Ху із містер Єрмак?

Нова посада очільника Офісу президента, яку він обійняв днями, - а саме голови Конґресу місцевих і регіональних влад, - це віночок зі штучних квітів на скромній могилці децентралізації. Скромній тому, що надважлива реформа, яка відкривала серйозні перспективи для розвитку країни в глибинці та давала важелі у вмілі та підприємливі руки, тихо вмерла. І дуже показовим є, до слова, перелік керівників міст, які заповзятливо взялися підтримувати черговий прожект Банкової, публічно демонструючи лояльність Центру і згоду на те, аби ними й надалі керували зі столиці. Але то тема окремої розмови.

Нині ж пропоную ретельніше придивитися до персони Андрія Єрмака і спробувати відповісти на сакраментальне, як на мене запитання: «Ху із м-р Єрмак?». Бо направду довкола нього (зауважте, не Зеленського і, далебі, - не парламенту чи уряду) почав останнім часом обертатися чи не весь світ. І від відповіді на це запитання, - якщо вже говорити стратегічно, - залежатиме найближче майбутнє країни. Думаю, що характеристика Єрмака, викладена у недолугій писанині експрессекретарки Зе! Мендель, - «спадковий аристократ» (?!!), - з’явилася неспроста. Єрмак, по-перше, не проти, ба радше навпаки, - культивує саме такі (цілком безпідставні до гротескності) оцінки. А, по-друге, здається, він на повному серйозі вважає країну і державу за власний феод.

Почнемо з того, що й Офіс президента, і відповідно – його очільник, - цілком нелегітимні. У Конституції України ви не знайдете навіть натяку на ОПУ. «Зелені» вирішили для себе цю проблему просто – взяли та перейменували Адміністрацію президента (по суті, канцелярію глави держави), не завдавши собі труду законодавчо обґрунтувати повноваження цього допоміжного органу. І його керівника теж. Звісно, робилося це не за Єрмака, а за, прости Господи, Богдана. Та обійнявши посаду, Андрій Борисович міг би виправити цю прикру прогалину. Тим паче – як юрист.

З’ясувалося, що повна невизначеність – тільки на руку і Єрмаку, і усьому владному Кварталу із лідером-блазнем. Тому персонаж з дуже сумнівним минулим, людина, яка у реєстрах, мабуть, усіх впливових спецслужб світу фігурує як російський агент (навіть не впливу, а в буквальному розумінні цього слова), за мовчазної згоди і повного прикриття свого «начальника» вирішив, що йому море по коліна. Плювати на звичний для демократичного устрою розподіл гілок влади, розмежування повноважень, права та обов’язки. У системі Зеленського, заточеної на інституційне руйнування основ української державності, продукування тут хаосу та невизначеності, це звично і, - головне, - навіть вітається. Не ким іншим, а саме Зеленським. Бо, судячи з досвіду минулих двох років, ця особа не тільки неотесана з точки зору бодай елементарних уявлень про державне управління, але лінива і гонорова, як набундючений павич. Пересиченість владою й можливостями, які вона відкриває, лише загострює небезпечні симптоми, а невідпорність до маніпуляцій з боку придворних лакуз і залаштункових інтриганів робить недугу хронічною.

Тому уважно вчитавшись в інформаційну картину останніх місяців, можна дійти висновку, що в Україні насправді президентом працює Єрмак, а не Зеленський. Він провадить перемовини зі світом (з Росією-агресором – на партнерських, щоб не сказати, дружніх засадах; у США – з корекцією на неприховану гидливість до ефесбешника тамтешніх високопосадовців). Той же Єрмак приборкує і координує парламентську монобільшість, щось там настійно радить урядові, а тепер ще й роздаватиме вказівки сільським війтам. У його віданні – і угодовські суди, і силові структури. Йому є справа і до головного: кадрів, які, за відомим висловом, «вирішують все». Це при тому, до відома наших аматорів, що Конституція прямо забороняє передачу президентських повноважень будь-кому, тим паче - канцеляристові.

