Віра у безкарність чи натяк на неосудність?

Особа, яка помилково стала президентом України і з усієї сили пнеться видаватися такою, цілком закономірно для невігласів тепер без розбору сипле банальностями, плутається у свідченнях, хоча наразі ніхто й ще не збирається судити його "зі всією суворістю закону". Але недобрі передчуття не дають Зеленському спати, тому він для самозаспокоєння публічно озвучує доволі сумнівну мантру, мовляв, "історія не судить переможців". Судить, ще й як!

По-перше, Зе! вже почав відчувати наслідки своєї "феєричної перемоги" на президентських виборах, і, мабуть, перше засідання "суду історії" відбулося на місцевих виборах 25 жовтня, коли різномастне угруповання під скопійованою зі сталінських методичок назвою "Слуга народу" зазнало нищівної і принизливої поразки. Можна, звісно, займатися арифметичною еквілібристикою, але те, що вчорашня "керівна і спрямовуюча" перетворилася на загумінковий, невпливовий, ба більше, - ще більш пістрявий, ніж досі гурток авантюристів, пройдисвітів і невдах, - не викликає сумніву.

По-друге, схильність Зеленського послуговуватися російськими лекалами (і не тільки у виборі назви серіалу чи партії), але й в укладанні промов, щоразу грає з ним злі жарти. Кажуть, що авторкою вислову "Історія не судить переможців" була імператриця Єкатєріна ІІ, саме так вона охарактеризувала вилазку Суворова проти турецької залоги Туртукаю. Однак фраза, якою послуговується Зеленський, радше, відсилає до більш раннього і цинічного за своєю суттю крилатого вислову, який приписують Нікколо Макіавеллі або ж засновникові ордену єзуїтів Іґнацію Лойолі – "мета виправдовує засоби". Принаймні, на такі паралелі наштовхує актуальний політичний контекст, у якому Зеленський вдається до сумнівних лінгвістичних облаштунків власних неоковирностей.

Мабуть, не варто нагадувати читачеві про те, що схожим висловом чи його інтерпретаціями часто послуговувалися "лідери" та сумнівні "переможці", яких таки засудила історія. Можливо, навіть не стільки історія, позаяк вона мала би все ж бути наукою, яка оперує фактами, а не емоціями, як носії особистих історій. У всякому випадку, перефраз Блеза Паскаля "ми виправляємо ницість засобів чистотою мети", більше пасує до характеристик поведінки вчорашнього блазня в умовах штучно створеної конституційно-правової кризи, до якої безпосередньо причетний і він сам. Не важливо, - діями, бездіяльностю, інфантилізмом чи за спонукою сторонніх осіб.

І ще кілька штришків про історію, радше про громадську думку, яка, на переконання персонажів на кшталт Зеленського і Ко, популістів і крикунів, "не знає історії". Ні сіло ні впало комік, який безцеремонно, цинічно і, скажу так, поза межами не тільки професійної етики, але й здорового ґлузду, ще кілька років тому зубоскалив над Революцією Гідності, жертвами, покладеними на холодний столичний граніт, раптом заспівав про "наші Майдани" як про цінності… Хлопці, якщо ви вважаєте, що вам якимось дивом вдалося узурпувати владу, то це аж ніяк не означає, що ви зможете узурпувати історію, у якій, ви, м'яко кажучи, виглядаєте не надто шляхетно і гідно.

Але про суд історії і переможців. Я думаю, що і тут у Зеленського відчувається чіткий російський наратив. Переконаний, що так вважає і Владімір Путін, оцінюючи уроки Другої світової війни. Адже Радянський Союз, втрату якого досі оплакують у Кремлі, був безсумнівно серед переможців тієї безпрецедентної сутички з нацизмом. Однак російська "перемога" – це не тільки прапор над рейхстагом, але й загачений трупами "визволителів" Дніпро, це операція "Багратіон" із мощеними людськими тілами бродами через білоруські болота. Це, зрештою, тисячі зґвалтованих здичавілою навалою німецьких жінок, тотально зруйновані європейські міста, це й сутінок радянської Стіни над Східною Європою, що тривав упродовж понад 40 років. Чи не судить історія таких "переможців"? І чи не є українська декомунізація частинкою майбутнього глобального процесу над "переможним комунізмом", і не тільки у Старому світі, але й усюди, куди Москва дісталася своїми щупальцями, - від Камбоджі до Куби?

