На порозі Зе!Енду

Ці рядки я пишу не тому, що на Майдані Незалежності, а відтак і під Офісом президента України зібралися люди, і їхня акція у багатьох повернула ностальгію за подіями восьмирічної давності. І попри те, що з усіх прасок і мікрохвильовок провладні "лідери громадської думки" волають, що новий Майдан – абсолютно недоречний, бо "Путін нападе!"Навіть усупереч тому, що у повітрі просто таки висить запитальна фігура: "На дідька нам такий президент?".

Є чимало непримітних симптомів того, що популістська влада занурилася у затяжну агонію. Бо якщо вони свідомо прагнули хаосу і сподівалися "просто поржать", то мали б прочитати застереження російського публіциста Віктора Єрофеєєва: "Безлад тому й безлад, що вимагає розправи над усім, з царями включно".

Один з таких опосередкованих натяків на агонію нереалізованої "зеленої автократії" – відмова Центральної виборчої комісії готувати всеукраїнські референдуми за сумнівними "ініціативами". Хай за ними не стояв сам Зе!, але, пригадуєте, як під час місцевих виборів 25 жовтня минулого року під дільницями тинялися люди зі скриньками та виготовленими на простих аркушах А-4 "бюлетенями" з п’ятьма запитаннями від президента? Таким, за задумом політтехнологів з Банкової, мало б виглядати "народовладдя". Відтак "Слуги…" у турборежимі ухвалили закон про всеукраїнський референдум, але настільки недолугий, що виправляти його взялася ще одна "вічна революціонерка" Юлія Тимошенко. І саме з її легкої руки з'явилися оті п’ять ініціатив, які кілька днів тому "закопала" ЦВК. І мала на те вагомі підстави: ініціативна група не спромоглася зібрати трьох мільйонів підписів, потрібних для реалізації "процедури". Здавалося б, що Зеленський, що Тимошенко у звичному для себе стилі спробували "піймати хайп" на питаннях, які, на їхню думку, викликають суспільний інтерес. Але з'ясувалося, що ні легалізація канабісу і грального бізнесу, ні "велика приватизація" не гріють душі громадян, яким, радше, доведеться думати над тим, як зігріти власні помешкання у час довгої й високотарифної зими. Ну, і, зрештою, сам факт "непослуху", здається, майже ручної ЦВК є симптоматичним.

Як і відмова Конституційного суду приводити до присяги щойно призначених за президентською квотою "свіжих колег". Я вже писав про те, що, прагнучи необмеженої влади й усіляко намагаючись усунути будь-які перепони на шляху реалізації такої захцянки, Зеленський, усупереч здоровому глузду і, зрештою, усіляким кадровим параграфам вирішив посадити "своїх людей" у не вакантні (за законом) крісла в КСУ. Тобто підкинути полінець у багаття задавненого конфлікту, спричиненого невмотивованим звільненням головного судді Тупицького і члена КСУ Касмініна. Вважаючи, що його укази оскарженню не підлягають, "юрист" Зеленський плюнув на реальну перспективу успішного оскарження призначень "своїх людей" у будь-якому суді, включно з ЄСПЛ. Але КСУ, - чи не вперше за 2,5 роки перебування Зе! при владі, - насмілився нагадати гарантові про Конституцію, яку той, за всіма приписами, мав би захищати сам. "Для того, щоб процедура призначення суддів Конституційного суду України та набуття ними повноважень відповідала вимогам європейських стандартів, установлених Страсбурзьким судом, неодмінно має бути дотримано приписів Конституції України, які гарантують верховенство права (правовладдя) в Україні та поділ державної влади", - сказав цього разу суд. Хотілося б вірити, що люди у мантіях захищали не тільки власне реноме і посади, але й зробили це з державницьких міркувань. Оскільки каток руйнівників інституцій зайшов настільки далеко, що громадяни мали цілком достатньо підстав остерігатися появи відверто колаборантських законів на кшталт "виборів в ОРДЛО" чи "амністії для бойовиків". І КСУ залишався чи не єдиною перепоною для "тихої" капітуляції перед Росією з волі Єрмака, Демченка та інших відомих персонажів вітчизняного "марлезонського балету".