Щодо кадрів, то останнім часом Єрмак, увійшовши у роль «віце-президента» чи навіть опікуна «зеленого» по суті «інфанта», перш за все, подбав про силовий блок, розвідку та СБУ і наповнення їх «своїми» людьми. Вони прийшли на заміну людям, що були потенційною загрозою для любителя задушевних телефонних розмов з Кремлем. Аналітики наголошують, що звільнені на минулому тижні були безпосередньо долучені у так званій «справі ваґнерівців», по-зрадницьки злитій агресорові за крок до розв’язки.

Єрмак цілком розуміє, що фільм Христо Ґрозєва про цю небачену зраду, який заплановано акурат перед вимученим візитом «найвидатнішого лідера» до Вашингтона, може зіграти фатальну роль. Бо Байден, після викриттів журналістів Bellingcat, зважаючи на репутаційні втрати, може й скасувати зустріч із Зе!. Даруйте, якщо це зробила в останню хвилину Саломе Зурабішвілі у Грузії, то чому 46-й президент США мав би спілкуватися з «проблемним пацієнтом»?

Але, здається, саме такий поворот справи на руку і московським сценаристам, і їхній доволі вправній маріонетці Єрмаку. Бо, погодьтеся, навряд чи більш-менш притомні люди перед зустріччю з важливою для них особою, вдаються до шантажу і безпідставних звинувачень. Хай це безглуздя й лунає з уст єрмаківського пішака – за сумісництвом голови пропрезидентської фракції у парламенті Давила Арахамії. Але, гадаю, що тональність і метафори цієї тиради не оминули попередньої цензури керівника ОПУ. Все для того, аби щільніше ізолювати Україну від демократичної спільноти й штовхнути її в орбіту Москви. І тоді вже там даватимуть відповідь на запитання: «Ху із містер Єрмак?». Не виключено, - губернатор Малоросії.

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Як виглядає державна зрада?

Огидно, нестерпно, злочинно…

Не кваптеся з оцінками, - вона може виглядати зовсім по-іншому: гламурно, фривольно і барвисто. До прикладу, так, як подали в телеефірі на олігархічному (!) "1+1" у черговому інтерв'ю ексактора розважального жанру, чинного президента України Володимира Зеленського. Доглянутий моріжок, невимушені пози, - що гостя, що ведучої – Наталії Мосійчук, - претендентки чи на лаври "українського Ларі Кінґа", чи малоросійської копії кремлівської пропагандистки Ольґі Скабєєвої.

Але головне – суть. Як і решта відосиків Зе!, - вона майже неприкрита фіговими листочками пристойності чи принаймні якоїсь подоби цього невластивого вчорашньому блазню відчуття. Я, сподіваюся, небезпідставно,  думаю, що головною метою цього діалогу (якщо можна назвати діалогом розмову з наперед визначеними запитаннями і відповідями, написаними в Офісі президента) було відчайдушне намагання Зеленського "відмазатися" від очевидного факту державної зради, надати йому рис неабиякого дипломатичного маневру задля "репутації України".

Але, як завжди у криворукого, вийшло з точністю до навпаки. Результатом "сповіді", яка реально скидалася на сеанс самовикриття, стала по суті явка з повинною. А ще залишилося нав'язливе відчуття того, що Зеленський досі не усвідомив, як ним маніпулюють, аби прикрити інших персонажів дикої історії під назвою "справа ваґнерівців".

Річ у тому, що перед Зе!Кварталом невблаганно бовваніє липнева перспектива справжнього викриття. Христо Ґрозєв – керівник групи журналістів з Bellingcat, які займалися цією безпрецедентною зрадою українських високопосадовців, заявив, що не має наміру надалі зволікати з прем'єрою фільму-розслідування. Він вийде на платформі Netflix до річниці того "таємничого" дзвінка з Банкової, після якого кількамісячні зусилля українських та західних спецслужб, покладені задля затримання найманців з ПВК "Ваґнер" пішли, м'яко кажучи, коту під хвіст. І ота річниця, за іронією долі, збігається із запланованим візитом нашого "лідера" до Вашингтона. Де Зеленському доведеться пояснювати дуже багато речей, проговорених з Джо Байденом по телефону, а згодом відлуння цієї розмови з Києва не надто гармоніювало з гучним статусом "стратегічних партнерів".

