Сором'язливий фашизм Росії

Спроби Банкової чимдуж перемкнути увагу суспільства від катастрофічних для неї наслідків "ваґнерґейту" воланнями Михайла Подоляка, Олексія Арестовича і хору придворних блогерів про те, що "Путін нападе!", виглядають сміховинними. 

По-перше, ті ж люди недавно кепкували з категоричних попереджень американської та британської розвідок про згромадження російських військ біля кордонів України, називаючи їх "провокаціями". По-друге, проблеми Зе!режиму не вичерпуються результатами розслідування Bellingcat з його майже неприкритими висновками про державну зраду, а матимуть набагато прозаїчніше продовження – зі свіжими платіжками за комірне та енергоносії. Зима ж тільки-но почалася…

І, по-третє, найсуттєвіше. Путін нападе у будь-якому випадку, попри заклинання наших "миротворців", їхні наївні "схеми" "розведення військ", "припинення вогню" та "зустрічей посередині". Путін нападе, - і до ворожки не ходи, - бо такою є його маніакальна ідея "вєлікой Рассєі". Бо тільки так він сам зможе втриматися на кремлівському троні. Тобто Путін нападе тому, що інакше не зможе правити далі. Без нападу впаде не тільки він, але і його, - путінська, - Росія.

Власне про це – і свіжа стаття Владіслава Суркова, ексрадника Владіміра Путіна, по суті, головного ідеолога війни РФ проти України. Як і всі опуси цього "філософа", вона має доволі претензійну назву: "Куди дівся хаос. Розпакування стабільності". І сповнена пустопорожніми розумуваннями, які слугують авторові для камуфляжу його реальних месиджів. Слід розуміти, що, попри свій нинішній статус "відставної кози барабанщика", Сурков насправді лише ретранслює ідеї і смисли, які витають у найближчому оточенні Путіна. І якщо тексти Владіслава Юр'євіча публікують, то це фактично означає волю "вождя", аби опосередковано донести читачеві те, що не може публічно сказати ВВП.

Між рядків статті Суркова цього разу доволі прозоро читається слово "фашизм". І воно не тільки в обірваній (нібито знічев'я) фінальній фразі: "І Росія отримає свою частку у новому всесвітньому "собіранії" земель (точніше, просторів), підтвердивши свій статус одного з небагатьох глобалізаторів, як це було в епохи Третього Риму або Третього Інтернаціоналу" (продовжіть – і Третього Рейху. – Авт.). Про фашизм йдеться у наполегливому рефренуванні автором слова "експансія", у тому, що він чітко ставить наголоси – Росія не зможе далі існувати без агресивного розширення своїх меж (територіальних, ідеологічних та світоглядних): "Для Росії постійне розширенння не просто одна з ідей, а справжній екзистенціал нашого історичного бутття". Про нього ж – коли Сурков каже про експорт Росією "хаосу", і про, - увага, - потребу скерування цього "хаосу" у визначені "русла", аби уникнути "зіткнень з геополітичними потоками" інших "супергравців" у світі. Москва не проти обговорити ці "потоки" зі Штатами, організувавши новітню "Ялту". Тільки ж у Вашингтоні добре розуміють усі наслідки "ялт" і чистять зброю, серед іншого, - й для України.

По суті, Сурков говорить мовою, властивою російським інтелектуалам ось уже кілька століть. Мовою, яка позірно видається сприйнятною, переповненою покликаннями на бездоганних авторитетів, потравною у наукових колах, зі шармом всезнайства, акцентом на етиці та моралі. Однак під м'якою обгорткою слів і фраз глибинно прозирає оскал примітивного і брутального фашизму. І жоден Гегель з Платоном не здатні були б цього приховати. "Соціальна ентропія дуже токсична. Працювати з нею у наших домашніх умовах не рекомендується. Її треба виносити куди подалі. Експортувати для утилізації на чужій території. Експорт хаосу справа не нова. <…>. Імперські технології ефективні й сьогодні, коли імперії перейменували у наддержави. Кримський консенсус (??? – Авт.) – яскравий приклад консолідації суспільства коштом хаотизації сусідньої країни". 

Що ж, до "кримського консенсусу" за останні кілька років Москва долучила ще й "Сирійське замирення" та "інтеграцію з Білоруссю". Остання стала чудовим полігоном для ефесбешного "експорту хаосу" прямо у сіни об'єднаної Європи.

