Повернутися до найголовнішого

Автор: Фернандо Ґарсія де Кортасар. Джерело: ABC. Переклад: zbruc

Народження Ісуса поклало початок епосі нової людини, вільної людини, яка позбулася своєї безнадії чи фаталізму, здатної протистояти силам природи і більш чи менш примітивним  аналогіям язичництва. Жоден з актів особистого звільнення, які відтоді мали місце в історії, не відбувся у відриві від послання, яке розпочалося тієї ночі. Не існує визвольного дискурсу, вимоги справедливості, проголошення прав чи гуманістичних міркувань, коріння яких не лежали би у тій події. І звісно, не можна нічого зрозуміти у тому, що таке Захід, що таке Іспанія, що таке ми як цивілізація у світі, не шукаючи у тій даті витоків наших цінностей.

Далі: тут

Ілюстрація: zbruc

К Христианам

Автор: Максім Валєцкій. Джерело: Сноб

Убивать нельзя. После этого стоит большая жирная точка. Жизнь священна. Нет оправдания убийству, не вставляйте после этого «но». «Но» не имеет права на существование здесь.

Если Вы христианин, надо не обсуждать толерантность или недопустимость оскорбительных карикатур, а молиться за души убиенных. Не про то говорите. Забудьте предлог «но», он вообще очень вредный.

Далі: тут

Ілюстрація: Сноб

Cуєта суєт

Автор: Тарас Прохасько. Джерело: zbruc

Мені подобається такий стан речей, коли звичаї не надто змінюються за час одного людського життя. Коли те, що відбувається у цьому шаленому світі, надається до розуміння. Тому тепер — тридцять років після екстремізму — я бачу, що все гаразд, що нічого не змінилося, що наш народ хоче святочної ялинки і наш народ забезпечує ялинками тих, хто хоче. Суєта суєт, замішана на смерті якоїсь рослини, убитої за кількадесят років перед тим, як вона могла би себе проявити вповні.

Далі: тут

Ілюстрація: zbruc

Потреба Різдва

Серед сірих буднів кожен із нас внутрішньо прагне казки. Гадаю, можливо, вона й не схожа на ті, які тепер безперестанно транслюють телеканали, застосовуючи при цьому супертехнології. Простої людської казки зі щасливим фіналом, такої собі приємної несподіванки, бодай щирої усмішки від незнайомця...

Народження Ісуса, особливо, обставини після цієї події, яка, вочевидь, стала епохальною, принаймні для поколінь, що перейшли вже два тисячоліття, і є, на мій погляд, такою казкою для зневірених і розчарованих. Тріє Царів (за іншою версією, – сивочолих зароастрійських жреців, які передбачили спалах наднової зірки), принесли до Богом незабутого Вифлеєма коштовні дари. „І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір’ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну” (Мт. 2, 11).
Гості уклали у свої презенти глибокі сенси. І не тільки символи володаря (золото – як подарунок для Царя, ладан – знак особливих почестей – для Бога, смирну – для Людини й Спасителя, який став Сином Людським), а помістили у свої скарбниці й сакральні речі, що мали б жити у душах усіх землян. Недаремно, – свідчать церковні історики, – Матір Божа берегла їх все життя, а відтак, напередодні Успіння, передала їх до Єрусалимського Храму.
Ці сенси лежать на поверхні, лише ми, заклопотані і розхристані викликами часу, не помічаємо їхньої присутності. Ми народжуємося рівними у перспективі Дарів – особливої коштовності золота родинних стосунків, комфортного перебування серед собі рівних та схожих, і самоповаги, бо хіба може повноцінно жити людина, не усвідомлюючи власної місії на цій грішній землі? Сутність Людини-Бога, яка народилася вже 2015-й раз, полягає у творенні свого світу, і є річчю очевидною, що це творення мало б бути продуктивним і добрим.
Ми схильні скаржитися на випробування, якими доволі щедра доля. Але згадаймо на мить, що Тріє Царів пішли, оминувши палац Ірода, і цей їхній стратегічний маневр, по-суті, врятував для нас Спасителя. А після отриманих вишуканих Дарів родина Йосифа зазнала гіркоти еміграції до Єгипту, поневірянь у пустелі. Сьогодні мало хто із істориків зважується оповісти шлях Ісуса від народження до Голгофи, однак цілком прогнозованим є те, що ця путь була часом випробувань і сумнівів. Як і для кожного із нас з вами...
Тож у дні Різдва Христового щиро бажаю усім сучасникам ретельніше глянути на довколишній світ і зауважити у ньому присутність великих Дарів, якими не варто нехтувати, ба більше, якими слід таки скористати. Хай кожен по-своєму потрактує власні можливості, але головне, як на мене, зрозуміти, що всі ми вартуємо того, чим скористав Ісус, ставши відтак великим прикладом великого подвижництва.
Христос Рождається! Славімо Його!