Тому Зе! хтось настійно порадив зіграти на випередження, і взяти на себе сумнівну роль рятівника одіозних персонажів з власного оточення. Особливо Єрмака, цього, з одного боку, випадкового і нелегітимного персонажа, який само проголосив себе ледь не віце-президентом. З іншого, - неприхованого "смотрящого" на Банковій від спаринг-партнера з Кремля Дмітрія Козака та відповідних російських спецслужб. Ще рік тому, коли скандал з "ваґнерівцями" тільки ставав світовою сенсацією, саме на Єрмака впали підозри у прямому дзвінку у Кремль з інформацією про міжнародну спецоперацію із затримання найманців у Києві. Тепер він філігранно викрутився завдяки довгому язикові Зеленського і його не надто втямливим мізкам. Ми почули, по суті, зізнання у державній зраді: "Коли ваґнерівці були на території Білорусі, я подзвонив Олександру Григоровичу, я попросив його, я його попередив, що готовий передати йому всю інформацію щодо цих людей, там були прізвища, ми розуміли, хто це такі. Тим не менш, він сказав мені по телефону: "Я розумію, дорогий Володимире Олександровичу, я не підведу, все буде нормально, я розберусь". Я був впевнений, що він передасть нам цих вбивць. Але потім відбулось те, що відбулось". А далі ми почули якусь дивну, притягнуту за вуха паралель із затриманням у Мінському аеропорту білоруського опозиціонера Романа Протасєвіча: "Ми з вами бачили, що було в Білорусі, як посадили літак, чим це закінчилось, чим закінчуються такі спецоперації тієї чи іншої країни. Тож, це точно не була наша операція. Я точно розумію, що ця ситуація, ідея цієї операції була інших країн, точно не України і те, що Україну максимально затягували в це питання – це правда". 

Зеленський, мабуть, таки розуміє, що його версія шита білими нитками і що тільки наївний може сприйняти її за чисту монету. Бо ж усі пам'ятають, кого мали затримати у Борисполі того минулорічного липня. Серед потенційних заарештованих були учасники збиття "Боїнґа" МН-17, знищення Іл-76 в Луганському аеропорту та АН-26 поблизу Луганська. І слова президента, що це "точно не Україна" якось не корелюються з учасниками таємної наради на Банковій, де обговорювалися останні деталі майбутньої операції. Їх небагато, і, сподіваюся, на майбутньому судовому процесі вони не мовчатимуть. Принаймні вже ексначальник ГУР МО Василь Бурба, перший заступник голови СБУ Руслан Баранецький, перший заступник секретаря РНБО - глава комітету з розвідки Руслан Демченко, заступник голови ОП з питань оборони Роман Машовець. Бо всі вони, окрім Єрмака, тоді наполягали на завершенні початого у Мінську…

Після таких зізнань, а ще самого факту розмови Зеленського з дозволу сказати журналісткою "коломойського" телеканалу (це після галасу на весь світ про "безжальну боротьбу з олігархами"!), стає зрозумілішою мета ще одного вибрику Банкової і її "слуг". Йдеться про поданий провладними нардепами законопроєкт 5672 "Про внесення змін до Кримінального кодексу". Цим документом Зеленському хочуть надати право "приймати політико-правове рішення як виключно кримінально-правову дію". Для розуміння – право визначати, кого садити, а кого ні. В умовах слухняного парламенту, який обрали після антиконституційного розгону попереднього, за паралізованого такими ж незаконними "фокусами" Зе! Конституційного суду, слухняної РНБО, яка перебрала роль і прокурорів, і виконавців вироків, матимемо ще й таке, з дозволу сказати, правосуддя. Точніше, творчу інтерпретацію "тройок" часів Сталіна в одній особі.

Тепер, сподіваюся, зрозуміло, як насправді виглядає державна зрада…

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Єрмак грає утемну

Позаяк нам з вами випало жити у час, який цілком виправдано можна вважати серіальним, то варто вивчити бодай класику жанру. Зокрема, тривале американське політичне "мило" "Картковий дім". 