Схожу лексику не почуєш на офіційних пропагандистських каналах Кремля. Зате вона притаманна і "євразійцю" Алєксандру Дуґіну, і пафосу членів "Ізборскаго клуба", її відлуння – у доповідях на зовні респектабельних дискусійних майданчиках Валдаю. Ба більше, - часто такі ж філіппіки – коштом російського бюджету – проникають в університетські середовища Європи, і лише згодом ми з подивом розводимо руками – звідки там свої "соловйови" і "кісельови"?

Тож Путін нападе у будь-якому разі. І недаремно "з-за порєбріка" останнім часом істерять з приводу "українських провокацій", мусують тему якогось "ефемерного наступу" Києва на "ЛДНР" (Сєрґєй Лавров) чи штурму Кримського перешийка (заступник Радбезу Алєксандр Ґрєбєнкін). Недаремно шеф останнього - секретар РБ РФ Ніколай Патрушев зловісно пророкує Україні "спалах будь-якої миті". Підготувавши ґрунт в окупованих донбаських анклавах, - паспортизувавши місцевих, запровадивши там рубльову зону і фактично економічно інтегрувавши їх в ерефію, - Кремль наполегливо шукатиме приводу для "українського Ґляйвіца". І, безумовно, знайде.

Тоді виплеканий сурковими, ісаєвими, павловскімі (їх легіон) російський "сором'язливий", "інтелектуальний" фашизм набуде притаманних цій ганьбі 20-го століття рис і практик. І пройде той же шлях, що і його попередник. Щоб судді майбутнього "Нюрнберга" не помилилися з вироком…

Ілюстрація: Сєргєй Йолкін

"Полудєржавний властєлін"

Серед моїх знайомих про останні гучні інтерв'ю кремлівського самітника – що американському телеканалу NBC News, що "России-1", - оцінюють по-різному. Є такі, що іронічно констатують клінічний діагноз на межі старечого маразму, є й прихильники нових теорій змов, мовляв, Путін вже про все домовився із Заходом (принаймні, з європейськими потугами). Ще інші схильні вважати, що деякі екстравагантні філіппіки російського "царя" адресовані лише для місцевої публіки.

Істина, як завжди, лежить десь посередині. Точніше, - там, де її і слід шукати. У середовищі, якого раніше ВВП уникав та зневажав, оскільки його каґебешне нутро на дух не переносило усіляких там "дисидентів", бо реально ліпило з цих людей, до прикладу, з того ж таки Дуґіна, "збоченців" і "самошедших". Але тепер, з прином літ та зі змінами геополітичної ситуації, саме вони – закоренілі імперці, що снять "Містеріями Євразії", ті, хто систематично злітаються, мов на відьомські шабаші, на збіговиська у Валдаї чи "Ізборском клубє", стали для Путіна живильним середовищем його "державництва".

Путін надимає щоки перед зустріччю з Джо Байденом, прагнучи заздалегідь залякати майбутнього візаві непередбачуваністю і брутальністю своєї поведінки. Він у стилі пітерського гопника відверто принижує чинного господаря Білого дому, вдаючись до не вельми дипломатичних порівнянь з "друзякою Трампом". Внутрішнє усвідомлення власної ницості, вторинності і жалюгідного безсилля штовхає Путіна на екстраординарні вчинки. Як ото колись Алєксандра Даніловіча Мєньшікова, - фаворита "Пєтра Вєлікаго", який по смерті патрона зазіхнув на престол. Цікаво, що, за версією Алєксандра Толстого, Мєньшіков теж був "пітєрскім" і до миті, коли запав у пам'ять майбутнього імператора, торгував пирогами у "Сєвєрной Пальмірє". Так ось саме цього вискочку у своїй українофобській поемі "Полтава" ще один імперець Пушкін назвав "полудєржаним властєліном".

Путін цілком усвідомлює, що його імперські амбіції реальні лише у його власному, здрібнілому до умовних меж вже й без того розваленої Росії. Тому хизується прізвиськом "убивця", яке на весь світ безстрашно проартикулював Байден. Тому й втікає від прямої відповіді, як говоритиме з цією категоричною у думках і висловах людиною. "Словесний пронос", - ось і все, на що спромігся Путін, відповідаючи на пряме запитання про оцінку американського лідера. Знаючи ставлення Байдена до попередника, кремлівський блазень прагне роз'ятрити саме цей світоглядний конфлікт, наполягаючи на "неповноцінності" нинішнього президента США – "кар'єриста, якому може забракнути імпульсивності". "Навіть зараз я вважаю, що колишній президент США пан Трамп - екстраординарна особистість, талановита особистість, інакше він не став би президентом США".

