Велюровий Буковель

Якщо Владімір Путін і мріяв колись про Україну як про failed state з усіна наслідками і зиском для Росії-агресора, то він наочно переконався у небезпідставності своєї маячні. 

Соціальні мережі, телевізійні екрани рясніли світлинами Зеленського-Голобородька на відпочинку у Боковелі – гірськолижному курорті у Карпатах, одним із власників якого є любий друг олігарха Ігоря Коломойського Олександр Шевченко. А ще, - неймовірними заторами автомобілів на під'їздах до цієї відпочинкової мекки, у яких, як стверджують "потерпілі", доводилося вистоювати по 2-3 години.

Усе б нічого, якби акурат того ж таки дня, коли "свій хлопець" з 95-го Кварталу і за сумісництвом – чинний президент – селфився з народом на схилах Буковелю, його кишеньковий уряд не запровадив в країні локдаун через пандемію COVID-19. Несосвітенні обмеження і драконівські штрафи для "малого бізнесу", м'яко кажучи, дивна вибірковість у списку дозволів та заборон, плутаність "голубих злодюжок" у поясненнях правил локдауну не тільки роздратували більшість громадян, але й, зрештою, як це часто буває, стали причиною гомеричного сміху над недолугістю, невіглаством та неприхованим глупством чинного режиму.

Я не знаю, чого було більше у масовій буковельській фотосесії Зеленського: популістського бажання сподобатися своєму розчарованому виборцю, екстравагантного позерства, прагнення загладити мутну історію з минулорічним утаємниченим і окутаним брехнею відпочинком в Омані чи намагання перевести суспільну увагу з болючих і неуникних соціальних проблем. Але про одне можу сказати достеменно: Зеленський і його свита,  вже не криючись від сторонніх очей, прямо у вічі заскоченому хамством і "бєспрєдєлом" влади обивателю, розповідають про те, що саме вони, а не хто інший, є господарями цієї країни, властителями доль її мешканців, всесильними і безкарними. Їхнім принципом є давнє гасло, яке приписують то італійському диктаторові Беніто Муссоліні, то іспанському каудільо Ауґусто Франко. Однак насправді воно належить Беніто Хуаресу, мексиканському президентові-карлику (був зростом 135 сантиметрів), який наприкінці ХІХ століття заявив: "Моїм товаришам будуть амністії, для моїх ворогів – уся сила закону". І від цього латиноамериканського сліду, погодьтеся, мешканцеві сучасної європейської країни стає не по собі, особливо з огляду на те, які режими і лідери є нині при владі, скажімо, у Венесуелі.

Генеза свавілля "зеленої мафії" є направду карколомною. Ще не минуло й року від першого "карантинного зашквару" за участю "слуги" Миколи Тищенка. Тоді, під час першого жорсткого карантину, коли пересічним українцям доводилося діставатися на роботу з "аусвайсами", які підтверджували справжність їхніх намірів, а поліція масового штрафувала неслухняних без масок у парках (!), однопартійці Тищенка таємно розважалися у фешенебельному київському ресторані "Велюр". Тоді сам Давид Арахамія (на той час голова монобільшості) обіцяв суворо покарати "партайгеноссе". А тодішній заступник голови ОПУ Кирило Тимошенко навіть натякнув пресі про "жорстку розмову" президента із Тищенком. Але… У липні 2020-го заклад і його власник стали "рецидивістами", глумливо, - з огляду на тотальну заборону працювати схожим "точкам" уночі, - розмістивши оголошення в Instagram: "Місто засинає, але не "Велюр". Чекаємо на Вас до 6-ї ранку". Тобто, плювати їм на заборони, фракційні нагінки і навіть на "обурення Зе!".

Чинний локдаун обіцяє перетворити всю країну на такий собі "Велюр". Зеленський вже наочно продемонстрував це у Буковелі. Є навіть підозра, що гірськолижні курорти не потрапили до локдаунного списку лише через бажання першої особи держави заселфитися на тлі Карпатських схилів.

Але, окрім підозр, є цілком конкретні речі, які, за принципом доміно, починають загрожувати країні хаосом і некерованістю. На закарпатському курорті Красія група зі півсотні молодиків минулих вихідних нападала на персонал та гостей, вимагаючи безкоштовних спусків для місцевих, як це було раніше. Дрібний трафунок, але він свідчить про те, що "вірус" вседозволеності влади здатен миттєво інфікувати маси, особливо тих, хто досі вірить Зеленському-"своєму хлопцеві".

А що казати про владу на місцях, яка під час Різдвяних свят дбала не про виконання безґлуздих розпоряджень уряду і лицемірних закликів самого Зе! "поберегти себе", а, радше, про власні рейтинги і про інтереси наближених місцевих "князьків"-годувальників. У Тернополі гучно заявили про те, що локдаун не запроваджуватимуть, так і вчинили. Варто було потрапити у центр Львова, аби переконатися – про заборони та обмеження не чув ніхто: ні на Різдвяному ярмарку, ні на площі Ринок, ні на міській ковзанці…

І це не просто вияв безвідповідальності чи зажерливості влади. Це – перші симптоми значно серйознішої недуги, які дадуться чути вже незабаром. На тлі тарифного геноциду, як снігова лавина, наростатимуть спонтанні протести тепер по-справжньому зубожілих. Тисячі ще вчора лояльних громадян, викинутих локдауном з власних маленьких бізнесів, у свою чергу, викинуть на вулицю десятки тисяч своїх працівників. Влада, можливо, й надалі годуватиме наївних припудреною коронавірусною статистикою, однак правда полягатиме у тому, що все менше у цій країні зможуть фізично заплатити за тести (навіть коли відчують себе недужими).

Правлячий клас рятуватиме себе по-своєму, - у клініці президентського друга Пальчевського, контрабандною ізраїльською вакциною по 2,5-3 тис євро за одне щеплення. А уряд і Зеленський, розікравши кошти з "ковідного фонду", надалі клянчитимуть безкоштовну вакцину у сумнівних міжнародних фондів, які збирають крихти зі столу багатих країн, аби допомогти "банановим республікам".

