Зе!платівку клинить…

Розмірковуючи над підсумками року, що минає, письменник Тарас Прохасько зауважив один, на його думку, "магічний ритуал". 

Він каже, що українці, зокрема, у його рідному Івано-Франківську, почали готуватися до зустрічі 2021-го задовго до 1 січня, десь у листопаді. Прохасько вважає це підсвідомим бажанням якнайхуткіше розпрощатися з високосним, нефартовим, ковідним, кризовим роком.

 

Як на мене, таке прагнення наростає серед спільноти не тільки, коли мова заходить про негаразди минулих 366 днів. Нетерплячка, прагнення пережити, хто, як може, вижити, перебути "окаянні роки" Зе!режиму, роздратування наслідками власного ж легковажного вибору, обурення, ба навіть часто істеричний сміх над тим, що витворяють з країною вчорашній актор розважального жанру зі своїм "Кварталом", починають домінувати у мізках все більшого числа громадян. Вже не спрацьовують фокуси з відосіками, навпаки, - кожна нова поява Зеленського у публічному просторі породжує хвилю нищівної критики, і не тільки звичних його опонентів чи осіб, обізнаних з тонкощами політики і господарки, але й тих, хто ще вчора почував себе фанатом "Голобородька", хто повірив його солодким обіцянкам і ладен був горлянку гризти тим, хто наважувався вказувати на очевидне глупство такого вибору.

 

У Зеленського не залишилося аргументів для розчарованого електорату, його, здавалося б, буйна фантазія коміка і сценариста вже не дає собі ради креативити, вигадувати, конструювати нові ласощі для обивательських мізків. Платівку "лідера" заклинило, і це особливо відчутно, коли читаєш підсумкове інтерв'ю преЗЕдента у журналі "Фокус".

 

Два роки країна живе, воює з агресором, борсається у карантинних спазмах, пробує самотужки (бо влада живе геть у іншому світі) давати собі раду з новими викликами. Але Зеленський, як і на стадіоні передвиборчих дебатів, як і після здобутої брехнею та маніпуляціями перемоги на президентських виборах, зрештою, як і на щодень, - переконаний: усі завмерли в очікуванні "посадки" Порошенка. Ти їм про звитяги Ірини Венедіктової над Артемом Ситником (вельми сумнівні з точки зору закону), ти їм про "чистого як дитяча сльоза» (а насправді корупціонера та антимайданівця) Олега Татарова, якого протягнули на посаду в Офіс президента, зрештою, про близьку перемогу над ковідом інструментами "Великого будівництва" (насправді безпрецедентної лобістської оборудки президентового тестя, "Великого крадівництва"), а вони знай своє: "посади Порошенка". Тобто майже два роки 35 (чи скільки нас там залишилося?) мільйонів завмерли, і мріють про в'язничні нари для одного чоловіка.

 

І, звісно, Зеленський наголошує, що не буде співпрацювати із потенційним арештантом Порошенком. Ніби п'ятий президент падає на коліна, благаючи блазня про співпрацю! Займається своєю партією, допомагає ковідним лікарням, виступає у Канаді, відкриваючи в Альберті кафедру українознавства. Не має часу на "співпрацю" з Банковою, тим паче, що у неї – свої олігархічні фаворити…

 

Зате Зеленський укотре підтвердив бажання спікуватися з Владіміром Путіним. Для нього це, виявляється, завиграшки, - взяти слухавку і набрати номер однієї з веж Кремля, точніше – бункера, у якому московкий "цар" сподівається перебути коронавірусну чуму. Якщо Зеленському це так легко, то чому, чорти його забирай, він не телефонував Путіну, коли улітку під Зайцевим помирав у муках розвідник Ярослав Журавель? Чому не зв'яжеться з агресором-"миротворцем" з приводу того, що кожний Божий день російські найманці обстрілюють не тільки позиції українських військ, але й мирні населені пункти, і ледь не кожен такий обстріл забирає життя наших воїнів? Чи Зеленський та його оточення виходять на зв'язок з Москвою лише в особливих випадках? До прикладу, коли треба "злити" філігранно задуману ГРУ спецоперацію для затримання "ваґнерівців". Та ще й глобального масштабу, раз уже Netflix зацікавила тема безпрецедентної державної зради, і там погодилися транслювати документальний фільм розслідувачів міжнародної групи Bellingcat. Ясна річ, в ОПУ, звідки власне й пролунав той ганебний дзвіночок, одразу взяли на кпини діяльність Bellingcat. Мовляв, нема підстав довіряти. Атож, у Гаазі, де триває процес над російськими терористами, які біля Торезу на Донбасі збили пасажирський Boeing 777, найприскіпливіші правники вірять Bellingcat, а "квартал", мов Станіславський, далі бурчить: "Не вірю!".