Я не даремно вжив у стосунку Путіна слово "блазень". Хитрий владолюбний маніяк, він прагне вскочити у мейнстрим сучасної геополітики, у якій гору бере шоу, видовища на межі фарсу, балаганна естетика та нічим необмежений популізм. Кому-кому, а українцям, які необережно повелися на схожі візуально-лінгвістичні ефекти і мають тепер при владі клоунократію, такий тренд вже залив сала за шкіру, хоча не минуло ще й половини каденції Зе!.

Однак Путін, цей "полудєржаний властєлін" йде далі. Прагнучи підкреслити власну, виплекану і необґрунтованими амбіціями, і запопадливими "холопами" велич, він береться аналізувати НАТОвські перспективи України. "Можливо, просто вони йому (Зеленському. – Авт.) сказали: "Знаєш що, ти зарано виліз, рано ще про це говорити. І не до місця ти виліз, тому що зараз намічається зустріч на вищому рівні двох президентів. Чого ти нам заважаєш? Псуєш нам обстановку перед самітом?". Гей би він, - Путін, - рівня Байдену, і здатен змінити його думку про важливість України – форпосту боротьби з необольшевицькою Росією.

Необольшевизм вилізає з путінської маячні, мов шило з мішка. Він усюди, - у його історичних догмах, у поглядах на світову політику, у ставленні до російської опозиції, мабуть, і в побутових практиках. "Більшовики, організовуючи Радянський Союз, створили, в тому числі, союзні республіки і Україну", - вальяжно розпатякує Путін.  І наголошує: росіяни (у його розумінні – нащадки большевиків, мабуть) є корінним народом України. А заперечувати це – "не просто некоректно, це смішно і безглуздо". "Як бути? Сам Зеленський єврей за національністю, я не знаю, у нього, може, там кров намішана. Що робити ось з цими людьми? Їм що, зараз, як у нацистській Німеччині, мірятимуть черепи, інші частини тіла циркулем і визначати, як там визначали справжнього арійця чи несправжнього? Визначати справжнього українця чи несправжнього?".

Ну, важливо, щоб "справжністю – несправжністю українців" опікувалися інші, - лише не Путін. Про такий штиб опіки ми знаємо зі своєї кількасотрічної історії, особливо зі семи літ сучасної російсько-української війни. І те, що Путін намагається подавати як суто фашистський винахід, насправді було щоденною, щогодинною практикою його духовних наставників з ЧК-ОГПУ-МҐБ-КҐБ. Вони успішно ділили людей на "першосортних і другосорних", застосовуючи при цьому критерії лояльності і партійності.

Тому зараз, після чергових одкровень "полудєржавного властєліна" надзвичайно важливими є відповіді на кілька запитання: "Пане Зеленський, це оцій особі ви так прагнули зазирнути у вічі? Це з цим персонажем з минулого ви хотіли домовлятися "десь попередині"? Це ви казали про можливість "миру" з Росією Путіна?". 

Чи здатен Зеленський, зі всім своїм акторським талантом, відверто відповісти на ці запитання? Чи знову, за звичкою, сховається у "доміку", вважаючи що "я – не я, і хата – не моя"? ДумайТЕ, - пане президенте…

Ілюстрація: Сєрґєй Йолкін

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Котлован, або Як росіян готують до війни

Антиєвропейська риторика очільника російського міністерства закордонних справ Сєрґєя Лаврова на зустрічі з главою зовнішньополітичного відомства ЄС Жозепом Боррелем логічно продовжилася в інтерв'ю "сумної конячки" YouTube-каналу "Соловйов Live" минулого тижня. 

Там Лавров не обмежився сумнівно дипломатичними фразами про "ненадійність Євросоюзу", як партнера, а вивалив усе, що, слід думати, у голові Владіміра Путіна. Кремлівському диктатору, вочевидь, дуже дошкуляють санкції Заходу (ЄС якраз має намір продовжити їх у березні), тож Москва не добирає слів. Лавров відверто сказав про готовність "розірвати зв'язки" з ЄС: "У випадку, якщо ще раз побачимо (як уже відчули неодноразово), що в якихось областях накладаються санкції, що створюють ризики для нашої економіки, в тому числі в найбільш чутливих сферах. Ми не хочемо ізолюватися від світового життя, але треба бути готовим до цього. Хочеш миру - готуйся до війни", - сказав керівник МЗС Росії.

