Рада віртуальної небезпеки
Те,
про що президент планував після перемоги на виборах, і те, про що тоді з певною
пересторогою писали деякі українські часописи, починає набувати цілком
окреслених рис. В умовах парламентської республіки глава держави, який свого
часу ратував за конституційні зміни, знаючи, що це – лише крок від диктатури
попередника, – великі надії покладає на Раду національної безпеки та оборони.
Перетворити
АП на «тіньовий» уряд, як це колись намагався Віктор Ющенко, - справа завідомо
програшна. Президент в умовах війни і в контесті обіцянок «шокової терапії» поступово
втрачає не тільки показники рейтингів, але й надії на гарантовану конституційну
більшість у парламенті. РНБОУ таким чином стає не просто «координаційним» і
«контрольним», як те сказано у статті 107 Конституції України, органом, а й
інструментом президента у його протистоянні із неслухняними партнерами. Хоча
саме вони так інтепретують вже чинний закон (на це слушно вказав учора
екс-секретар Радбезу Євген Марчук).
Ідею Порошенка, вкладену, звісно, в уста обраних
спікерів, про те, що рішення Радбезу у ситуації російської агресії можуть бути
легітимнішими за документи коаліції, можна трактувати двояко.
По-перше, коаліція в Україні – явище релятивне. Її
поведінка залежить не тільки від хвилевих політичних інтересів учасників, але й
почасти – від ранкового настрою важковаговиків у фракціях. Але, з іншого боку,
депутати, як і сформований коаліцією уряд, виконують свої повноваження, і не
надто толерують, коли йдеться про брутальний секвестр цього джентльменського
набору «прав і вольностей».
По-друге, як ми уже зауважували, РНБОУ, – координатор і
контролер, а не законодавець, його рішення стають чинними лише через укази
Президента, які, до слова, може оскаржити будь-який «печерський» суд. Щодо
легітимності, то тут також проблема: Радбез (її персональний склад) формує
глава держави (ст.6 Закону України "Про Раду національної безпеки і
оборони України").
Відтак обмовка чи свідомий акцент Порошенка про «іншу
легітимність» свідчать лише про його підсвідомі прагнення, а не про реальний
стан речей. І, до речі, не на користь іміджеві демократичного політика.
Але політик не був би політиком, якби не користав з
переваг моменту. Ситуація на фронтах і успіх на зовнішньополітичному векторі
акурат на руку Порошенкові, а ідею «сильної руки» перед загрозою краху,
видається, схильні підтримати чимало українців. Тим паче, що на чолі
«паралельного уряду» поставлено «залізного пастора», рейтинг якого цілком можна
порівнювати з рейтингом першої особи держави. Прихильників жорсткішого курсу
зараз принаймні, більше, ніж їх було під час виборчих кампаній, оскільки
спільнота нарешті отримала персоніфіковані втілення її надій навідновлення
спокою і миру.
Я не маю сумніву, що ПОП досягне своєї цілі. Утім навіть
арифметично дефіцит трьох голосів для ухвалення закону про Радбез виглядає
сміховинним. Інша річ, як далеко зайде Банкова та її віп-мешканець у своїх
подальших кроках на шляху зміцнення президентської влади.
.jpg)