Велюровий Буковель у масштабах всієї країни завершиться катастрофою. Дав би Бог, щоб все обійшлося крахом популістського Кварталу і його "лідера". Але є відчуття, що наслідки будуть значно страшнішими.

Ілюстрація: Юрій Журавель

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Локдаун? Ні – цуцванґ дилетантів

 

Можна надривати животи від "інтелектуальних" потуг Давида Арахамії та іншої "зеленої компанії", але від того, погодьтеся не стає легше. 

Попри бажання/небажання президента, його парламентського "кварталу", угодовського уряду, напівосвічених міністрів, словом, усієї системи клоунократії чи дилетантури, країна невпинно рухається до справжнього локдауну. Не намальованого прогнозистами з мінздоров'я, які з інтервалом у кілька днів кардинально міняють думку про власні необдумані дії. Як, до прикладу, очільник МОЗу Максим Степанов. 28 листопада він заявив, що "карантин вихідного дня" допоміг призупинити шалене зростання кількості хворих на коронавірусну хворобу COVID-19, а вже 30-го розчаровано - про "безсенсовість" КВД. Справжній цуцванґ, висловлюючись по-шаховому, коли кожен хід лише ускладнює ситуацію.

Метання влади, однак, аж ніяк не зменшують вектора загального руху – тотальної кризи економіки, колапсу малого та середнього бізнесів, масових смертей через злочинне ставлення до проблем пандемії, банкрутства країни. Я не знаю, чим керуються, скажімо, в Офісі президента, добираючи кадри. При цьому усвідомлюю, що кожен з цих носіїв безцінного "інтелекту" призначений виконувати певні функції, до того ж не надто чистоплотні. Візьмім недавній скандал з висловлюваннями заступника глави ОПУ одіозного Олега Татарова, який заявив про нагальну потребу звільнення чинного директора Національного антикорупційного бюро Артема Ситника. Це при тому, що напередодні, 19 листопада сам Зеленський бився в груди перед послами G-7, обіцяючи їм залишити пана Ситника на його посаді. Мотиви Зе! цілком зрозумілі: заради бодай візиту (не траншу!) місії Міжнародного валютного фонду в Україну, яка б могла стати світлом у кінці безнадійного фінансового тунелю, ексблазень ладен віддати останнє куряче стегенце з маминого "святкового столу". Однак, з'ясовуємо, що заступникові Андрія Єрмака думка боса "по барабану". Зрештою, як має почувати себе успішний на нинішні часи чиновник, який понад п'ять років тремтів перед перспективою кримінального переслідування за свої діяння часів Революції Гідності? І ось нарешті, завдяки "зеленим", цей нічний кошмар колишнього високопосадового "мєнта", адвоката "беркутят" вивітрився, і він використовує будь-який шанс надалі глумитися над досягненнями Майдану. А НАБУ і є результатом однієї з найуспішніших реформ після перемоги революції.

Реакція самого Єрмака на випад підлеглого була подиву гідним зразком інфантильності: "ЗаяваТатарова щодо діяльності НАБУ є його особистою думкою". Атож, Татаров чудово знає, що шеф (Андрій Єрмак. – Авт.) спеціально дав йому високу посаду і повноваження (до слова, доволі сумнівні з точки зору конституційного права, як і сама інституція Офісу президента). І Венедіктова прикриває його старі, вже корупційні гріхи. Бо саме куратор діяльності всіх силових та правоохоронних органів в ОПУ має забезпечити Зе!режиму невідворотній реванш "учорашніх". Реванш, базований на юридичних мареннях Андрія Портнова про "державний переворот" 2013-2014 років, на його маніакальному бажання загнати "під плінтус", "стерти у порошок" "бродячі банди "героїв" (такі епітети подибуємо ледь не у кожному дописі "журналіста" Портнова у його Telegram-каналі). Реванш, запущено самим Зеленським у його ганебному позові проти волонтерок Марусі Звіробій та Софії Федини, у скроєному "білими нитками" процесі проти Андрія Антоненка, Яни Дуґарь та Юлії Кузьменко. До слова, суддя Печерського суду Сергій Вовк, безпосередньо дотичний до "справи Шеремета" свого часу допоміг Андрієві Портнову "компенсувати" 7 мільйонів гривень шкоди, буцімто завданої ексглаві адміністрації Януковича Революцією Гідності…

Портнову, на думку української Феміди і з мовчазної згоди Зеленського, таки слід "компенсовувати" моральні рани. А ось своїми недолугими спробами зробити вигляд невтомної турботи про вітчизняних підприємців, бізнеси яких тихо вмирають під пресом недолугості урядників, наш "найвидатніший лідер" просто здуває крихти з банкетного столу олігархів. Аби не заважати тим, хто наживається на кризі та пандемії, нарощуючи за сприяння влади фінансові активи. Аби, борони Боже, не розгнівити Коломойського, Ахметова, Фірташа, що суттєво витратилися на перемогу своєї маріонетки. Задля цього змели все попереднє керівництво НБУ (до слова, спричинивши неабияке невдоволення того ж таки МВФ). Задля цього заплющують очі на тотальний терор Коломойського проти державного ПриватБанку (600 справ у судах!). Задля "дружби, миру, жвачки" перший помічник президента Сергій Шефір здійснює регулярні візити до приватного маєтку Ахметова у Кончі-Заспі… Тим часом новини про банкрутство державних підприємств створюють враження ефекту доміно: Укроборонпром, Південьмаш, Укрзалізниця, Енергоатом… Хто наступний? А "Буковель" працюватиме навіть у ядерну зиму…

…Жартівники у Фейсбуку не втомлюються прогнозувати початок, далебі, не інтелектуального, локдауну в Україні. Вони вказують на дату 25 грудня, коли пролунає останній концерт гастрольного турне "Кварталу 95". Але у кожному жарті є частка правди. Вона у тому, що правління дилетантів, невігласів характерне не тільки гарячковими пошуками виходу з кризових ситуацій, які дуже часто схожі на броунівський рух. Йому притаманні ще й цинізм та мародерство. Їх частково можна закамуфлювати "відосіками", по-шахрайськи відволікти увагу суспільства постановочними "терактами", трішки потішити публіку безпідставними заявами про вдавані "успіхи" й "поступ". Але неспроможність Зе! все частіше й частіше вилазить, мов шило з мішка.