Гадаю, що путінський режим свідомо обрав політику ізоляціонізму. Надії на те, що з часом "розсмокчуться" проблеми анексованого Криму та окупованого Донбасу, забудуться і MH17, і безпрецедентне втручання в американські вибори, терористично-хімічні атаки проти власних співвітчизників Скріпалів та Навального, зрештою, ув'язнення останнього, виявилися марними. Реакція світової спільноти була і залишилася цілком адекватною як на поведінку міжнародного гопника, - спокій і економічний зашморг. Тому Путіну і його каґебешній камарильї вибирати особливо й не доводиться. Окрім як зведення новітньої залізної завіси і побудова суспільства за зразком північно-корейської деспотії. Тим паче, що особливого спротиву з боку російського суспільства режим не відчуває: акції на підтримку Навального виявилися комариними укусами для системі, збудованій на досвіді сталінсько-брежнєвських диктатур, просякнутій недовірою і страхом обивателя перед всесильною державною машиною.

Колись, ще у тридцятих роках минулого століття, Андрєй Платонов написав повість "Котлован", у якій зумів достеменно розповісти про відчуття і приниження людини у комуністичній системі. Цей твір несподівано став актуальним для нинішньої Росії. "Вощєв (герой повісті. – Авт.) з переляком дивився на тварин через отвір у брамі; його дивував душевний спокій ремигаючої худоби, так ніби всі коні з точністю переконалися у колгоспному сенсі життя".

Якщо хтось з-поза меж ерефії ще плекає якісь сподівання на роль російських інтелектуалів, митців чи журналістів, то, на жаль, є невиправним оптимістом. Ті, хто невдоволений системою – або за ґратами, або ж у внутрішній еміграції. Ті, хто має можливість працювати, – на службі у режиму. Ба більше, - допомагають кремлівській зграї готувати країну і земляків до протистояння із "загниваючим Заходом", аж до війни з ним. Промовистий факт: згідно із недавніми дослідженнями соціологічного Левада-центру, серед росіян, які отримують інформацію з інтернету, 43% вважають, що країна рухається "правильним шляхом", а рівень схвалення президента Путіна після показу "палацу" (фільм Навального про розкішний маєток президента РФ у Геленджику. - Авт.) становить 64%.

Минулого тижня зовні ліберальна "Новая Газета" опублікувала дивний за своїм змістом і сенсами текст "Викрадення Європи 2.0". Це – маніфест режисера, художнього керівника Театру на Малій Бронній Константіна Боґомолова, за сумісництвом – чоловіка відомої Ксєнії Собчак. Одразу ж після публікації опусу, в якому Європу названо "новим етичним рейхом", з'явилося велике інтерв'ю з автором на такому ж позірно "ліберальному" інтернет-ресурсі "Медуза".

Боґомолов, без зайвих вивертів і фігових листочків, констатує, що, мовляв Росія, "за збігом обставин виявилася у хвості безумного потяга, який мчить у босхівське пекло, де нас зустрінуть мультикультурні гендерно-нейтральні чорти". "Сучасний західний світ, - веде далі Боґомолов, - формується у Новий етичний рейх зі своєю ідеологією – "новою етикою". Націонал-соціалізм у минулому. Перед нами – етичний соціалізм. Квір-соціалізм". А роль компаній Siemens, Boss і Volkswagen, які працювали на гітлеризм минулого століття, тепер виконують Google, Apple и Facebook. "Нацики" змінилися таким же агресивним і так само спраглим тотального переформатування світу мікстом квір-активістів, фем-фанатиків і екопсихопатів".

Упізнавана риторика, - чи не так? Адже Майдан і українських патріотів, а відтак і постмайданну владу російські пропагандисти одразу охрестили "фашистами". І "насєлєніє", ретельно зазомбоване "побєдобєсієм" і "месіанством Рассеі", проковтнуло цей міф, повіривши у нього з пів слова. А пізніше з піною на вустах гвалтувало "Кримнаш!" і "Донбаснаш!". І рушало на Схід України "пострєлять хохлов". Натхненне "новою етикою" "православних скрєп", божевільними стрєлковськими проєктами "Новоросії", середньовічними світоглядними вивихами Поклонской і "Ізборскаго клуба".

