На порозі Зе!Енду

Ці рядки я пишу не тому, що на Майдані Незалежності, а відтак і під Офісом президента України зібралися люди, і їхня акція у багатьох повернула ностальгію за подіями восьмирічної давності. І попри те, що з усіх прасок і мікрохвильовок провладні "лідери громадської думки" волають, що новий Майдан – абсолютно недоречний, бо "Путін нападе!"Навіть усупереч тому, що у повітрі просто таки висить запитальна фігура: "На дідька нам такий президент?".

Є чимало непримітних симптомів того, що популістська влада занурилася у затяжну агонію. Бо якщо вони свідомо прагнули хаосу і сподівалися "просто поржать", то мали б прочитати застереження російського публіциста Віктора Єрофеєєва: "Безлад тому й безлад, що вимагає розправи над усім, з царями включно".

Один з таких опосередкованих натяків на агонію нереалізованої "зеленої автократії" – відмова Центральної виборчої комісії готувати всеукраїнські референдуми за сумнівними "ініціативами". Хай за ними не стояв сам Зе!, але, пригадуєте, як під час місцевих виборів 25 жовтня минулого року під дільницями тинялися люди зі скриньками та виготовленими на простих аркушах А-4 "бюлетенями" з п’ятьма запитаннями від президента? Таким, за задумом політтехнологів з Банкової, мало б виглядати "народовладдя". Відтак "Слуги…" у турборежимі ухвалили закон про всеукраїнський референдум, але настільки недолугий, що виправляти його взялася ще одна "вічна революціонерка" Юлія Тимошенко. І саме з її легкої руки з'явилися оті п’ять ініціатив, які кілька днів тому "закопала" ЦВК. І мала на те вагомі підстави: ініціативна група не спромоглася зібрати трьох мільйонів підписів, потрібних для реалізації "процедури". Здавалося б, що Зеленський, що Тимошенко у звичному для себе стилі спробували "піймати хайп" на питаннях, які, на їхню думку, викликають суспільний інтерес. Але з'ясувалося, що ні легалізація канабісу і грального бізнесу, ні "велика приватизація" не гріють душі громадян, яким, радше, доведеться думати над тим, як зігріти власні помешкання у час довгої й високотарифної зими. Ну, і, зрештою, сам факт "непослуху", здається, майже ручної ЦВК є симптоматичним.

Як і відмова Конституційного суду приводити до присяги щойно призначених за президентською квотою "свіжих колег". Я вже писав про те, що, прагнучи необмеженої влади й усіляко намагаючись усунути будь-які перепони на шляху реалізації такої захцянки, Зеленський, усупереч здоровому глузду і, зрештою, усіляким кадровим параграфам вирішив посадити "своїх людей" у не вакантні (за законом) крісла в КСУ. Тобто підкинути полінець у багаття задавненого конфлікту, спричиненого невмотивованим звільненням головного судді Тупицького і члена КСУ Касмініна. Вважаючи, що його укази оскарженню не підлягають, "юрист" Зеленський плюнув на реальну перспективу успішного оскарження призначень "своїх людей" у будь-якому суді, включно з ЄСПЛ. Але КСУ, - чи не вперше за 2,5 роки перебування Зе! при владі, - насмілився нагадати гарантові про Конституцію, яку той, за всіма приписами, мав би захищати сам. "Для того, щоб процедура призначення суддів Конституційного суду України та набуття ними повноважень відповідала вимогам європейських стандартів, установлених Страсбурзьким судом, неодмінно має бути дотримано приписів Конституції України, які гарантують верховенство права (правовладдя) в Україні та поділ державної влади", - сказав цього разу суд. Хотілося б вірити, що люди у мантіях захищали не тільки власне реноме і посади, але й зробили це з державницьких міркувань. Оскільки каток руйнівників інституцій зайшов настільки далеко, що громадяни мали цілком достатньо підстав остерігатися появи відверто колаборантських законів на кшталт "виборів в ОРДЛО" чи "амністії для бойовиків". І КСУ залишався чи не єдиною перепоною для "тихої" капітуляції перед Росією з волі Єрмака, Демченка та інших відомих персонажів вітчизняного "марлезонського балету".