Насправді влада у цуцванґу, вона сама загнала себе у локдаун. І, підозрюю, за прикладом Путіна, Зеленський та його близьке коло невдовзі "самоізолюються" у бункері за кількома кільцями охорони. Не від коронавірусу. Від страху перед реальністю і перед майбутнім.  

Ілюстрація: Gazeta.ua

Підписуйтеся на мій Telegram-канал 

Влада збанкрутувала, тому й бреше

Скільки живе людство, стільки ж і точаться дискусії довкола понять правди і справедливості, і вже маємо мільйони інтерпретацій цих cлів, аж до вкрай категоричних і таки безвідповідальних, на кшталт "у кожного своя правда".

Є чудовий естонський фільм "Правда і справедливість", відзнятий з нагоди століття тамтешньої державності, у якому несподівано ці, здавалося б, споріднені слова суперечать одне одному. Бо що з того, коли чесний фермер-трудяга прагне утвердити на Богом забутому хуторі Божу ж правду, поводитися з ближніми і сусідами так, як це написано у Біблії? Довкола ж усі волають, що досягти справедливості можна лише підступом, лицемірством і кривдою. Як наслідок – герой Андрес Паас поступово стає схожим на тих, хто прикладом доводить успішність саме таких практик "справедливості".

Ці практики, здавалося б, архаїчні і геть несучасні, є ходовими й у нас, в Україні, де править бал популізм, брехня і "дилетантура". Власне, на спекуляціях довкола "своєї правди" шахраї дісталися влади.

Однак "все минає, навіть найдовша змія", і нині Зе!команда опинилася, висловлюючись їхнім же арґо, "на порозі великого шухера". Їм не вдалося переконати багатомільйонний народ у своїй версії "правди" і "справедливості", ба більше, - тепер вони змушені брехати, брехати і знову брехати, гарячково шукаючи вихід з фактично безнадійної ситуації. Не суть важливо, де вони брешуть, - у "зачинених" ними ж vip-палатах "Феофанії" чи у залі засідань Кабміну, під парламентським куполом чи у слухавку телефонів міжнародного зв'язку. Важливо те, що їхня брехня вже очевидна для, мабуть, найзатурканіших обивателів, і викликає не лише відчуття відрази, але й відторгнення та гніву. Навіть блазню-кумиру натовпу на президентській посаді не під силу перетворити усіх співгромадян у таких собі "андресів паасів".

Реальність така, що змушує платити за дешевий популізм, причому, платити за всіма рахунками. А вивертати кишені доведеться не тим, хто солодко і обнадійливо заколисував народ фантастичними обіцянками земного раю, а самому народові, який купився на "правду" від "свого хлопця".

Що маємо наразі? Непевні перспективи ухвалення бюджету-2021, до якого "не доходять руки" розсвареної і фрагментованої "монобільшості", а радше об'єднання гуртків за олігархічними інтересами. Нині ж нам кажуть, що можливим є варіант прийняття бюджету лише у… січні наступного року. Це означатиме, що усі видатки держави, серед них – і соціальні, - будуть профінансовані на рівні не більше 78 відсотків видатків минулорічного січня. Тобто, комусь доведеться довго чекати на пенсії, допомоги, зарплати.

Та проблема навіть не у цьому. Було б з чого платити навіть оті жалюгідні "78". Бо наприкінці року нас чекають витрати на погашення міжнародних зобов'язань, тобто відсотків за кредитами. Де взяти ці кошти, зважаючи на велетенську діру у державній скарбниці, яка, за оцінками експертів, вже сягнула 200 млрд грн? Уряд "старих-нових облич" судомно намагається маневрувати, видаючи на гора фокуси фінансової еквілібристики. До прикладу, НБУ (незалежний нібито регурятор) погоджує рефінансування державного Укрексімбанку на 10 млрд грн. Навіщо такий рефінанс успішній установі? Все просто, Ватсоне, - для того, щоб Укрексім (наголошу – державний банк) викупив у міністерства фінансів ОВДП, а те, своєю чергою, дало гроші на найнагальніші потреби. Інших джерел – катма. Де ділися? Учорашній урядовець Ігор Уманський розповів детально про "скрутки" на митниці й податковій. А ще неймовірні кошти закатали в асфальт, розікравши левову частку "ковідного фонду", і вивели в офшори.

Сподівання на МВФ, як "ебонітову чарівну паличку", також марні. Дарма Зеленський розповідає "правду" про успішність перемовин з директоркою-розпорядницею Фонду про кредит, який він ні сіло ні впало порівняв з "кров'ю для організму людини". Крісталіна Георгієва недвозначно наполягає на справедливості: для перегляду програми співпраці потрібне повне узгодження дій. Причому мова ведеться навіть не про кредит, не про черговий транш, а про прибуття місії МВФ в Україну.

Але чи можна говорити про "узгодження", коли Зе!влада плювала на незалежність НБУ, методично розвалює антикорупційні структури, спочатку толерує зазіхання на основу основ боротьби з корупцією – електронне декларування, а відтак обирає для гасіння пожежі сумнівну "рідину" – коктейлі Молотова під Конституційним судом, або ж нахабно нагинає Раду розігнати цей "незалежний орган"? І прикриває свої антизаконні вчинки демогогією про "правду" і "справедливість".

