Сутність кремлівської пропаганди – пошук існуючих протиріч в цільовому суспільстві, використання будь-яких інформаційних приводів, або створення власних, на які потім нанизується брехня, що повністю паплюжить дійсність і утворює нову реальність, що спирається на забобони, вигадані факти, або емоційне забарвлення історичних подій у вигідному Москві ракурсі.
Звісно, в кожному регіоні існують свої чинники, своя історія, своє
унікальне відношення до тих чи інших подій, свій менталітет. На сході України
найбільш гостро стоять соціальні питання, проблеми використання мови та
історично тісні економічні стосунки з Російською Федерацією. На Закарпатті
доволі легко можна сіяти розбрат, використовуючи наявні конфлікти між
реальними етнічними групами, або вигаданими на кшталт "русинів".
На Галичині традиційною ціллю кремлівських пропагандистів є
польсько-українські відносини, маніпулювання роллю ОУН-УПА в історії двох
народів, провокування ненависті з використанням агентів впливу серед радикально
налаштованих верств населення в Україні та Республіці Польща. При цьому, при
публічно задекларованому "антифашизмі" Москви, її спецслужби
насамперед тісно співпрацюють с представниками саме ультраправих угрупувань,
спонукаючи їх до проведення постановчих провокаційних націоналістичних маршів
та інших акцій. Не зайвим буде згадати хоча б так званий "марш
націоналістів" цього року в Польщі, організований спеціально для
російських камер, на якому несли російський прапор та клялися у вічній любові
двох "братських народів" під нацистські та антисемітські лозунги. Або
"вуличні марші пам’яті волинської різанини", яскраво висвітлені
засобами масової інформації лише однієї країни – Російської Федерації. Ця тема
найбільше використовується пропагандою Москви для провокування міжнаціональної
ворожнечі. Причому, геть ніколи не згадується роль радянських партизанів в
провокуванні того насилля. Після тих подій пройшло майже 80 років і про них
ніхто не згадував. А знов актуальною ця тема стала в Польщі лише коли почалась
Російсько-українська війна. Як каже класик: "Совпадєніє?" - питання
риторичне. Для роздмухування ненависті, Кремль активно використовує агентів
впливу, таких як лідер партії "Конгрес нових правих" Януш
Корвін-Мікке та відомий польський псевдожурналіст Томаш Мосейчук. Останній активно
грав роль волонтера і навіть був в зоні проведення АТО. Потім, коли заслужив
собі авторитет у аудиторії, став постійним гостем політичних шоу в Росії, де
викривав в українських добровольчих батальйонах "неонацистів" для
потреб російської пропаганди. Згодом, після заборони йому в’їзду в Україну,
перекваліфікувався у "польського незалежного експерта" і взяв для
польського видання Onet.pl інтерв’ю у Пушиліна, легалізуючи для інформаційного
простору Республіки Польщі ватажків терористів "ЛДНР", а заодно, нібито
ненароком, "ввів у гру" ще одну добре відому в Україні та Росії, але
практично не відому в Польщі дійову особу – відеоблогера з проросійськими і
відверто антиукраїнськими поглядами Анатолія Шарія.
Це лише приклад того, на що може бути спрямована російська пропаганда, в
залежності від конкретного регіону. Звісно на Галичині, зважаючи на історично
високий відсоток патріотів серед населення, пропагандистам Кремля працювати не
просто. Тому підшукуються будь-які актуальні приводи. Будь-то перехід Львова в
червону зону по спалаху ковіду і нестача кисню для хворих, чи демонтаж
радянської зірки на "Марсовому полі" в рамках виконання програми декомунізації, яку в
Москві вже охрестили як "информационную политику, направленную на
очернение действий российских властей или граждан, прямо связанную с украинским
национализмом.
Але, напевно, основні зусилля пропагандистів в регіоні і надалі будуть
спрямовані на руйнування саме україно-польських відносин. Для цього
експлуатуватимуться будь-які природні, або штучно створені приводи. Від
пандемії, до начебто погіршення становища і дискримінації поляків в Україні.
Втім, між всіма сусідами, що віками живуть поряд, бувають різні часи. Сварки та непорозуміння, війни та примирення. Сподіваємось, що нашим народам вистачить мудрості не піддаватися на провокації Кремля, усвідомлювати всі події, які були між нами, та мирно і в дружбі жити поряд, підтримуючи один одного в скрутні часи. Наприкінці хотілось би навести, як приклад, чудовий напис на Личаківському цвинтарі при вході до меморіалу, який урочисто відкрили президенти наших двох країн: "Ми, президенти України й Республіки Польщі, відкриваючи меморіал Української Галицької армії й польські військові поховання 1918-1920 років на Личаківському цвинтарі, прагнучи зміцнювати українсько-польську злагоду на благо спільного Європейського дому, урочисто повідомляємо про історичне примирення й порозуміння між нашими народами".
Ілюстрація з відкритих джерел
