Влада
нездатна наразі втямливо пояснити те, чого вона хоче від розрекламованих реформ
Економічна
криза – лише верхівка велетенського айсберга змін, які варто очікувати в Україні
найбличним майбутнім. Безробіття, нестатки і соціальний песимізм несподівано,
навіть нахабно увірвалися в життя мільйонів наших співгромадян акурат тоді,
коли вони більш-менш пристосувалися до звичних правил, уклали свій повсякденний
триб життя, забезпечили бодай мінімальні заощадження на «чорний день». Тобто, –
розслабилися…
Мабуть,
схожі настрої панували і серед української верхівки. Останніми роками ніхто
по-справжньому не займався господаркою, ба навіть жартували: поки нагорі
чубляться, економіка потихеньку, без зовнішніх втручань та настанов зростає.
Насправді еліта зосередилася не тільки на внутрішньовидовій боротьбі за владу;
вона уповні використовувала потенціал прогресуючої економіки для завоювання
симпатій майбутнього електорату. Так ми отримали дивну модель держави, де
демократія стала синонімом соціального популізму.
Але
тепер, коли на вулиці спочатку індустріальних міст почнуть виходити вчорашні
більш-менш забезпечені висококваліфіковані робітники, причому виходити не для
того, аби вимагати від уряду роботи і гідного життя, а щоб відібрати гаманець у
свого ж земляка, – матимемо справу з проблемою адаптації суспільства до нових
умов. Цілком зрозуміло, що соціальний популізм, яким так охоче і так неуміло
послуговувалися всі без винятку фаворити вітчизняної політики, у свідомості
«маленького українця» переважив поняття демократії. Вона для нього – це спосіб
жити за рахунок солодких подачок верхів, жити від виборів до виборів, в умовах
фактичної вседозволеності і корупції, які дають можливість не тільки «вирішити
усі питання», але й дістатися ближче до тих таки соціальних благ.
Кримінал
в Україні, на думку фахівців, найближчим часом зросте на 10 – 15 відсотків. Як
боротися з цим явищем, коли на соціальні преференції вже катастрофічно бракує
ресурсів, коли правоохоронна система виявилася заложницею «гуманітарних
підходів» і тієї ж таки корупції? Є досвід Росії, де режим вже додумався до
створення так званих «православних загонів». Але то Росія, ми ж – Європа,
принаймні, так позиціонує себе нинішній провід.
Питання
не в тому, як кинути за ґрати голодного безробітного. Питання у тому, як дати
йому можливіть заробити на шматок хліба. І тут влада матиме значні проблеми
адаптації, бо нездатна наразі втямливо пояснити те, чого вона хоче від
розрекламованих реформ, чим спричинені шторми у банківській сфері, якими є
мотивації «чиказько-тбіліських хлопчиків» у їхніх експериментах над долями
мешканців Придніпров’я чи Придністров’я. Було б, звісно, не зле, якби оці
пояснення були достатніми на рівні моралізаторства (до прикладу, як це колись
намагався зробити Блаженіший Святослав Шевчук: «Ми незадоволені тому, що добре
комусь іншому. Інколи нам може здаватися, що Божий бізнес-план не працює.
Але, гадаю, краще бути бідним голодним індіанцем, але з родиною, ніж багатим
самотнім олігархом»). Та, на жаль, «Божий бізнес-план», як і бізнес-план
урядовий не містять дуже важливого і такого, здавалося б, осяжного, цілком
матеріального складника – дедлайну. Скажи людині, скільки їй доведеться терпіти
нестатки, дискофорт, обмежувати себе у чомусь, а головне – поясни їй
по-людськи, що вона отримає навзамін, - і матимеш надію на успіх. Смішно, але
де Голль переконав французів перспективою... ватекльозету у кожному помешканні.
Що
ж до соціального популізму, то його, мабуть, доведеться забути. От тільки б не
викинули разом з ним і демократію…
Ігор
Гулик. Ілюстрація: spilnotv.com