Насправді у Зе! та його соратників вичерпався арсенал правдивих аргументів. Залишилася тільки тотальна брехня, названа "правдою".

Ілюстрація: Міхаїл Ларічев

Високий Замок 

Влада "вихідного днА"

Минулих вихідних, коли наш креативний Кабмін вирішив уперше випробувати на українцях механізм так званого "карантину вихідного дня", на одному з львівських промислових ринків я став свідком феєричного абсурду. 

Зовні, "за брамою", поважно походжали двоє поліцейських, мірячи оціночними поглядами тих, хто наважувався переступити поріг цієї "забороненої" постанови. На самому ж ринку до поодиноких покупців підходив непримітний чоловічок і давав інструкції: "Підійдіть до потрібного вам магазинчика, постукайте, і вас впустять. Купите, що треба". На запитання, чи не бояться штрафів, всезнайко багатозначно натякнув: "Ми скинулися… і вони (поліцейські) сюди не заходять".

Зрештою, чого дивуватися? Ми вже доволі тривалий час живемо у країні, в якій одні – випадкові і цілком негодящі для управління люди, - роблять вигляд, що правлять нею, а інші – що уважно прислухаються до, м'яко кажучи, безґлуздих рішень, постанов, розпоряджень. Відтак і ті, й інші сходяться разом перед екранами телевізорів або ж на ютуб-каналах, у фейсбуку чи інстаграмі, аби, як кажуть в Галичині, подерти лаха одні з одних…

Доволі часто таке дивне (і, я переконаний, – нетривале) співжиття стрясається черговим "зашкваром", і тоді не тільки соцмережі, але й громадський транспорт та інші геть нечисельні, з огляду на карантин, простори, де можуть зібратися "більше трьох", гудуть від невдоволення, прокльонів і звинувачень.

І суть не у "карантині вихідного дня" чи інших схожих витівках Зе!Команди. Суть у тому, що вона найбільше переймається не тим, чим мала б: захистом країни – від агресора чи смертоносної "корони". Увесь креатив і, до слова, астрономічні кошти, яких часто бракує недужим у лікарнях, бійцям на передовій, медикам, що "живуть" у палатах, скеровані на самопорятунок і уникнення цілком ймовірної відповідальності за скоєне.

А ще "нові старі обличчя". До прикладу, прем'єр-міністр час од часу говорить про "значні досягнення" влади у подоланні пандемії, про те, що "у нас вчиться Європа", ба більше, - заздрить. Про віртуальних інвесторів, які вже ось-ось, на низькому старті, готові ринути в Україну і озолотити її сотнями трильйонів доларів.

Ніхто не запитає у прем'єра чи преЗЕдента, як було згаяно час і гроші, що були в їхньої влади від весни, для того, аби належно підготуватися до осінньо-зимового спалаху коронавірусу. Бо кому ж питати? Усюди в силових, контрольних, навіть антикорупційних відомствах, конторах, офісах – свої "на 100 відсотків" люди. І ці люди не тільки чудово знають, "гдє дєньгі, Зін?».

Більш-менш притомні люди усвідомлюють, що так жити не можна, що країна з кожним днем стає некерованішою, а влада, попри накачані медіаботоксом біцепсами, випаровується, як роса на сонці. Що регіональні князьки плюють  на Кабмін, свавільно й нігілістично ігноруючи окрики зі столиці. Що на казначейському рахунку – цілковитий нуль, а такого не було навіть після втечі пріснопам'ятного Януковича.

Але це усвідомлення не додає розуму ні владі "вихідного днА", ні тим залишкам її електорату, які ще досі, мов на ошуста Кашпіровського, уповають на диво від Голобородька. Здавалося б, ніщо не вчить переконливіше, ніж ґулі на власному лобі чи спустошена пройдисвітом власна кишеня. А ніт, - виявляється, і це не працює. Страшний вірус, який гуляє нашими просторами, - вірус байдужості і "крайньохатства", вірус самонавіювання, що, мовляв, мене омине… Вірус безвідповідальності за власні вчинки, вибір і якесь остервеніле, з піною на губах, невизнання власних помилок.

Колись великий перуанець, автор "Міста псів" та "Війни кінця світу" Маріо Варґас Льоса, описуючи наслідки зімбабвійської диктатури Роберта Муґабе, написав: "Найгірше не те, що існують такі людські покидьки, а те, що є народи, які голосують за них, обирають і переобирають їх і роблять з них "національних героїв". Прикро, але, скажіть, чи не стосується такий висновок нас з вами? Тих, хто живе і мириться з владою "вихідного днА".

Ілюстрація: Апостроф

Танцюють усі!

Коли минулого тижня ультра-антикорупціонери хизувалися у соцмережах шибеницею, яку вони, мовляв, приготували для голови Конституційного суду України, це сприйняли по-різному. 

Найцікавіше, активісти Майдану, безумовно, знайомі з автором затії – очільником Центру протидії корупції. "Неетичний вчинок", "поза межами…", - от і все. Натомість чимало прихильників Зе!президента розсипалися компліментами на адресу Віталія Шабуніна, пропонуючи ще брутальніші і, на їхню думку, переконливіші способи тиску на пана Тупицького…

Не варто особливо гортати недавні сторінки тепер вже "інтернет-історії", щоб згадати, з яким завзяттям Шабунін, Лещенко та інші "рвали" попереднього президента за "свинарчуків". І як тихо "мовчали у хусточку", коли на світ Божий сплили так звані "плівки Єрмака", з фактами цинічної і майже неприхованої корупції брата глави Офісу президента Дениса, який торгував високими державними посадами. "Барига" і його "корупціонери" тихо курять у куточку на тлі злодійських подвигів нинішніх мешканців Банкової та околиць, а розкрадання і відкати з "ковідного фонду" іншим словом, як мародерство, не назовеш. Бо тут направду йдеться про неврятовані життя хворих на "корону", які, мабуть, таки мали шанс одужати, якби в лікарнях у нас все було гаразд і на місці.