Правда, події минулого тижня засвідчили, що агонія режиму пустила метастази у середовищі найбільшого досягнення популістів – монобільшості. Її реально штормить, - і не тільки унаслідок скандалу з відставкою спікера. Разумков, що був натхненником перемоги Кварталу 2019 року, обрав власний шлях, і прихопив зі собою два з половиною десятки однодумців. Аж ось і мажоритарник Роман Соха згадав про сумління: "Я хочу бути чесним перед самим собою та виборцями, яким я маю дивитися в очі", - заявив цей "сірий депутат-мажоритарник" і гримнув фракційними дверима. Хотілося б вірити у те, що його мотивували справді високі пориви. Але чомусь видається, що це типова поведінка щурів під час серйозного шторму. Якщо врахувати, що у групі Разумкова ще шість схожих до Сохи мажоритарників, то їм нічого не важить безкарно (тобто без втрати мандата) вийти зі "СН".

Те, що монобільшості вже за фактом немає, свідчить і голосування за звіт ТСК Безуглої, яка реально відбілювала Зеленського і Єрмака у справі "вагнерівців". "За" було… 212 "слуг" з 242-х…

Процес, безумовно, триватиме. Особливо, коли зважити на останні соціологічні заміри. Так, Київський міжнародний інститут соціології заявив про тектонічний злам в електоральних симпатіях наприкінці листопада. За його даними, найвищу підтримку мають "Європейська солідарність" (14,8% серед усіх респондентів і 17,1% - серед тих, хто визначився з вибором), "Слуга народу" (відповідно, 13% і 15%). Тобто вперше "слуги" поступилися політсилі "попередника". Не думаю, що це сприятиме згуртуванню дивного зібрання випадкових людей, які трималися за свого "найвидатнішого лідера", як воші кожуха. Поки він, принаймні про людське око, виглядав таким…

Ілюстрація з відкритих джерел

Трагіфарс від Кварталу

Все частіше в інформаційному просторі звучить передбачення того, що, мовляв, Зеленський поступово набуває рис "трагічної фігури". Йдеться, мабуть, насамперед про особисту трагедію "найвидатнішого лідера", спричинену невмолимим падінням рейтингу, що його фіксують різні соціологічні служби. 

Так, до прикладу, "Социс" подає безпрецедентні досі цифри антирейтингів найзнаковіших фігур, які могли б претендувати у майбутньому на президентську посаду. Зеленський у ньому – лідер, причому, вже без лапок: 29,3 відсотка українців у жодному разі й за жодних обставин не проголосували б за донедавна 73-відсоткового "свого хлопця".

Трагізм фігури колишнього коміка – це, перш за все, його особиста історія. Звісно, учорашньому хедлайнеру "Кварталу" важко жити без оплесків, теплої ванни фанатського захоплення, вседозволеності, яку дарують акторові його глядачі. Та проблема у тому, що особисте будь-якого очільника так чи інак транслюється на його "аудиторію" – вчорашніх прихильників, тих, хто з різних причин вирішив поставити на "темну конячку".

"Комедію може грати один; для мелодрами потрібно вже двох; а для трагедії – трьох", - зауважив колись американський письменник та філософ Елберт Хаббард. Так і в нашому випадку: Зеленський у Кварталі грав вар'ята самотужки, після приголомшливого результату виборів його стосунки з фанатами набули рис мелодрамного і сентиментального медового місяця. А тепер маємо трагедію – Зеленський, його розчарований електорат і українська реальність після екватора каденції викінченого популіста та невігласа.

Недавно розмовляв із селянкою з львівського прикордоння – зони, яка 2019-го майже тотально проголосувала за "свого хлопця". Тепер вона з гіркотою згадує, як сусіди та знайомі напоумили її обрати "актора", який "не вміє красти", і "щось змінить". "Якби я тепер його зустріла, то, мабуть, не втрималася б, і потовкла йому пику", - каже жінка.