 

Важко вірити, сидячи "на шпагаті" (Зе! каже про це прямим текстом). Одна справа, - подзвонити Путіну, інша – виконати обіцянку "завершити війну". Бо не хто інший, а саме глава ОПУ Андрій Єрмак доклав чимало зусиль для того, аби нівелювати "нормандський формат" мирних переговорів, у якому Путіну доводилося віч-на-віч говорити зі світовими важковаговиками. Натомість ТКГ у зручному для Москви "Мінську" нашпигував кравчуками, фокіними та різними арестовичами, які гнуть відверто капітулянтську лінію, мовчки й не дуже погоджуються з путінським трактуванням агресії в Україну як громадського конфлікту, у якому винен тодішній Київ (читай – Порошенко). Причому, виглядає, мають розв'язані руки: голова парламентської фракції "Голос" Сергій Рахманін зізнався, що дізнається про "стратегію" ТКГ з… деенерівських сайтів, і аж ніяк від повноважних представників України.

 

Отже, за великим рахунком, Україна завершує непростий 2020-й без змін. Утім, - яких змін вам ще потрібно?

 

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал  

А стреляет он здорово

Автор: Юрій Бірюков. Джерело: Fb

Советник президента Украины Юрий Бирюков опубликовал видео, на котором Петр Порошенко стреляет по неизвестным мишеням. Подчиненный главы Украины выразил опасения, что ему влетит за это, но сдержаться, видимо, не смог, заявив, что стреляет Порошенко «здорово».

Далі: тут

Миссия президента в 2015-м: жить по-новому 2.0

Автор: Дмитро Буковський. Джерело: Деловая столица

В первую очередь это касается решения главной проблемы нашей страны – тотальной коррумпированности отечественной судебной системы. Поскольку, без появления в Украине честных и профессиональных арбитров, доверие к государству, как внутри, так и на международной арене, не поднимется выше нулевой отметки. Что обрекает на провал и любые другие реформы

Далі: тут

Ілюстрація: business.ua

Повернути вкрадене Януковичем

Порошенко сформулював основне завдання Антикорупційного бюро

Джерело: Українська правда

Першочерговим завданням новоствореного антикорупційного бюро буде розслідування та повернення коштів, вкрадених режимом Януковича. 

Про це у ході зустрічі з директором Європейського бюро з боротьби з шахрайством Джованні Кесслером заявив президент Петро Порошенко.

Далі: тут

Ілюстрація: gazeta.ua

Під дзвони Святомихайлівського Золотоверхого

Порошенко започаткував нову традицію сповіщання про початок Нового року

Джерело: ТСН

"Щиро вдячний Михайлівському Золотоверхому монастирю, що там відкрили двері і захистили студентів (торік під час побиття активістів Євромайдану). З великим задоволенням започатковую нову традицію – відтепер Новий рік на всю Україну завжди сповіщатимуть дзвони Михайлівського Золотоверхого, монахи якого заслужили на таку честь", - підкреслив Порошенко.
Далі: тут

Ілюстрація:  Fb Петра Порошенка

Фальшивая нотка

Автор: Андрій Плахонін. Джерело: Espreso.TV

Только одна фальшивая нотка прозвучала в речи Президента, нота, которую все никак не удается взять ни одной из властей Украины. Я о тезисе Президента о «глубинных реформах»… Кто бы сказал Президенту, что глубинными бывают только бомбы и бурение. А реформы... Реформы, они или есть, или их нет. В них невозможно заходить понарошку — сейчас по щиколотку, чтобы не замочить плавок, а вот потом — на будущий год пообещать зайти в них уже на глубину.

Далі: тут

Ілюстрація: business.ua

Путін вирішив не вітати Порошенка з Новим роком

Джерело: Українська правда

Президент Росії Володимир Путін привітав глав держав та урядів з прийдешнім Новим роком. Зокрема, він надіслав привітання президентам США, Білорусі, Казахстану та канцлеру Німеччини.

