"Ходім лишень до Вифлеєму…"

Знову на календарі Різдво. У такі миті ми перебуваємо у стаєнці, біля ясел з Божим немовлям, - де б не ми були фізично, - куди нас запрошують біблійні пастушки, і про яку згадав у цьогорічному Різдвяному посланні блаженніший Святослав: "Ходім лишень до Вифлеєму та подивімся на ту подію, що Господь об'явив нам" (Лк. 2, 15).

Для мене особисто постійною дилемою Різдва є затишна й пастельна атмосфера вертепу, де народився Христос, і гіркий шлях, який випав Йому на цій грішній землі. Шлях, наперед визначений пророками, сповнений тернів, сумнівів, переслідувань і постійного болісного вибору. Шлях, що врешті-решт завершився муками на Голгофі. І не лише через те, що так трапилося "згідно з Писанням".

Зазвичай у передріздвяних клопотах і цейтноті ми забуваємо, що народжений в убогих яслах, всипаних однак коштовними дарами Трьох Царів, відтак тридцять років йшов до усвідомлення і проповідування нового вибору для всіх. Вибору, названого Новим заповітом. На противагу старим і, здавалося б, випробуваним правилам співжиття. Утім непридатним для людськості, для її майбутнього, для нормального життя і за великим рахунком виживання. Бо не можна постійно бути у страху та переживаннях, будувати стосунки за принципом "око за око", тримати за пазухою камінь для ближнього, живитися недовірою та підозрами. Бо людина – творіння Боже, мусить ходити випрямившись, бути вільною і самодостатньою, водночас – відповідальною за свої вчинки і за свій вибір.

Новий, геть інший шлях пропонує кожному з нас народжене понад дві тисячі років тому "світло від світла". Воно запалює у людських душах маленькі вогники великого світла Божої любові, милосердя і людяності. Інша річ, що свічечка ота теж потребує жертви. Невеликої, проте не для кожного прийнятної і зрозумілої. Інша річ, що той скромний вогник може не втриматися перед несамовитими вітрами пристрастей, злоби й нечесності, перед спокусою вивищення або ж примусом приниження, перед несосвітенними ілюзіями чи безглуздям вседозволеності і фата-морганою всесилля. Інша річ, що не кожному під силу відповідальність вибору: хтось кидається стрімголов за ласим, однак сумнівним, а хтось опускає руки, здавшись, як кажуть, на волю Божу. Однак Богочоловік, народжений на санях чи у яслах, навряд чи схвалив би інфантилізм і безпорадність, оскільки Він свого часу також обирав між суєтою суєт і вічністю. І саме через Його вибір кожен з нас досі прямує до свого, особистого Вифлеєму. Щодня, щогодини, кожним вчинком чи бездіянням, кожним порухом душі чи її байдужістю, кожним виявом довіри чи навпаки.

Тому з погляду вічності неважливо, що вигукуватиме натовп услід нам: "Осанна" чи "Розіпни!..". Це вже було… Так волали Цареві чи, якщо бажаєте, назаретському теслі. "Не сумуй надмірно, - казав святий Августин, - один з розіп'ятих розбійників був спасенним. Не тішся надмірно, - інший розіп'ятий розбійник був проклятим".

Важливо, що наш, як і Його, Ісусів, шлях розпочався з Вифлеєму, куди нас запросив Той, хто своїм народженням, а згодом – і жертвою, змінив цей світ до невпізнання. Поклавши у його підмурок наріжні камені Любові, Добра і Милосердя. Спорудивши у кожній душі її Вифлеєм, її Єрусалим та її Голгофу. Давши нам внутрішній голос, який втримує нас серед цього несправедливого, жорстокого і водночас такого крихкого, тендітного світу. Голос, який може бути найвитонченішим катом, рівно ж як лікарем для недужого.

Напередодні Різдва Христового бажаю кожному з вас, наші дорогі читачі, прислухатися до цього тихого голосу і почути у ньому поклик до Вифлеєму. Хай свята будуть для вас затишними і погідними, хай новонароджене Дитя Боже дарує вашим родинам віру, надію та любов. Хай над кожною оселею засяє Вифлеємська зірка, і її світло не згасає над нами ніколи.

Христос Рождається! Славімо Його!