Це – людина з глибинки, яка обирала кота у мішку, не заглиблюючись у політичні нюанси свого вибору. А ось діалог доктора Євгена Комаровського та Дмитра Гордона значно "трагічніший", оскільки кидає світло на цілком очевидну річ, про яку нині вчорашні Зе!фанати воліють й не згадувати: "Так це і була наша з тобою дурна помилка. Ми з тобою лоханулися, і 73% так само лоханулися. Тому що нам було важливо, щоб це не була команда Порошенка. Ми лохи. Реальні. Я почуваюся винуватим", - каже доктор. І трагедія двох іменитих і, здавалося б, недурних людей, у тому, що їм, - завсідникам Олімпу і майже небожителям, - доводиться ототожнювати себе із легіоном лохів, яких вони (серед інших) допомагали одурити. Бо гасло "тільки не Порошенко" продукувалося як головний наратив російської пропаганди, а його автори знали достеменно, що другої каденції п'ятого президента не переживе імперський агресор.

Говорити про потребу та навіть життєву необхідність щеплень, - шкодити не лише електоральній довірі, а й взагалі – визнати безперспективність "другого терміну", на який вже сьогодні замахнувся "той, хто тільки один раз".

Та ж історія – із сумнозвісним "законом про олігархів", який, за задумом Зе!команди, мав би стати черговою фішкою у рейтинговому казино "Слуг". Однак і її вже можна схарактеризувати словами того ж Хаббарда, мовляв, "будь-яка історія – це гарно розказана плітка". Бо насправді, "воюючи з олігархами" на "олігархічних каналах", Зеленський і його радники прагнули сегрегації багатих і впливових українців на "наших" і "не наших". А сам закон, що виник у доволі сумнівний з правової точки зору спосіб, і містить ще сумнівніші дискримінаційні новели, мав, за задумом авторів та промоутерів, стати битою для неугодних. На Банковій вже й зараз не приховують, що з набуттям чинності, "антиолігархічна дубина" розв'яже руки Зеленському, перетворивши його на одноосібного автократа.

Однак елементи недолугого фарсу вже почали проступати крізь тонке мереживо політтехнологічної павутини. В олігархів – свої сценаристи, і вони вже роз'їдають "зелену більшість" у парламенті і ставлять напередодні зими на енергетичний шпагат Банкову та її господаря. Та й чому б не розглядати гарячкову медійну активність тих же таки Комаровського чи Гордона як заявку на майбутню участь цих персонажів у виборчих перегонах. А що як "ковтнуть" барвисту наживку?

Зеленському ж не залишається нічого іншого, як лише тішити крихти досі відданої публіки "відосіками"… прощання з вечерею. Сумнівне полегшення, скажу я вам…

Ілюстрація з відкритих джерел

Ілюзія обману

Опосередкована відповідь "Зе!лідера" впливовому американському виданню The Washington Post, яке днями вщент розгромило ретельно вибудовувану на Банковій ілюзію обману, пригадала мені однойменний кінобестселер режисера Луї Летерьє, який бив касові рекорди 2013 року. 

Зеленський, усіляко уникаючи згадок про свого головного спонсора і режисера перемоги – олігарха Ігоря Коломойського, зверхньо заявив у тому "відосіку", що "додаткових мотивацій, зокрема від наших партнерів (у боротьбі з олігархами. – Авт.), я не потребую".

Ні - то й ні, однак тут напрошується іронічна репліка із вже згаданого мною фільму: "Ви мали б рацію, якщо б так не помилялися". По-перше, Зеленському вартувало ретельніше вивчити текст публікації у WP, і побачити там, навіть не поміж рядками, фактичне повторення того, що було озвучено раніше державним секретарем США Ентоні Блінкіном, коли той оприлюднював рішення про санкції проти Коломойського. По-друге, зацінити логічний ланцюжок думки про те, що "йому (Зеленському. – Авт.) слід наполягати на судових реформах, відновити незалежність центрального банку та виключити будь-які кроки щодо послаблення Національного антикорупційного бюро… Він повинен однозначно порвати з Коломойським і підтримати проти нього кримінальне обвинувачення". І, третє, найголовніше, - зрозуміти, що американці (зрештою, не тільки вони) вже втомилися вдавати, що вірять в ілюзію обману, режисовану, можливо, не стільки в Україні, як у столиці путінської Росії. Не хочуть вірити, що нинішній офіційний Київ, наскрізь просякнутий ефесбешною агентурою, здатен бути надійним партнером у битві з "рашитстською диктатурою".