Правда, події минулого тижня засвідчили, що агонія режиму пустила метастази у середовищі найбільшого досягнення популістів – монобільшості. Її реально штормить, - і не тільки унаслідок скандалу з відставкою спікера. Разумков, що був натхненником перемоги Кварталу 2019 року, обрав власний шлях, і прихопив зі собою два з половиною десятки однодумців. Аж ось і мажоритарник Роман Соха згадав про сумління: "Я хочу бути чесним перед самим собою та виборцями, яким я маю дивитися в очі", - заявив цей "сірий депутат-мажоритарник" і гримнув фракційними дверима. Хотілося б вірити у те, що його мотивували справді високі пориви. Але чомусь видається, що це типова поведінка щурів під час серйозного шторму. Якщо врахувати, що у групі Разумкова ще шість схожих до Сохи мажоритарників, то їм нічого не важить безкарно (тобто без втрати мандата) вийти зі "СН".

Те, що монобільшості вже за фактом немає, свідчить і голосування за звіт ТСК Безуглої, яка реально відбілювала Зеленського і Єрмака у справі "вагнерівців". "За" було… 212 "слуг" з 242-х…

Процес, безумовно, триватиме. Особливо, коли зважити на останні соціологічні заміри. Так, Київський міжнародний інститут соціології заявив про тектонічний злам в електоральних симпатіях наприкінці листопада. За його даними, найвищу підтримку мають "Європейська солідарність" (14,8% серед усіх респондентів і 17,1% - серед тих, хто визначився з вибором), "Слуга народу" (відповідно, 13% і 15%). Тобто вперше "слуги" поступилися політсилі "попередника". Не думаю, що це сприятиме згуртуванню дивного зібрання випадкових людей, які трималися за свого "найвидатнішого лідера", як воші кожуха. Поки він, принаймні про людське око, виглядав таким…

Ілюстрація з відкритих джерел

Кого не буде у "списку олігархів"?

Характерна риса блазне-популістів, зрештою, як і всіх, хто спекулює на легковажності та інфантилізмі обивателя, - відкладати важливі речі "на потім", обіцяючи "світле майбутнє". Мовляв, оце подолаємо нинішній складний період, а відтак… 

Правда, довгі язики таких обіцяльників часто грають з ними у гіркі жарти. Так трапилося і з міністром юстиції Денисом Малюською, який взявся трактувати законопроєкт "самого Зе!" про олігархів. Цей, м'яко кажучи, дивний персонаж української політики фактично визнав, що документ, народжений у нетрях ОПУ, є нецивілізованим. "Законопроєкт про олігархів – тимчасовий. Тому що протягом періоду дії закону про олігархів будуть впроваджені цивілізовані механізми, такі самі як на Заході", - сказав Малюська.

Слід розуміти, що "зеленим слугам" так кортить "вау-ефектів", що заради них вони готові на "тимчасово нецивілізовані" кроки. Біда лише в тім, що принцип "мета виправдовує засоби" давно скопрометований, що все тимчасове, зазвичай, стає вічним, і задля того, аби розгребти плоди бурхливої діяльності "врємєнщіков" іноді доводиться класти людські життя.

Рівно ж, як і Олексій Данілов, секретар РНБО, - структури, перетвореної Зеленським у макабричну реінкарнацію середньовічної інквізиції чи винайдене у большевицьких сховках "ОГПУ", теж обіцяє, що у "списку олігархів", передбаченому цим, з дозволу сказати, "законопроєктом", не буде випадкових людей. Звісно, не буде. Туди, судячи з критеріїв і довільності їх застосування, потраплять лише ті, на кого вкаже перст "найвидатнішого лідера сучасності". А як же інакше, - президент – голова РНБО, що фактично формує порядок денний щоп'ятничних серіалів, і сам особисто повідомляє про наслідки бурхливої дільності дорадчого (на цьому наголошу особливо!) органу, якому ні сіло ні впало наділено небачені для цивілізованої країни повноваження: карати і милувати.

Але повернімо питання інакше: якщо у "списку олігархів" не буде випадкових людей, то хто ж гарантовано не потрапить у цей сумнівний реєстр?