Ілюстрація: Остап Лозинський. Сьогодні не стало цього незбагненного і великого художника. R.I.P

"Світло від Світла"

Моєю найулюбленішою молитвою упродовж всього свідомого життя була і залишається "Вірую…". Credo, Символ віри. У дитинстві її пробувала навчити мене бабуся, але малим я ще плутався у причинно-наслідкових зв'язках і метафорах, і лише згодом, подорослівшавши, зумів зрозуміти глибину цього незвичайного тексту.

"Світло від Світла, Бога Істинного від Бога Істинного…". "Вірую" по-особливому звучить для мене не у співі професійних виконавців, а під банею маленької церковці на Збоїщах, найпершої Служби Божої, коли ще не вмикають гучномовців, а до храму приходять "жайворонки" з числа бабусь і дідусів або ж тих, хто і в неділю має нагальні справи, навіть попри приписи третьої Заповіді про святий день. Хористи ще зазвичай сплять або збираються до храму, реґент, мабуть, складає до потертого портфелика ноти. Однак слабкі, нетреновані, незлагоджені голоси, навіть, підозрюю, геть позбавлених музичного слуху, дивним чином утворюють неповторну, натхненну і головне – щиру мелодію, справді Пісню пісень, яка лине понад іконостасом, легенько торкаючись полум'я свічок, і раптово завмирає на "житті будучого віку"…

Ви пам'ятаєте разючий контраст між Старим і Новим Заповітами, саме через світло, що ним сповнені Євангелія (для мене особисто найсвітлішим є від Луки)?

"Світло від Світла…". Від сяйва Вифлеємської зорі, що вела через пустелю Тріє Царів, аби вони поклонилися Народженому в убогих яслах, принесли йому свої символічні Дари: золото людських сердець, ладан людської гідності і миро людських надій. Особливий відблиск віри в очах тих, хто прозрів (і фізично теж) після зустрічі з Живим Богочоловіком. Переродження фарисея, ще вчора вбивці святого Стефана, на шляху у Дамаск, - з осліпленого Савла на пасіонарного Павла. Лампадки з миром від час Таємної Вечері. Попри кров, приниження, утиски, несправедливість усього світу, що, здається, не міг примиритися з появою Людини, яка проповідувала любов, попри, зрештою, розп'яття і мученицьку смерть на Голгофі, ці історії ваблять внутрішнім світлом далекого в часі вертепу. І це світло вперто торує шлях до нас, сьогоднішніх, до наших розхристаних, роздраєних, зневірених і змучених сердець. Знову ж таки, - усупереч війнам, диктатурам, свавіллю, глупству, жорстокості, кривосуддю. Аби ми знали, куди йти далі, аби не впали на битому шляху, аби не зникли душею, яка, властиво, схожа на вперту свічечку, що не гасне на вітрі…

І так, - саме свічечку запалюємо ми у Святвечір в очікуванні Різдва, і жодні холодні неонові спалахи різнобарвних гірлянд та ілюмінацій не здатні замінити нам тепла скромного вогника, на який збираються і живі, і мертві, і ненароджені ще, та все ж – дорогі і бажані нам люди…

"Світло від Світла…". На противагу сучасним теоріям, воно торує собі шлях через тисячоліття не миттєво, не шаленим квантовим потоком незбагненних для нашого розуму елементарних частинок, - а крочок за крочком, з рук у руки, від серця до серця, як Вифлеємський вогонь миру, долаючи кордони, відстані і перешкоди. Адже Бог народився для кожного з нас, Він "задля нас, людей, і нашого ради спасіння зійшов із небес, і воплотився від Духа Святого і Діви Марії і стався чоловіком". І кожен з нас має шанс, лише плекаючи цей вогник у власній душі, захованій від людських очей, мов у старозавітній скинії, у храмі нашого тіла. Коли вогник віри, надії і любові гасне, - а це не обов'язково фізична смерть, - але й, погодьтеся, це не життя.

Бо, окрім віри, надії та любові, того Великого Дня у цьому незатишному і ворожому світі, де не тільки "побивають немовлят", але й ламають дорослих, там, під світлом Зорі, народився Месія Гідності. Так, Він проповідував смирення ("І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, – підстав йому й другу. А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, – віддай і плаща йому" (Мт. 5.38 – 42). Не відвернувши обличчя від побоїв, Ісус стримав войовничого Петра з мечем. Бо "чи ж не маю Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?" (Мк. 10.38). Це – свідомий вибір вільної людини, попри те, що Спаситель, звісно, міг знищити ворогів, навіть не поворухнувши пальцем.