Згідно з інформацією, оприлюдненою на сайті Кремля, президента України Петра Порошенка в цьому списку немає.

Далі: тут

Ілюстрація: lb.ua

Порошенко прийшов у Раду

Джерело: Lb

"Хто сміється - прошу на вихід з фракції. Не подобається президент - ви вільні. Ми демократична фракція і ми маємо бути однією командою", - заявив Президент.

Далі: тут

Ілюстрація: unian.net

Чого Рональд Рейган міг би  навчити Порошенка та Яценюка

Автор: Петро Білян. Джерело: Espreso.TV

…українці, які по праву гордяться високим рівнем поширення вищої освіти в країні, надто часто сприймають Рейгана, як такого собі простуватого голлівудського актора, котрий в незрозумілий для пересічного українця спосіб раптом опинився біля керма найбагатшого штату Америки (сонячної Каліфорнії), а потім ще й став на чолі  світової наддержави. Про те, що наддержава переживала тоді доволі непрості часи і потребувала реформ, у нас доволі часто забувають

Далі: тут

Ілюстрація: iledebeaute.ru

Зачем Порошенко дал Турчинову  новые полномочия 

Автор: Володимир Фесенко. Джерело: Новое время

Я не разделяю всеобщих опасений по поводу расширения полномочий СНБО. Опыт нашей политической истории, связанной с этой институцией, показывает: дело не в полномочиях, а в реальном влиянии политика, который занимает должность секретаря Совбеза. Все зависит от его отношений с президентом и авторитета среди руководителей силовых структур, действия которых он должен координировать.

У нас уже были периоды, когда СНБО пытались превратить в альтернативное правительство. Последний раз подобное планировалось, когда секретарем Совбеза был назначен Петр Порошенко. Но это всегда заканчивалось ничем.

Далі: тут

Ілюстрація: dialog.ua

Вокзал  для двох?

Спроби виокремлення «коаліції в коаліції» між БПП та «Народним фронтом», про які говорять все частіше у контексті не стільки ухвалення першочергових законів для подолання кризи, скільки як про інструмент майбутніх змін до Конституції, тільки на перший погляд видаються оптимальними. Так, звичайно, можна намріяти, що, маючи потрібну кількість депутатських багнетів, легко витворити комфортні умови для подальшого правління, роздерибанивши наперед дві (а, тепер – може й три – з Турчиновим) найзначущіші посади в країні, пообіцявши «супутникам» щось ласе (згідно із їхнім суспільним ранжиром). А хіба може бути непривабливою для нинішньої «еліти» перспектива збереження статусу кво аж до майбутніх виборів президента, світле прем’єрське майбутнє на кілька років наперед, парламентська «лафа», принаймні до 2019 року?

Але є проблема, яку я б не ризикував зневажати, а тим паче – відкинути, наче непотрібний атрибут процесу. Проблема, яку колись Роберт де Фльор окреслив дуже влучно: «Демократія – це ім’я, яке дають народові, коли його потребують». І справді, у запалених жадобою влади мізках політиків іноді бракує місця для роздумів над тим, хто, врешті-решт, доручає їм правити. Це від того, що електоральні акти бувають украй рідко, а час міжвибор'я не передбачає жодного контролю посполитих над обраними.

Але акурат на піку волевиявлення маємо небуденну активність людей, які раптом згадують, що й від них щось залежить.

В Україні можна, здається, витворяти все, лише не речі, які суперечать ментальним, неписаним законам, які лежать у царині підсвідомих табу. Навіть за часів комунізму, коли видавалося, що слово, зронене генсеком чи «першим» райкому, – то беззаперечне керівництво до дії, селянин з хутора міркував, чи й справді йому те треба робити запопадливо і до самозабуття, чи, може, ліпше знайти шлях видимості виконання, а насправді лишити все, як є. Два «гетьмани» на 46 мільйонів там, де, зазвичай, стільки є, щонайбільше на трьох, – варіант сумнівний до абсурду. І тут не спрацюють палкі промови про «єднання» Заходу і Сходу, тут горохом об стіну стануть заклинання про біди економічної кризи, загрозу війни, світле європейське майбутнє.