І, якщо, до прикладу, Сергія Лещенка ще сяк-так можна зрозуміти, оскільки йому гідно "віддячили" дуже хлібною посадою в Укрзалізниці, то нездоровий радикалізм Шабуніна і Ко пояснюється, на жаль, дуже банально. Варто тільки кинути оком на «протестантів». Це люди Ігоря Коломойського, завжди невдоволеного і ображеного на весь світ, а особливо, на Україну олігарха. Саме він диригує політично-правовою кризою довкола КСУ, намагаючись таким чином "нагнути" свою маріонетку Зеленського. Почасти це вдалося, і Зе! алярмово вирішив зіграти роль "крутого пацана", внісши у парламент абсурдний і, що найголовніше, - протиправний документ про розгін Конституційного суду. Але у ВР не надто квапляться вчиняти очевидний злочин. По суті, їм пропонують "диктаторські закони-2" сумнозвісного Януковича, а у депутатів ще добра пам'ять, і вони розуміють, чим може завершитися  схожа гра з вогнем.

Але Коломойського і Медведчука (він також доклався і до одіозних подань, і до медійного супроводу власноруч влаштованої кризи) парламентський саботаж не зупиняє. Схоже, вони вже змогли знайти спільну мову з Офісом президента, бо, погодьтеся, розлоге інтерв'ю Андрія Єрмака на "плюсах" просто так не з'являється. Тому за визначенням небезгрішний КСУ й надалі схилятимуть до добровільної відставки усіма можливими й неможливими методами, причому тепер ще й із залученням "активістів-антикорупціонерів". Причому останні йдуть на співпрацю з Єрмаком, Коломойським і Медведчуком свідомо, як би вони не пояснювали потім мотиви своїх вчинків. Даруйте, Шабунін і ЦПК – це не ті персонажі, яких можна використовувати "утемну". Отже, альянс відбувся за обопільної згоди зацікавлених сторін.

І задля цілком визначеної мети. Якщо Зеленський та його канцелярія методично, крок за кроком руйнує конструкцію держави, цілеспрямовано дискредитуючи інституційні її опори (починаючи з президентської посади, парламентаризму і судової системи), то "ревнителі" громадянського суспільства, прикриваючись псевдодемократичною демагогією, нищать здобутки "низів", які були рушійною силою не тільки обидвох українських Майданів, але й, за великим рахунком, промоторами реформ. Ми ж не чули голосу Шабуніна і його соратників, коли Банкова разом з Аваковим взялися формувати образ екстремістів із добровольців та волонтерів, шельмувати їх, фастриґувати кримінальні справи проти Яни Дуґарь, Юлії Кузьменко та Андрія Антоненка (Riffmasterа).

Навіщо все це Зеленському та його ляльководам? Їм украй важливо створити фейкове враження причетності всіх і кожного до своєї політики. Для цього й задумувалося провальне "опитування" громадян у день місцевих виборів, результати якого ніхто так і не рахував. Обійшлися "намальованими" цифрами, на підставі яких Кравчук тепер розпинається про ВЕЗ на окупованому Донбасі на 50 років (а що? Народ же не проти!). Для цього ж медіа Коломойського і Медведчука невтомно вбивають у мізки глядачів думку про "нормальність" хаосу, про "народний суверенітет" і про "пряму демократію". Насправді ж йдеться про формування колективної відповідальності, "колективістського мислення", яке, за визначенням психолога, в'язня нацистських концтаборів Віктора Франкла, "веде до патологічного конформізму". Саме на цьому ґрунті Зе-команда і зацікавлені олігархи намагаються збудувати автократію на кшталт режиму Лукашенка, оптимальний для Росії варіант існування "незалежної України". Аякже, скажуть потім вони, - "танцювали ж усі!".

Результати виборів у США, "невигідний" і навіть небезпечний для Зеленського Байден на посаді президента, мотивують прискорити цей процес.

Ілюстрація: Юрій Сергеєв

Віра у безкарність чи натяк на неосудність?

Особа, яка помилково стала президентом України і з усієї сили пнеться видаватися такою, цілком закономірно для невігласів тепер без розбору сипле банальностями, плутається у свідченнях, хоча наразі ніхто й ще не збирається судити його "зі всією суворістю закону". Але недобрі передчуття не дають Зеленському спати, тому він для самозаспокоєння публічно озвучує доволі сумнівну мантру, мовляв, "історія не судить переможців". Судить, ще й як!

По-перше, Зе! вже почав відчувати наслідки своєї "феєричної перемоги" на президентських виборах, і, мабуть, перше засідання "суду історії" відбулося на місцевих виборах 25 жовтня, коли різномастне угруповання під скопійованою зі сталінських методичок назвою "Слуга народу" зазнало нищівної і принизливої поразки. Можна, звісно, займатися арифметичною еквілібристикою, але те, що вчорашня "керівна і спрямовуюча" перетворилася на загумінковий, невпливовий, ба більше, - ще більш пістрявий, ніж досі гурток авантюристів, пройдисвітів і невдах, - не викликає сумніву.

По-друге, схильність Зеленського послуговуватися російськими лекалами (і не тільки у виборі назви серіалу чи партії), але й в укладанні промов, щоразу грає з ним злі жарти. Кажуть, що авторкою вислову "Історія не судить переможців" була імператриця Єкатєріна ІІ, саме так вона охарактеризувала вилазку Суворова проти турецької залоги Туртукаю. Однак фраза, якою послуговується Зеленський, радше, відсилає до більш раннього і цинічного за своєю суттю крилатого вислову, який приписують Нікколо Макіавеллі або ж засновникові ордену єзуїтів Іґнацію Лойолі – "мета виправдовує засоби". Принаймні, на такі паралелі наштовхує актуальний політичний контекст, у якому Зеленський вдається до сумнівних лінгвістичних облаштунків власних неоковирностей.

