Хто
каже про дефолт?
Українці
починають опановувати поняттями і термінами, притаманними нашому північному
сусідові ледь не десятиліття тому. Ті ж північні сусіди страхають українців дефолтом,
і вони хутенько намагаються з’ясувати, яка ж то ще біда націлилася на їхні
голови.
Поза
тим, маємо чергову маніпуляцію, покликану додати політичних дивідендів тим, хто
відчуває дискомфорт від євроатлантичних намірів України, а також осіб,
знуджених позавладним буттям. Справді, люди самі вигадують правила гри, відтак
шляхи їх порушень без жодних наслідків, і на цьому здобувають – хто
популярність, хто гроші, хто бажану славу. А ось ті, хто намагається
дотримуватися сумнівних правил, програють.
Чи
загрожує Україні дефолт, тобто неможливість виконання державою своїх зобов’язань?
Якщо взяти до уваги лише фінансовий бік справи, то, звичайно, прогнозувати крах
є певні підстави. Але річ у тім, що навіть у звітах розмаїтих міжнародних
фінансових організацій, які, власне, часто стають джерелами для подальшої
медійної кампанії про непевні перспективи України, ми не знайдемо цього
страшного слова. У нас вміють перекладати тексти іноземною так, як цього
потребує партійний чи клановий інтерес. Причому, зауважу побічно, звичка ця
властива не тільки українцям: колись у Росії примудрилися «неточно» перекласти
інавгураційну промову Обами…
Про
що кажуть фахівці? Про падіння міжнародних
рейтингів України (вони тепер такі, як приблизно у Болівії та Росії). Про
збільшення вартості позикових ресурсів. Про те, що через погіршення ситуації
можуть з’явитися проблеми з обслуговуванням заборгованості…
Але
є політичний аспект проблеми. Чутки про «дефолт» уміло інтерпретуються як
наміри певних кіл вдатися до оригінальних методів збереження статусу-кво в
країні. Зокрема, «опозиціонери» (тепер радше «противсіхи» вміло прикривають
такими балачками свою власну неспроможність за райських для них часів
Януковича. Дехто прозоро натякає, що команда президента працює над варіантом запровадження
«диктатури» після «банкрутства» країни, аби відтак розграбувати дощенту залишки
національного багатства.
Симптоматично,
що схожа версія з’явилася акурат тоді, коли парламент намагається з’ясувати справжні
наміри уряду, який нарешті приніс до зали під куполом довгоочікуваний і
стражденний бюджет. Дехто з політикі просто розумує над перспективою дефолту за
відсутності інших тем, які надаються до їхнього скромного розуміння.
Тим часом міністри, особливо легіонери, не надто
переймаються платіжною неспроможністю. Вони докидають свої полінця у ватру, ніяково
знизуючи плечима від наслідків первинного ознайомлення із системою влади в
Україні. І якщо вже певні очільники починають кампанії за ліквідацію власних
міністерств, то мені видається, що ресурсів насправді у нас ще вдосталь.
…А
розмови про дефолт – це так, аби ми з вами втратили пильність, переймаючись
віртуальними загрозами і чужими боргами…
