Історія із закриттям проросійського "козацького" телепулу досі перебуває у центрі уваги суспільства, попри неймовірну кількість коментарів та версій.
Хоча, власне кажучи, може, й не вартує такого надмірного ажіотажу, навіть беручи до уваги драстичність теми так званої "свободи слова" чи "права на думку". Бо, урешті-решт, йдеться про ворожу пропаганду під час відкритої війни, колабораціонізм і не вигадану, а таки справжню зраду.
Зеленський
і Ко укотре продемонстрували, що головне для них – не закон чи процедури, а
наявність політичної волі, для реалізації якої завжди знайдуться потрібні
інструменти. Попри це, суспільство укотре переконалося, що популісти при владі
дбають, перш за все, про ефектність своїх жестів, і лише в останню чергу – про
їхню ефективність. Що, звісно, є органічним та природним для вчорашнього актора
розважального жанру і його колег, дбайливо розсаджених на ключових державних
посадах.
Але
мусимо тут сказати й про, так би мовити, утилітарність цього, без сумніву,
відчайдушного кроку Зе!режиму, який, погодимося, не надто вписується у
дотеперішній контекст заяв і політичної практики Банкової. "Заткнути
пельку Кремлю", - а саме до цього закликали патріотичні середовища
упродовж тривалого часу, - Зеленського сподвигли, як на мене, абсолютно далекі
від питань патріотизму чи державної безпеки мотиви. Радше, глянувши на
результати чергових соціологічних досліджень, згідно із якими рейтинг
"найвеличнішого лідера" стабільно падає, а у спину йому все нахабніше
дихає ОПЗЖ, чинний преЗЕдент вирішив, що далі так не може тривати. Ба більше,
закриті ЗІК, Ньюзван та 112-й відверто не добирали слів у своїх
антипрезидентських спічах, опускаючись іноді до рівня плінтуса, не гребуючи
образами, брутальними натяками і відвертою брехнею. Точнісінько у стилі самого
хедлайнера 95-го кварталу передвиборчих часів, коли "колективний
розум" вигадував нісенітниці про "вбитого брата", а у
московських медійних "лабораторіях" змушували працювати
"Ліпєцкую фабрику".
Але,
- і я переконаний, - у вуха Зе! хтось мусив укласти саму ідею "суворих
рішень" про долю медведчуківських каналів. І цим "хтось" цілком
міг бути найнайближеніший до господаря Банкової Андрій Єрмак, який, кажуть, у
свою чергу, виявився лише ретранслятором ідеї іншого телемагната – Сергія
Льовочкіна. Ескочільник Адміністрації Януковича і партнер Фірташа у компаніях,
які володіють телеканалом "Інтер", - відомий майстер підкилимних
інтриг і несподіваних політичних трюків. У цій конкретній ситуації нардеп з
фракції ОПЗЖ відверто виступив на боці крила, яке просуває майбутнім кандидатом
у президенти Юрія Бойка. Саме Бойко наразі є обличчям ОПЗЖ (зважаючи на
рейтинги), і саме він, - ексвіцепрем'єр з колоди Януковича, - на думку групи
олігархів, мав би забезпечити тяглість домайданної влади після "зеленої
смути". Однак на шляху їм стояв кум Путіна, тож, зігравши на слабких
душевних струнах чинного президента, Льовочкін та Ко усунули його медіатарани з
інформаційного поля України. Руками того ж таки Зеленського.
У
ситуації із блокуванням трьох телеканалів можемо знайти цілком предметне
підтвердження наміру Зе! балотуватися на другий термін. Звісно, сірий та дещо
пронафталінений Юрій Бойко, з його чиновницьким "фейсом" та
фразеологією закоренілого бюрократа є значно комфортнішим для вчорашнього
коміка опонентом, аніж Медведчук. Не через особливу харизму останнього (йому
цієї риси теж катастрофічно бракує), але через підтримку і необмежені фінансові
ресурси Путіна, який, виглядає, зрозумів, що лояльнішого, ніж кум, йому не
знайти, і що майбутні вибори українського президента можуть стати останнім
шансом прибрати до рук Україну.
На
Печерських пагорбах придумали, що дуже вдалим стартом для спецоперації
"Зеленський-2" може стати відзначення 30-річчя незалежності України.
Судячи з кількості розмаїтих нарад, які вже проводяться в ОПУ, і присвячені
саме цій темі, а також з активності дипломатичних установ, які отримали
директиви забезпечити присутність на урочистостях якомога більшого числа
закордонних "VIPів", цей
задум є таки стратегічним. Зе! просто не міг дозволити, щоб до 24 серпня його
"світлий образ" систематично обливали грязюкою, звинувачуючи у
невігластві, популізмі, брехливих обіцянках, високих тарифах, антиковідній
безпорадності, корупційній свиті.
Якщо
глянути на Зе!указ з цієї точки зору, то він й справді був "пробою на
зуб", тестом на те, як суспільство зреагує на схожі маніпуляції. Бо,
звісно, після закриття трьох телеканалів Медведчука, які цілеспрямовано вели
пропагандистські кампанії проти України, залишилися інші опозиційні медіа, де
теж превалює критика чинного режиму, правда, з позицій державницьких і
патріотичних. І не виключено, що у майбутньому Зеленський зможе застосувати
проти них вже відпрацьований і вивірений інструмент. Ба більше, - він матиме
серед козирів лютневий прецедент з ворожими телеканалами. І докорятиме
критикам, які справедливо звинувачуватимуть його у нагінках на свободу слова та
авторитаризм, їхнім же майже тотальним схваленням закриття пропагандистських
проросійських ресурсів Медведчука…
Тому
в цій історії важливішим є не зміст, а мотиви сценаристів. Оскільки
державницькі інтереси і безпекова складова є серед них далеко не першими,
оскільки тут превалює політичний інтерес відомого персонажа, то й наслідки
можуть бути цілком прогнозованими. Щоб нинішній ажіотаж та переможні реляції не
затінили моменту, коли над країною опуститься завіса справжньої диктатури.
Карикатура Володимира Казаневського
Підписуйтеся на мій Telegram-канал