Бо ж навіть виступаючи на "історичному" з'їзді "Слуги народу" Зеленський толерував присутність у залі підсанкційного нардепа Олександра Дубінського, який, власне кажучи, є повноважним представником Ігоря Валерійовича у ще вчора, здавалося б, монолітній пропрезидентській фракції. І коли Дубінського призначали до Національної ради громад "СН", той же Зеленський не повів і бровою, аби сказати своє вагоме "ні". То лише після повстання "низів" з Київської обласної організації "Слуг" "козачка" Коломойського попросили з партії. То як тоді розуміти самовпевнені декларації "лідера" перед високим зібранням про те, що партія починає новий етап, переосмисливши помилки та зробивши висновки, що його команда поступово очищується від "засланих козачків" та випадкових людей? Як з обіцянкою: "Усередині країни ми перекриємо кисень всім людям, які руйнують її незалежність не словами, а діями".

Але суть, мабуть, не у Дубінському і не у пафосній риториці Зеленського. Суть у тому, що Квартал-95, який випадково оселився на Банковій, Грушевського і в урядовому офісі, - це збіговисько різношерстної публіки, пригодованої не тільки Коломойським, а цілим легіоном українських товстосумів. Публіки, ласої до грошей, розкоші і сибаритства. Публіки, яка дуже поверхнево орієнтується у тому, що робить, а якщо й орієнтується, то прагне викрутити ситуацію на користь своїм "папікам", не забуваючи і про власний зиск. Можливо, одиниці таки усвідомлюють ілюзію обману, влаштованого ошустами та їхніми залаштунковими поводирями. Але проблема в тому, що і Зеленський, і його дилетантська камарилья влаштовують всіх – і Ахметова, і Пінчука, і Боголюбова, і Фірташа, і, звісно ж, Ігоря Валерійовича. Бо, якщо вже за великим рахунком, то Зе!Команда та її хедлайнер дісталися влади лише завдяки олігархічному консенсусу усіх "гнаних господарів життя", у яких на лобі було написано: "Тільки не Порошенко". Ця "коаліція" триває й досі, і не варто звертати увагу на відволікаючі маневри на кшталт затримання у літаку ексзаступника очільника Привату, який, кажуть, украв 6 мільйонів євро, а вийшов під заставу за 52 мільйони гривень.

Хіба Зеленському під силу зруйнувати цей консенсус? Хіба він може воювати з тими, хто за два неповних роки його правління прибрав до рук усі ласі шматки вітчизняної економіки, хто завзято мародерствує на "коронавірусі" і війні? Он, згідно із оновленим рейтингом Forbes, статки Ріната Ахметова зросли з 2,8 до 7,6 млрд доларів, а Віктора Пінчука - з 1,4 млрд до 2,5 млрд. Тож Зе! тільки й може, що зламати свою передвиборчу обіцянку про одну-єдину каденцію, бо це для нього завиграшки, бо скільки обіцянок вже зламано-забуто-заговорено?

Тому на зібранні "Слуг народу" й прозвучала хрестоматійна для української політики часів незалежності фраза. Мовляв, проситимуть Володимира Олександровича піти на другий термін. Бо ж без нього – ніяк… Бо коли замість нього прийде бодай трішечки тямущіший, освіченіший, патріотичніший і головне – правдивіший політик, то доведеться збирати речі дуже багатьом пройдисвітам.

Тому Зеленський так запопадливо пнеться підтримати ілюзію обману, маневруючи поміж інтересами олігархів, погрожуючи їм "негайними заходами". І водночас намагається вийти сухим із води, скаламученої всевідущими американцями. Він тепер, можливо, й хотів би зазирнути в очі Байдену, але нинішній господар Білого дому вимагає, далебі, не ритуальних жертв. Джо схиляє Зеленського до руйнації постаменту, на якому зручно умостився наш блазень. 

