БлаЗень на роздоріжжі

Судомні намагання "Слуг…" вигадати собі ж якусь більш-менш пристойну ідеологічну платформу і ухвалити її на з'їзді у більш-менш притомних спостерігачів викликають лише скрушні посмішки. 

Бо як не називай політичну практику говорити одне, робити друге, а думати – взагалі про стороннє і нереальне, - інакше й не назвеш, окрім як брехнею, шахрайством і популізмом. Стефанчук і Ко за вказівкою Зе! можуть ще три роки до завершення каденції вправлятися у креативі, однак вийде, як завжди – пшик…

Зрештою, вчорашній актор розважального жанру та його Квартал можуть скільки завгодно думати, що це вони керують країною, що це вони формують тренди і політику великої держави, що це вони визначають, куди нам рухатися, але насправді – це ілюзія і видавання бажаного за дійсне. Утім, якщо їм з Печерських пагорбів очі застелила фантастична пелена, то поруч, у Європі, так не вважають. Європарламент, ухвалюючи минулого тижня чергову доповідь щодо угоди про асоціацію з Україною, можна сказати, тицьнув носом у причину причин наших поразок на інтеграційному шляху.

"Європарламент вкрай занепокоєний неприкритими спробами приватних інтересів підірвати досягнення країни в боротьбі з корупцією та загалом у демократичних реформах, зокрема, шляхом захоплення політичної влади деякими українськими олігархами (курсив мій – Авт.), які ослабили орієнтовану на реформи більшість у Верховній Раді", - сказано у документі.

Тобто за фактом маємо владу олігархів, які свого часу "скинулися" на проєкт "аби лише не Порошенко", і всадили на президенський фотель свою маріонетку. Ба більше, європарламентарі дещо перебільшили у формулюванні про "більшість, орієнтовану на реформи в Україні", позаяк ця більшість – "Слуги…" тих таки ж олігархів, яким не до смаку жодні реформи, тим паче європейського зразка. Бо і Коломойський, і Боголюбов, і Пінчук, і Фірташ ніколи не поривали пуповини, яка в'яже їх з Росією та тамтешнім, теж олігархічним бізнесом. Тому будь-які порухи високопосадової ляльки, навіть "спроби самозахисту", як оце бачимо у ситуації із забороною медведчуківсько-козацьких телеканалів, сприймаються ними як прямий непослух і нечуване зухвальство. І вони відповідно діють. Згадаймо хоча б як у розпал снігового апокаліпсису голова парламентського комітету з питань енергетики Герус відчайдушно поширював фейки при нібито призупинку енергоблоків на Добротвірській та Ладиженській ТЕЦ, аби тільки виправдати експорт російської електроенергії. Або ж те, як легковажно віддали в управління нардепу Андрієві Деркачу (відвертому агенту ФСБ за версією американського міністерства юстиції. – Авт.) національну компанію "Енергоатом".

Ясна річ, що для Зеленського перед екватором його президентства важливо втримати не стільки рейтинги для майбутнього походу на другу каденцію, як всидіти у кріслі взагалі. Ініційований усілякими там рабиновичами імпічмент його не надто лякає, бо, у принципі, закон про відсторонення першої особи держави виписаний в інтересах саме цієї особи, з усіма запобіжниками і перепонами. А ось спроба перевороту, яку наполегливо Зе!режим звично приписував Порошенкові, видається є цілком реальною. Особливо після того, як з подачі Нацкорпусу поліцейський спецназ просто вимушений був пов'язати так званих "Патриотов за жизнь" і вилучити на їхній базі у Тверському (!) тупику столиці цілий арсенал зброї.

Можливо, до Зеленського врешті-решт дійшло, що його використали утемну сили, набагато потужніші, ніж його реноме "свого хлопця". Що ситуація виглядає достоту вибухонебезпечною. Що йому заздалегідь вже готують наступника, який перебере владу за слушної нагоди, наплювавши на "мир-дружбу-жвачку" передвиборчих часів. Йдеться про спікера парламенту Дмитра Разумкова, якому останнім часом малюють астрономічні рейтинги народної довіри. І хоча типовий представник київського "рассєйства" ще не доріс ранжиром до опезежесного Юрія Бойка, за ним також бовваніють зловісні тіні вітчизняного олігархату.

