І
«контра», і «про» націоналісти активізуються акурат в часи протистояння
головних гравців української політичної шахівниці
Ще
задовго до виборів в Україні з’явилися всі ознаки дежавю. Зателефонувала
знайома, – взялася «розкручувати» якусь дрібну партійку з геть невідомою
назвою, але з обов'язковою складовою «народна». Відтак у Києві походили так
звані «контрсистемні націоналісти», класні хлопці, але чомусь з російським
акцентом.
Спостерігаючи
за ними, чомусь пригадав кумедний чорнопіарний ролик з львів’янином
у головній ролі: “Пане Вікторе, ваша дружина – американка…». А ще – марші псевдо-унсовців як тло для
стенд-апів журналістів сусідньої країни.
Узагалі,
– коли є «контрсистемні націоналісти», вочевидь, мають бути і «системні». Це
які? Ті, що влаштовують режим, підігрують йому? Міркую, що жодна, навіть
найрадикальніша з нинішніх парламентських партій, не ризикне назвати себе
націоналістичною. Національною – скільки завгодно, а от націоналістичною – ні.
Не «по-європейськи» це якось, не «цивілізовано».
То
хто ж тоді «системні»? Конгрес українських націоналістів, на моє особисте
переконання, навряд чи виправдовує свою назву, позаяк іноді його позиція або
надто конформістська, або ж відверто маргінальна. ВО «Свобода» також, далебі,
не тягне на «системне», оскільки, зважаючи на мікроскопічний рейтинг, не добирає
слів в оцінках прем’єра, президента й парламенту. Нині спостережливі можуть
уловити різницю: «Свобода» у своїх звинуваченях рідко не поминає Порошенка.
Злослови подейкують, що це пов'язано з цілком реальною перспективою для
Тягнибока і його партії укотре не потрапити до Верховної Ради. Отже, найближчим
часом не побачимо, як зі «свободівського» кокона вилетить системний метелик.
Та що цікаво, – і «контра», і «про» націоналісти
активізуються акурат в часи протистояння головних гравців української
політичної шахівниці. Саме вони додають ідеологічного перцю змагу прісних
бізнесових мегапроектів. Перед «наці» стоять цілком конкретні завдання:
залякати співвітчизників перспективою диктатури «ультрас», дати козирі у руки
тим, хто позиціонує себе лібералами, консерваторами, взагалі – «батьками
нації». Бо у влади є «свій націоналізм» – у кого Трипілля з козаками, у кого –
здевальвована тисяча з Ощадбанку, в інших – нічний страх за власний бізнес на
теренах країни-окупанта.
Спектакль
триватиме, допоки останній виборець не вийде за двері дільниці. Відтак усі ці
«націоналізми» – системні, несистемні, чорні, зелені та сіро-буро-малинові, –
складуть до скринь, щедро присипавши нафталіном, аби вони там почекали
наступної нагоди вийти на Хрещатик. Гра зі смолоскипами, але без свічок. Бо не
варта свічок.
Ігор
Гулик. Ілюстрація: doctorbis.ru