…Але є ще й приватні історії, в яких переможці, далебі, значно частіше постають у зовсім інших іпостасях. Варто оглянути чудову кінострічку "Черчілль" (2017), аби зрозуміти неоднозначність оцінок "перемог" – вчорашніх і майбутніх у свідомості відповідального політичного лідера. Напередодні висадки союзних військ у Нормандії тодішній прем'єр Великої Британії згадує про гекатомби втрат на пляжах Галліполлі під час схожої операції часів Першої світової війни. Він картає себе за те, що не зміг уберегти молоді життя, і пробує запобігти черговій бійні. Так, його вважають ретроградом і музейним експонатом, - що генерал Айк, що фельдмаршал Монті, - але, як каже сам Вінстон, "вони надто молоді, щоб знати, що таке страх".

Міркую, що Зеленський досі борсається у теплій – ні, не ванні, - бульбашці власних ілюзій і уявлень про те, що відбувається у, по суті, чужій для нього країні. Цю бульбашку, серед інших, вміло майстрували нинішні залаштункові маніпулятори і Конституційним судом, і тими, хто палить шини на Жилянській. Там, у цій бульбашці, домінують настрої ура-перемоги, кавалерійського наскоку, бравади. Але ніхто, навіть пошепки, не наважується сказати "лідерові" про вже скоєні ним злочини проти демократії, Конституції і власного народу. Можливо, час від часу до Зеленського й приходять схожі здогадки. І ним опановує майже тваринний страх. Тому вже й не знаю, як трактувати його вислів про історію і переможців: як віру у безкарність, що вагітна диктатурою і беззаконням, чи натяк на неосудність перед неуникним трибуналом? Бо суддя КСУ Ігор Сліденко заявив чітко й недзвозначно, що Зе! "наговорив на 150 років тюрми". Тому цілком ймовірно, що останню роль, яку Зеленський спробує зіграти у цій трагікомедії, стане роль юродивого.

Ілюстрація: Наталя Цапик
Мій Telegram-канал. Долучайтеся ))

Диявол носить… зелене

Звісно, можна вішати всіх собак на Конституційний суд, який, м'яко кажучи, скористався своїм "службовим становищем" і задля порятунку власного реноме непорочності, та для утвердження в суспільних мізках думки про всесильність і безкарність вітчизняної Феміди, ухвалив безпрецедентне рішення про НАЗК. 

Можна кивати у бік ініціаторів розгляду... Коломойський і Медведчук мають достатньо "говірливих голівок", аби постфактум пояснювати те, що сталося. До прикладу, Давіда Арахамію, якому не вперше привселюдно брехати, навіть не відвівши оченят. Його філіппіка про те, що всі судді КСУ – це "від Порошенка", не гідна навіть вуст базарної перекупки, яка живе чутками і вірить першому-ліпшому.

Усі ці персонажі – Коломойський зі своїми маріонетками, Медведчук зі своєю "опозиційною" партією, Давід Арахамія і ще тисячі підспівувачів, сервільних адвокатів, диванних експертів і відвертих ботів, - актори другого плану.

У «сухому залишку» це – Зеленський. Саме він спричинив небувалу конституційно-правову, інституційну і політичну кризу в країні. Підсвідомо чи через незнання, - не важливо.
Саме він погодився стати "весільним генералом" у грі, затіяній олігархами, перш за все, Ігорем Коломойським, за безпосереднього інтересу країни-агресора. Саме Зеленський упродовж президентської виборчої кампанії, суголосно з пропагандистськими голосами російської гібридної війни, за гроші Коломойського та інших "невдоволених" олігархів, утовкмачував у мізки виборців гасло: "Будь-хто, тільки не Порошенко". Саме він своєю псевдопацифістською риторикою проштовхував зовні "прикольний" меседж "какойразніци". І він, і ті, кого він завів у владні кабінети, ніколи не ідентифікували себе з українством, а навпаки – чекали слушної нагоди, аби зробити вилазку з ворожих шанців і захопити надійний плацдарм. Зеленський став для них таким шансом, і вони ним скористалися.