Як не дивно, порятунком для Зеленського можуть стати ініціативи його найзапеклішого ворога – Петра Порошенка і його "Європейської Солідарності". Якщо, звісно, "найвпливовіший лідер" відкине особисті амбіції або ж страх втратити владу змусить його дослухатися до голосу здорового ґлузду. Пакет законопроєктів, згідно з якими в Україні реально каратимуть колаборантів, і не тільки на окупованій, а й на підконтрольній Києву території - це тест для преЗЕдента і "Б" для вже проартикульованого ним "А" (указу про заборону проросійських каналів). Якщо цей документ буде ухвалено, то можна буде сподіватися на реальну відповідальність кума Путіна, його відгодованої на кремлівські гроші партії, її озброєних "тітушок", розмаїтих Портнових та Мураєвих. Це також і можливість зберегти обличчя, припинивши переслідування патріотів і домовившись з ними про план порятунку країни.

А робити це слід вже і негайно, не розмазуючи проблему на сумнівні 30 діалогів до 30-річчя Незалежності. Не ховаючи краплені карти у блазненському рукаві, обіцяючи публіці щось незвичне і феєричне на 24 серпня. Не задобрюючи обивателя нездійсненними пряниками на кшталт знижених за його ж кошт тарифів. Не плодячи безсенсові відосики з погрозами на адресу уявних опонентів. Слід, можливо, ретельно перечитати де Голля: "Юридично і фактично державна влада є такою, лише коли висловлює вищі інтереси нації і спирається на довіру громадян. Зводити державну споруду на іншій основі – значить будувати на піску і ризикувати, що вона впаде за першої ж кризи".

І тут мова не про ідеологію "Слуги". Тут – про "вищі інтереси нації". Який шлях обере Зеленський, - покаже час. Але й на роздоріжжі йому міркувати вже ніколи…

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Ретроспективний погляд із 2014-го в 1989-й

Автор: Леонідас Донскіс. Джерело: Український тиждень

10–20 років тому до європейського клубу могла потрапити лише країна, що надала докази власної демократичності. Важливе значення мали деякі цінності й зобов’язання. Тепер ми, певно, вступаємо в нову епоху світової політики: головне – це фінансова дисципліна, вигідність країни для фінансового союзу та її економічна поведінка. Колись східноєвропейці щиро вірили, що верховенство права, готовність до демократії та дотримання прав людини – це перепустка до «райського» Заходу, ключ до його уваги, поваги й навіть безпеки.
Боюся, зараз ми втрачаємо це

Далі: тут

Ілюстрація: news.trk.net.ua

На шляху до повного розриву

Автор: Олександр Крамар. Джерело: Український тиждень

За збереження наявних тенденцій у двосторонній торгівлі до початку 2016 року Україна буде готова пережити навіть повномасштабну російську торговельну блокаду

Далі: тут

Ілюстрація: Український тиждень

Реформи для України

Автор: Ян Томбінскі. Джерело: Український тиждень

Реформи варто пояснювати народу і проводити при постійному відкритому діалозі із представниками різних частин громадянського суспільства, промисловості, бізнесу та державних структур. Щоб здобути підтримку цих кроків, необхідно прорахувати їх тягар та вартість для захисту найуразливіших категорій населення.

Далі: тут

Ілюстрація: ipress.ua

Латвия откроет Украине Европу

В ходе председательства Латвии в Евросоюзе Украина может получить безвизовый режим с ЕС

Автор: Галина Корба. Джерело: Апостроф

В четверг, 1 января, Латвия начала председательствовать в Совете Европейского Союза, сменив на этом посту Италию. Помимо развития инвестиционного климата и усиления энергетической безопасности в ЕС, одним из своих приоритетов латвийские власти задекларировали поддержку стран «Восточного партнерства», в том числе Украины. Украинские власти и эксперты возлагают на председательствование Латвии большие надежды, поскольку эта страна «следующей после Украины может оказаться под угрозой российской агрессии». В частности, по их мнению, велики шансы, что в мае на саммите «Восточного партнерства» будет подписано соглашение о введении безвизового режима между Украиной и ЕС.