Ігор Гулик

Как стать пророком

Автор: Максім Тєрскій. Джерело: Сноб

...для становления пророка важны - война, плюс новая церковь при жизни и качественный пиар после смерти. И тогда будь ты даже рябой и сухорукий, люди скажут: харизматик, эффективный менеджер и прочие глупости, которые говорят обычно люди.

Далі: тут

Ілюстрація: porjati.ru

Потрібно готуватися до змін як в Україні, так і в Росії

Автор: Ганна Трегуб. Джерело: Український тиждень

Не думаю, що треба когось вішати на ліхтарні стовпи, але якщо когось покарано за злочини – це одна справа, але ще є така річ, як колективна відповідальність. Більшість боялася, і це також їхня провина в якомусь значенні.

Далі: тут

Ілюстрація: Український тиждень

Дилеми Різдва

Навряд чи маленький Ісус у вифлеємському вертепі розумів свою божественність і могутність. Радше, як і кожне немовля, він потребував материнської ласки й сухих пелюшок. Тому, певно, не зміг оцінити коштовних дарів з рук утомлених пілігримів, які прийшли на світло Зорі, мотивовані давнім переданням про народження Бога.

Вони, троє царів, теж, мабуть, не були достеменно переконані, що маленьке дитя у стаєнці — Той, про кого їм було провіщено. Однак вони йшли, їх підштовхувала віра і надія. І після виснажливої мандрівки золото, ладан і смирна вже не видавалися їм особливо дорогими, важливим було лише те, що вони досягнули бажаного, дійшли до мети й побачили те, чого бажали.

У всій різдвяній казці-історії не злічити схожих дилем. Але оця: дилема віри й жертви заради цієї Віри, особливо вражає і водночас вона повсякденна. Бо віра без жертви — марна, вона девальвується сірістю побуту, монотонністю днів і врешті-решт перетворює людину на викінченого циніка або нігіліста. Зрештою, як і безконечна жертовність без усталеної віри стає неймовірним тягарем, породжує розпач і депресію.

…Щось схоже подарував нам рік, що минає. Він, безумовно, залишиться в історії і пам’яті роком тектонічних зламів на геополітичній мапі, роком тривог і надій, нового досвіду і нових викликів. Але, так думаю я особисто, — головним сенсом прожитих нами 365 днів було все ж узгодження віри і жертви, адекватність офіри й мети. Окрилених ідеєю свободи і справедливості на Майдані виявилося значно більше, ніж готових на довшу дорогу, натхненних високими ідеалами стало менше, ніж тих, хто зміг осилити тягар жертви заради цих ідей. Ми й досі не даємо собі ради з проблемою воєнних втрат на Сході і тим, заради чого, власне, ці втрати… Легше жити з думкою, що в Донбасі зібралися якісь недолюдки, і не варто туди посилати наших хлопців на заклання, аніж зрозуміти, що жертовність цих хлопців врешті-решт потрібна не стільки Донбасу, як всім нам. І не тільки тому, що вони у прямому сенсі боронять Україну від орди, але й з огляду на те, що своїм чином вони стверджують нашу з вами Віру у власну долю.

