Людина без властивостей

Є такий роман австрійського письменника Роберта Музіля, - незавершений, правда, зате повчальний. Я його вже згадував у своїх колонках, позаяк головний герой "Людини без властивостей" цілком надається до прикладу як квінтесенція поведінкових та ментальних рис, притаманних нинішньому очільнику України та його найближчому оточенню.

Особливо зараз, коли легіони, здавалося б, цілком притомних експертів раптом легковажно кинулися розповідати публіці про різку переорієнтацію зовнішньополітичних смаків Зеленського, його "русофобію" і "патріотизм".

Одразу зауважу, що натяки на збиту істину про те, що, мовляв, Путін і його Росія здатні зробити русофобом і "бандерівцем" будь-кого з українських президентів, у цьому випадку не витримують критики. Як би там не було, але кожен з попередників ексактора на найвищій посаді, за винятком "вічно легітимного Януковича", був особистістю. Тут не кажу про риси цих особистостей, бо міряти одним ранжиром Кравчука, Кучму, Ющенка чи Порошенка, - справа невдячна і невиправдана. Але, у всякому випадку, кожен з них був живою людиною, з притаманними їй природними емоціями і, зрештою, власним розумінням українського життя. Ми могли по-різному оцінювати їхні вчинки, тішитися чи обурюватися їхніми рішеннями, сміятися чи скрушно розводити руками після їхніх влучних чи неоковирних реакцій, але, погодьтеся, це була, як люблять казати кіношники чи драматурги, - жива емоція, вибухова, сповільнена чи відсторонена.

Зе! – зовсім інше. Бо насправді – він політтехнологія від початку і до кінця. З часу, коли він раптом ні сіло ні впало виринув у соціологічних дослідженнях кандидатських рейтингів, упродовж всієї виборчої кампанії, вибудованої на хайпі, маніпуляціях, медійних вкидах та ігноруванні будь-яких правил, серед інших - й пристойності, - і досі. Адже варто лише підряд переглянути відео із його зверненнями і поодинокі фрагменти, з дозволу сказати, Зе!імпровізацій наживо, аби зрозуміти, де є справжній Зеленський. Там, де попрацювали спічрайтери, постановники світла, режисери, майстри комп'ютерного монтажу, - це типовий актор, причому, посередній. А у випадках, коли, як кажуть телевізійники, думка народжується перед камерою, тобто тоді, коли ситуація вимагає живої реакції, імпровізації, для якої потрібен, перш за все, розум і метикуватість, - бачимо невиразного персонажа, з набором випадкових фраз, що їх годі зв'язати у щось гоже. У всякому випадку, важко прослідкувати позицію, живу рефлексію живої людини, - лише безпорадне белькотіння інфантила, з хаотичною купою недоречних порівнянь, невіглаських аналогій і недолугих жартів.

І нинішня "проросійськість" Зеленського – тупий, заїжджений виверт політтехнологів, зокрема, Михайла Подоляка, який віддавна, ще коли час від часу зринав у моїй фейсбучній стрічці як "ніхто", незрозуміло в якій іпостасі, грішив маніпуляціями і демагогією. Виверт, зумовлений, по-перше, падінням рейтингів на Сході і Півдні країни, популярності серед "какойразнічной" публіки, яка не отримала нічого з передвиборчих обіцянок, крім локшини на вуха. Саме для такої публіки направду від любові до ненависті – один крок. І на Банковій вже майже фізично відчувають цю ненависть, і це враження посилюється недавніми замірами соціологів, здорожчанням продуктів, злетом тарифів…

В Україні, на біду Зеленського, немає інших електоратів, окрім проросійських, інфантильного (він вже їх фактично втратив) і патріотично налаштованих громадян. Отже, слід спробувати сподобатися їм, слід дістати з політтехнологічного загашника ура-патріотичні гасла, голослівно вказати 800 тисячам власників російських паспортів в ОРДЛО напрям руху (ну, погодьтеся, разом з паспортом вони вже його давно обрали). Можна, зрештою, провести ротації серед силового блоку, попризначавши на високі посади бойових генералів, для демонстрації намірів "боротися до кінця". Тільки ж всі прекрасно розуміють, де формулюють остаточні редакції наказів, і хто їх віддаватиме насправді.