Мабуть, не варто нагадувати читачеві про те, що схожим висловом чи його інтерпретаціями часто послуговувалися "лідери" та сумнівні "переможці", яких таки засудила історія. Можливо, навіть не стільки історія, позаяк вона мала би все ж бути наукою, яка оперує фактами, а не емоціями, як носії особистих історій. У всякому випадку, перефраз Блеза Паскаля "ми виправляємо ницість засобів чистотою мети", більше пасує до характеристик поведінки вчорашнього блазня в умовах штучно створеної конституційно-правової кризи, до якої безпосередньо причетний і він сам. Не важливо, - діями, бездіяльностю, інфантилізмом чи за спонукою сторонніх осіб.

І ще кілька штришків про історію, радше про громадську думку, яка, на переконання персонажів на кшталт Зеленського і Ко, популістів і крикунів, "не знає історії". Ні сіло ні впало комік, який безцеремонно, цинічно і, скажу так, поза межами не тільки професійної етики, але й здорового ґлузду, ще кілька років тому зубоскалив над Революцією Гідності, жертвами, покладеними на холодний столичний граніт, раптом заспівав про "наші Майдани" як про цінності… Хлопці, якщо ви вважаєте, що вам якимось дивом вдалося узурпувати владу, то це аж ніяк не означає, що ви зможете узурпувати історію, у якій, ви, м'яко кажучи, виглядаєте не надто шляхетно і гідно.

Але про суд історії і переможців. Я думаю, що і тут у Зеленського відчувається чіткий російський наратив. Переконаний, що так вважає і Владімір Путін, оцінюючи уроки Другої світової війни. Адже Радянський Союз, втрату якого досі оплакують у Кремлі, був безсумнівно серед переможців тієї безпрецедентної сутички з нацизмом. Однак російська "перемога" – це не тільки прапор над рейхстагом, але й загачений трупами "визволителів" Дніпро, це операція "Багратіон" із мощеними людськими тілами бродами через білоруські болота. Це, зрештою, тисячі зґвалтованих здичавілою навалою німецьких жінок, тотально зруйновані європейські міста, це й сутінок радянської Стіни над Східною Європою, що тривав упродовж понад 40 років. Чи не судить історія таких "переможців"? І чи не є українська декомунізація частинкою майбутнього глобального процесу над "переможним комунізмом", і не тільки у Старому світі, але й усюди, куди Москва дісталася своїми щупальцями, - від Камбоджі до Куби?

…Але є ще й приватні історії, в яких переможці, далебі, значно частіше постають у зовсім інших іпостасях. Варто оглянути чудову кінострічку "Черчілль" (2017), аби зрозуміти неоднозначність оцінок "перемог" – вчорашніх і майбутніх у свідомості відповідального політичного лідера. Напередодні висадки союзних військ у Нормандії тодішній прем'єр Великої Британії згадує про гекатомби втрат на пляжах Галліполлі під час схожої операції часів Першої світової війни. Він картає себе за те, що не зміг уберегти молоді життя, і пробує запобігти черговій бійні. Так, його вважають ретроградом і музейним експонатом, - що генерал Айк, що фельдмаршал Монті, - але, як каже сам Вінстон, "вони надто молоді, щоб знати, що таке страх".

Міркую, що Зеленський досі борсається у теплій – ні, не ванні, - бульбашці власних ілюзій і уявлень про те, що відбувається у, по суті, чужій для нього країні. Цю бульбашку, серед інших, вміло майстрували нинішні залаштункові маніпулятори і Конституційним судом, і тими, хто палить шини на Жилянській. Там, у цій бульбашці, домінують настрої ура-перемоги, кавалерійського наскоку, бравади. Але ніхто, навіть пошепки, не наважується сказати "лідерові" про вже скоєні ним злочини проти демократії, Конституції і власного народу. Можливо, час від часу до Зеленського й приходять схожі здогадки. І ним опановує майже тваринний страх. Тому вже й не знаю, як трактувати його вислів про історію і переможців: як віру у безкарність, що вагітна диктатурою і беззаконням, чи натяк на неосудність перед неуникним трибуналом? Бо суддя КСУ Ігор Сліденко заявив чітко й недзвозначно, що Зе! "наговорив на 150 років тюрми". Тому цілком ймовірно, що останню роль, яку Зеленський спробує зіграти у цій трагікомедії, стане роль юродивого.

Ілюстрація: Наталя Цапик
Мій Telegram-канал. Долучайтеся ))

Диявол носить… зелене

Звісно, можна вішати всіх собак на Конституційний суд, який, м'яко кажучи, скористався своїм "службовим становищем" і задля порятунку власного реноме непорочності, та для утвердження в суспільних мізках думки про всесильність і безкарність вітчизняної Феміди, ухвалив безпрецедентне рішення про НАЗК. 

Можна кивати у бік ініціаторів розгляду... Коломойський і Медведчук мають достатньо "говірливих голівок", аби постфактум пояснювати те, що сталося. До прикладу, Давіда Арахамію, якому не вперше привселюдно брехати, навіть не відвівши оченят. Його філіппіка про те, що всі судді КСУ – це "від Порошенка", не гідна навіть вуст базарної перекупки, яка живе чутками і вірить першому-ліпшому.

Усі ці персонажі – Коломойський зі своїми маріонетками, Медведчук зі своєю "опозиційною" партією, Давід Арахамія і ще тисячі підспівувачів, сервільних адвокатів, диванних експертів і відвертих ботів, - актори другого плану.