Я майже переконаний, хто буде Іродом у цьогорічному українському вертепі. Я майже знаю, що в ньому лунатиме знана на весь світ пісенька про кремлівського блазня. Але мені чомусь дуже хочеться, щоб, попри нотки ненависті та злоби, в українських оселях домінували Віра, Надія і Любов. Щоб, запаливши свічку на святвечірньому столі, ми згадали обов’язково всіх, кого немає на цій грішній землі, щоб знайшлися серед дванадцяти страв пайки тих, хто на фронті, щоб наша Віра у добро і справедливість, у перемогу світла над темрявою знайшла порозуміння із усвідомленням потреби Жертви задля цих речей.

Христос рождається! Славімо Його!

Ігор Гулик. Ілюстрація: Мозаїка «Дари Волхвів». Базиліка Сант-Аполінаре-Нуово, Равенна, Італія, VI ст. Джерело: cpg.in.ua

Умберто Эко: «Кто ваш враг?»

Автор: Константін Мільчін. Джерело: expert.ru

Мы все немного расисты и нацисты, когда дело касается «других», особенно если они живут совсем рядом с нами. Вот эскимосы таких сильных чувств не вызывают: они слишком далеко от нас. Или, скажем, австралийские аборигены: против них ведь расисты не выступают. А вот против албанцев — пожалуйста. После Второй мировой войны вдруг обнаружилось, что итальянцы — нацисты и не любят румын, сербов и хорватов. Нацизм всегда иррационален, но он опирается на некоторые отрывочные факты. Многие иммигранты приезжают в Италию без документов, и среди них встречаются преступники. А среди людей с белой кожей преступников разве не бывает? Но нацист об этом не думает.

Далі: тут

Ілюстрація: Русский репортер

Going home for Christmas

Автор: Ольга Какшинская. Джерело: gnezdo.by

Я не знаю лучшего способа вернуться домой, чем просто идти. С благодарностью принимать каждое мгновение и видеть в нем или урок, или подарок, или приглашение к приключению. Примерять свои ступни к следам людей, которые вдохновляют, и все яснее осознавать, что счастье начинается в голове:  когда перестаешь судить, осуждать, ныть, нервничать.

Далі: тут

Ілюстрація: zakagioboi.ru

Чи є ще місце для Різдва?

Автор: Ольга Макар. Джерело: РІСУ.

Коли Папа промовляв своє звернення Urbi et Orbi, він згадував про людей і країни, які страждають – серед них і про Україну. І я уявляла, як ми вкладаємо всіх їх у долоні Бога.

«Надто багато сліз проливається під час цього Різдва», - сказав Папа. Його слова, прості, але точні й глибокі, торкають серце. Завжди закликають до змін.

Якщо змінити своє серце, то навіть у такий складний час, як зараз, Христос матиме, де народитися.

Далі: тут

Ілюстрація: dndz.com.ua

Сором і свята в часи війни

Автор: Оксана Шаварська. Джерело: theinsider

Хто давав право Росії забирати в нас Різдво? Для сотень тисяч українців - це ледь не єдине свято в році, коли збирається уся родина разом. А що може бути сильніше української родини?

Завдяки новорічним святам люди, які люблять одне одного, проведуть час разом. Можливо, для когось це буде востаннє, для когось уперше.

Життя починається і закінчується. І скільки вистачає сил, стільки і варто протягом нього посміхатися, навіть коли дуже боляче, навіть коли в тебе намагаються відібрати усе.

Далі: тут

Ілюстрація: umanrda.gov.ua

Почему мир перестал быть шахматной доской

Автор: Грег Сателл. Джерело: DigitalTonto. Переклад: Новое время

Стратегия успеха изменилась. Теперь лидер – это не тот, кто забрался на вершину горы, а тот, кто находится в центре круга. Для достижения успеха лидерам уже недостаточно планировать и руководить действиями подчиненных; они должны уметь вдохновлять и заражать своими идеями. В сетевом мире лучший способ стать ключевым игроком – это стать незаменимым партнером.