Відповідь є однозначною – лояльні. Що цікаво, правові підстави для тих, хто готовий "гаряче полюбити" чинну владу вже готові. Минулого тижня у парламенті було успішно поховано головні принципи електронного декларування, досі обов'язкового для кожного держслужбовця. Усього дві маленькі правки до закону про е-декларування, але вони також дають можливість повертати ним, мов дишлом. Відтепер "державні мужі" не зобов'язані декларувати свої статки, і їм за це "нічого не буде". І ще – вони позбулися потреби "світити" статки родичів, якщо ті… не дали на це згоди.

"Деолігархізація" по-зеленськи лише зовні схожа на броунівський рух. Насправді вона укладається у вельми продуманий ланцюжок логічних, з точки зору сценаристів, кроків. Зміни до закону про чиновницькі декларації – такий собі медяник для потенційних союзників. А ось відосік, записаний актором розважального жанру, який за сумісництвом підпрацьовує на посаді президента, містить можливі "батоги" для тих, хто спробує демонструвати глибоке занепокоєння неправильністю його політики. Мовляв, якщо хтось спробує бунтувати проти ухвалення його "антиолігархічного" дітища, то на цього неслуха впадуть усі кари небесні.

Зеленський чудово розуміє: парламентські перспективи папірця, який він та його Квартал пропонує до розгляду під куполом, вельми туманні. Насамперед через те, що більшість народних депутатів потрапили туди задля того, аби лобіювати та проштовхувати інтереси тих таки олігархів. На жаль, у сучасній Україні важко уявити собі законотворчість іншого штибу. Навіть у монофракції "Слуг…", яким насамперед адресований спіч президента, рельєфно помітні групи, що служать далебі не народові, і не стільки самому лідеру, як окремим щедрим багатіям, реальним "роботодавцям". Тому годі уявити, що ті, хто годується зі "щедрих рук", з якогось дива почнуть ці руки "кусати".

Але є й інша річ. Днями колишній "слуга", нардеп Гео Лерос, відомий так званими "плівками Єрмака", розповів про "додаткове стимулювання" пропрезидентської фракції, про зарплати у "конвертах". Він переконує, що суми, які щомісячно лягають до кишень "народних обранців" коливаються від 20 до 50 тисяч доларів. "Це шалені гроші, яких ніколи в житті ці люди не отримували і після депутатства не будуть отримувати", - розповів Лерос в ефірі одного з телеканалів.

Зеленський фактично шантажує своїх ненаситних нуворишів з фракції, розповідаючи, що у випадку провалу законопроєкту, він оголосить всенародний референдум. Тобто, натякає на перспективу розпуску парламенту, а, отже, припинення "конвертованої благодійності" для вчорашніх фотографів, аніматорів і просто "хороших хлопців".

Тож відповідь на запитання: "Хто не потрапить до реєстру олігархів?" лежить на поверхні. Ті, кому поталанить потрапити до іншого списку. Цей список формує сам Зе, - схваленням згаданих поправок до закону про е-декларування і пильним відстеженням поведінки "слуг". По-суті, Зеленський взявся за побудову "державного олігархату", наразі звично маскуючи власні плани популістськими "фішечками" і згодовуючи ними наївну публіку. Відтак, коли його затія вдасться, він, звісно, знову вийде перед телекамеру, аби зізнатися: "Даруйте, можливо, ми діяли не надто шляхетно й цивілізовано, але все ж заради всезагального блага". Але тоді з-за його спини визиратиме легіон вірних преторіанців, вигодуваних, вимуштруваних та відданих лідерові. Їх не називатимуть олігархами чи іншими "поганими словами". Та й державний устрій в Україні теж називатиметься по-іншому…

Ілюстрація: Сєрґєй Йолкін

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

БлаЗень на роздоріжжі

Судомні намагання "Слуг…" вигадати собі ж якусь більш-менш пристойну ідеологічну платформу і ухвалити її на з'їзді у більш-менш притомних спостерігачів викликають лише скрушні посмішки. 

Бо як не називай політичну практику говорити одне, робити друге, а думати – взагалі про стороннє і нереальне, - інакше й не назвеш, окрім як брехнею, шахрайством і популізмом. Стефанчук і Ко за вказівкою Зе! можуть ще три роки до завершення каденції вправлятися у креативі, однак вийде, як завжди – пшик…

Зрештою, вчорашній актор розважального жанру та його Квартал можуть скільки завгодно думати, що це вони керують країною, що це вони формують тренди і політику великої держави, що це вони визначають, куди нам рухатися, але насправді – це ілюзія і видавання бажаного за дійсне. Утім, якщо їм з Печерських пагорбів очі застелила фантастична пелена, то поруч, у Європі, так не вважають. Європарламент, ухвалюючи минулого тижня чергову доповідь щодо угоди про асоціацію з Україною, можна сказати, тицьнув носом у причину причин наших поразок на інтеграційному шляху.