Але, схоже, Зеленський, уникаючи прямих відповідей не тільки на запитання з-за океану, але й на виклики всередині країни, сам докладеться до остаточної руйнації ілюзій. Бо, судячи з соціологічних досліджень, рівень довіри до вчорашнього кумира натовпу різко падає. Ба більше, майже 60% українців проти того, щоб він став президентом вдруге. А раніше 40% назвали його політиком-невдахою 2020 року.

Що ж, як казав герой фільму Луї Летерьє, певні речі варто залишити без пояснень…

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Про мистецтво Зе!мімікрії

Ось уже кілька тижнів поспіль інформаційним полем розганяються доволі сумнівні, як на мене, меседжі про різку "зміну орієнтації" очільника країни, про його раптову "русофобію" і не менш несподіваний "патріотизм". 

Мої сумніви базуються не стільки на політичній практиці Зеленського останнього часу, як от – заборона проросійських пропагандистських телеканалів Медведчука-Козака чи "відосики" у дні вшанування Героїв Майдану. Коли взяти до уваги контекст, у якому на Банковій вирішили змінити імідж свого лідера, то справа виглядатиме значно прозаїчніше, ба більше – сильно відгонитиме притаманним Зе! ще з кварталівських часів рафінованим цинізмом.

Я вже писав про цілком меркантильні мотиви нагінок на телеканали, які фактично розв'язали війну проти Зеленського за потенційних виборців на Сході України. ОПЗЖ (читай – Медведчук) систематично і послідовно відкушували від симпатиків "свого хлопця" і пастора секти свідків "какойразніци" чи не найсмачніші шматки електорального пирога. Тим паче, що команда Зеленського, особливо "Слуги…" та недолугий уряд Шмигаля, постійно підкидають дровенят у і без того палаюче багаття пристрастей – то тарифних, то карантинних, то пенсійних. А коли йдеться про такі приземлені, зате насущні речі, "разніца" перетворює вчорашнього інфантильного обивателя в ображеного та озлобленого бунтаря. Тому другим у черзі "репресованих" став Шарій зі своєю риторикою: ще один зазіхач на ретельно удобрене "Слугами…" і сами  Зе! виборче поле Півдня. Так зійшлися зірки, що обидві політичні сили, які досі не надто допікали популістському режиму, стали корисними для того ж таки режиму саме через властиву їм промосковщину і відвертий колабораціонізм.  

Але "боротися" з медведчуками та шаріями Зеленський може лише… патріотичною риторикою, яка в українських умовах немислима без антиросійських акцентів. Тому сталося те, що сталося: з-за "порєбріка" одразу ж пролунали різкі оцінки Зе!режиму, співставні хіба з пропагандитсьскою маячнею Кремля часів Порошенка. Заяви речника Владіміра Путіна Дмітрія Пєскова про Україну як "недружню державу", у політиці якої "домінують антиросійські дії", як про "проєкт західних країн" логічно дістали продовження у висловах самого "царя", який з піною на вустах взявся захищати Північний потік-2. Довгожитель Кремля чомусь вирішив, що міжнародні санкції проти цього амбітного, але, далебі, не бізнесового, а політичного проєкту, є намаганням змусити Росію "платити за їхній (західний. – Авт.) проєкт "Україна".

