Транспарентність
української влади закінчується там, де починаються кулуарні домовленості,
дрібні недомовки, цинічні компроміси
Пересічний
аптекар, який міг би до кінця своїх днів товкти у ступі компоненти панацей від
грипу, однак зміг осягти усю глибину суспільних протиріч, – засновник «нової
драми» Генрик Ібсен, – залишив нам просту сентенцію, яка цілком годилася б для
нинішніх фігурантів «боротьби за престол» («Боротьба за престол» – так
називалася одна із перших народно-історичних п’єс Ібсена). Він радив уникати
чорного ходу, коли двері до зали відчинені.
Однак
часто змагання за найвищу державну посаду в Україні розпочинаються акурат із
чорного ходу, перетворюючи їх, радше, на «ляльковий дім» (найвідоміша драма
норвезького «аптекаря»). І в цьому, мабуть, трагедія тих, хто бере участь у цих
безконечних перегонах, а відтак – лихо для загалу.
Транспарентність
української влади закінчується там, де починаються кулуарні домовленості,
дрібні недомовки, цинічні компроміси, а що найгірше – приховані у глибокі
прокурорські шухляди стоси компромату на політичних опонентів. Відтак маємо вже
не драму, а суспільний шок, коли виборець, зупинивши свій погляд на конкретному
персонажі з кількох десятків інших, одного чудового дня дізнається про його не
надто чисту спідню білизну. На жаль, це не поодинокі трафунки, це – ретельно
сплановані спецоперації на знищення, це – політика по-українськи. Зрештою, не
тільки по-українськи…
Але
сяк-так обравши собі провідника, нація знову ж таки з превеликим подивом
спостерігає, як його колишні супротивники, які буквально вчора із піною на
губах ґвалтували про ницість актуального фаворита, за будь-якої нагоди
починають возносити його шляхетність та непересічність, його «історичну місію»,
його далекозорість… Заради чого? Та задля самозбереження, задля того, аби
пережити «окаянні дні» правління «ворога», здатного зараз застосувати проти них
усю міць та витонченість державної каральної машини. Так пристосуванство,
конформізм і зрада перетворюються на неодмінні атрибути суспільної моралі,
перебираються у «лялькові доми» обивателів, в офіси і контори, себто стають
загальноприйнятним стандартом. Так корупція, про боротьбу із якою легко і
натхненно розповість вам навіть неотесаний дядечко з будь-якого львівського
ринку, проникають у найдрібніші клітини суспільного організму, підтримуючи
пандемію подвійних стандартів, вибіркового правосуддя, вседозволеності тих, хто
на престолі або ж поблизу нього.
На
жаль, ці вибори навряд чи змінять звичаї нашого «лялькового дому». На жаль,
тому що загал не готовий повірити у щирість та альтруїзм кандидатів, а якщо й
повірить, то є мало сумнівів, що наступного ж дня після перемоги,
вишуковуватиме у них первородний гріх. Гріх безсилля перед системою, яка здатна
перемолоти найсильніші натури і найпрекрасніші задуми. Системи, до якої веде
тільки «чорний хід».
Ігор
Гулик. Ілюстрація: ua.racurs.ua