"Європарламент вкрай занепокоєний неприкритими спробами приватних інтересів підірвати досягнення країни в боротьбі з корупцією та загалом у демократичних реформах, зокрема, шляхом захоплення політичної влади деякими українськими олігархами (курсив мій – Авт.), які ослабили орієнтовану на реформи більшість у Верховній Раді", - сказано у документі.

Тобто за фактом маємо владу олігархів, які свого часу "скинулися" на проєкт "аби лише не Порошенко", і всадили на президенський фотель свою маріонетку. Ба більше, європарламентарі дещо перебільшили у формулюванні про "більшість, орієнтовану на реформи в Україні", позаяк ця більшість – "Слуги…" тих таки ж олігархів, яким не до смаку жодні реформи, тим паче європейського зразка. Бо і Коломойський, і Боголюбов, і Пінчук, і Фірташ ніколи не поривали пуповини, яка в'яже їх з Росією та тамтешнім, теж олігархічним бізнесом. Тому будь-які порухи високопосадової ляльки, навіть "спроби самозахисту", як оце бачимо у ситуації із забороною медведчуківсько-козацьких телеканалів, сприймаються ними як прямий непослух і нечуване зухвальство. І вони відповідно діють. Згадаймо хоча б як у розпал снігового апокаліпсису голова парламентського комітету з питань енергетики Герус відчайдушно поширював фейки при нібито призупинку енергоблоків на Добротвірській та Ладиженській ТЕЦ, аби тільки виправдати експорт російської електроенергії. Або ж те, як легковажно віддали в управління нардепу Андрієві Деркачу (відвертому агенту ФСБ за версією американського міністерства юстиції. – Авт.) національну компанію "Енергоатом".

Ясна річ, що для Зеленського перед екватором його президентства важливо втримати не стільки рейтинги для майбутнього походу на другу каденцію, як всидіти у кріслі взагалі. Ініційований усілякими там рабиновичами імпічмент його не надто лякає, бо, у принципі, закон про відсторонення першої особи держави виписаний в інтересах саме цієї особи, з усіма запобіжниками і перепонами. А ось спроба перевороту, яку наполегливо Зе!режим звично приписував Порошенкові, видається є цілком реальною. Особливо після того, як з подачі Нацкорпусу поліцейський спецназ просто вимушений був пов'язати так званих "Патриотов за жизнь" і вилучити на їхній базі у Тверському (!) тупику столиці цілий арсенал зброї.

Можливо, до Зеленського врешті-решт дійшло, що його використали утемну сили, набагато потужніші, ніж його реноме "свого хлопця". Що ситуація виглядає достоту вибухонебезпечною. Що йому заздалегідь вже готують наступника, який перебере владу за слушної нагоди, наплювавши на "мир-дружбу-жвачку" передвиборчих часів. Йдеться про спікера парламенту Дмитра Разумкова, якому останнім часом малюють астрономічні рейтинги народної довіри. І хоча типовий представник київського "рассєйства" ще не доріс ранжиром до опезежесного Юрія Бойка, за ним також бовваніють зловісні тіні вітчизняного олігархату.

Як не дивно, порятунком для Зеленського можуть стати ініціативи його найзапеклішого ворога – Петра Порошенка і його "Європейської Солідарності". Якщо, звісно, "найвпливовіший лідер" відкине особисті амбіції або ж страх втратити владу змусить його дослухатися до голосу здорового ґлузду. Пакет законопроєктів, згідно з якими в Україні реально каратимуть колаборантів, і не тільки на окупованій, а й на підконтрольній Києву території - це тест для преЗЕдента і "Б" для вже проартикульованого ним "А" (указу про заборону проросійських каналів). Якщо цей документ буде ухвалено, то можна буде сподіватися на реальну відповідальність кума Путіна, його відгодованої на кремлівські гроші партії, її озброєних "тітушок", розмаїтих Портнових та Мураєвих. Це також і можливість зберегти обличчя, припинивши переслідування патріотів і домовившись з ними про план порятунку країни.