У «сухому залишку» це – Зеленський. Саме він спричинив небувалу конституційно-правову, інституційну і політичну кризу в країні. Підсвідомо чи через незнання, - не важливо.
Саме він погодився стати "весільним генералом" у грі, затіяній олігархами, перш за все, Ігорем Коломойським, за безпосереднього інтересу країни-агресора. Саме Зеленський упродовж президентської виборчої кампанії, суголосно з пропагандистськими голосами російської гібридної війни, за гроші Коломойського та інших "невдоволених" олігархів, утовкмачував у мізки виборців гасло: "Будь-хто, тільки не Порошенко". Саме він своєю псевдопацифістською риторикою проштовхував зовні "прикольний" меседж "какойразніци". І він, і ті, кого він завів у владні кабінети, ніколи не ідентифікували себе з українством, а навпаки – чекали слушної нагоди, аби зробити вилазку з ворожих шанців і захопити надійний плацдарм. Зеленський став для них таким шансом, і вони ним скористалися.

Для Коломойського головне – облаштувати собі надійний сховок від американського, британського та ізраїльського правосуддя. І такою "криївкою" бачить тільки Україну специфічного зразка – ізольовану від цивілізованого світу, хаотичну, анархічну, непрогнозовану, за визначенням Путіна – failed state. З цією метою інвестував у блазня. Звісно, були й інші мотиви, - Приват, збагачення, вседозволеність і всевладдя. Життя внесло корективи, і Коломойський зрозумів, що може програти. Тому й розпочав свій вселенський "шатун".

Коли згадуємо про Медведчука, - теж маємо розуміти, - це Зеленський. Кум Путіна вміє грати на почуттях совкового електорату, по-диявольськи спокушає "миром" "втомлених" війною з Росією. Але саме Зе! зробив зовнішньополітичну доктрину Медведчука наріжним каменем власної стратегії "завершення війни десь посередині". Саме з його подачі на Сході триває "перемир'я", збираючи щоденне криваве жниво серед наших захисників. Саме Зеленський своїм популізмом розчистив електоральне поле для ОПЗЖ на Південному Сході, а, отже, створив підстави для, борони Боже, майбутнього параду "суверенітетів".

Коли кажемо про реванш "януковичів", зокрема – про Портнова, - це також Зе!. Бо де раніше був нині "незалежний журналіст", а насправді архітектор корумпованої, прогнилої, безпринципної судової системи? Одразу ж після інавгурації Зеленського Портнов і Ко рвонули в Україну, відчуваючи, що прийшов час сатисфакції за фіаско у Революції Гідності. І тут їм знайшли застосування, - що на високих державних посадах, що у статусі "негласних радників", що у ролі "лідерів громадської думки".

Зеленський тепер гарячково шукає виходу з пастки, змайстрованої власноруч. Але він на те не здатен, - невіглас у юриспруденції, у державному управлінні, інфантил і не боєць. Він ламає Конституцію через коліно, істерично вимагаючи від Ради розгону КСУ. А Медведчук тим часом хлюпає бензину у кострище пристрастей – вимагає розпустити парламент. Онуки "бородатої бабусі" на кшталт Парасюка влаштовують вакханалію під Конституційним судом, а хтось тихенько радить суддям взятися за розгляд не менш слизьких справ – до прикладу, Закону про мову чи Закону про гарантування вкладів фізичних осіб.

Тому, попри одіозність залаштункових гравців, які взялися нині руйнувати державність, не забуваймо про першопричину. Про особу, без якої вони б і досі ниділи у кутку – хто женевському, хто кримському, хто взагалі десь під Ростовом… Про Зеленського.

Ілюстрація: joyreactor.cc
Мій Telegram-канал. Долучайтеся ))

Чому Путін хоче оголосити дефолт Україні

Автор: Вадим Денисенко. Джерело: Деловая столица

в РФ почали качати ситуацію з дефолтом України для шантажу ЄС і США у переговорному процесі. Справа в тому, що Захід не хоче давати нам гроші без реформ. Більше того, серед західних партнерів давно існує думка, що найкращий вихід для України - оголошення дефолту, аби списати основну масу боргів в майбутньому. Але дефолт через шантаж росіян навряд чи входить в плани будь-кого в ЄС чи США. Власне нинішній тиск - це спроба Путіна перейти в переговорний контрнаступ і нав'язати гру "давайте спільно допоможемо Україні".

Далі: тут

Ілюстрація: hate.trust.ua

Триумф провалов

Автор: Роберт Коалсон. Джерело: Радио Свобода

Владимир Путин нарушил существующий мировой порядок, впервые со времен Второй мировой войны с помощью силы изменив государственные границы в Европе. Сейчас уже ясно, что за это придется заплатить высокую цену, и в 2015 году можно ожидать серьезных последствий от предпринятых Путиным действий. В этом году должно окончательно проясниться, оказался ли эффективным разворот российской политики на восток, станет ли Евразийский экономический союз настоящей альтернативой Европейскому, сможет ли российская экономика выдержать падение цен на нефть и продолжат ли россияне поддерживать Путина, если их уровень жизни будет снижаться и дальше.

Далі: тут

Ілюстрація: EPA

Год как песня

Автор: Дмітрій Орєшкін. Джерело: Ежедневный журнал

По евразийскому календарю 2014 год числился годом Большой Мышеловки. Наступающий же год, говорят астрологи, будет годом Мелкого Пука в Лужу. Впрочем, среди них есть и такие, кто называет его годом Пушного Зверя на Мягких Лапках. Собственно, о чем дискуссия: явление Зверя из полярной ночи вполне может сопровождаться Мелким Пуком со стороны гостеприимных российских властей.