Далі: тут

Ілюстрація: depo.ua

Своя игра Лукашенко 

Автор: Віталій Циганков. Джерело: Радио Свобода

Лукашенко пытается играть роль миротворца, и его визит в Киев накануне саммита в Москве очень важен. Он выполнил две функции. Во-первых, вернуть Беларуси тот статус миротворца, который в последнее время потускнел, потому что контактная группа в Минске никак не могла собраться. И тут получается, что Лукашенко съездил в Киев, и через несколько дней встреча в Минске состоится. И Лукашенко может присвоить себе лавры, что это произошло благодаря его визиту. Вторая задача, которую Лукашенко решал своей поездкой в Киев, – маленький шантаж России

Далі: тут

Ілюстрація: argumentua.com

Белоруссия наслаждается новой  ролью

Джерело: Handelsblatt. Виклад: inopressa.ru

Лукашенко извлекает из сложившейся ситуации и политическую выгоду, продолжает Handelsblatt. Так, во время переговоров по Украине именно Белоруссия выступила в качестве посредника между сторонами: переговоры, как известно, проводились в Минске. "С точки зрения Запада, президент Путин сменил Лукашенко в качестве главного злодея, и Белоруссия превращается из отверженной страны в уважаемое государство", - говорит независимый белорусский аналитик Александр Класковский. По его словам, Лукашенко надеется на то, что он сумеет "сделать из Белоруссии некий мост между Востоком и Западом и заставит оба лагеря платить ему". Правда, ситуация с правами человека в Белоруссии при этом нисколько не изменилась, сетует политолог.

Далі: тут

Ілюстрація: unian.net

Миф о «восточной политике»?

Германия и Украина: политический альянс

Автор: Ян Клаас Берендс. Джерело: Гефтер

На сегодняшний день для Германии важно помнить, что нельзя блокировать путь Украины на Запад. Новое кредо «восточной политики» ФРГ должно звучать как «международное законодательство и национальный суверенитет действуют также и в Восточной Европе». Демократическая Украина имеет право сама выбирать союзников. Берлин же обязан протянуть руку помощи демократической Украине вместе с нашими европейскими партнерами, даже если это будет против России.

Далі: тут

Ілюстрація: Norbert Rupp

Недовоевали

Автор: Ярослав Шимов. Джерело: Русский журнал

Событием, которое в конечном итоге привело к разрыву между Москвой и западным миром, стала украинская "оранжевая революция". Всё последующее, включая столкновение с Грузией (2008), аннексию Крыма и войну в Донбассе (2014), можно считать "отложенной реакцией" путинской элиты на унижение, испытанное на рубеже 2004-05 годов. Здесь сыграли свою роль сразу несколько факторов. Во-первых, западные политики не учли, что эта элита, к концу второго срока Путина практически полностью состоявшая из бывших офицеров КГБ, позднесоветских чиновников среднего звена и прагматичных интеллигентов не слишком высокого полета, отнюдь не отказалась от державных амбиций и свойственного эпохе позднего СССР восприятия Запада. А именно – подхода к нему как к стабильному противнику, т.е. такому, которого сложно быстро победить, с которым следует договариваться по частным вопросам, однако полное примирение с ним в обозримом будущем не представляется реальным. Колоссальная коррумпированность новой российской элиты и ее склонность жить и вкладывать деньги на Западе ошибочно интерпретировалась как стремление вписаться в западный мир. В реальности речь шла лишь о стремлении паразитировать на благах и уюте этого мира. (Характерно, что только русские заграничные общины породили массовый тип богатого или по крайней мере благополучного эмигранта, долгие годы живущего на Западе и склонного крайне враждебно относиться к западному образу жизни и ценностям).

Далі: тут

Ілюстрація: tyzhden.ua

Марилуизе Бек: «Мы всего лишь требуем соблюдения правил, общих для всех»

Депутат бундестага от партии «Союз 90 / Зеленые» рассказала, что Запад по-прежнему ждет Россию в свою семью, когда та образумится

Автор: Наталія Зотова. Джерело: Colta.ru

В Германии по-прежнему ощущают огромную историческую вину по отношению к России: вермахт совершил здесь и на Украине чудовищные преступления. Немецкий народ очень хочет дружбы с Россией и весьма разочарован происходящим в последние месяцы. Никто по-настоящему не понимает, что происходит. Движение Майдана было движением молодых людей, которые хотят жить в демократическом, открытом обществе, а затем вылилось в политическую борьбу против коррупции и политиков, не заботящихся о своем народе. Этому движению сочувствовали в Германии.