В Україні вся ця нечисть зазнала фіаско. Бліц-кріґу не вийшло. Тож чоловік Собчак, яка, нагадаю, свого часу філігранно виконала роль технічної кандидатки Путіна на президентських виборах, не бачить іншого виходу. Лише "просто відчепити цей вагон, перехреститися і почати будувати свій світ". Ось так, - "ми свой, ми новий мір построим…".

Думаю, що "маніфест" Боґомолова разом з маячнею Суркова про "глубінне государство" стануть підвалинами рашистської ідеології, яку важко назвати новою. Бо ж свого часу схоже декларував Кім Ир Сен, сформулювавши ідеї "чучхе". Але, як колись зауважив один з російських філософів, "якщо у Росії і є свій особливий шлях, то він, безумовно, пролягає між Арбатом і Твєрской"…

Ілюстрація: Сєрґєй Йолкін

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

"Русскій мір" натякає Зеленському…

Давно з Москви не було чутно відверто імперської риторики на адресу найближчих сусідів. 

І ось минулого тижня прессекретар Путіна Дмітрій Пєсков уповні компенсував цю прогалину, заявивши, що Україна належить до "русского міра". "Культурні зв'язки, історичні зв'язки, спільні корені (України і Росії. – Авт.) заперечувати було б великою глухістю", - повправлявся Пєсков. Він зауважив, що лінія на заперечення в Україні таки є, і "нам це не подобається". Аби переламати цю лінію, язик Путіна обіцяє "м'яку силу".

Наскільки "м'якими" є можливості "п'ятої колони" Росії в Україні, можна пересвідчитися, зазирнувши на YouTube, куди після заборони мовлення перебралися медведчуківсько-козацькі канали ZIK, 112-й і Newsone. Секретар РНБО Олексій Данілов на Київському безпековому форумі вказав на причини такої ситуації: "Я вважаю, що ми зробили велику помилку, коли не закрили на вулиці Банковій хрест на хрест КГБ, а перейменували на Службу безпеки України, залишили тих самих працівників. Це дуже і дуже небезпечно. Наслідки ми пожинаємо до цього часу. Агентура Російської Федерації сьогодні на нашій території просто шалена".

Але, як на мене, Данілов дещо лукавить, перевівши стрілки лише на кадебістське коріння СБУ. Бо ж до "пришестя" Зеленського вся проімперська, прорашистська камарилья суттєво притихла, забившись по кутках, емігрувавши з України або принаймні звично перефарбувавшись під нові обставини. Хто тоді міг фантазувати, що через якийсь час за сприятливих умов тут знову правитимуть бал Медведчук, Бойко чи Портнов? Або про те, що у владні офіси повернуться діячі епохи Януковича, відверті українофоби та гонителі Майдану, на кшталт Татарова, Шкарлета та їже з ними?

Данілов, та, зрештою, й Зеленський, можуть скільки завгодно розводитися про те, що "країна у небезпеці", але це аж ніяк не спростовує того факту, що навала російської "м'якої сили" – прямий наслідок світоглядних орієнтирів чинного режиму, його політичної практики, щоденної капітулянтської риторики, "какой разніци" і просторікувань про "зустріч посередині" з агресором. А ще – постійного, до нудоти, протистояння з національно-демократичними силами, мовби й досі в країні триває виборча кампанія, і на кону – головний приз. Зрештою, на недавно закритих проросійських телеканалах чи не найчастішими і найбажанішими гостями були спікери з провладної фракції "Слуга народу". Ходили вони явно не для того, аби розвінчувати відверто проросійську маячню господарів, а радше – щоб дошкульніше вдарити опонентів з національно-демократичного табору. Тому постає питання – як назвати тих, хто у статусі "державників" відверто підігрує "шаленій" російській агентурі?

Я вже писав про те, що указ про телеканали з пулу Медведчука також відгонить виборчими інтересами Зеленського, який вже майже однозначно проартикулював своє рішення балотуватися на другий термін. Нагінками на прокремлівських пропагандистів він спробував пригорнути частину електорату, яка десь там, "на споді" свідомості, таки є проукраїнською і була гірко розчарована колаборантською риторикою свого кумира і особливо його оточення. З іншого боку, сценаристи версії Зеленський-2.0 виводять йому у спаринг-партнери сірого і нецікавого Бойка.