Пригадуєте, з чого головний герой Френк Андервуд розпочинав своє карколомне сходження у Білий дім? Отож бо, - він був "смотрящім" у Палаті представників, а відтак став віцепрезидентом у Гаррета Вокера. Хай не коробить читачів тюремний жаргон, позаяк у нинішній Україні він несподівано теж став політичним трендом, особливо після дивних санкцій, запроваджених РНБО проти… "ворів у законі". Так от, призначенням Андервуда на другу за впливовістю посаду у державній системі Америки Вокер підписав собі вирок.

Зеленський, пам'ятаємо, надривно вигукував на дебатному стадіоні, кидаючи у лице свого тодішнього (та і нинішнього) опонента Порошенка: "Я – ваш вирок!". З плином останніх двох років ми не раз і не двічі мали змогу переконатися, що правління екскоміка насправді стало вироком для усіх. Бо ті, хто так ентузіастично і надривно агітував і голосував за Зе!, тепер втратили останні ілюзії, а ті, хто наполегливо, терпляче пояснював, що насправді у "мішку" самовпевненого і хамовитого невігласа, укотре переконалися, що будь-який поступ країни у напрямку від "совка" і Москви є тернистим і потребує направду державників, а не "масовіков-затєйніков". Та й сам "вирок" приречено мимрить, що він не може сам "боротись із усім світом". Так ніби його хтось змушує воювати з вітряками, а не з реальними проблемами…

Зеленському ніколи не таланило на "других осіб", оскільки, по-перше, він сам ніколи не був і не є самостійною фігурою і лише неоковирно виконує наперед прописані йому мізансцени, виголошує заготовлені сценаристами репліки, а, по-друге, що саме розуміння ним поняття "другої особи" в країні є виразно спотвореним і неприродним. У парламентсько-президентській республіці, де не передбачено посади віцепрезидента, такою особою за визначенням є прем'єр-міністр, і аж ніяк не очільник Офісу президента. Тим паче, такий як Андрій Єрмак, що на відміну від екстраваґантного, не завжди тактовного Андрія Богдана, сам собі прописав невластиві статусу і ранґу повноваження.

Хоча і він, відверто кажучи, є лише пішаком у великій грі своїх справжніх кураторів. Зеленський може скільки завгодно легковажити попередженнями західних спецслужб (американських і британських), і скільки йому заманеться заплющувати очі на розслідування дуже авторитетних журналістських спільнот на кшталт Bellingcat, але президентова інфантильність і бажання "сховатися у доміку" не порятують його від прямого, як двері, факту: його головний канцелярист – агент російського впливу. Єрмак – учасник саме російського наративу (точніше – схеми Дмітрія Козака, - заступника глави путінської адміністрації), Єрмак – той троянський кінь, за допомогою якого Кремль хотів би зруйнувати і європейський вектор України і її волю до спротиву агресії.

Саме з прізвищем Єрмака пов'язані найгучніші і найрезонансніші скандали у безпековому та міжнародному напрямах української політики. Саме він, з упертістю, яка гідна кращого застосування, просуває двозначні з точки зору цілісності і безпеки країни ідеї – від формули Штаймаєра до сумнівного "розведення військ". Саме з подачі Єрмака у Тимчасовій контактній групі на переговорах у Мінську спливають на поверхню одіозні фігури, здавалося б, давно забутого минулого, як Леонід Кравчук та Вітольд Фокін.

Саме Андрій Борисович Єрмак буде відігравати не властиве йому амплуа головного героя документальної кінострічки Христо Ґрозєва і його колег з Bellingcat про справу "ваґнерівців", - справу небаченої державної зради, за яку досі не відповів ніхто. Ба більше, саме Єрмак, попередньо опанувавши "монофракцією" у парламенті, по суті, загнуздавши "слуг", організував профанацію створення депутатської тимчасової слідчої комісії у цій справі, народивши натомість нежиттєздатне і аморфне утворення на чолі з Безуглою – відомою схильністю до демагогії і вправністю злити в унітаз будь-яку нормальну ідею, заговоривши її.