Навіть якщо це спробують зробити тишком-нишком, замкнувшись у стінах Верховної Ради, то я не дам й відсотка гарантії, що відтак хтось зможе позбирати цеглу, з якої зведено будівлю на Грушевського, – її рознесуть ущент. Це – не погроза, це проста констатація того, що думають, але ще не втілюють, українці про своїх нинішніх верховодів.

Сповнення мрії про таємну узурпацію влади, про визначене коло уповноважених говорити від імені всіх, може закінчитися для її ініціаторів «вокзалом для двох» на кінцевій станції їхніх політичних кар'єр.

Ігор Гулик. Ілюстрація: romanticcollection.ru

Астрологічний прогноз для  Петра Порошенка 

Джерело: ТСН

2014 рік, який минає, видався для президента Петра Порошенка досить вдалим: він виграв вибори у першому турі, чого в Україні не траплялося вже давно, зміг вивести країну на новий рівень на міжнародній арені, а ще президент став дідусем - прямо у день своєї інавгурації. Наступний 2015 рік може стати для Порошенка хорошим, однак, кажуть астрологи, зірки будуть випробовувати президента на міцність.
Далі: тут

Ілюстрація: antikor.com.ua

Реанимация СНБО или ловушка  для «Кровавого Пастора» 

Автор: Дмитро Данько. Джерело: Хвиля

Теперь же Петр Алексеевич применил принцип айкидо и лично впустил, если не сказать – заманил, Турчинова на свою «поляну». Более того, благодаря провалу голосования всем наблюдателям, в т.ч. – и западным, было наглядно показано, с каким остервенением «Народный фронт» бьется за расширенные полномочия для одного из своих лидеров. Теперь у «фронтовиков» не будет никаких отговорок. Ответственность предельно персонифицирована.

Деньги контролирует кто? Яценюк. За эффективность силового блока отвечает кто? Да, в первую очередь — президент. Но вся практическая работа – на Турчинове. Вы ж сами этого хотели, все полномочия у вас есть. Вперёд!

Далі: тут

Ілюстрація: tsn.ua

Запуск годинникового  механізму

Автор: Віталій Портников. Джерело: Lb

...есть и люди, которым гораздо комфортнее на руинах – и их можно понять, потому что они совершенно не уверены, что смогут занять в здании комфортные апартаменты. Накануне парламентских выборов Порошенко – прежде всего он – пытался договориться со всеми этими людьми, убеждая их не мешать стройке в обмен на гостиничные номера. Недостатки этих договоренностей – ребята взяли ключи и тут же забаррикадировались на руинах – стали ощущаться уже в самом парламенте, превратившимся в привычное соревнование олигархических интересов. Сергей Левочкин смог привести в парламент отнюдь не только “Оппозиционный блок” и близких к себе мажоритарщиков. Талантливый архитектор диктаторской Украины времен Януковича, вовремя сбежавший из рушащейся конструкции, Левочкин смог стать вдохновителем сразу нескольких политических проектов – и некоторые мои коллеги даже считают, что один из них нашел себе место в правящей коалиции. Но проблема не только в этом. Проблема в том, что Блок Петра Порошенко и “Народный фронт” как цементирующие силы коалиции могли бы принимать решения и без малых фракций, стремящихся уйти от ответственности и в расчете на будущее, и в учете интересов близких к ним тяжеловесов

Далі: тут

Ілюстрація: gotowall.com

Рада віртуальної небезпеки

Те, про що президент планував після перемоги на виборах, і те, про що тоді з певною пересторогою писали деякі українські часописи, починає набувати цілком окреслених рис. В умовах парламентської республіки глава держави, який свого часу ратував за конституційні зміни, знаючи, що це – лише крок від диктатури попередника, – великі надії покладає на Раду національної безпеки та оборони.

Перетворити АП на «тіньовий» уряд, як це колись намагався Віктор Ющенко, - справа завідомо програшна. Президент в умовах війни і в контесті обіцянок «шокової терапії» поступово втрачає не тільки показники рейтингів, але й надії на гарантовану конституційну більшість у парламенті. РНБОУ таким чином стає не просто «координаційним» і «контрольним», як те сказано у статті 107 Конституції України, органом, а й інструментом президента у його протистоянні із неслухняними партнерами. Хоча саме вони так інтепретують вже чинний закон (на це слушно вказав учора екс-секретар Радбезу Євген Марчук).