А робити це слід вже і негайно, не розмазуючи проблему на сумнівні 30 діалогів до 30-річчя Незалежності. Не ховаючи краплені карти у блазненському рукаві, обіцяючи публіці щось незвичне і феєричне на 24 серпня. Не задобрюючи обивателя нездійсненними пряниками на кшталт знижених за його ж кошт тарифів. Не плодячи безсенсові відосики з погрозами на адресу уявних опонентів. Слід, можливо, ретельно перечитати де Голля: "Юридично і фактично державна влада є такою, лише коли висловлює вищі інтереси нації і спирається на довіру громадян. Зводити державну споруду на іншій основі – значить будувати на піску і ризикувати, що вона впаде за першої ж кризи".

І тут мова не про ідеологію "Слуги". Тут – про "вищі інтереси нації". Який шлях обере Зеленський, - покаже час. Але й на роздоріжжі йому міркувати вже ніколи…

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Зрадницькі альянси

Понад рік тому і президентський престол, і залу під куполом парламенту кавалерійським наскоком тріумфально взяли адепти "совка невмирущого".

Розповідати про те, що в Україні найбільше полюбляють "продавців ілюзій", обираючи їх на найвищі посади і у місцеві ради, це, даруйте, "проповідувати церковному хору". Тобто так було, так, на жаль, є, і так, мабуть, буде. З різних на те причин, зокрема і через традиційну нелюбов обивателя до влади і до політиків. Зрештою, саме на цій струні грають популісти різного штибу, відверто протиставляючи себе як "хлопців з народу" "отим баригам, що біля корита".

Прийом примітивний, однак, як бачимо – дієвий. Не важливо, що діставшись до того ж "корита", тобто державних фінансів і потоків, вчорашні "голобородьки" і "свої хлопці" зазнають моментальної метаморфози. Причому, масштаби грабунку, корупції і кумівства у них на порядок вищі. Що, зрештою, прогнозовано, позаяк учорашнім лузерам і невдахам теж хочеться жити "по-людськи". А "по-людськи" вони трактують доволі специфічно.

Однак загальні міркування про вітчизняний популізм аж ніяк не виключають різниці між політиками, які взяли його за політичну практику. Причому, відмінності є часами дуже суттєвими, я б навіть сказав, разючими.

Два роки тому і президентський престол, і залу під куполом парламенту кавалерійським наскоком тріумфально взяли відверті адепти "совка невмирущого". Вдало видаючи себе за носіїв модерних ідей, користаючи з найсучасніших політтехнологій, каналів комунікацій, жонглюючи "просунутою" термінологією з аресеналу "крутих айтішників", обіцяючи перетворити країну на "рай діджиталізації", на такий собі електронний багатофункціональний сервіс для посполитих, у якому не буде шансу ні злодійству, ні корупції. Але насправді… Насправді ці хлопці з "кварталів" "зрусифікованих міст" мали в арсеналі добре підвішені язики, а ще – небачене досі нахабство, яке дозволяло їм водночас одягати тоги "батьків нації" і тут же брутально знущатися над її історією, цінностями та ідеалами. А пропонувати натомість запаковану у сучасну обгортку міфічну "ковбасу по 2.20", "дружбу народав", "мир у всьому світі". Бо, у принципі, "какая разніца", аби холодильник і шлунок був повним, а по тєлєку безперервно йшло низькопробне, укохане обивателем "мило".

Зараз ми пожинаємо гіркі плоди дворічного правління "голобородьків". Діра у бюджеті, призупинення соціальних виплат, цілковитий туман у баченні того, що нас чекає попереду. А ще – пандемія, яку популісти совдепівського зразка мають намір побороти чи то шаманськими заклинаннями з щотижневих Зе!"відосиків", чи жорстким локдауном, який заб'є останнього цвяха у домовину дрібного і середнього бізнесів.

Але якщо ви легковірно гадаєте, що в Україні процвітає популізм суто "совкового" зразка, що "слуги народу" є ексклюзивними носіями цієї політичної течії, то мушу вас розчарувати. Результати місцевих виборів, а особливо процес формування розмаїтих регіональних коаліцій після цих елекцій, дають зрозуміти, що насправді у нас – парад популізмів різного штибу. Висуванці партій, які буквально вчора демонстрували фанатичну принциповість та опозиційність до владної "Слуги народу", ні сіло ні впало почали зливатися з нею у екстазійних обіймах містечкових альянсів. Геть риторику, ідеології і всілякі "дріб'язкові речі", гайда ділити крісла і дерибанити бюджет! У Тернопільській облраді маємо дивного покруча "Слуги народу" з "Батьківщиною", "Довірою", "Свободою" (!!!) плюс "за майбахи" імені Коломойського. В Івано-Франківську (теж на обласному рівні) "СН" знайшла партнерів з тієї ж таки "Батьківщини", "За Майбутнє", "Платформою громад" і… знову ж таки "Свободою". Ясна річ, про людське око такі "каоліції" пояснюються благими намірами конструктивної роботи задля народу. Але насправді – це популізм, в основі якого, далебі, не "совок" "слуг", а схильність до малоросійської колаборації з владою будь-якої барви. "Перевзування" в польоті, безпринципність та й, зрештою, зрада своїх виборців.

А ось у столичній облраді маємо перший прецедент коаліції буцімто проєвропейських сил з відверто реваншистською, проросійською ОПЗЖ. Я колись вже писав, що союз з "медведчуківцями" обов'язково стане маркером, який відкриє розуміння того, хто є хто в українській політиці. І ось "перша ластівка" – у Київській облраді представники "Слуги народу" знайшли союзників серед обранців прихильників "Батьківщини" і "Опозиційної платформи". Якщо для "СН" такий союз природний, попри затяту конкуренцію з політсилою Медведчука на Південному Сході, то симпатики Юлії Тимошенко, мабуть, досі оговтуються від схожого вибору "партнерів".

Бо якщо врахувати, що кістяк ОПЗЖ складають колишні регіонали і симпатики "вічно легітимного", який свого часу гнобив лідерку "Батьківщини" у харківській тюрмі, то залишається лише розвести руками.

Але такі, скажу відверто, зрадницькі альянси не є рефлексивними жестами, спричиненими щирим бажанням виправити наслідки невправності і дилетантства "Слуг". Це – цілком виважена і продумана стратегія, базована на справжніх, а не призначених для публіки, партійних цінностях і уподобаннях. Це - підсвідома жага влади плюс невтілені амбіції. Їх можна реалізувати, лише поставивши у грі на тих, кого відтак можна знищити або ж відштовхнути зі шляху до трону.

Я не знаю, чим завершиться для України цей парад популізмів. Але точно знаю, що жоден з них не принесе для пересічного українця манни з небес. Бо ті, хто повірив у "голограму грошового дощу" (так влучно охарактеризував популізм клептократів один із сучасних філософів), рано чи пізно дійдуть простого висновку. У житті слід платити за все, особливо за помилковий власний вибір.     

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал 

Диявол носить… зелене

Звісно, можна вішати всіх собак на Конституційний суд, який, м'яко кажучи, скористався своїм "службовим становищем" і задля порятунку власного реноме непорочності, та для утвердження в суспільних мізках думки про всесильність і безкарність вітчизняної Феміди, ухвалив безпрецедентне рішення про НАЗК. 

Можна кивати у бік ініціаторів розгляду... Коломойський і Медведчук мають достатньо "говірливих голівок", аби постфактум пояснювати те, що сталося. До прикладу, Давіда Арахамію, якому не вперше привселюдно брехати, навіть не відвівши оченят. Його філіппіка про те, що всі судді КСУ – це "від Порошенка", не гідна навіть вуст базарної перекупки, яка живе чутками і вірить першому-ліпшому.

Усі ці персонажі – Коломойський зі своїми маріонетками, Медведчук зі своєю "опозиційною" партією, Давід Арахамія і ще тисячі підспівувачів, сервільних адвокатів, диванних експертів і відвертих ботів, - актори другого плану.