Никто не ожидал, что Кремль перейдет границы европейских норм и международного права. Я помню, как одна из моих коллег во Франции говорила: «Не волнуйся, Путин никогда не вторгнется на Украину». Я тогда ответила: «Сомневаюсь». И, к сожалению, была права. Сейчас страх перед Россией возвращается.

Далі: тут

Ілюстрація: marieluisebeck.de 

Ангела Меркель побеждает  русского медведя в сражении за Европу

Автор: Тімоті Гартон Еш. Джерело: The Guardian. Переклад: inosmi.ru

Меркель сегодня, скорее, возглавляет общественное мнение, а не следует за ним. Она смогла одержать верх над так называемыми Putinversteher, то есть над людьми, демонстрирующими такое «понимание» действий Путина, которое граничит с их оправданием. Меркель привела дополнительные аргументы — из истории, относительно Европы, и они нашли отклик. Я был особенно впечатлен опубликованным в прессе интервью с главой одной немецкой машиностроительной компании, экспорт которой в Россию был сокращен почти наполовину в результате введенных санкций. Тем не менее, этот немецкий промышленник сказал, что он их полностью поддерживает: «Если ли бы (Невилл) Чемберлен ввел какие-то санкции против Гитлера, все, возможно, сложилось бы иначе. И Гитлер, и Путин провели олимпийские игры, а после своей олимпиады Гитлер начал войну».
Далі: тут

Ілюстрація: rusvesna.su

Межа року 2014-го

Автор: Тарас Возняк. Джерело: zbruc

Сенс України кожному дається по-різному. І у цьому сенсі особливо спектакулярний особистий життєвий досвід донеччанки, росіянки і великої українки Олени Стяжкіної – мене вразила її фраза – «Я не думала, що Україна мені така дорога». Це після окупації її рідного Донецька.

Появилися люди, яким подобаються вітри на роздоріжжі. Появилися люди, які розуміють, що ця віхола є «λόγος'ом історії» і треба напинати вітрила.

Тому я не сприймаю того, що діється в Україні, лише як трагедію. Трагедія розв’язує долю. І надає сенсу тому, що я розумію під Україною.

Ми стаємо справді історичним народом.

Далі: тут

Ілюстрація: zbruc

Украинцы отдают предпочтение  ЕС и США перед Россией, — Gallup Institute

Джерело: Аргумент

Большая часть граждан Украины полагает, что Киеву важно укреплять отношения с Евросоюзом и США — даже в счет отношений с Россией.

Как свидетельствуют результаты нового опроса исследовательского «Института Гэллапа» («Gallup Institute») — «Запад выигрывает у России игру за Украину».

После сентябрьской ратификации «Соглашения об ассоциации Украины и ЕС», 43% процента украинцев заявили, что считают важным, чтобы их страна поддерживала тесные отношения с ЕС, даже если это повредит отношениям с РФ. И 14% респондентов имели диаметрально противоположное мнение. И еще более 25% опрошенных выступили за тесные связи с обеими сторонами.

Далі: тут

Ілюстрація: expres.ua

Туск должен объяснить, почему  он не пригласил Порошенко

Автор: Станисла Жарин. Джерело: wPolityce. Переклад: inosmi.ru

Тут видно, как можно упустить огромный шанс в международной политике. Я совершенно этого не понимаю. Туску следует объяснить, почему он не пригласил Порошенко, зная, что тот был в Варшаве. Почему он не воспользовался шансом это согласовать? 
— Случайность?
— Нет, это не случайность. Это или некомпетентность, или отсутствие инициативы и воображения. А, возможно, эффект внешнего давления... Просто напрашивалось продолжить на европейской площадке то, что набрало скорость в Варшаве. Все бы ссылались на варшавские заявления Порошенко. Польская столица показала бы себя местом, где принимаются важные решения. Но этого не произошло, что показывает наше печальное нынешнее состояние. 
Далі: тут

Ілюстрація: ipress.ua

Упорядкування системи

Якою б непевною була перспектива вступу України до НАТО, однак те, що Київ квапиться це зробити, свідчить бодай вчорашня заява Яценюка. Квапитися варто, удосконалюючи своє правництво, господарку, гуманітарну та оборонну сфери. Ми й так плентаємося у хвості, постійно наздоганяючи тих, хто, своєю чергою, також не стоїть на місці.

