Проблема
полягає у тому, що привид ІІІ Інтернаціоналу й досі бродить постсовєтським
тереном, даючися взнаки щораз рідше, але щораз агресивніше
Коли мова точиться довкола того, чим відрізняється європейський спосіб
мислення від, скажімо, постсовєтського, доцільно було б прочитати книгу Лінні
Олсон „Збунтовані торі й пан Гітлер”. Наразі маємо лише одну згадку про неї у
вітчизняних ЗМІ: інтернет-ресурс Західної аналітичної групи якось передрукував
рецензію з Gazeta Wyborcza.
Так от, коли Велика Британія оголосила війну Гітлерові після його нападу на
Польщу, – пише Лінні Олсон, – Лео Емері, один із найстаріших і найшанованіших
парламентарів-торі умовляв британського міністра авіації, щоб королівська
авіація (RAF)
розбомбила Шварцвальд, де німці мали численні оборонні підприємства. "Чи
Ви усвідомлюєте, що це приватна власність?", – вигукнув обурений міністр
Вуд. У результаті до кінця війни у Польщі, та й ще довго після того, RAF бомбардував Німеччину тільки листівками, причому, як
каже анекдот, стежачи, щоб скидати їх тільки врозсип, а не, боронь Боже
пачками, бо пачка могла когось убити.
Коли російські війська завзято бомбардували справжніми боєзарядами
грузинський порт Поті, вони не надто замислювалися над тим, що нищать приватну
власність. Доки і причали цього чорноморського міста є приватною власністю
одного з арабських шейхів. Командири, які віддавали наказ про руйнівні атаки,
зрештою, не мали ю замислюватися над тонкощами світової економічної
коньюнктури. Однак політичне керівництво Росії на чолі з головкомом-президентом
мало б враховувати їх. Однак не зробило цього, не тільки через імперський
синдром у мізках, а й через те, що крім нього у головах превалює совкове
сприйняття дійсності, з її зневагою до приватності як основоположного постулату
демократії. Хронічність недуги циклічно повторилася на Донбасі, у Криму, а тепер ось - у Сирії.
Зрештою, усе сказане стосується не тільки матеріальної царини. Проблема
полягає у тому, що привид ІІІ Інтернаціоналу й досі бродить постсовєтським
тереном, даючися взнаки щораз рідше, але щораз агресивніше. Дивакувате з
відстані півтори тисячі кілометрів трактування історії адептами євразійства,
які прописалися не тільки на сторінках видань типу „Профиль”, але й у
кремлівських коридорах, важко ув’язати з риторикою того ж таки Путіна про «миролюбні»
наміри Росії.
Натомість британський дипломат Роберт Купер чудово охарактеризував
європейську поставу до цієї проблеми: „Європейська Унія – це вічна історія
того, як держави зцілюють свої фобії і дізнаються про те, що їхні міфи є не
більше, ніж міфами. Британія воювала майже з усіма державами-членами ЄС. Та це
залишилося у минулому. Найкращий спосіб впоратися зі своїм минулим – це
розповісти про цього правду. Цей спосіб Фройд вважав найліпшим для подолання
людських фобій”.
Ігор Гулик.
Ілюстрація: kotsubynske.com.ua