У «сухому залишку» це – Зеленський. Саме він спричинив небувалу конституційно-правову, інституційну і політичну кризу в країні. Підсвідомо чи через незнання, - не важливо.
Саме він погодився стати "весільним генералом" у грі, затіяній олігархами, перш за все, Ігорем Коломойським, за безпосереднього інтересу країни-агресора. Саме Зеленський упродовж президентської виборчої кампанії, суголосно з пропагандистськими голосами російської гібридної війни, за гроші Коломойського та інших "невдоволених" олігархів, утовкмачував у мізки виборців гасло: "Будь-хто, тільки не Порошенко". Саме він своєю псевдопацифістською риторикою проштовхував зовні "прикольний" меседж "какойразніци". І він, і ті, кого він завів у владні кабінети, ніколи не ідентифікували себе з українством, а навпаки – чекали слушної нагоди, аби зробити вилазку з ворожих шанців і захопити надійний плацдарм. Зеленський став для них таким шансом, і вони ним скористалися.

Для Коломойського головне – облаштувати собі надійний сховок від американського, британського та ізраїльського правосуддя. І такою "криївкою" бачить тільки Україну специфічного зразка – ізольовану від цивілізованого світу, хаотичну, анархічну, непрогнозовану, за визначенням Путіна – failed state. З цією метою інвестував у блазня. Звісно, були й інші мотиви, - Приват, збагачення, вседозволеність і всевладдя. Життя внесло корективи, і Коломойський зрозумів, що може програти. Тому й розпочав свій вселенський "шатун".

Коли згадуємо про Медведчука, - теж маємо розуміти, - це Зеленський. Кум Путіна вміє грати на почуттях совкового електорату, по-диявольськи спокушає "миром" "втомлених" війною з Росією. Але саме Зе! зробив зовнішньополітичну доктрину Медведчука наріжним каменем власної стратегії "завершення війни десь посередині". Саме з його подачі на Сході триває "перемир'я", збираючи щоденне криваве жниво серед наших захисників. Саме Зеленський своїм популізмом розчистив електоральне поле для ОПЗЖ на Південному Сході, а, отже, створив підстави для, борони Боже, майбутнього параду "суверенітетів".

Коли кажемо про реванш "януковичів", зокрема – про Портнова, - це також Зе!. Бо де раніше був нині "незалежний журналіст", а насправді архітектор корумпованої, прогнилої, безпринципної судової системи? Одразу ж після інавгурації Зеленського Портнов і Ко рвонули в Україну, відчуваючи, що прийшов час сатисфакції за фіаско у Революції Гідності. І тут їм знайшли застосування, - що на високих державних посадах, що у статусі "негласних радників", що у ролі "лідерів громадської думки".

Зеленський тепер гарячково шукає виходу з пастки, змайстрованої власноруч. Але він на те не здатен, - невіглас у юриспруденції, у державному управлінні, інфантил і не боєць. Він ламає Конституцію через коліно, істерично вимагаючи від Ради розгону КСУ. А Медведчук тим часом хлюпає бензину у кострище пристрастей – вимагає розпустити парламент. Онуки "бородатої бабусі" на кшталт Парасюка влаштовують вакханалію під Конституційним судом, а хтось тихенько радить суддям взятися за розгляд не менш слизьких справ – до прикладу, Закону про мову чи Закону про гарантування вкладів фізичних осіб.

Тому, попри одіозність залаштункових гравців, які взялися нині руйнувати державність, не забуваймо про першопричину. Про особу, без якої вони б і досі ниділи у кутку – хто женевському, хто кримському, хто взагалі десь під Ростовом… Про Зеленського.

Ілюстрація: joyreactor.cc
Мій Telegram-канал. Долучайтеся ))

Втома від Зе!

Зеленський надалі намагається видавати бажане за дійсне. Коментуючи на Facebook, м'яко кажучи, невтішні результати своєї політичної сили на виборах органів місцевого самоврядування, спробував перевести стрілки на втому народу від тривалих перегонів. 

Мовляв, "завжди занадто багато передвиборчих емоцій. Ми все ще не навчилися спокійно дискутувати та слухати один одного. Шукати компроміси. Співпрацювати. І тому, коли передвиборча кампанія наближається до фінішу, втома від виборів у суспільства безмежна".

Насправді, суспільство втомилося від самого Зе!. І як випадкової особи на найвищій державній посаді, і як популістсько-автократичного режиму, збудованого в результаті його урядування. Режиму, який тримається на глиняних ногах "договорняків" з олігархами, чудернацьких політтехнологічних "винаходах" "слуг" і ОПУ. І даремно Зеленський скаржиться на молодь, яка, на його думку, проігнорувала місцеві вибори через їхню малозначущість. "Це ж не президента обирають", - такий, на думку преЗЕдента, хід думок тих, хто проголосував "ногами".