Для Коломойського головне – облаштувати собі надійний сховок від американського, британського та ізраїльського правосуддя. І такою "криївкою" бачить тільки Україну специфічного зразка – ізольовану від цивілізованого світу, хаотичну, анархічну, непрогнозовану, за визначенням Путіна – failed state. З цією метою інвестував у блазня. Звісно, були й інші мотиви, - Приват, збагачення, вседозволеність і всевладдя. Життя внесло корективи, і Коломойський зрозумів, що може програти. Тому й розпочав свій вселенський "шатун".

Коли згадуємо про Медведчука, - теж маємо розуміти, - це Зеленський. Кум Путіна вміє грати на почуттях совкового електорату, по-диявольськи спокушає "миром" "втомлених" війною з Росією. Але саме Зе! зробив зовнішньополітичну доктрину Медведчука наріжним каменем власної стратегії "завершення війни десь посередині". Саме з його подачі на Сході триває "перемир'я", збираючи щоденне криваве жниво серед наших захисників. Саме Зеленський своїм популізмом розчистив електоральне поле для ОПЗЖ на Південному Сході, а, отже, створив підстави для, борони Боже, майбутнього параду "суверенітетів".

Коли кажемо про реванш "януковичів", зокрема – про Портнова, - це також Зе!. Бо де раніше був нині "незалежний журналіст", а насправді архітектор корумпованої, прогнилої, безпринципної судової системи? Одразу ж після інавгурації Зеленського Портнов і Ко рвонули в Україну, відчуваючи, що прийшов час сатисфакції за фіаско у Революції Гідності. І тут їм знайшли застосування, - що на високих державних посадах, що у статусі "негласних радників", що у ролі "лідерів громадської думки".

Зеленський тепер гарячково шукає виходу з пастки, змайстрованої власноруч. Але він на те не здатен, - невіглас у юриспруденції, у державному управлінні, інфантил і не боєць. Він ламає Конституцію через коліно, істерично вимагаючи від Ради розгону КСУ. А Медведчук тим часом хлюпає бензину у кострище пристрастей – вимагає розпустити парламент. Онуки "бородатої бабусі" на кшталт Парасюка влаштовують вакханалію під Конституційним судом, а хтось тихенько радить суддям взятися за розгляд не менш слизьких справ – до прикладу, Закону про мову чи Закону про гарантування вкладів фізичних осіб.

Тому, попри одіозність залаштункових гравців, які взялися нині руйнувати державність, не забуваймо про першопричину. Про особу, без якої вони б і досі ниділи у кутку – хто женевському, хто кримському, хто взагалі десь під Ростовом… Про Зеленського.

Ілюстрація: joyreactor.cc
Мій Telegram-канал. Долучайтеся ))

Судні дні преЗЕдента

Те, що відбувається в Україні останніми тижнями, - наслідок самовпевненості, невігластва і крищучої невідповідності президента Зеленського посаді, яку він обійняв унаслідок змови олігархів, тотальної пропагандистської війни Росії проти колишнього очільника країни та совкових стереотипів у свідомості більшості виборців.

Провальні для "Слуги народу" місцеві вибори, результат яких не врятував несосвітенний за своєю безґлуздістю і правовим свавіллям "питальник" Зеленського, стали стартовим пострілом для правового безладу, фактично колапсу державних інституцій. Результат передбачуваний, принаймні, добре спланований інвесторами вчорашнього блазня, який як не пнувся виконати захцянки Коломойського, Боголюбова Ахметова, Фірташа та їже з ними, не зміг задовольнити їх.

Я б, звісно, не обмежував усіх вигодонабувачів скандального рішення КСУ колом вітчизняних товстосумів. Вони, вочевидь, забезпечили потрібні інвестиції для того, аби вивести "ручних" чиновників, служителів Феміди з-під контролю суспільства, принагідно показати, хто у домі господар. Але те, що Конституційний суд став інструментом цієї брудної гри – показово. Бодай з огляду на події минулорічної давності у Молдові, де КС також уміло застосовували для поглиблення інституційної кризи. І з тієї, ще зовсім свіжої історії, рельєфно стирчать вуха Дмітрія Козака – заступника глави адміністрації Путіна. Тепер він за сумісництвом – партнер очільника Офісу Зеленського Андрія Єрмака у справах "Мінська", "нормандського формату", тобто на перемовинах про капітуляцію Києва перед агресором…