Тіньова діяльність Єрмака, фраґменти якої час від часу (іноді – запізно) стають відомими для широкої спільноти, охоплює не тільки царину особистої безпеки та недоторканості. Предметом його особливої уваги тепер став Київ, з його відвертою фрондою до чинної влади і неприхованим презирством до режиму охочого до власної наживи популіста Зеленського. За обшуками у комунальних підприємствах, самій Київраді, ба навіть – у помешканні міського голови столиці прозоро бовваніє постать "всесильного" Єрмака. З цього приводу дуже однозначно висловився депутат Київради Сергій Таран: "Зеленський не має політичної підтримки в столиці України, але дуже хоче мати владу... Центральна влада дуже хоче керувати містом, яке проти політичної сили, котру представляє президент… Якраз столиця залишається поза цим політичним впливом, а дуже хочеться покерувати". 

Ну, і останній трюк Єрмака, вже глобального масштабу. Днями Радіо Свобода оприлюднила безпрецендентний приклад "підкилимної дипломатії" - лист американського конгресмена українського походження Ігоря Пастернака, у якому йшлося про можливість прихованої від МЗС України, а, отже, й усіх інших владних структур, зустрічі глави ОПУ та віцепрем'єра Олексія Рєзнікова з членами Конґресу. Нагадаємо, - Рєзніков, як і Єрмак, невтомно просуває ідею "примирення", "зустрічі посередині" і "какойразніци" у питаннях окупованого Росією Донбасу. Про що "поза очі" мали намір говорити ці два українські "псевдодержавники", можна тільки здогадуватися.

І скільки б Зеленський не виголошував таких же псевдопатріотичних промов, скільки б він не приміряв на себе шати "державника", - поки він толерує Єрмака, у публіки завжди буде нагода вигукнути "Не вірю". А одного нечудового дня Андрій Борисович подумки повторить фразу Френка Андервуда: "Краще тримати віжки, ніж дивитися на перегони з трибун", і вирішить вийти з тіні. Отоді й з'ясується, хто кому вирок.

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

У Пріґожіна підгорає, у Зе! – димить

"Кухар Путіна" і за сумісництвом – власник російської приватної військової фірми "Ваґнер" Євґєній Пріґожін – заварив гірку кашу. І не тільки для себе особисто: ФБР оголосило його персону у розшук. Ковтати це гливке їдло доведеться, мабуть, і дуже впливовим українським чиновникам, якщо не самому "найвидатнішому лідерові".

І тепер, як на мене, виринув на поверхню ще один мотив Зеленського, який спонукав його в авральному порядку стати "ура-патріотом" і "русофобом". Йдеться про санкції проти Тараса Козака, Віктора Медведчука, їхніх дружин та відверто антиукраїнських пропагандистських телеканалів, які досі безкарно транслювали у мізки наших співгромадян відверто прокремлівську туфту. Я вже писав, що Зе! сподівався через рішення РНБО і нагінки на агентів Кремля з ОПЗЖ отримати певні електоральні бонуси, збити високі рейтинги партії кума Путіна і розчистити собі певну частину виборчого поля на Сході та Півдні країни. "Лідер" знайшов собі у підручні відомого політеквілібриста Сергія Льовочкіна, який і став "засланим козачком" у лавах "опозиціонерів", розколовши їх, посіявши смуту і роздрай. Ба більше, указом, який увів у дію резонансне рішення РНБО, вчорашній актор розважального жанру планував розсварити й демократичних опонентів. Мовляв, гляньте, як Зеленський одним розчерком пера розправився з "п'ятою колоною". Дивіться, який він суперпатріот!