Ідею Порошенка, вкладену, звісно, в уста обраних спікерів, про те, що рішення Радбезу у ситуації російської агресії можуть бути легітимнішими за документи коаліції, можна трактувати двояко.

По-перше, коаліція в Україні – явище релятивне. Її поведінка залежить не тільки від хвилевих політичних інтересів учасників, але й почасти – від ранкового настрою важковаговиків у фракціях. Але, з іншого боку, депутати, як і сформований коаліцією уряд, виконують свої повноваження, і не надто толерують, коли йдеться про брутальний секвестр цього джентльменського набору «прав і вольностей».

По-друге, як ми уже зауважували, РНБОУ, – координатор і контролер, а не законодавець, його рішення стають чинними лише через укази Президента, які, до слова, може оскаржити будь-який «печерський» суд. Щодо легітимності, то тут також проблема: Радбез (її персональний склад) формує глава держави (ст.6 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України").

Відтак обмовка чи свідомий акцент Порошенка про «іншу легітимність» свідчать лише про його підсвідомі прагнення, а не про реальний стан речей. І, до речі, не на користь іміджеві демократичного політика.

Але політик не був би політиком, якби не користав з переваг моменту. Ситуація на фронтах і успіх на зовнішньополітичному векторі акурат на руку Порошенкові, а ідею «сильної руки» перед загрозою краху, видається, схильні підтримати чимало українців. Тим паче, що на чолі «паралельного уряду» поставлено «залізного пастора», рейтинг якого цілком можна порівнювати з рейтингом першої особи держави. Прихильників жорсткішого курсу зараз принаймні, більше, ніж їх було під час виборчих кампаній, оскільки спільнота нарешті отримала персоніфіковані втілення її надій навідновлення спокою і миру.

Я не маю сумніву, що ПОП досягне своєї цілі. Утім навіть арифметично дефіцит трьох голосів для ухвалення закону про Радбез виглядає сміховинним. Інша річ, як далеко зайде Банкова та її віп-мешканець у своїх подальших кроках на шляху зміцнення президентської влади. 

Ігор Гулик. Ілюстрація: ru.tsn.ua

  

Дещо про  манікюрний набір

Утаємниченість, з якою вчора зустрічалися президенти України та Білорусі, і майбутній діалог Порошенка з Назарбаєвим дають підстави для обережного оптимізму. У тому сенсі, що головні гравці пострадянського простору нарешті зважилися на спільну позицію гегемона – Росії, і вирішили спільно влаштувати Москві манікюрний сеанс. Путіну не варто надалі бавитися яскравими метафорами, кажучи про всесильність ведмедя, який полює у сусідських угіддях, не остерігаючись, що йому повиривають кігті, він (Путін) накаркав.

Лукашенка наївся ведмежої ласки по саму горлянку. Старий диктатор втомився від постійних образ свого фактичного суверена, з яким пробував ладнати і так, і сяк. Союзна держава Росії та Білорусі вже від свого народження виявилася рахітичним дитям, а нині, коли Кремль рятується під уламками, здавалося б надійної монопольної енергоконструкції, ведмідь взагалі знахабнів до краю. В офіційного Мінська бракує і нервів, і креативу, аби поладнати із ошалілим сусідом.

Назарбаєв теж втратив спокій, особливо після путінської філіпіки про бездержавний народ Казахстану. Позірна стабільність, яку десятиліттями леліяв Нурсултан Абішович, сподіваючись на тиху і ситу старість «батька нації», реноме хоч і автократа, але з таким собі ледь не «європейським» шармом, може зійти на пси, якщо північний ведмідь продовжуватиме нинішню політику неоімепріалізму. Казахстан узагалі потрапив у ситуацію між молотом та кувалдою, оскільки має двох дуже непердбачуваних сусідів – Росію та Китай, які милують людське око ледь не полюбовними стосунками, однак потай так і норовлять урвати побільше там, де погано лежить.

І Лукашенка, і Назарбаєв, либонь, зневажають Путіна, цього чекістського вискочку, про якого ніхто й не знав, коли бацька з Кравчуком руйнували найбільшого монстра у Біловежжі. І Лукашенка, і Назарбаєв чудово знають ціну путінського слова, тобто його необов’язковість і облудність. І Лукашенка, і Назарбаєв, як не крути, є держаниками, інша річ, що їхнє державництво дещо нафталінне – ще з епохи Людовика XIV, який полюбляв вислів «держава – це я». Упродовж чверть століття вони балансували на грані можливого, і таки вберегли власні країни від лихоліття і катаклізмів. Тепер це все може піти прахом.