Другий аспект "русофобії" Зеленського – його майбутній візит до США і розмова з Байденом. Доведеться давати пояснення з приводу абсолютно дикої ситуації з "вагнергейтом" і засиллям російських спецслужб, які на території суверенної держави не тільки опанували деякими найвищими кабінетами, але й убивають політемігрантів. Чи не тому США скасували навіть додаткову допомогу Україні на 150 млн. доларів? А, може, тому що Зеленський не виконав жодної обіцянки, яку давав майбутньому візаві?
Зрештою, так сталося з "п'ятьма пунктами" містера Джо, вигідними, перш за все, Україні.

Готуючи цю важку розмову, гінці від ОПУ геть пустилися берега, яскраво демонструючи "синдром виконавців". Але варто було Рєзнікову заікнутися про американські бази в Україні, як Банкова тут же урезонила надто ініціативного віцепрем'єра, назвавши його фантазії "гіпотетичними міркуваннями".

"Нині, коли навперебій розповідають про все можливе й неможливе, коли пророки й шахраї вдаються до тих самих висловів, хіба що з невеличкими відмінностями, вникати в які не має часу жодна заклопотана людина... - нині дуже важко з певністю визначити цінність людини чи ідеї", - писав Роберт Музіль у своєму романі. Ще важче, коли маєш справу не з людиною, не з особистістю, а з персонажем – продуктом політтехнологій, які мають на меті не вирішення реальних потреб країни, не виклики і відповіді на них, а утримання при владі і чергову маніпуляцію. Коли на чолі країни – дивакуватий симулякр президента, насправді ж – людину без властивостей і принципів.

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Зеленський і… культура?

Днями "найвеличніший лідер сучасності" дав майстер-клас того, як, на його думку, народжуються фейки. Скористався, правда, не вельми вдалою нагодою – річницею з дня народження Шевченка. 

Виступаючи на черговому "форумі" "Україна 30", цього разу присвяченому питанням культури і медіа, Зеленський заявив: "Символічно, що ми говоримо про дезінформацію саме 9 березня, у 208-й день народження Тараса Григоровича Шевченка. Наш великий поет та письменник колись сказав: “Ту брехню, що справдиться, всі правдою зовуть". Я гадаю, ці слова великого українця заслуговують оплески… Дякую, особливо дякую тим, хто на мить засумнівався і згадав, що насправді це цитата Лесі Українки, а сьогодні не 208, а 207 років з дня народження Кобзаря".

Все б нічого, але того ж таки дня на Facebook-сторінці преЗЕдента з'явився дивний допис з нагадуванням про уродини Кобзаря, ось тільки проілюстрований "Портретом невідомого" роботи Тараса Григоровича. Тільки от "зелені культтрегери" чомусь вважають, що то автопортрет…

Уже кілька літ, відстежуючи поведінку випадкової особи у найвищому державному кріслі, я не можу позбутися думки про те, що Зе! досі не вирішив для себе елементарної для дорослих людей дилеми: "Бути чи здаватися?". От хоче він, аби інші цілком серйозно сприймали його як державного діяча, але чомусь ці інші не вірять, кажуть, що екскомік грає свою чергову роль. Надягає на себе маску інтелектуала і культурної людини, а насправді з його єства так і пре невігластво, совок і особлива інтерпретація "культури", родом з "русского міра". Пнеться у "миротворці", а насправді не розуміє, що припинити війну під силу рішучим і мужнім, а не страхопудам, котрі, знай, транслюють якусь несосвітенщину, аби лиш притамувати внутрішній страх – не тільки перед агресором, але й власним народом. Розповідає про "патріотизм", і тут же береться виправдовувати фанатично наполегливі спроби власної фракції нівелювати головні положення "мовного закону". Це ж треба, - договоритися до того, що, мовляв, вимога послуговуватися державною мовою "жене українців за кордон". І чи не цинізм, - просторікувати про це на "форумі" у день Шевченка? Дослівна цитата: "Я, дивіться, я згоден з тим, що в Україні комфортно має бути всім. І Україна має бути дуже ліберальною, якщо зберігати кількість населення, щоб воно збільшувалось, а не люди їхали з України. Тому має бути комфортно і в цьому питанні також. Поважати українську мову треба. Але поважати людей всіх нам потрібно".