Мені видається, що саме цей зигзаг Зеленського спричинив різкі заяви Пєскова. Гадаю також, що "русскомірною" риторикою Москва не обмежиться. Увесь минулий тиждень ми чуємо про те, що на Східному фронті гинуть українські воїни. Завжди мовчазний з таких тем офіційний Київ змушений був устами Авакова заявити, що ситуація безпрецедентно загострилася, а Верховний головнокомандувач-пацифіст терміново скерував на Донбас свого підручного Руслана Хомчака.

Для Путіна і його режиму зараз нагально потрібні бодай якісь перемоги. Восени там – вибори до Державної думи, і на тлі "навальних протестів" тане рейтинг продиктаторської "Єдіной Росіі". Звична для Кремля практика – надувати імперські щоки - знаходить втілення не тільки у заявах Пєскова проти України, але й у зверхній, "гопницькій" манері спілкування з Європою. Глава зовнішньополітичного відомства ЄС Жозеп Боррель змушений був пережити справжнє "приниження і катастрофу" (цитую ВВС. – Авт.), зважившись на візит до Москви з метою захистити ув'язненого опозиціонера. У результаті він дізнався, що Європа для Росії є "ненадійним партнером".

Тому Україні слід готуватися до важкого року, коли агресор може спровокувати казнащо, потребуючи отієї "маленької перемоги". А от чи готовий Київ, просякнутий "шаленою" російською шпигунською мережею, до реального спротиву, - велике питання.

Карикатура Олексія Кустовського

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Вы не ошиблись колонной, г-н Лавров?

Автор: Алєксєй Широпаєв. Джерело: Руфабула

по факту путинская Россия – «традиционалистская, авторитарная, националистическая», объявившая войну Западу, выступает одним фронтом с радикальным исламом, несущим миру новый тоталитаризм (напомню, ещё в 2006 году «Charlie Hebdo» опубликовала манифест 12-и интеллектуалов, сравнивших исламизм со сталинизмом).

Далі: тут

Ілюстрація: censor.net.ua

Альянс государства и дикаря

Философ Михаил Рыклин – об "оскорблении чувств верующих", технологиях КГБ и идеологии государственного цинизма

Автор: Дмітрій Волчєк. Джерело: Радио Свобода

Сердцевиной этой идеологии является цинизм, то есть правящие чекисты привили народу эти правила циничного отношения ко всему. Сейчас этим цинизмом владеет огромное количество людей, что показывает и Крым. Конечно, никакой большой идеологии за путинизмом не стоит. Заметьте, он сейчас преследует и очень жестких националистов, которые по-своему понимают, как надо отвоевывать «русский мир». Одновременно и с либералами борются. То есть идеологии нет. Чекисты не так воспитаны, им не нужна идеология, им главное, чтобы все было подконтрольно

Далі: тут

Ілюстрація: svoboda.org

2014: останній рік епохи

Автор: Іван Колодій. Джерело: Українська правда

"Плато" заканчивается на постсоветском пространстве.

Примерно 20 лет назад на краю "плато" стояла Польша, 15 лет назад – Словакия и Болгария. А сейчас – Украина, Беларусь, Россия и Казахстан.

"Плато" переходит в зону резкого роста пространства свобод. На каждую единицу изменения в стремлении граждан бороться против коррупционного мягкого авторитаризма приходится значительная либерализация политических институтов – замена коррупционных практик правовыми.

В этой зоне активного роста свобод находится "развитый мир". В самой высокой точке – страны Скандинавии, Австралия и Новая Зеландия.

Далі: тут

Ілюстрація: Fb

Слово за слово

Автор: Владімір Абарінов. Джерело: Радио Свобода

Будь они прокляты, эти "минуты роковые". У России таких минут наберется на столетие. Пора одуматься

Далі: тут

Ілюстрація: Larisa Malukova

Разруха в сортирах и в головах

Автор: Алєксандр Осовцов. Джерело: Ежедневный журнал

…мы имеем дело с попыткой возрождения не просто российского имперского проекта, но имперской идеи и имперской политики как явления. Есть ли у Путина и, к сожалению, возглавляемой им России шансы на успех? Удастся ли фактически повернуть историю вспять, по большому счету, сделать то, что еще никому не удавалось? Казалось бы, ресурсы для противостояния совокупному Западу настолько недостаточны, что по этому параметру сравнения с Гитлером и Германией 30-х — роскошный комплимент. И есть лишь два фактора, которые позволяют новому «великому диктатору» шантажировать вчерашних партнеров по «восьмерке» и «двадцатке» — это пренебрежительное отношение к жизни, которое свойственно и ему, и его подданным, и надежда на гарантированную ядерную ничью. В сущности, из Верхней Вольты с ракетами страна трансформировалась в Северную Корею с углеводородами. Но как оружие углеводороды сработать не смогли