Однак, а чому б не припустити, що злобна сусідська риторика не є результатом підкилимних домовленостей Банкової з Кремлем? Чому не розглядати їх як таку собі розвідку боєм перед спецоперацією "Зеленський 2.0". Адже, даруйте, очільником ОПУ досі залишається Андрій Єрмак, про справжнє нутро якого найтитулованішого мешканця Банкової попереджали розвідки дружиніх західних держав. "Агент російського впливу" і постійний співрозмовник заступника глави путінської адміністрації Дмітрія Козака, неконституційний, зате з неофіційними, однак фактичними статусами віце-президента, міністра закордонних справ і представника президента у парламенті в одній особі, скромно мовчить. І ця єрмаківська мовчанка є красномовнішою за будь-які заяви…

Як і переконливішою за оголошення підозри Шарію у державній зраді є присутність у високих кабінетах антигероїв Майдану, зокрема заступника Єрмака Олега Татарова – заслуженого юриста, який отримав це звання від Януковича у розпал Революції Гідності. Або ж незагнуздана "портновщина" в українських судах, в яких, до слова, досі карають патріотів, зокрема запідозреного у справі Шеремета Антоненка.

Є ще один аспект "патріотичної мімікрії" Зеленського – американський. На Банковій цілком усвідомлюють, що з Вашингтоном слід поводитися обачніше, ніж це практикували досі. Ба більше, - новий господар Білого дому навряд чи забув, як з подачі Коломойського і тієї ж таки Росії ексактор розважального жанру раптом став "прокурором", вимагаючи ретельного розслідування діяльності близької до Джо "Бурісми". А після перемоги демократа з берегів Потомаку прозвучало кілька цілком недвозначних натяків на засилля московської агентури на Печерських пагорбах та під куполом українського парламенту і навіть запроваджено санкції проти агента ФСБ Андрія Деркача та провладного нардепа Дубінського. Не забудьмо також, що й Коломойський – цей "карабас зелених маріонеток", - теж під прицілом американського правосуддя, і, радше, рано чи пізно його чекатиме доля Павла Лазаренка. А Ігор Валерійович був донедавна бізнес-партнером нашого "найвеличинішого лідера", і тому безпристрастна американська Феміда цілком може знайти серед брудних грошей, відмитих Коломойським у США, дещицю "зелених капіталів".

Отож Зеленський-патріот - це, радше, оксюморон, аніж реальність. Звісно, він звично для актора вивчатиме цю нову роль, і навіть, можливо, вживеться в образ, відчайдушно і натхненно мімікруватиме. Та навряд чи йому під силу статус державника, оскільки для цього потрібні не тільки хист лицедія, а й ментальне усвідомлення належності до нації, розуміння її потреб і стратегічних цілей, знання і компетенції певного рівня. Але говорити про це популісту все одно, що "preaching to the choir" – "проповідувати церковному хору".

Ілюстрація: В'ячеслав Шилов

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Десять самых эмоциональных фильмов года

Автор: Вячеслав Суріков. Джерело: expert.ru

Фильмы, которые сильнее всех остальных в этом году заставляли плакать и смеяться

Далі: тут

Ілюстрація: кадр із фільму Вуді Алена «Магія місячного сяйва»

Топ-5 мавзолеев

Джерело: Дилетант

Традиция создавать погребальные сооружения пришла из древности. Подобные строения, где хранились останки умерших правителей, были в Египте, Греции и в Китае. В 20-м веке мавзолеи, как правило, возводили власти коммунистических стран, чтобы отдать дань уважения прежним руководителям. 5 января 1532 года родился Шах Джахан, обессмертивший своё имя постройкой Тадж-Махала. Diletant.ru составил подборку 5 самых великих мавзолеев мира

Далі: тут

Ілюстрація: beautifulplace.by

10 кращих фільмів 2014 року за версією iPress.ua

Автор: Вікторія Кондратишина. Джерело: iPress.ua

2014 рік потішив українських глядачів як цікавим закордонним кіно, так і неперевершеними вітчизняними стрічками. iPress.ua підготував добірку кращого кіно минулого року, керуючись не даними прокату чи переглядів, а смаком та враженнями.

Далі: тут

Ілюстрація: Кадр із фільму "Ной" (print scrin)

Топ-5 известных людей, которых предали анафеме

Джерело: Дилетант

…несколько десятилетий спустя, Владимиру Ленину была провозглашена персональная анафема. Его посмертное отлучение от Церкви в 1970 году совершил Архиерейский Собор Русской Православной Церкви заграницей.

