"Зелені" університети

Режим клоунократії направду дістав смак у намірах зруйнувати все "до основанья, а затєм…". З першою маніакальною пристрастю деструкції все наразі виходить, з огляду на справді необмежені можливості моновлади, якій море по коліна, оскільки президентську вертикаль тепер можна на цілковитому серйозні уважати єдиною гілкою влади в Україні. 

Бо і регіональні еліти не надто демонструють непокірність, уряд взагалі ручний та сповнений "квартальними" фахівцями, силові відомства не втомлюються демонструвати свою лояльність задля втримання на посадах деяких міністрів. Хтось уже два роки "на випробувальному терміні", хтось пройшов цей "стражденний шлях" ще у часи бурхливої гастрольної діяльності "вождя". Суди традиційно в Україні сервільні і слухняні, хоч, за потреби, здатні ревно захищати честь мантій, якщо над нею необережно спробують поглумитися деякі надто самовпевнені чиновники. І парламентська монобільшість з трускавецькими дипломами, хоча й час від часу демонструє так звану "власну думку" (яка насправді є думкою тих, хто фінансує ненаситні апетити нуворишів), але у "критичні дні", коли захцянки Банкової стають ідеями-фікс, голосує за помахом руки сучасних "чечетових". Був колись, за Януковича, такий вправний диригент, кар'єра якого завершилася доволі печально…

А от з тим, що "затєм…", важче. І проблема не у бажанні змін, яких направду бракує Україні. Проблема у доцільності запропонованих кроків, у тому, що у шалі нігілізму ніхто не помічає підвалин, давно вибудованих і, головне, виправданих світовими практиками. Проблема, зрештою, у мотиваціях авторів цих, з дозволу сказати, реформ. Бо направду, аби відповісти на запитання "навіщо?", слід спочатку знайти точні відповіді на інше – "кому вигідно?". Зрештою, як казав колись один мудрий чоловік: бувають запитання, змістовніші за відповіді на них…

От, скажіть, заради якої високої мети було вщент розгромлено Академію державного управління? Для того, аби відтак президент мав привід для чергової своєї "фішечки" – ідеї створення так званого університету майбутнього, - озвученої ним у черговій серії надцятого сезону "Слуги народу" – Форумі "Україна.30"? Виглядає саме на це. Так, вустами Зеленського хоч мед пити, але дозвольте запитати, звідки у найбіднішій країні Європи візьмуться зайві 7 мільярдів, аби від фундаменту звести школу найгеніальніших та найобдарованіших? Не скажу, що почила у Бозі Академія була взірцевим вузом, до Сорбонни чи Гарварду їй, звісно, було, як до неба рачки. Але чи не варто було б скористатися її напрацьованим роками досвідом, запровадити там світові методики, найняти справді талановитих і визнаних у наукових спільнотах викладачів? І чи є потреба множити число вишів (серед них, як мені видається, левова частка "фейкових"), бо за статистикою, в Україні десь три сотні університетів, академій та інститутів (!). Для порівняння: у Франції з населенням 67 мільйонів налічується 80 університетів…

Так воно виглядає на хлопський розум, але з точки зору послідовників Дмитра Табачніка, які тепер знову розгулюють кулуарами МОНу під орудою Шкарлета, - то справа невдячна. По-перше, оті, "найняті", не надто слухатимуться міністерських директив і вказівок, бо навряд чи міститимуть вони найвищі злети менеджерської думки. По-друге, для сірих чиновників присутність незаангажованих, самодостатніх і головне – мудріших "підлеглих" є справжньою катастрофою і постійною мігренню. По-третє, за таких умов оці розумники обов'язково згадають про принцип автономності університетів, яких поволі, але впевнено приживався в Україні ще за недавніх часів, але якось тихо і кулуарно зійшов на пси… І наостанок, хоча насправді це головний мотив, - з обіцяними сімома мільярдами можна "попрацювати" визнаним майстрам корупційних оборудок, щоб їх левова частка осіла у кишенях зацікавлених осіб…

І тут, як на мене, корінь проблеми. Оскільки мусимо говорити про мотивації тих, хто мав би навчатися в українських вишах, і в тому ж таки ефемерному "зеленому" університеті майбутнього. Молоді, зазвичай, дуже уважно помічають речі, які для нас, дорослих, видаються звичними, прогнозованими і буденними. Вони чудово розуміють, що для того, аби зробити успішну кар'єру в Україні, не обов'язково лупати граніт науки, не спати ночами у пошуках знань. Для цього є значно простіший, а головно, - перевірений шлях. В країні, де купуються дипломи і наукові знання, де за гроші можна посісти будь-яку посаду, в країні, де стати президентом завиграшки може або зек з трьома ходками, або балаганний блазень, які певної чудової для них миті потрапили у поле зору "сильних" цього світу, - освіта навіть зайва. Не даремно ж духовний і не тільки вчитель нинішнього очільника МОЗу Табачник розлого просторікував на сторінках вже забутої газети "2000", розвиваючи свою, призначену для "малоросів", теорію "кухарчиних дітей". Оті "кухарчині", напівосвічені діти, витягнуті на світ Божий волею випадку, освоївши "ази" публічно проклятої, але тихцем толерованої, бо дуже зручної системи, тепер ухвалюють закони, "рулять" економікою (точніше – "схематозами"), "зблискують" макабричними "фішками" на міжнародній арені.