У кожного покоління – своя Чаша, свій Хрест і своя Голгофа. Рівно ж як і свій Вифлеєм, над яким ось уже дві тисячі літ незмінно палає пророча Зоря, символ народження "Світла від Світла". Вона провадить нас крізь негоду і темряву, вказує шлях і зміцнює Віру. Терпляче нагадує нам, що ми, як і Христос, народжені вільними, гідними, і лише від вибору кожного з нас (не когось іншого) залежить і наше життя, і наш добробут, і наші стосунки з довкіллям, з людьми. Урешті-решт, мир зі самим собою.

Тож цього Різдва, по завершенні важкого, трагічного карантинного року, серед ілюзій і олжі, невігластва і лицемірства, війни і чуми, нехай сяє для вас, мої читачі, його незгасиме світло.

Христос Рождається! Славімо Його!

Ілюстація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Потреба Різдва

Серед сірих буднів кожен із нас внутрішньо прагне казки. Гадаю, можливо, вона й не схожа на ті, які тепер безперестанно транслюють телеканали, застосовуючи при цьому супертехнології. Простої людської казки зі щасливим фіналом, такої собі приємної несподіванки, бодай щирої усмішки від незнайомця...

Народження Ісуса, особливо, обставини після цієї події, яка, вочевидь, стала епохальною, принаймні для поколінь, що перейшли вже два тисячоліття, і є, на мій погляд, такою казкою для зневірених і розчарованих. Тріє Царів (за іншою версією, – сивочолих зароастрійських жреців, які передбачили спалах наднової зірки), принесли до Богом незабутого Вифлеєма коштовні дари. „І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір’ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну” (Мт. 2, 11).
Гості уклали у свої презенти глибокі сенси. І не тільки символи володаря (золото – як подарунок для Царя, ладан – знак особливих почестей – для Бога, смирну – для Людини й Спасителя, який став Сином Людським), а помістили у свої скарбниці й сакральні речі, що мали б жити у душах усіх землян. Недаремно, – свідчать церковні історики, – Матір Божа берегла їх все життя, а відтак, напередодні Успіння, передала їх до Єрусалимського Храму.
Ці сенси лежать на поверхні, лише ми, заклопотані і розхристані викликами часу, не помічаємо їхньої присутності. Ми народжуємося рівними у перспективі Дарів – особливої коштовності золота родинних стосунків, комфортного перебування серед собі рівних та схожих, і самоповаги, бо хіба може повноцінно жити людина, не усвідомлюючи власної місії на цій грішній землі? Сутність Людини-Бога, яка народилася вже 2015-й раз, полягає у творенні свого світу, і є річчю очевидною, що це творення мало б бути продуктивним і добрим.
Ми схильні скаржитися на випробування, якими доволі щедра доля. Але згадаймо на мить, що Тріє Царів пішли, оминувши палац Ірода, і цей їхній стратегічний маневр, по-суті, врятував для нас Спасителя. А після отриманих вишуканих Дарів родина Йосифа зазнала гіркоти еміграції до Єгипту, поневірянь у пустелі. Сьогодні мало хто із істориків зважується оповісти шлях Ісуса від народження до Голгофи, однак цілком прогнозованим є те, що ця путь була часом випробувань і сумнівів. Як і для кожного із нас з вами...
Тож у дні Різдва Христового щиро бажаю усім сучасникам ретельніше глянути на довколишній світ і зауважити у ньому присутність великих Дарів, якими не варто нехтувати, ба більше, якими слід таки скористати. Хай кожен по-своєму потрактує власні можливості, але головне, як на мене, зрозуміти, що всі ми вартуємо того, чим скористав Ісус, ставши відтак великим прикладом великого подвижництва.
Христос Рождається! Славімо Його!