Далі: тут

Ілюстрація: Ежедневный журнал

Прощай, немытая Россия

Автор: Матвєй Ганапольскій. Джерело: ТСН

они уезжают, им нужна не идея, а деньги! Они не хотят вместе с Россией переживать западные санкции и смотреть телевизор, наливаясь праведным гневом к "гейропе". Они не знают слов "стагнация", "валютные резервы", "повышение ставки Центробанка". Просто в магазинах стало меньше ящиков для погрузки, а за уборку снега платят так же мало, но рубль теперь стал вполовину дешевле. И пребывать в России стало невыгодно.
Далі: тут

Ілюстрація: blognews.am

Между кризисом и войной

Автор: Ігорь Ейдман. Джерело: Радио Свобода

Когда Путин поймет, что этот план не работает и ситуация зашла в тупик, он может реанимировать идею "большой Новороссии" и начать новую прямую российскую военную агрессию для формирования более обширного пророссийского анклава на территории Украины (судя по недавним признаниям первого премьер-министра "ДНР" политтехнолога Бородая, Кремль не отказался от этой идеи, хоть и отложил ее реализацию). Возможен и такой ход: в связи с отказом Украины финансировать "пиратские республики" Россия заявит, что вынуждена взять на себя ответственность за них, то есть проведет аннексию де-факто, а затем начнет новую войну с Украиной под предлогом защиты "опекаемых Россией территорий".

Далі: тут

Ілюстрація: theinsider.ua

Экономика Украины и ее спаситель

Автор: Лєоднід Бєршидскій. Джерело: Bloomberg. Переклад: inosmi.ru

В течение многих лет Айварас Абромавичус (Aivaras Abromavicius) управлял убыточными фондами, однако ему еще ни разу не доводилось руководить чем-то, таким же безнадежным, как украинская экономика. Тем не менее, Абромавичус, которого недавно назначили министром экономического развития и торговли Украины, полон энтузиазма и уверенности в том, что он вместе со своими коллегами по министерству сможет изменить положение к лучшему.
Далі: тут

Ілюстрація: segodnya.ua

Как Россия превратилась в фактического банкрота

Автор: Слава Рабіновіч. Джерело: Новое время

За всю послевоенную историю не было ситуации, чтобы СССР или его правопреемник, РФ, не имели бы международно-признанных границ. Сейчас, аннексировав Крым, РФ не имеет международно-признанных границ.

Далі: тут

Ілюстрація: newsli.ru

Апологія Путіна

Новорічні міркування на тверезу голову

Автор: Костянтин Вікторов. Джерело: zaxid.net

Кажуть: «Ось піде Путін, і все зміниться». Правда, останнім часом ще додають: «…але тільки б потім не стало ще гірше». У цьому, на мій погляд, відчувається здогад про одну фундаментальну обставину: та частина російської влади, яка прямо зав'язана на особистість Володимира Путіна (а це ще далеко не вся реальна влада в РФ; тут привіт «Форбс» з його рейтингами), ще перекриває шлях іншим сценаріям, зокрема військовому перевороту. Точніше сказати: відкритому військово-поліцейському правлінню, оскільки загальна мілітаризація сучасної Росії вже і так надзвичайно висока, а де в чому (наприклад, у телевізійній пропаганді) навіть перепльовує брежнєвський застій.

Далі: тут

Ілюстрація: gnizdo-leleche.blogspot.com

После бала

Автор: Ніколай Сванідзе. Джерело: Ежедневный журнал

2015 год обещает много интересного, хотя и мало приятного. Получив поздравительную открытку в виде маленького рубля с надписью «Привет из Крыма», народ до Нового года оценить юмор не успел. Но после праздников постепенно начнет приходить понимание, что ценники в магазинах — не что иное, как счет за геополитическую авантюру. Что Крым, который представлялся некоей приятной опцией, бонусом от фирмы за мои прекрасные глаза, стоит денег, причем конкретно из моего кармана.

Далі: тут

Ілюстрація: 4e4evica.ru

На світовому ринку нафта різко подешевшала до 50-53 доларів

Джерело: ТСН

Зокрема, нафта американського сорту WTI вперше за останні п'ять років опустилася до 50 доларів. У певний час ціна була навіть нижче 50 доларів. Європейська Brent нині по 53 долари (мінус 3,41 долара протягом сьогоднішніх торгів). Такі дані наводить Bloomberg.
Далі: тут

Ілюстрація: zik.ua

Как рухнет режим. Возможный сценарий

Автор: Владіслав Інозємцев. Джерело: slon.ru

Драматические события на экономическом «фронте» в конце прошлого года заставили экспертов заговорить о возможности дворцового переворота, социального взрыва или иных событий, которые могут резко изменить направление развития России в ближайшем будущем. Мне кажется, что такие рассуждения строятся на безосновательной переоценённости потенциала и российского населения, и российской «элиты». Ни первое, ни вторая сейчас не способны не только к осмысленным коллективным действиям, но даже к проектному мышлению. Поэтому, на мой взгляд, если режиму и суждено в будущем (причём не слишком близком) рухнуть, процесс его распада окажется намного более банальным и повседневным.

Далі: тут

Ілюстрація: Fotobank.ru

Закат путиномики

Как меняют Россию низкий рубль и дешевая нефть

Автор: Олег Гавриш. Джерело: Новое время

Кризис подстегивают два основных бича — нефть и западные санкции, которые в совокупности приводят к эффекту домино, затрагивающему каждого жителя страны.

Россияне, привыкшие за годы правления нынешнего президента РФ Владимира Путина к постоянному росту благосостояния, хорошо понимают, что оно созидалось за счет глобальной распродажи сырьевых ресурсов.

Далі: тут

Ілюстрація: pravda.ru

Двойная неприятность для России

Обрушение цен на нефть и жесткие санкции

Автор: Ніколас Гвоздьов. Джерело: The National Interest. Переклад: inosmi.ru

Некоторые западные аналитики полагают, что не только личная политическая популярность Владимира Путина, но и весь экономический и политический порядок, созданный в постсоветской России, могут обрушиться, и все это, возможно, произойдет при минимальном использовании дополнительного экономического давления, и поэтому Запад имеет возможность либо заставить российское руководство существенным образом изменить внутреннюю и внешнюю политику, не одобряемую ни в Вашингтоне, ни в Брюсселе (начиная от отказа от Крыма и согласия на полное вхождение Украины в Североатлантический блок до перестройки внутренних политических институтов в соответствии с западными либеральными установками), либо вообще добиться его смещения
Далі: тут

Ілюстрація: dv-gazeta.info