Далі: тут

Ілюстрація: apocalypse-cult.org

Україна у міжнародних рейтингах: поляризована і небезпечна

Аналітики прогнозують, що з підвищенням України у ключових міжнародних рейтингах доведеться почекати

Автор: Олена Ремовська. Джерело: Радіо Свобода

Реформи сектору безпеки, боротьби з корупцією і підтримки журналістів очікують від України наступного року автори міжнародного рейтингу. У 2014-му позиції України у ключових міжнародних індексах не зазнали суттєвих змін, а справи в деяких сферах навіть погіршилися – зокрема, у питанні безпеки журналістів. Радіо Свобода обрало три важливих, на думку редакції, міжнародні рейтинги, на позицію України в яких мало б зважити керівництво держави.

Далі: тут

Ілюстрація: forbes.ua

Главные научные фотографии  2014 года 

Джерело: Popular Science. Передрук: mediablender

Издание Popular Science опубликовало подборку самых интересных снимков из сферы науки и техники за 2014 год.

Далі: тут

Ілюстрація: Томас Заковскі

9 великих сооружений, которые так и не были построены 

Джерело: mediablender

Если вы увлекаетесь альтернативной историей, то вот жемчужины, которые вы бы точно из нее не выбросили. Некоторые памятники цивилизации так и не были построены из-за труднореализуемых проектов, другие по чистой случайности, третьи уже даже были утверждены, но так и не были воплощены. 

Далі: тут

Ілюстрація: mediablender

Топ-10 самых  дорогих книг в истории человечества 

"Лестерский кодекс" Леонардо остается самой дорогой книгой в истории 

Джерело: Частный корреспондент

"Лестерский кодекс", 72-страничная тетрадь записей Леонардо да Винчи об устройстве мира, сделанных им во время жизни в Милане в 1506-1510 годах, возглавила топ-10 самых дорогих книг в истории человечества, опубликованный журналом Forbes. "Трактат о воде, земле и небесных телах", в котором ученый размышлял, почему светится Луна, как течет вода в реках, откуда берутся окаменелости, из чего состоят минералы, был куплен в 1994 году на аукционе Christie's основателем Microsoft Биллом Гейтсом за 30,8 млн долларов (сейчас это эквивалентно 49,4 млн долларов). По его инициативе "Лестерский кодекс" постоянно выставляется в музеях мира, пишет NEWSru.com.

Далі: тут

Ілюстрація: folkextreme.ru

Топ-5 ученых, изменивших мир  до неузнаваемости 

Джерело: Дилетант

В этот день в 1831 году Чарльз Дарвин начал свое кругосветное путешествие. «Дилетант» подготовил топ-5 лучших, на наш взгляд, ученых в честь этого события.

Далі: тут

Ілюстрація: vzglyadzagran.ru

Топ-5 «Долгосидящих узников»

Джерело: diletant.ru

Норьега, правивший к тому времени около 6 лет, был переправлен в Майами, где вскоре был приговорен к 40 годам заключения за торговлю наркотиками и вымогательство. Вскоре бывший правитель заочно был осужден в Париже по обвинению в отмывании денег. В 2010 году Норьега был экстрадирован во Францию, но там он пробыл недолго. Власти Панамы добились выдачи преступника на Родину, где он был также заочно приговорен к 20 годам тюрьмы за расправы над политическими оппонентами. Сейчас Мануэлю Норьеге 80 лет.

Далі: тут

Ілюстрація: newsoboz.org

Десять украинцев, которые нас  удивили в 2014 году

Автор: Глєб Якунов. Джерело: Укрінформ

Этот список, конечно же, не полон и бесконечно субъективен. Революция и защита Отечества родили множество неординарных личностей, разбудили в украинцах неведомые им доселе силы и стихии. Удивления достоин весь наш народ. Кто мог предположить, что в нем скрывается такая духовная и созидательная мощь, такая воинская доблесть. Ведь совсем-совсем недавно мы с горечью повторяли пророческие, казалось бы, слова: «...славних прадідів великих правнуки погані.» Оказывается не такие уж мы  и «погані».

Далі: тут

Ілюстрація: liveinternet.ru