Ігор Гулик

Чего не сказал патриарх

Автор: Боріс Вішнєвскій. Джерело: Эхо Москвы

Патриарх Кирилл мог бы осудить тех, кто берет в руки оружие и отправляется в Украину – убивать людей из «единой семьи православных братских народов». Тех, кто тайно посылает туда российских солдат – а потом скрывает причины их гибели. Тех, кто вербует «добровольцев», прославляет их и дает им эфир и газетные полосы.

Если все это будет прямо и ясно осуждено Церковью – мир на украинской земле наступит куда быстрее.

Далі: тут

Ілюстрація: photoobraz.com

Христос рождається

Автор: Остап Грицай. Джерело: zbruc

«Вони вернуться до мене і скажуть мені все — думав він у спомині про трьох таємничих мандрівців до Вифлеєму. — А ще скоріше, ніж вони вернуться, я велю вимордувати всіх дітей у Вифлеємі і зруйную Давидове місто до останнього каміння.»

Сонце погасло ...

Двадцятьчотири мармурові колюмни Іродового атріюма потонули в сумерках вечора. Але трьох мандрівців у Вифлеєм вела своїми сяєвами невидана у світі світла Зоря, неземний блиск якої сповіщав царству Ірода просторами Юдеї, Галилеї, Самарії і Переї:

Христос рождається!

О, Він таки рождається, ви Іроди світу!

Далі: тут

Ілюстрація: gazeta.ua

Сумний Святий вечір

Автор: Мирослав Маринович. Джерело: Lb

Й іроди чомусь не переводяться: виженеш одного, як біс вселяється в іншого. Усе за Гоголем… А ми чомусь не поспішаємо розгадувати, звідки ж це зло береться. І наче маємо для цього різдвяний вертеп, але ставимося до нього радше як до етнографічної памʼятки, яку треба зберегти незмінною, ніж як до інструмента декодування зла, яке в кожну епоху набуває нової подоби. Ніби не читаємо давньокиївських казок: одного разу зло обернеться пишноплідною яблунькою з отруйними плодами, іншого – чистою криницею з отруйною водою. І все це треба вчасно розгадати, бо другого шансу не буде.

Далі: тут

Ілюстрація: dt.ua

Чи є ще місце для Різдва?

Автор: Ольга Макар. Джерело: РІСУ.

Коли Папа промовляв своє звернення Urbi et Orbi, він згадував про людей і країни, які страждають – серед них і про Україну. І я уявляла, як ми вкладаємо всіх їх у долоні Бога.

«Надто багато сліз проливається під час цього Різдва», - сказав Папа. Його слова, прості, але точні й глибокі, торкають серце. Завжди закликають до змін.

Якщо змінити своє серце, то навіть у такий складний час, як зараз, Христос матиме, де народитися.

Далі: тут

Ілюстрація: dndz.com.ua

Дух Різдва 

Роман Лунь. Дух Різдва. Колядка прозвучала на  Майдані 7січня 2014 року і на Фестивалі Світел у США 18 грудня 2014 року

ТОП-10 ялинок України 

Найвища в Харкові, а найнижча – в окупованому Сімферополі

Джерело: Espreso.TV

Новорічний настрій охопив всю країну.

У кожному населеному пункті до прикрашення головного символу цих свят підійшли творчо: ніде не зустрінеш двох схожих ялинок. І кожна з низ по-своєму красива. 

Далі: тут

Ілюстрація: Espreso.TV

Як святкують Різдво у світі 

Джерело: Espreso.TV

Сьогодні римо-католики всього світу а також більшість православних, включаючи Константинопольську, Антіохійську, Александрійську, Кіпрську, Болгарську, Румунську й Грецьку церкви святкують Різдво

В той же час частина православних церков (Єрусалимська, Російська, Сербська, Грузинська та усі Українські православні церкви), а також Українська греко-католицька церква святкуватимуть Різдво в ніч на 7 січня (що відповідає 25 грудня за старим Юліанським календарем).

Отже, поки в Україні готуються до святкування Нового року, майже в усьому світі уже відзначають Різдво Христове.

Далі: тут

Ілюстрація: kasiaczarna89.blox.pl

Обережно, різдвяні міфологеми  «русского мира»! 