Далі: тут

Ілюстрація: pirat.ca

Украина как угроза национальной безопасности

Автор: Боріс Вішнєвскій. Джерело: Эхо Москвы

кубанских студентов (и, скорее всего, не только их) учат, что Украина представляет угрозу для национальной безопасности России, а не наоборот.

Это хуже, чем ложь. Это сознательная подлость.

Такая же, как взятая российской властью в «украинском вопросе» политическая линия, которая заставила президента Украины

Петра Порошенко в новогоднем обращении заявить: «Злейший враг посягнул на наши жизни, территорию, свободу, независимость».

Всего за год путинский режим добился чудовищно невозможного: Украина, связанная с нами многовековой общей историей и культурой, стала рассматривать Россию, как злейшего врага.

Далі: тут

Ілюстрація: Эхо Москвы

2014 год – конец иллюзиона?

Автор: Лілія Шевцова. Джерело: Ежедневный журнал

Еще придется размышлять, почему Кремль в 2012-2013 годах решился на смену модели выживания и вбросил Россию в Военное Время, вернувшись к военно-патриотической мобилизации сталинского типа. Неужели кремлевская команда действительно испугалась вышедших на московскую улицу рассерженных граждан, которые просто хотели улучшить (но не сбросить!!) самодержавие?! Или включился инстинкт дряхлеющего самовластья, стремящегося компенсировать потерю потенции поиском врагов? Как бы то ни было, к концу 2013 года Путин вернул Россию к конфронтации с Западом, а Украина стала для Кремля полем его сдерживания. Не будь украинского Майдана, нашелся бы иной повод для кремлёвского эксперимента с выживанием «через войну».

Далі: тут

Ілюстрація: boum-show.ru

Путина привели в Кремль, чтобы воевать с Украиной 

Автор: Євгєній Якунов. Джерело: fb

Приднестровье, Южная Осетия, даже Крым - это все мелочь, не дающая полусгнившей империи поверить в свое возрождение. А вот если она завоюет вторую по площади страну Европы - это покажет всем возможности Кремля. Отпадение от Западного мира Балтийских стран, Балкан, Венгрии со Словакией, не говоря уже о бескровной аннексии Казахстана и Беларуси, станет тогда лишь вопросом времени. Путина проклянет весь мир? Ради бога! Россия «очистится», убив тирана. А «завоевания» останутся. И для их продолжения найдут нового злобного карлика.

Мы должны выдержать эти трудные времена. Мы не можем потерпеть поражение. Если мы выстоим - Путин сдуется, его перестанут бояться и однажды утром вместе с воскресным чаем он выпьет яду.

Далі: тут

Ілюстрація:  uainfo.org

Сакральненько 

Джерело: roisya24

Никакой Москвы тогда в проекте не было. Однако сакральным Херсонес является именно для московитов. Для нас – это часть нашей средневековой истории, часто жестокой и несправедливой, но уж такой, как она была. Вот вот только считать это точкой отсчета духовности, да еще зудеть об этом на весь мир – надо быть на всю голову ебанутым, и откровенно глумиться над самим понятием духовности и сакральности.
Для московитской страны с населением–каином и правителем–иудой – это «сакрально», это тотем. Это самое то, что нужно

Далі: тут

Ілюстрація: link.springer.com

Совбез родил мышь. Впрочем, довольно злобную 

Автор: Алєксандр Гольц. Джерело: Ежедневный журнал

Все это выглядит, конечно, вполне чудовищно. Однако, заметим, что следующий, казалось бы, совершенно естественный шаг так и не был сделан. После всего этого нагнетания ужаса в доктрине должно было быть прямо сказано о возможности использовать Вооруженные силы внутри страны против протестующих. Но этого все-таки сделано не было. Доктрина лишь намекает на такую возможность. В то же время прямое заявление на сей счет в доктрине отсутствует. Что дает хоть небольшую, но надежду на остатки разумности отечественных стратегов.