Тому вони зважилися на перемовини з Порошенком. За кого б не мали українці свого власного президента, але він в очах світових лідерів виглядає людиною, яка протистоїть Росії і не має наміру йти на смертельно небезпечні компроміси. Саме новий досвід і позиція України, її війна з агресором, саме підтримка Києва з боку світових важковаговиків підштовхнули Аляксандра Григорієвіча і Нурсултана Абішовича до пошуку і свого майбутнього у системі координат, яка формується зараз.

Я думаю, вони домовляться і таки влаштують манікюрну процедуру самовпевненому, та насправді – знесиленому ведмелю, - ні, не повиривавши, - просто підстригши йому кігті. Виривати з м’ясом, - це у традиції Росії, від опричнини починаючи і завершуючи сталінськими головорізами, якими ВВП пишається, як своїми предтечами. Путін отримає все, про що казав сам, що легковажно дозволяв говорити своїм клоунам на кштал Жіріновского чи Затуліна, що активно просували серед цивізізованої спільноти Дугін, Проханов та іже з ними «ізборци».

Час грає на руку новій «біловежській трійці», яка змінила прописку на Київ. У Білорусі вона справила тризну по СРСР. Тепер акурат нагода довершити справу.

Ігор Гулик. Ілюстрація:  obozrevatel.com       

Хто допоможе обрати голову  Антикорупційного бюро?

Джерело: Укрінформ

Президент України Петро Порошенко призначив трьох членів конкурсної комісії Національного Антикорупційного бюро. Ними стали визнані правозахисники Рефат Чубаров, Євген Захаров та історик Ярослав Грицак.

Про це повідомляє прес-служба Глави держави.

Далі: тут

Ілюстрація: ukr-online.com

Порошенко не виключає  повномасштабного вторгнення

Джерело: Укрінформ

"Ми робимо максимум, щоб врахувати, в тому числі, і поновлення інтенсивного наступу ворога у будь-який час або повномасштабне вторгнення до нашої країни. Військова загроза зі сходу залишається основним викликом нашій безпеці. Хотів би помилятися, але уроки історії треба вивчати"

Далі: тут

Ілюстрація: zn.ua

Жест Лукашенка і Назарбаєва: навіщо президенти Білорусі та Казахстану приїжджають до Києва

Автор: Віталій Портников. Джерело: Радіо Свобода

Протверезіння до керівників країн-союзниць Росії стало приходити в міру того, як вони зрозуміли, що Путін не збирається зупинятися на Кримі і навіть окупації частини Донбасу. До того ж Путін демонстрував відверту зневагу до союзників. Про так звані «продуктові антисанкції» Росії і Лукашенко, і Назарбаєв дізналися по телевізору. Із того часу між країнами-учасницями Митного союзу постійні конфлікти. То Росія обмежить ввезення білоруської продукції, тому що вирішить, що насправді це європейські товари, то заборонить транзит із Білорусі до Казахстану.

Далі: тут

Ілюстрація: dknews.kz

Президент РФ взял всех в заложники, спасая свою шкуру от Гааги

Автор: Cлава Рабіновіч . Джерело: Новое время

Вместо того чтобы предстать перед международным военным трибуналом, он сидит на своей пресс-конференции и вещает, упиваясь собственной важностью. Не говоря ничего, кроме лжи, дезинформации, архаики и всякой подобной требухи, включая «тезисы» об экономике и финансах. Не упомянув ни разу о катастрофическом повышении цен. Наплевав на разрушение среднего класса России (которого по счёту).

А Украина продолжает сидеть и наматывать сопли на кулак. Пётр Порошенко, вместо того, чтобы лоббировать Вашингтон и Брюссель и быть лидером международного политического и юридического процесса, позволяющего признать Россию как страну, поддерживающую международный терроризм, как страну-агрессора, совершающего военные преступления, не только не рвёт дипломатических отношений с Российской Федерацией, но и о чём-то разговаривает с Путиным по телефону. С международным военным преступником, напавшим на его страну.

Далі: тут

Ілюстрація:  voronz.in.ua