У заголовку цих нотаток я дещо загострив оцінку поведінкових рис Зе!режиму, яку дав недавно відомий український дипломат, ексміністр закордонних справ Павло Клімкін. Він уважає, що "найвидатніший лідер сучасності" випробовує на Україні та її громадянах політику національного егоїзму, котра, на думку експерта, цілком недопустима у ситуації ймовірного повномасштабного вторгнення Росії. Клімкін, звісно, дипломат, тому й вживає властиву його фаху лексику.
Та коли прискіпливіше глянути на те, що витворяє Зеленський разом з Кварталом останнім часом, який "іспанський сором" переймає притомних людей після чергової з'яви вчорашнього коміка у пристойному товаристві – чи то світових лідерів, чи представників найвпливовіших ЗМІ, - то цілком може скластися враження, що нами керують, м'яко кажучи, не надто адекватні особи. Про це більш ніж відверто написала у своєму Twitter депутатка Європарламенту Віола фон Крамон-Таубедель: "Вони всі там вживають наркотики в Україні, чи що там відбувається?".
А відбуваються, як на мене, цілком "прозаїчні" речі. Зеленський відверто "косить під дурника", і це у нього виходить більш ніж органічно, зважаючи на колишній фах. Робить це, аби прикрити своїми публічними репризами значно серйозніші та загрозливіші для української державності речі. Так, він недолугий і не надто розумний чоловік, щоб самостійно писати сценарії своїх спічів. Однак, як пояснював ще дідусь Фройд, "першою ознакою глупства є відсутність сорому". І саме це потрібне залаштунковим режисерам, які вкладають в уста маріонетки потрібні сентенції та слова.
Насправді Зеленський гопницькими випадами проти Байдена, нічим не виправданими претензіями до НАТО, заспокійливими піґулками для пересічного обивателя калькує Путіна. Підозрюю, що він наполегливо прагне "зазирнути у вічі" кремлівському диктаторові й поговорити з ним віч-на-віч не для того, аби домовитися про мир. Навпаки, - перейняти досвід національної самоізоляції, того ж таки "національного егоїзму", який останнім часом аж пре з офіційних заяв Москви, її ультиматумів усьому світові. Адже Москва вимагає від Заходу не стільки гарантій безпеки, як нічим не виправданого права на необмежений "життєвий простір", свавілля у внутрішніх справах і… комфортного споживання благ тієї ж таки західної цивілізації.
Якщо навіть поверхово проаналізувати риторику Зеленського про "мир" і "нагнітання паніки" з приводу ймовірної війни, то з подивом виявимо, що він цитує "сумну конячку" Сєргєя Лаврова, очільника російського МЗС, або ж речника Путіна Дмітрія Пєскова. Ба більше, його вислови взяв на озброєння представник РФ у Раді Безпеки ООН Васілій Нєбєндзя (фактично – парія серед оонівських колег), який розмахував видруком з цитатами Зеленського на засіданні РБ, скликаному США (!). "Переді мною лежать тексти висловлювань українських офіційних осіб про відсутність загрози з боку РФ: це секретар РНБО Данілов, міністр оборони Резніков, сам президент Зеленський, які прямим текстом говорять, що не бачать тієї активності, про яку говорять (на Заході. – Авт.)", - зухвало заявив Нєбєндзя.
Показово, що 2014 року, коли питання України висіло на волосині, а "вічно легітимний" примусово оселився у Ростові, вже покійний представник РФ в ООН Віталій Чуркін схожим чином аргументував свій виступ, розмахуючи листом Януковича з уклінним проханням до Путіна ввести війська в Україну.
Тому, підозрюю, що Зеленський є підопічним тих же "кураторів", які свого часу вказували Януковичу шлях у "світле майбутнє", який, на превеликий жаль для сценаристів, завершився вигнанням.
І ще одна паралель. На тлі російських ультиматумів і протистояння із Заходом знову залунали голоси про "нейтральний статус" для України. Зокрема, прорізався голос у зазвичай мовчазного Дмитра Фірташа, який сумирно очікує у Відні екстрадиції у США. Так от, мушу нагадати, що Україна часів Януковича формально вже була нейтральною державою, у якій законодавство прямо забороняло присутність іноземних військових баз, передбачало позаблоковість і таке інше. І ніщо тоді не завадило Росії анексувати Крим чи окупувати Донбас.
Для чого Зеленському і Ко ізоляція країни на кшталт путінської Росії? Для того, аби насамперед продовжити існування ідіотократії. Йому не потрібні ні судова, ні антикорупційна реформи, йому кісткою у горлі застрягли закріплені "попередником" у Конституції зовнішньополітичні орієнтири. Він хотів би, за прикладом італійського дуче Беніто Муссоліні, обмежитися коротким маніфестом: "Наша програма проста – ми хочемо правити...". Окрім того, Зеленського провокує на цей шлях і одіозний патрон – Коломойський, що фактично став невиїзним з України. Адже що американська, що британська, і навіть ізраїльська Феміда вже давно й небезпідставно бажали б бачити у себе фігуранта бізнес-афер і шахрайств. Тому Україна для Ігоря Валерійовича стала чи не єдиним тереном, де він може почуватися більш-менш безпечно.
Але Зеленський не здатен осягнути наслідків своєї ізоляціоністської політики. Бо ні агресор, для якого слабка, позбавлена міжнародної підтримки Україна, стане легкою здобиччю, ні приятель-олігарх не зважатимуть на його беззубі амбіції, а тим паче примхи. Його використають і викинуть, як непотріб. Та й, зрештою, чи миритиметься свідома частина суспільства з тим, як Зе і його кліка штовхатимуть батьківщину у прірву?
Ілюстрація з відкритих джерел
.jpg)
.jpg)