До слова, правнича казуїстика та еквілібристика термінами дещо свідчить про рівень демократії у середовищі тих, хто, зазвичай, полюбляє повчати українців, як то воно, – жити цивілізовано. І окреме застереження до провідників європейських держав, які досі нехтують рівнем російської загрози, зводячи «українське питання» до вже карикатурних погроз агресору. Зрештою, це стосується і натовських верховодів, що доволі прохолодно зреагували на заклик України про військову допомогу. Хоча варто таки почекати підпису президента Обами під «Актом на підтримку свободи України», аби окремі висловлювання того ж таки Єнса Столтенберга склалися у більш-менш втямливу мозаїку. Гадаю, що до цього очільника НАТО підштовхне і учорашня істерична маячня Лаврова...

Тепер про ЄС, з яким в Україні, на перший погляд, поки що склалося... Колись британська Guardian написала про євроконституцію (так званий Лісабонський пакт) таке: «Сама собою вона нічого не зможе зробити, щоб переконати громадян Європи або решту світу у перевагах Європейського Союзу. Але вона допоможе ЄС робити речі, які можуть їх переконати…».

Речі, які можуть переконати Київ, полягають у тому, що з ним варто розпочинати розмову про справжнє місце в Євроунії. Про що йде мова? Мова про те, що ще у Лісабоні започатковано цікавий процес, який ще одне видання, на цей раз голландське, сформулювало таким чином:  «Дефіцит демократії ЄС може бути розв’язано, лише якщо політична еліта матиме успіх у формулюванні та проголошенні «виразної європейської ідеї». Той же дефіцит керівники країн-членів ЄУ намагалися подолати, зафіксувавши у новій угоді відсутність права вето за конкретними суб’єктами Союзу. Тож поки «виразна європейська ідея» народиться в офісах Брюсселя, матимемо доволі невизначену картину стосунків Унії зі своїми сусідами. Їх багато – від Марокко в Африці до Росії за арктичним колом. І якщо Франції, скажімо, особливо важитимуть добрі стосунки з Лівією, то зв’язки на лінії Париж – Київ будуть, очевидно, другорядними. Я вже не кажу про традиційне російське лобі, завжди доволі успішне у Франції.

Найпроблематичніше, – відсутністю «єдиної європейської ідеї» хибують не тільки політичні еліти країн-членів спільноти, що стосується мешканців, то вони також по-різному визначають свої пріоритети. Коли ми кажемо, що Варшава є адвокатом Києва в Євроунії, то чинник спільного кордону тут цілком умовний, адже Україна межує і з Румунією, яку, радше, можна назвати «прокурором». Неконсолідованість європейського громадянства – ось те, що слід подолати, коли йдеться про успішність українських зусиль.

Ігор Гулик. Ілюстрація: kds.org.ua

ЄС знімає санкції з Портнова й ще 2 соратників Януковича, 13 під питанням 

Джерела: The Wall Street Journal, Українська правда

В одному з найближчих рішень Ради ЄС у закордонних справах, найімовірніше, буде підтверджено рішення Євросоюзу зняти санкції з трьох колишніх представників режиму Віктора Януковича.

Про це стверджують джерела у структурах Євросоюзу які цитує The Wall Street Journal у статті Лоранса Нормана, керівника брюссельського бюро WSJ

Далі тут

Ілюстрація: korrespondent.net

Екс-комісар ЄС призначений  бізнес-омбудсменом по боротьбі з корупцією в Україні

 Ілюстрація: rus.delfi.lv

Джерело: УНН

У київському офісі Європейського банку реконструкції та розвитку повідомили, що бізнес-омбудсменом по боротьбі з корупцією в Україні призначений екс-комісар ЄС з питань оподаткування, митних питань, статистики, аудиту та боротьби з шахрайством Альгірдас Шемета