Це промовистий штришок, про який чомусь всі забули, зосередившись на аналізові "зажерливості", "корумпованості" і "заангажованості", "конфлікту інтересів" членів Суду. Цілком очевидно, що звинувачення мають ще й які підстави, але, з огляду на статус Конституційного суду, їх можна було вирішити лише адекватними політичними рішеннями. Бо кризу конституційну можна вирішити лише політичними рішеннями, які вимагають політичної волі. Зеленський її не має, тому й вирішив перекласти відповідальність на парламентарів, подавши відповідний законопроєкт. Чи погодяться нардепи проголосувати за такий сумнівний папірець? Відчувши ненадійність бренду "СН", вже шукають собі інші "парасольки". Сподіватися на підтримку "за майбахів" Коломойського чи ОПЗЖ, - наївно, оскільки саме вони своїм поданням стимулювали КСУ до рішення, яке Зе! тепер прагне визнати "нікчемним".

Зеленський спробував знову "пропетляти", натомість мав би вимагати від ВРУ негайно розпустити КСУ, пригрозивши, у разі непослуху, розгоном парламенту. Він, зрештою, міг би застосувати для вендетти й інші інструменти, наприклад, указ на підставі рішення РНБО. Але зробив так, як зробив, і тепер слід очікувати, що гнів внуків "бородатої бабусі" Коломойського – Володимира Парасюка та інших, - поступово перетікатиме з-під будівлі КСУ на Банкову. Бо парламент, швидше за все, дуже прохолодно поставиться до не надто категоричної пропозиції глави держави. І спікер ВРУ Дмитро Разумков поволі перебирає на себе роль "не першого, але й не другого", публічно продемонструвавши зневагу до "опитування" у день виборів. Його мрії не є безпідставними, - раптом Зе! "підуть", він автоматично стає главою держави.

Зрештою, цей склад КСУ ще знадобиться реваншистам та олігархам. Бо, як волає у своєму Telegram-каналі "незалежний журналіст", а насправді залаштунковий сценарист правового хаосу в країні, невиліковний українофоб і юридична надія "вчорашніх" Андрій Портнов, там, на Жилянській, 14, припадають пилом купа схожих скандальних подань. До прикладу, про неконституційність люстрації чиновників Януковича, про невідповідність Конституції закону про мову тощо.

Конституційною кризою все не завершиться. Бо у країні, де голова ОАСК Павло Вовк на відомих плівках розповідає, що "головне – не захопити владу, а її втримати", що він "переживе цю владу, і ще 15 переживе", що він (Вовк. – Авт.) "особисто й..бне" тодішнього президента, насправді править не обраний народом чоловік (яким би він не був), а недоторкана, свавільна пихата і закрита для зовнішніх впливів каста суддів. Вони справді переживуть ще "15 влад", бо кожній з них потрібні виконавці "брудної роботи", які, однак, ніколи не забувають ні про особистий інтерес, тим паче, складують у власних шухлядках знаряддя помсти (про всяк випадок) нинішнім покровителям і клієнтам. Не забудьмо, що десь у закамарках того ж таки КСУ лежить "без ходу" подання на самого Зе! за неконституційний розпуск парламенту у день інавгурації…

Щоб не трапилося раптом історії, коли на інституційних руїнах української держави вціліють лише "слуги" Феміди. Аби цього не сталося, патріотичні сили мають вимагати не тільки покарання для КСУ як руйнівника, перш за все, міжнародних зобов'язань (безвіз, допомога МВФ), але й цілковитого перезавантаження влади. Бо "судні дні Зеленського" можуть перетворитися на Судний день для України.
Ілюстрація з відкритих джерел

Мій Telegram-канал. Долучайтеся ))

Втома від Зе!

Зеленський надалі намагається видавати бажане за дійсне. Коментуючи на Facebook, м'яко кажучи, невтішні результати своєї політичної сили на виборах органів місцевого самоврядування, спробував перевести стрілки на втому народу від тривалих перегонів. 

Мовляв, "завжди занадто багато передвиборчих емоцій. Ми все ще не навчилися спокійно дискутувати та слухати один одного. Шукати компроміси. Співпрацювати. І тому, коли передвиборча кампанія наближається до фінішу, втома від виборів у суспільства безмежна".