У тому то й суть, що вчорашній актор розважального жанру сам особисто створив ситуацію, у якій схожі настрої культивувалися і всіляко заохочувалися. Саме Зеленський зруйнував не тільки інституційну конструкцію влади, з її розподілом повноважень і відповідальності, але й невтомно насаджував думку, що саме він – реальний Голобородько – є і царем, і Богом, і благодійником, і невблаганним суддею. Усілякі містечкові "разбойнікі" – хлопчики для побиття, пішаки на великій президентській шахівниці.

Тепер і цих – лояльних до Зе!, здатних задля посад і пов'язаних з ними можливостей збагачення, "разбойніков", - значно поменшає. Виглядає, що "Слуга народу" не спромоглася опанувати мерськими посадами у жодному з обласних центрів, не змогла забезпечити собі більшість у жодній обласній раді. І з "мономонстра" перетворилася у сіру політичну силу, якій доведеться або домовлятися з більш потужними регіональними гравцями, або нидіти у меншості, очікуючи остаточного фіаско.

Та це, мабуть, також не випадковість, а закономірність наслідку "роботи" самого Зеленського. Ба більше! Левова частка відповідальності за виборчий крах "Слуг" – наслідок популізму і самовпевненості (якщо не сказати – пихи) її реального лідера. Саме він добровільно взяв на себе роль vip-агітатора партії. Нехтуючи Конституцією і законами, ініціював так зване "опитування" у день виборів, що, на думку стратегів з Банкової, мало б мобілізувати "зелений" електорат. Трапилося навпаки: свавільність і цинізм затії, безґлуздість і безсенсовість "запитань від президента", навпаки стимулювали і опозицію, і великий відсоток тих, хто вагався, голосувати проти правлячого режиму. Для мене особисто Зе! і його камарилья зразка осені 2020-го ще довго асоціюватимуться з безпорадними фігурками найнятих за гроші підлітків зі сміттєвими торбами… Навряд, сценаристи цієї авантюри сподівалися саме на таке сприйняття їхнього "креативу".

Тому результат правлячої партії - це наслідок наполегливих зусиль самого Зеленського і його кліки.

Ще одним підсумком цих перегонів став провал склепаних нашвидкоруч олігархічних проєктів, особливо "замайбахів" Коломойського. Зе!, режим якого тримався на грошах Коломойського, Фірташа, Ахметова і Пінчука, втратив останніх союзників, а його "Слуги" – можливість маневру на регіональних театрах політичних баталій. Вони не мають з ким об'єднуватися, окрім відверто проросійської медведчуківської ОПЗЖ. Але, з одного боку, такі альянси тільки підтвердять капітулянтські, антиукраїнські мотиви пропрезидентської сили (що є таємницею Полішинеля), з іншого – не варто думати, що на Південному Сході Медведчук "со товаріщі" погодяться на роль молодших партнерів "зелених".

Зеленський спробує рятувати ситуацію звичним для нього способом. На фракцію у ВР йому годі розраховувати, та й результати місцевих виборів дають зрозуміти, що парламентська конфігурація не надто адекватна до реалій втоми від Зе!режиму. Розігнати нардепів і затіяти нові парламентські вибори після нищівного краху на місцевих для нашого "лідера" означатиме політичне самогубство. Він спробує зігнати злість на уряді, частково або й повністю "оновивши" його. Але попереду зима, державна скарбниця, у якій свище вітер, захмарні тарифи, непрогнозована інфляція. І – коронавірус, боротися з яким нічим і вже фактично нікому: грошей катма, бо розікрали на "Великому будівництві", медики працюють на межі можливостей. А показники захворюваності загрозливо повзуть угору…

Тому втома від Зе!, яка чітко окреслилася на місцевих виборах, переростатиме у роздратування і злобу. У популіста більше немає інструментів, аби випустити пару. Окрім одного: затягування гайок, репресій і авторитаризму. Такий шлях має одну втіху для Зеленського: кінцева зупинка відома…
Ілюстрація з відкритих джерел

Мій Telegram-канал. Долучайтеся ))