Далі: тут

Ілюстрація: hq-wallpapers.ru

Ірині та Анні

Лист 

Автор: Олена Стяжкіна. Джерело: Український тиждень

Бо всі вони, найманці, втікатимуть, а впіймані – розмазуватимуть шмарклі по обличчю й ридатимуть, мовляв, їх обманули. Присягатимуться мамою, ненародженими дітьми, орденами, купленими в сувенірній лавці, що ніколи не хотіли, просто таке життя. Воно і змусило.
Їх, тих клятих убивць, насправді давно не існує. Вони мертві. І певними частинами тіла чи голови відчувають свою штучність та відсутність. Їх можна почути, але тільки тому, що смерть завжди звучить однаково. Уся їхня гра полягає не в тому, щоб вибратися з нетрів неіснування. Вона в тому, щоб забрати із собою якомога більше інших, добрих, хороших, відважних. Усіляке живе для них вирок. Тобто живому й не бути.

Далі: тут

Ілюстрація: life.pravda.com.ua

Иосиф Бродский: «Всячески  избегайте приписывать себе статус жертвы» 

Фрагменты из знаменитой речи Иосифа Бродского, с которой он выступил перед выпускниками Мичиганского университета в Анн Арбор на стадионе в декабре 1988 года

Джерело: Частный корреспондент

Мир несовершенен; Золотого века никогда не было и не будет. Единственное, что произойдет с миром, он станет больше, т.е. многолюдней, не увеличиваясь в размерах. Сколь бы справедливо человек, которого вы выбрали, ни обещал поделить пирог, он не увеличится в размерах; порции обязательно станут меньше. В свете этого — или скорее в потемках вы должны полагаться на собственную домашнюю стряпню, то есть управлять миром самостоятельно, по крайней мере, той его частью, которая вам доступна и находится в пределах вашей досягаемости.

Далі: тут

30 вопросов  к самому себе накануне Нового года 

Джерело: AdMe.ru

Канун Нового года — время подводить итоги и строить планы. Но всерьез такой самоотчет не делает почти никто. Нам лень, некогда, да и зачем этим заниматься. На самом деле причина в том, что это очень трудно — быть честным с самим собой. Это работа. Но проделать ее стоит, чтобы лучше понимать себя, жить осознаннее и спокойнее.

Чтобы облегчить всем нам задачу, Psychologies выбрал 30 простых (а на самом деле серьезных) вопросов из книги «Мои 5 лет. 365 вопросов, 1825 ответов. Дневник». AdMe.ru предлагает ответить на них честно, ответы обязательно записать и никому не показывать. А через год вернуться к ним, чтобы разобраться, как вы изменились, чего достигли и что пока не получается.

Далі: тут

Ілюстрація: benchit.kz

Предатели и шпионы

Анри-Бернар Леви, писатель, философ и личный друг президента Франции, объясняет, почему Европа предала Украину, а затем препарирует мифы Владимира Путина 

Автор: Олена Трібушна. Джерело: Новое время

Баланс сил рассчитать невозможно. Но вы доказали свою смелость, у вас хороший президент, в вас полно патриотизма, и у вас есть союзники. На вашей стороне общественное мнение в Европе. Поэтому, надеюсь, баланс сил будет в пользу Украины.

Путин не так силен, как кажется. Он — бумажный тигр. Когда он увидит ситуацию в экономике, падение рубля и цен на нефть…

У Путина нет той поддержки, о которой говорят. Опросы показывают, что серьезное военное вторжение России в Украину поддерживает меньшинство.

Путин слаб, и мы не должны покупаться на его выпады вроде фотосессий с оголенным торсом в стиле Бенито Муссолини. Это все чушь. В реальности — король голый.

Далі: тут

Ілюстрація: Новое время

Почему у нас мало времени?

Людмила Улицкая об агрессии и драматической нехватке времени у всех нас

Автор: Людміла Уліцкая. Джерело: Colta.ru

Почему, добившись столь многого, человек не может справиться с угрозой самоуничтожения, которая растет год от года?
Почему человек так беспримерно жесток в уничтожении себе подобных?
Потому что в нем запрограммировано природой такое свойство, которое называется агрессией. Этим качеством обладают все живые существа, но выражается оно по-разному у каждого вида. При отсутствии этого качества живое существо погибает. И это жестокий закон природы — выживает сильнейший. Это очень важная тема: что сегодня означает «сильнейший». Умнейший? Хитрейший? Может, самый образованный? А вдруг — самый великодушный, милосердный?

Далі: тут

Ілюстрація: elise.com.ua