Далі: тут

Тихая немка

Ілюстрація: firtka.if.ua

Автор: Джордж Пекер. Джерело: New Yorker. Переклад: inosmi

Летний день в Рейхстаге. Мягкий солнечный свет просачивается сквозь огромный стеклянный купол, мимо поднимающихся по спиральной лестнице туристов, и попадает в главный зал заседаний парламента. Половина депутатских мест пустует. За трибуной стоит невысокая, слегка ссутулившаяся фигура в пурпурном пиджаке, черных брюках, с шапкой бесцветных волос, читающая речь по бумажке. Канцлер Федеративной Республики Германия и самая влиятельная женщина в мире Ангела Меркель изо всех сил старается быть неинтересной.
Далі: тут

Лавров і порожнеча

Російський очільник зовнішньополітичного відомства мастак говорити сам зі собою. Звісно, спілкуватися із розумником приємно. Словесні конструкції Сєргєя Лаврова зависають у порожнечі, бо, мабуть, важко відшукати слухача для абсолютних нісенітниць, якими щедрі фантазія і язик цього ще совєтського релікта.

Учора він закликав українську владу… негайно розпочати конституційний процес. Як звично для баріна розпоряджатися дворовим Яшкою, - піди туди – не знаю куди. Лавровську порожнечу відлунює хіба лише Дмітрій Кісєльов і ТАСС. Останнє широко розтиражувала чергову забаганку Сєргєя Вікторича, одночасно долучивши до неї ще один окрик. Цього разу на адресу поважних європейських структур, які, на думку російського МЗС мали б розпочати правовий моніторинг ситуації не тільки на південному сході України, але й на заході держави. Адже цитуємо: «завдання Ради Європи полягають у тому, щоб «забезпечувати єдиний правовий простір для всього європейського континенту».

Звісно, в останній фразі Лаврова можна знайти здорове зерно. Москва крізь зуби змушена визнати, що Україна є невід’ємною частиною Європи. Але знову ж таки: хто такий російський міністр, щоб виписувати наряди РЄ?

Узагалі варто поспівчувати світовій дипломатії, якій хоч-не-хоч та доводиться вряди-годи вислуховувати Лаврова, у якого в одному тексті сім п’ятниць на тиждень. Через кілька абзаців після згаданого грізного окрику на адресу Ради Європи він плавно переходить на лагідну риторику партнера, аби зовсім неочікувано завершити її в’їдливим: «освічені європейці думають, що санкції дозволять змінити політику Росії щодо України».

Покваплюся заспокоїти велемовного Сєргєя Вікторича: освічені європейці якраз так і не думають. Стомилися думати, вірити пустопорожнім обіцянкам Москви, ковтати її пропагандистські наживки. Стомилися геть усі, навіть канцлерин Меркель. Якось так вже вийшло, що обираючи між двома полюсами – Вашингтоном та Москвою, – Брюссель все ж надав перевагу першому. Прекрасно розуміючи, що дядечко Сем (дуже прикрий за характером) все ж більш угодоздатний, ніж нащадки кривавого дядечка Джо.

І навіть Олланд, якому доручили роль «доброго поліцейського», з якою він чудово впорався прямо на московському летовищі, не заїхавши в Кремль, відступив від традиційно русофільських настроїв своїх співгромадян, усвідомлюючи, що розмовляє зі сценаристом нового Мюнхена.

Путін ще з Брісбена привіз до Москви порожнечу, і її холодний подих все частіше нагадує про себе. Прохолодою віє не тільки у кремлівських палатах і на дипломатичних раутах за участі московських послів, справжні шторми визрівають на бізнесових майданчиках, з яких втікають інвестори і власні товстосуми. Ціна нафти впевнено крокує назустріч карколомному лету рубля, а Ходорковскій все частіше, не зважаючи на зусилля спецслужб, з’являється у публічному просторі Росії.

Лаврову ні з ким поговорити душа в душу. Хіба з Чуркіним… Його теж не слухають в ООН.

Ігор Гулик. Ілюстрація: ru.electionsmeter.com

Россия предлагала Германии  решить украинский вопрос вдвоем

Ілюстрація: focus.ua

Джерела: Wyborcza, Европейская правда, Новое время

Уполномоченный ФРГ по делам с Россией Гернот Эрлер рассказал, что посланцы Кремля предлагали Германии разобраться с Украиной без привлечения третьих сторон .

Об этом стало известно из интервью Эрлера польской Wyborcza, на которую ссылается Европейская правда. Однако заговора не вышло, россияне получили отказ.

Далі: тут