Насправді, суспільство втомилося від самого Зе!. І як випадкової особи на найвищій державній посаді, і як популістсько-автократичного режиму, збудованого в результаті його урядування. Режиму, який тримається на глиняних ногах "договорняків" з олігархами, чудернацьких політтехнологічних "винаходах" "слуг" і ОПУ. І даремно Зеленський скаржиться на молодь, яка, на його думку, проігнорувала місцеві вибори через їхню малозначущість. "Це ж не президента обирають", - такий, на думку преЗЕдента, хід думок тих, хто проголосував "ногами".

У тому то й суть, що вчорашній актор розважального жанру сам особисто створив ситуацію, у якій схожі настрої культивувалися і всіляко заохочувалися. Саме Зеленський зруйнував не тільки інституційну конструкцію влади, з її розподілом повноважень і відповідальності, але й невтомно насаджував думку, що саме він – реальний Голобородько – є і царем, і Богом, і благодійником, і невблаганним суддею. Усілякі містечкові "разбойнікі" – хлопчики для побиття, пішаки на великій президентській шахівниці.

Тепер і цих – лояльних до Зе!, здатних задля посад і пов'язаних з ними можливостей збагачення, "разбойніков", - значно поменшає. Виглядає, що "Слуга народу" не спромоглася опанувати мерськими посадами у жодному з обласних центрів, не змогла забезпечити собі більшість у жодній обласній раді. І з "мономонстра" перетворилася у сіру політичну силу, якій доведеться або домовлятися з більш потужними регіональними гравцями, або нидіти у меншості, очікуючи остаточного фіаско.

Та це, мабуть, також не випадковість, а закономірність наслідку "роботи" самого Зеленського. Ба більше! Левова частка відповідальності за виборчий крах "Слуг" – наслідок популізму і самовпевненості (якщо не сказати – пихи) її реального лідера. Саме він добровільно взяв на себе роль vip-агітатора партії. Нехтуючи Конституцією і законами, ініціював так зване "опитування" у день виборів, що, на думку стратегів з Банкової, мало б мобілізувати "зелений" електорат. Трапилося навпаки: свавільність і цинізм затії, безґлуздість і безсенсовість "запитань від президента", навпаки стимулювали і опозицію, і великий відсоток тих, хто вагався, голосувати проти правлячого режиму. Для мене особисто Зе! і його камарилья зразка осені 2020-го ще довго асоціюватимуться з безпорадними фігурками найнятих за гроші підлітків зі сміттєвими торбами… Навряд, сценаристи цієї авантюри сподівалися саме на таке сприйняття їхнього "креативу".

Тому результат правлячої партії - це наслідок наполегливих зусиль самого Зеленського і його кліки.

Ще одним підсумком цих перегонів став провал склепаних нашвидкоруч олігархічних проєктів, особливо "замайбахів" Коломойського. Зе!, режим якого тримався на грошах Коломойського, Фірташа, Ахметова і Пінчука, втратив останніх союзників, а його "Слуги" – можливість маневру на регіональних театрах політичних баталій. Вони не мають з ким об'єднуватися, окрім відверто проросійської медведчуківської ОПЗЖ. Але, з одного боку, такі альянси тільки підтвердять капітулянтські, антиукраїнські мотиви пропрезидентської сили (що є таємницею Полішинеля), з іншого – не варто думати, що на Південному Сході Медведчук "со товаріщі" погодяться на роль молодших партнерів "зелених".

Зеленський спробує рятувати ситуацію звичним для нього способом. На фракцію у ВР йому годі розраховувати, та й результати місцевих виборів дають зрозуміти, що парламентська конфігурація не надто адекватна до реалій втоми від Зе!режиму. Розігнати нардепів і затіяти нові парламентські вибори після нищівного краху на місцевих для нашого "лідера" означатиме політичне самогубство. Він спробує зігнати злість на уряді, частково або й повністю "оновивши" його. Але попереду зима, державна скарбниця, у якій свище вітер, захмарні тарифи, непрогнозована інфляція. І – коронавірус, боротися з яким нічим і вже фактично нікому: грошей катма, бо розікрали на "Великому будівництві", медики працюють на межі можливостей. А показники захворюваності загрозливо повзуть угору…

Тому втома від Зе!, яка чітко окреслилася на місцевих виборах, переростатиме у роздратування і злобу. У популіста більше немає інструментів, аби випустити пару. Окрім одного: затягування гайок, репресій і авторитаризму. Такий шлях має одну втіху для Зеленського: кінцева зупинка відома…
Ілюстрація з відкритих джерел

Мій Telegram-канал. Долучайтеся ))