Далі: тут

Ілюстрація: ИТАР/ТАСС

Миссия Путина – утилизация  постсоветских моделей 

Автор: Алєксєй Заводюк. Джерело: GlavPost

Если вы страстно желаете, чтобы Путин был сурово наказан по всей строгости законов нашей прекрасной Вселенной, то не спешите расстраиваться, в конце этого текста вы поймете, что Бог руками Путина творит для нас Благо и нужно поблагодарить Путина за то, что он делает.

А делает он очень грязную, неблагодарную, но очень нужную работу, он утилизирует огромную, очень сложную, отжившую свое модель под названием Россия. И делает это добросовестно. Когда вы поймете замысел творца и место в этом замысле Путина, вы не будете столь категоричны в его оценках.

Далі: тут

Ілюстрація: ghall.com.ua

Путин спланировал войну еще до первого Майдана 

Автор: Андрєй Ілларіонов. Джерело: Новое время

Конечная цель Путина – контроль над Украиной. Собирается ли он идти на Прибалтику? Собирается, если вначале победит вас. Как далеко он может зайти? Настолько, насколько вы ему это позволите. 

В какой-то степени происходящее сейчас – это уже мировая война. Война, которую Путин начал 27 июля 2013 года – в день 1025-летнего юбилея Крещения Руси. Эту войну он ведет против Украины, Грузии, Молдовы, Беларуси, Балтии, Европы, США, НАТО. Путин не ведет войны против Северной Кореи, Индии, Китая, Кубы, Ирана, Сирии, Венесуэлы, Зимбабве. 

Далі: тут

Ілюстрація: joinfo.ua

Это был отличный год! 

Автор: Матвєй Ганапольскій. Джерело: Эхо Москвы

Почему у Путина рейтинг, несмотря ни на что. Потому что россиянин ощущает себя перед войной: вокруг фашисты, бандеровцы, америкосы, геи.

Россиянин в окопе!

И там хорошо вдвоём, в этом окопе – Путину и России.

Лишь бы не было войны!

Поэтому, скажу, как Фейсбук: Это был отличный год! Хорошо, что мы провели его вместе.

Далі: тут

Ілюстрація: politica-ua.com

В России эпидемия идиотизма 

Автор: Алєксєй Заводюк. Джерело: GlavPost

Пока США и весь прогрессивный мир боролся с лихорадкой Эбола, мир постигло еще одно несчастье - cлучилась эпидемия идиотизма в России.

Надо честно сказать, что это не первая подобная эпидемия в России. В отличии от Эбола, пока не понятно, как эту эпидемию лечить и лечится ли она вообще.

Далі: тут

Ілюстрація: sputnikipogrom.com

Российский круговорот

Автор: Віталій Портников. Джерело: Радио Свобода

1914 год был логическим следствием “тишины” и бесправия 1913-го. 2014-й стал логическим следствием “тишины” и бесправия 2013-го. Взвинчивание нефтяных цен и одурение власти и жителей от дармовых нефтяных денег привели к авантюре с Крымом и Донбассом, экономической войне с Западом, финансовому и экономическому коллапсу – и это только начало, ведь если бы в конце 1914 года жителю Российской империи рассказали о кошмаре, в который превратится жизнь в его стране в ближайшее столетие, он бы и не поверил. Как не поверил бы и в то, что российская история способна не только превращаться в сокрушающий мирную жизнь граждан смерч, но и двигаться только по кругу…

Далі: тут

Ілюстрація: teplyepodarki.ru

От Сталина к Путину: что  ожидать от Кремля? 

Автор: Сергій Климовський. Джерело: Хвиля

Что может предпринять Путин, реставрирующий в России фашистский режим? Всё то же самое, что некогда предпринимал Сталин и его преемники. Даже число русских войск в Крыму до 2014 г. ‒ 22 тыс. человек близко 25 тыс. советских войск в Эстонии в 1939 г. Народными финско-карельскими правительствами и республиками нас тоже окружили. Напасть их силами 25 декабря в годовщину ввода советских войск в Афганистан он тоже может, воспользовавшись идущей ротацией и Рождеством в Европе. Бомбить Киев, как и Хельсинки, для запугивания, тоже может, не случайно еще летом звучали заявления, что у ДНР/ЛНР скоро появится «своя» военная авиация. Поэтому наша армия и удерживает аэропорт Донецка, и были закрыты аэропорта Харькова, Запорожья и Днепропетровска.
Далі: тут

Ілюстрація: dt.ua