Але після того, як ФБР всерйоз взялася за Пріґожіна і має намір переслідувати фінансиста і "кулінара" брудних справ по всьому світу, виникають серйозні підозри на предмет того, що Банкова затіяла історію із санкціями з далекогляднішою, аніж виборча, історією. Мабуть, Єрмаку та Зеленському розходилося на маніпуляції, коли за антимедведчуківським туманом, спробували перемкнути суспільну увагу із задавненої історії, яка трапилася минулорічного серпня у Києві. Йдеться про один телефонний дзвінок з ОПУ, який пролунав після надсекретної наради, на якій мали б бути розставлені всі крапки над "і" в безпрецедентній і довготривалій операції українських спецслужб та міжнародних партнерів (зокрема, США і Туреччини). Операції, у висліді якої група пріґожінських головорозів (серед яких були й ті, що воювали на Донбасі) мала б сісти в українську в'язницю. Саме той дзвінок з Києва до Москви зірвав зусилля вітчизняних контррозвідників, пустив в унітаз купу державних грошей і серйозно підірвав довіру до нашого ГРУ і політичного керівництва з боку Заходу. Це був відвертий акт державної зради, який вирішили зам'яти, затерти у суспільній пам'яті пустопорожніми заявами, закамуфлювати патріотичними жестами. У всякому випадку, оперативно позбулися надто говірких причетних, серед яких начальника Головного розвідувального управління Міністерства оборони генерал-полковника Василя Бурбу та ще низки його колег-офіцерів. Їх просто звільнили з роботи…

Але ж такого "шила" у мішку не втаїти. За справу взялися слідчі ДБР і Генпрокуратури, і, підозрюю, результати їхньої роботи виявилися не надто втішними для головних фігурантів. Бо і екс-начальник ГУР, і його друзі по нещастю у своїх показах підтвердили факт "зливу" росіянам результатів наради 24 липня 2020 року. А також, ймовірно, назвали імена ймовірних "щурів".

Зацікавлення американців Пріґожіним та його "солдатами удачі" лише посилило тривогу на Печерських пагорбах. Тим паче, що ось-ось, у березні на платформі Netflix з'явиться перша частина розслідування відомої журналістської спільноти Bellingcat про цей безпрецедентний навіть у світових масштабах шпигунський скандал. І Зеленському, а особливо його першому канцеляристу, доведеться відповісти на чимало дошкульних запитань. Сподіваюся, не лише з боку політичних опонентів чи пересічних громадян, але й людей, уповноважених на слідчі дії.

Кажуть, що Андрій Єрмак особисто телефонував авторові фільму про "ваґнерґейт" Христо Ґрозєву. Але, як стверджує журналіст Юрій Бутусов, цікаве інше. Акурат у день, коли ФБР оголосило Пріґожіна у розшук, президент Зеленський своїм особистим розпорядженням виселив ексначальника ГУР генерал-полковника Бурбу зі службового помешкання у Кончі-Заспі. Колишній найвищий український розвідник залишився без належної для його статусу носія державних таємниць охорони. Зважте, в країні, яка, за словами секретаря РНБО Олексія Данілова, "нашпигована російською агентурою". Такою була дріб'язкова помста колишнього кварталівця досвідченому офіцеру за те, що Бурба не відмовився від інтерв'ю для Bellingcat, не купився на обіцянки Банкової стати послом в Австралії в обмін за мовчанку і лояльність до Зе!..

Тому ця історія – явно не збіг обставин. А дешеві трюки з ерзацсанкціями проти кума Путіна, які, зрештою, упевнений, будуть з портновською впертістю і злорадством оскаржені найближчим часом, не йдуть у жодне порівняння з тим, що заварив "кухар Путіна" Пріґожін і його київські "кухарчуки". Останнім доведеться непереливки, особливо якщо зважити, що вже нині під Офісом і на Майдані гуртуються патріоти, вимагаючи справедливості для ув'язненого Стерненка.

…Якщо що, то Зеленському і його свиті не доведеться втікати у Ростов. Його з нетерпінням чекають у Криму. Акурат в річницю анексії українського півострова тамтешній путінський ґауляйтер Сєрґєй Аксьонов розповів про нерухомість, якою там володіє родина учорашнього блазня. Аксьонов переконує, що боргів за комірне в них немає, всі платежі надходять вчасно.  Тож, за словами Аксьонова, перешкод для набуття російського громадянства для Зеленського не буде…

Колаж з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал