Идеология, несмотря на писк либералов, уверенно создается и внедряется. Ей-то в первую очередь и требуется сортовая ложь в товарных количествах. (Не следует забывать о том, что у лжи есть и еще одна, крайне важная государствообразующая роль: она является традиционной духовной скрепой России, не менее важной, чем, например, холуйство, злоба, мракобесие или воровство).

Далі: тут

Ілюстрація: Corbis/All Over Press

Последнее слово Алексея  Навального

Автор: Глєб Павловскій. Джерело: Сноб

Чем больше человек приносит вранья, тем с большим враньем он сталкивается. Вранье стало сутью государства. Вчера выступает Путин и говорит: «У нас нет дворцов!». Да мы их фотографируем в месяц по три штуки!

Зачем терпеть это вранье? Зачем смотреть в стол? Жизнь слишком коротка, чтобы в стол смотреть. Я не успел оглянуться — мне уже сорок. Скоро внуки. Не успеем оглянуться — мы в постели, на нас смотрят и думают «Скорей бы он освободил жилплощадь». Мы можем гордиться только моментами, когда мы можем честно смотреть в глаза друг другу, когда мы делаем что-то достойное.

Далі: тут

Ілюстрація: topwar.ru

Текст останнього слова Алєксєя Навального у Замоскворєцеком суді Москви 15 грудня 2014 року - тут 

Лавров отримав за брехню «чотири Буратіно» від The Washington Post

Джерело: Радіо Свобода

У рубриці FactChecker на сайті видання The Washington Post вирішили перевірити висловлювання голови російського МЗС Сергія Лаврова, про те, що 80% членів конгресу США ніколи не виїздили за кордон. Виявилось, що такі заяви не відповідають дійсності.

Далі: тут

Ілюстрація: tsn.ua

Недофюрер недоимперии

Автор: Андрєй Піонтковскій. Джерело: Радио Свобода

Вышедший из гущи ментовской писатель земли русской Прилепин, например, в отличие от американца Хемингуэя, британца Оруэлла или француза Мальро предпочитает, сберегая себя любимого для московских презентаций и фуршетов, бросать в топку украинской Вандеи своих читателей и героев вплоть до последнего из поверивших ему провинциальных Санек. На грузовичках с Шаргуновым туда и в рефрижераторах обратно. Впрочем, профилактическая утилизация пассионарных Санек, будущих потенциальных лидеров социального бунта, входит и в набор фундаментальных целей национального вождя, который по своему внутреннему призванию гораздо более склонен к собиранию американских долларов, нежели русских земель. Так Путин и Прилепин трогательно нашли друг друга на общем поприще нейтрализации нежелательного социального материала.

Далі: тут

Ілюстрація: newsland.com

Будет ли «Мюнхенский сговор»  по Украине? 

Ілюстрація: boti.ru

Автор: Ярослав Бутаков. Джерело: Руфабула

Возможно ли повторение между Россией и Западом в отношении Украины чего-то вроде того, что имело место между Германией и Западом в отношении Чехословакии в 1938 году? С точки зрения Кремля, очевидно, что не просто возможно, но представляет собой главную надежду на благоприятный выход из ситуации.

Далі: тут

Про дух і  літеру

 Ілюстрація: ria.ru

Не знаю, як вас, а мене збирає нудьга та сум, коли наші законники починають розводитися про дотримання закону. Напади розчарування і гомеричного сміху вже минули, залишилися лише нудьга та сум. Перша – від усвідомлення того, що абсолютно нічого не змінилося під сонцем з тих пір, коли Марк Аврелій зронив свою сакраментальну фразу: "До чого жалюгідними є сповнені пихи люди, які міркують, що по-філософськи провадять справи державні". А сум… Сум – вічний супутник нудьги, і лише загострює відчуття  незмінності перспективи.

Ніхто не заперечує філософське налаштування у підходах до глобальних проблем. Іноді навіть варто забути про побутовістику і поглянути на цей світ і на себе у ньому збоку, з висоти, скажімо, поколінь прийдешніх. Але коли машкару інтелектуальності напускають на порожнечу аргументів, на демагогічні спроби виплутатися з життєвих пасток, маємо направду жалюгідне видовище.

Коли, до прикладу, після пекла в АТО її недавні скалічені душевно і фізично учасники місяцями шукають правди у чиновницьких бюрках, мені на гадку приходять натхненні обличчя київських лідерів, які обіцяли ветеранам визвольної війни земний рай.

Коли на закиди (радше наразі натяки) до розмаїтих інстанцій з приводу дотримання ними закону там починають на повному серйозі міркувати про дух і літеру, намагаючись, услід за поколіннями мислителів, нарешті з'ясувати, що з них первинне, – я згадую собі хрестоматійні історії давніх часів, коли одна-єдина закарлючка у вислові "Стратити не можна помилувати" вартувала нещасним голови. Але ж ми бодай ілюзорно, та все ж обрали демократію, у якій синтаксис з пунктуацією уже давно укладені у відповідні підручники, основні закони та підзаконні акти. Хай мене назовуть зловтішником, але люди, які демонстративно починають ігнорувати те, за що вони ж голосували щойно учора, те, за що пошматовано сорочки на грудях і голосові зв'язки, виглядають кумедно.

Мав я одну судову тяганину з високопосадовцем, якого необережно згадав в одній з газетних публікацій. Як на мене, то чудова ілюстрація ставлення наших державників до духу і літери. Адвокати "ображеного" залучили до аналізу простенького тексту лінгвістів з такими іменами, що одна лише згадка про них коштує, мабуть, більше ніж прожитковий мінімум пересічного українця. Тоді ходило "о букву", "дух" було проігноровано як такий, що шкодить позивачеві, як щось фатаморганне і дитинне. Формалістика буяла у судовій залі, допоки на стіл не викладено вагомих паперів, що одразу ж спричинили мирові потуги жертви "журналістського свавілля". Запиваючи кавою наше порозуміння, мій опонент почав щось про свободу преси і таке інше духовне… Та ці його аргументи чомусь не взяв до уваги прокурор, згодом посадивши мого співбесідника на два роки саме на підставі газетної публікації.

Ніхто, звичайно, не прагне посадити тотально всіх урядників за ґрати; рівно ж як ніхто не горить бажанням роздмухувати конфлікти посеред і без того сповненого негараздами життя. Йдеться про вчасне і цілком виправдане бажання нагадати нашим провідникам про те, що закони, написані в столиці, складаються з літер і слів, з чітких формулювань, яких обов'язково дотримувати. Тим паче, людям, які їх пишуть. Позиція ж ідеалістів, таких собі правових романтиків, які прикривають свавілля розмовами про "дух", "потребу моменту", "порозуміння", "мир" тут, м'яко кажучи, недоречна. Залишмо її на свята, а у будні будьмо прагматиками і реалістами.

А ще – відмовмося від технологій, які, зазвичай, вимагають подвійних стандартів. Технології – справа невдячна, застосовуючи їх, не забуваймо, що вони мають властивість бумеранга. Щоб коли він, не дай Боже, повернеться, знову не впасти у блуд поміж двох сосон – духом і літерою.

Ігор Гулик

Он устал 

Ілюстрація: ТАСС

Автор: Юрій Саприкін. Джерело: Новое время

...В России глава государства может произносить речи не то что в состоянии усталости, а вообще не приходя в сознание, и так на протяжении многих лет. Путин может сам устать от собственной усталости, и в какой древней Корсуни он найдет источник новой энергии — лучше об этом не думать. Тем более, находящееся в полной апатии общество, скорее всего, отреагирует на любой новый конфликт или очередной запрет теми же вялыми шутками или дежурными восторгами — и очевидно, больше озабочено тем, как бы сделать побольше запасов на зиму (которая, судя по курсу рубля, будет долгой). Никаких выводов из этой усталости не следует — просто такой вот исторический момент: мир, каким мы его знали, постепенно ползет под откос, и не находится сил, чтобы что-то с этим сделать

Далі: тут

Російське ТБ: Українська влада наказала солдатам АТО зігріватися кров'ю російських немовлят

Джерело: еспресо.TV

В ефірі пропагандистського телеканалу "Росія 1" син одеського сепаратиста Григорія Кваснюка Єгор розповів російським телеглядачам новий "ужастик" про Україну

Про це повідомляє еспресо.TV з посиланням на відповідну програму, фрагмент якої розміщено у You Tube. 

"По школах України пішов наказ зігріти солдатів АТО кров'ю російських немовлят", - фантазує Кваснюк-молодший.

Далі: тут