Автор: Сергій Грабовський. Джерело: День

заявами про «католицьке Різдво» браві журналісти й політики несамохіть відлучають від Церкви приблизно п’яту частину від загальної кількості православних християн і більшість православних патріархів, включно із Вселенським, які відзначають Різдво Христове саме 25 грудня. Йдеться про Антиохійську, Олександрійську, Кіпрську, Болгарську, Румунську, Елладську й низку інших православних Церков, про православних Греції, Румунії, Болгарії, Польщі, Сирії, Лівану, Єгипту та інших країн. Ба більше: і частина вірних Російської Церкви дотримується цієї норми. Бо ж, скажімо, Латвійська православна Церква Московського патріархату ще з 1920-х з благословення патріарха Тихона править різдвяні богослужіння щороку 24 і 25 грудня. Щоправда, задля збереження самоповаги всі ці Церкви не перейшли на григоріанський календар – вони створили так званий новоюліанський, що майже не розходиться з григоріанським.

Далі: тут

Ілюстрація: ukrjournal.com

In Hoc Anno Domini 

Автор: Вермонт Ройстер. Джерело: zbruc

Уздовж шляху до Дамаска світило яскраве світло. Але й після цього апостол Павло сильно боявся. Він боявся, що одного дня інші цезарі, інші пророки можуть переконати людей, що людина – ніхто, хіба що слуга для них, що вони можуть обміняти свою обраність Богом на сочевичну юшку і більше ніколи не будуть вільними.

Тоді знову може статися так, що над землями запанує темрява і горітимуть книжки, а люди думатимуть тільки про те, що вони будуть їсти і що вдягнуть, і слухатимуть тільки нових цезарів і фальшивих пророків. Тоді може статися так, що люди не подивляться вгору, щоби побачити зимову зірку на Сході, і знову в темряві зовсім не буде світла.

Далі: тут

Ілюстрація: zbruc

В рождественском послании  Папа Римский помолился за Украину 

Джерело: Corriere della Sera. Виклад: Європейська правда

"Иисус, спаситель мира, помилуй всех тех, кто страдает сейчас в Украине, и сделай так, чтобы эта замечательная земля преодолела все невзгоды, преодолела ненависть и насилие", - сказал папа Франциск.

Далі: тут

Ілюстрація: reuters

Карфаген старого стилю 

Автор: Орест Друль. Джерело: zbruc

Ще два-три десятиліття тому в Галичині, скажімо, ялинки масово ставилися не раніше святвечора; 1 січня був "їхнім" Новим роком, а 14 січня – "нашим". А для "них" – "нашого" і "вашого" взагалі не існувало: цей старий Новий рік разом із Різдвом був просто курйозним пережитком релігійних забобонів. Чітко і ясно.

Проблеми пішли, коли "їхні" зникли, а Новий рік на 1-е січня лишився. І тут виявилося, що природніше якось Новий рік починати з першого числа, а не з 14-го. І в Європі (де "їх" і не було), зрештою, теж Новий рік, святкують 1-го січня. До того ж, святкувати, коли всі святкують, – воно чомусь приємніше, ніж постити, коли всі святкують.

Далі: тут

Ілюстрація: misto-market.com.ua

Усіх римо-католиків - з Вигилією і Різдвом Христовим! Христос Рождається!

"Ой у яснім небi"

15 рождественских  произведений искусства 

Джерело: The Guardian. Виклад: inosmi.ru

Пробирающиеся сквозь снег крестьяне, конькобежцы на улице и младенец Иисус, сияющий в своих яслях... волшебство этого времени года всегда привлекало художников. Сегодня сочельник – день, в который католики всего мира готовятся к Рождеству. Рождение Христа и зимние зарисовки в произведениях искусства величайших мастеров, от Джотто до Моне, – в фотоленте.
Далі: тут

Репродукція: Джотто «Рождение Христа», 1303-1305 годы

Рождество белое и черное

Автор: Яков Кротов. Джерело: Радио Свобода

Какое Рождество нужно праздновать – белое или черное? Да хоть серо-буро-малиновое, лишь бы Христово! Хоть подарки, хоть бесподарки, хоть антиподарки – лишь бы вспомнить, что рождение человека принципиально отлично от рождения обезьяны, креветки или галактики. Когда рождается человек, в мире совершается чудо – появляется необъяснимое, неповторимое, невоспроизводимое никакими средствами, помимо самого новорожденного и его жизни

Далі: тут

Ілюстрація: versii.if.ua