Влада, перетворена на бізнес, розбещує молодих, деформує їхні світоглядні цінності, спотворює бачення майбутнього. Я не знаю, чи стане реальністю чергова затія популіста-"затєйніка" з університетом майбутнього. Радше, забудеться, як стоп'ятсот його піар-вибриків, призначених для збурення обивательських мізків. А от мабутнє після Зе!режиму мені видається не вельми світлим. Бо комусь таки доведеться розбирати завали і будувати на випаленому полі щось притомне.  

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Кандидат юридичних наук Сергій Курченко

Автор: Юрій Віннічук. Джерело: theinsider

Так оголошений Україною в міжнародний розшук Сергій Курченко захищав науковий ступінь кандидата юридичних наук перед вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ влітку 2013 року. Тема дисертації - "Договір постачання природним газом через приєднану мережу".

Ця тема йому була близька, оскільки структури бізнесмена в Україні займалися, в тому числі, реверсом та трейдингом природного газу.

В стенограмі захисту, з якою ознайомилась редакція, вчений секретар комісії Олександр Серьогін, повідомив, що Курченко з квітня 2013 року працює за сумісництвом старшим викладачем кафедри цивільно-правових дисциплін навчально-наукового інституту права та масових комунікацій Харківського університету внутрішніх справ.

Далі: тут

Ілюстрація: prosport.tsn.ua

Казус  Кислинського 

Пригадуєте скандал з фальшуванням диплома людиною, яка перебувала на верхівці вітчизняної спецслужби, до того ж чи не першою стала рупором Президента у розв’язаній ним боротьбі проти Кабінету Міністрів (саме з уст Кислинського у серпні 2008 року прозвучало звинувачення на адресу прем’єра у державній зраді), – це серйозний дзвінок про якість української влади.

Тепер кажуть, що «бездипломником» є сам керівник АП Ложкін. Принаймні, у декого виникли сумніви у достовірності його диплома. Прогрес, однак...

Знано, що нині вищу освіту здобувають по-різному. Справа навіть не в тім, що Борис Євгенович – несамотній персонаж із намірами ошукати відділи кадрів найвищих державних інституцій, бо історія диплома того ж Кислинського досі нез’ясована.

Справа у легкості, з якою усілякого роду ошусти можуть раптом, мов за помахом чарівної палички, опинитися на олімпі, – хтось упевнено підсаджує їх туди. А ще – у неперебірливості тих, кому вони служать, у виборі «відповідальних осіб». Коли йдеться про етичний бік цієї історії, то, виявляється, знані всім великі моралісти послуговуються цілком логічними, проте не надто чистоплотними мотивами, – для брудних справ обирають «брудних» людей. Відтак, коли ті сяк-так виконують «місію», їх позбуваються – причому негайно.

Можна волати про критичний стан українського війська, про брак у ньому шкарпеток та харчів, можна тицяти пальцем у будь-кого, звинувачуючи у підлих намірах «продати країну». Але чи можна призначати на посаду, повноваження якої передбачають і турботу про безпеку країни, особу з непевним минулим, ба більше – схильну до фальші та брехні?

Якість влади – ось проблема проблем, яку варто виокремити в серйозний критерій оцінки кандидатів. Хоча маю великі сумніви, що бодай хтось із численної когорти нового призову, витримає цей жорсткий тест. Казус Кислинського має перспективу геометричної прогресії, оскільки «шведська сім’я» нашого найвищого політикуму цинічно й легковажно ставиться до формування команд. Затяті вороги раптом перевтілються на вірних друзів, якщо від них залежить наповнення виборчого фонду, вплив на cуддів або ж інші, не менш важливі речі.

Якщо говорити серйозно, то найближчим часом навряд чи доречною буде мова про високосвічену, чесну, відкриту та ще й харизматичну владу. Ризикуємо, що на місце знайомих персонажів повилазять пригріті ними ж кислинські. Незнані, з кількома дипломами на всі випадки життя, із кількома програмами (на потребу дня), і дюжиною паспортів із різним громадянством.

Ігор Гулик. Ілюстрація: firststep.uwf.kiev.ua