Та й інструментарій для "видаватися", щоб не "бути", давно вичерпаний. "Відосіки" вже стоять вчорашнім фанатам поперек горла глевким шматком, яким, зазвичай, буває обіцяний хліб з маслом. Єдина річ, - вигадані в ОПУ "форуми", - той же серіал, тільки бюджетним коштом, тобто за рахунок наших з вами податків. Мовляв, ось вам продовження "Слуги народу", тепер платіть за задоволення… Попри астрономічні платіжки і ковідну безпорадність.

І в цьому, либонь, найяскравіший маркер специфічної "культури" епохи Зе!. Бо, власне кажучи, основою будь-якої культури є правда. Без неї годі говорити і про культуру назагал, і про культуру у вужчих сенсах. До прикладу, поведінкову, політичну, етичну, моральну складову цього дуже широкого поняття.

На тому ж таки "культурному форумі" Зеленський озвучив наміри презентувати в Україні якийсь вселенський центр боротьби з дезінформацією. Забувши, однак, сказати про, принаймні, дві речі. Перша – такий осередок боротьби з фейками успішно функціонує у Фінляндії, і працює в безпекових інтересах Євросоюзу. А, по-друге, на місці Зеленського я б вкусив себе за язика, артикулюючи наміри боротьби з вигадками. Адже саме на брехні політтехнологи за гроші Коломойського, інших кровно зацікавлених українських олігархів і, що найгірше, росіян, ретельно вибудовували виборчу кампанію хедлайнера 95-го Кварталу. Ба більше, ті ж таки підручні Зеленського тепер успішно працюють у розмаїтих владних кабінетах і навіть іноді зізнаються про минулі "грішки". Як от міністр культури Олександр Ткаченко, що не заперечує своєї причетності до "геніальної" побрехеньки про Порошенкового брата… Або ж геніально прикривають фіговими листочками Карпат сумнівний відпочинок "гаранта" в Омані. Або ж тотально брешуть про спецоперацію проти "вагнерівців", якої буцімто не було, а відтак, перед прилюдним викриттям, починають "терти" з керівниками МІ-6, мов би з якимись "рєшалами". Убогі, їй Богу.

Про політичну культуру Зеленського і його команди – розмова окрема. Звісно, можна пригадати і секс-скандали Яременка, і "корабельну сосну", і "собакси" як тарифну валюту. Але то – справи днів минулих. Сьогодні ньюзмекером новин-"зашкварів" від преЗЕдента стала "дєвочка", яку Зеленський якось пообіцяв журналістам "не давати ображати". То особа з чітко вираженими ознаками "географічного кретинізму" публічно собачиться з визнаними у світі політологами та експертами, то, ні сіло, ні впало, відповідає держсекретареві США Ентоні Блінкіну на його заяву про запровадження санкцій проти "папи"-Коломойського. Причому, зауважмо, ні з уст самого президента, ні з надр його Офісу, ми досі не почули реакції на ці, я б сказав, дуже серйозні кроки нової американської адміністрації.

Зрештою, навіть якщо б така офіційна реакція була, то не впевнений, що у Вашингтоні їй би повірили. І мали б для цього всі підстави, адже сам Зеленський і його оточення за два роки каденції вже не раз демонстрували, що кажуть одне, думають друге, а роблять взагалі казнащо. Звісно, виходячи з власних інтересів, а не з розуміння того, що культура назагал є випробуваним інструментом подолання політичних суперечностей. Але хто б про те думав, коли, до прикладу, можна нацькувати спецназ ДБР на музей Гончара?..

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал