Професія: олігарх

Ох, вже ці статусні речі… Заради них гонористі і амбітні люди, позбавлені, правда, відчуття реальності, йдуть на дивні, часом безґлузді кроки, аби тільки уволити власне самолюбство.

У соцмережах не втомлюються іронізувати над ідеєю президентського законопроєкту, яку Зеленський, однак, не ризикнув "запатентувати" як власну, перекинувши відповідальність, як зазвичай останнім часом, на колективний розум РНБО. Йдеться про законодавче фіксування "статусу олігарха" (!), про те, що режим має намір докладно виписати у правничих новелах, як із личинки зловредних і зажерливих "сильних цього світу" будуть вилуплюватися гарні і, головне, - політично стерильні метелики респектабельних бізнесменів…

Зеленському, видається, не розходиться про контекст, в якому народжуються ці його не вельми мудрі ідеї. Контекст війни і цілком реальної загрози повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Контекст, про який волають усі світові лідери, серед них і візаві Зе! з нормандського формату – Емануель Макрон та Ангела Меркель, а також новий президент США Джо Байден. Серед цього багатоголосого хору – і найвищі європейські інституції з їх очільниками, і генерали Північно-атлантичного альянсу, до якого так рветься душа вчорашнього прихильника зазирнути у вічі Путіну.

Ні, Зеленський хайпує на настроях постсовєтського натовпу, обивателя, що у позі Почекуна сподівається на свій совковий "великдень", коли можна буде все "взять і подєліть". Після кожного засідання РНБО ми чуємо про дивні санкції проти "дивних людей", санкції, позбавлені не тільки юридичного підґрунтя, але й логіки втілення. Бо підсанкційні особи, зазвичай, абсолютно не переймаються своїм новим статусом, звично ходять у парламент чи у власні розкішні офіси, і роблять, як завжди, буденну свою роботу. З легкої руки президента вони, - ці демонізовані "цапи-відбувайли", - вже реально легалізувалися і навіть не соромляться своїх брудних справ. Аякже, сам президент у черговому відосіку фактично вніс контрабандистів у кодифікацію професій…

Але повернімося до олігархів та їхнього майбутнього статусу. Наскільки я розумію, ці люди, які упродовж трьох десятків літ української незалежності "п'ють кров" у пересічного глядача серіалу "Слуга народу" чи концертів "Кварталу 95", після ухвалення монобільшістю дивовижного за правовим невіглаством і небаченим популізмом законопроєкту, мали б, мов за помахом чарівної палички (не плутати з "ебонітовою") перетворитися у голодранців і суспільних парій. Або ж, - на вибір, - поділитися статками і у мить переродитися на пересічних вітчизняних підприємців, яких щоденно і неусипно "пасе" податкова, поліція, розмаїті контролюючі органи. Такого, звісно, не буде, оскільки диявол, як завше, ховається у дрібницях.

Ці дрібниці полягають у критеріях добору в "олігархічний пул", які, слід очікувати, будуть ретельно виписані у скандальному законопроєкті. І, гадаю, ці критерії матимуть легкий флер президентських уподобань, симпатій та, звісно, фобій.

Для чого Зеленському та його кліці такий закон? Категорично не для того, аби навернути "розбійників" у правове русло. Якби Зе! переслідував таку мету, то, вочевидь, у Верховній Раді не з'явився б інший документ – проєкт про легалізацію капіталів. Чи він не вирішує суто економічних і правових стосунків багатих людей з державою і суспільством? Цілком. Але він не враховує супермети чинного президента – там відсутні політичні підтексти.

Якщо говорити вже зовсім відверто, то, видається, анонсований "статусно-антиолігархічний" проєкт буде виписуватися під конкретного "олігарха" – Петра Порошенка. Цей папірець потенційно має набути обіцяної Зеленським під час передвиборчих дебатів "вироку" для п'ятого президента України. Бо, вочевидь, мова йтиме про заборону "олігархам" брати участь у політичній боротьбі, фінансувати чи очолювати політичні партії, володіти медіа тощо.

Якщо це так, то маємо ще одне підтвердження того, що Зеленський, зрештою, як типовий популіст, був і залишається надалі палким прихильником простих рішень. Усунути головного конкурента, законодавчо зафіксувавши по-суті репресивні заходи проти нього, - підло, цинічно і нешляхетно.

Звісно, аби вже геть зовсім "не світити" реальної мети, до переліку "олігархів" долучать ще низку осіб, які, на думку Зеленського і його ОПУ, не є надто лояльними до режиму чи дозволяють собі перечити "волі вождя". Особливо цікавими видаються перспективи потрапляння до реєстру Ігоря Коломойського, який фактично був і спонсором, і хрещеним батьком перемоги вчорашнього коміка, а також Сергія Льовочкіна. Колишній керівник адміністрації Януковича останнім часом став віп-персоною в оточенні Зе!. Це з його "легкої руки" ОПЗЖ, що була реальним опонентом Зеленського на російськомовному Південному Сході, після санкцій проти кума Путіна, розкололася, перетворившись під проводом Бойка у "потішну опозицію" Банкової. А ще, - зважаючи на апетити нинішнього господаря України, - таким чином Льовочкін і Ко, мабуть, стануть "завідувати" газовим сектором. Унісши Дмитра Фірташа до переліку "олігархів", вони позбавлять "віденського вигнанця" впливу і контролю над цим трильйонним ринком. Звісно, Льовочкіну доведеться ділитися, фінансувати омріяний Зеленським "другий термін", але то, так би мовити, крихти…

Цікаво також, як відреагують на президентську ініціативу у монобільшості, яка, по суті, перетворилася на клаптикову ковдру з груп і гуртків, фінансованих під потреби розмаїтими олігархами? Тупо проголосують, чи підуть на консультації з інвесторами? І чи не з'явиться у парламенті не менш дивний документ – на цей раз про статус маріонетки олігарха?      

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Як клоунократія вироджується у диктатуру

Коли я зараз скажу, що Зеленський відчайдушно прагнув "зазирнути у вічі Путіну" не для того, аби "побачити там мир", а щоб переконатися у правильно обраному взірці для наслідування, то, мабуть, ризикну стати об'єктом кпинів та остракізму. 

Аякже, - "свій хлопець", "улюбленець публіки", зрештою, "народний президент Голобородько" апріорі не може леліяти диктаторських амбіцій. Він, радше, "Робін Гуд", хай не надто витончений у мистецтві великої політики, але усіма фібрами душі відчуває, що потрібно для "народу".

А для "народу", з'ясовується, потрібен "порядок". Про це свідчать не тільки результати соціологічних опитувань, але й реакції загалу на щораз екзотичніші кроки "зеленої влади". Ось тільки цей "порядок" є доволі специфічним, я б сказав, вибірковим. До того ж, поняття "порядку" у нинішніх українських реаліях позначене, зазвичай, більшовицьким флером: "відібрати і поділити", "розкуркулити і посадити", "зруйнувати, а "затєм"…

Ось власне таке, м'яко кажучи, не вельми цивілізоване розуміння "порядку" і живить Зе!режим, дає йому підстави для абсолютного беззаконня, нігілізму та свавілля. До того ж цей "джентльменський набір" популістів ретельно закамуфльований під "розважальний жанр" систематичних президентських спічів, вірусних інтернет-відосиків, провокативних вкидів в інфопростір потрібних владі гасел.

Ігор Танчин, львівський політолог, іронічно вибудував лінію генези української клоунократії. Він пише, що "блазні" діставалися влади поступово: спочатку Поплавський став… ректором Університету культури, відтак маркшейдер Азаров очолив Кабмін за Януковича, а ще згодом Олег Ляшко провів у Раду численну фракцію. Зеленський став апофеозом цього напівпартизанського наступу, бо після нього, пише Ігор Танчин, "мішок остаточно розв'язався" – Кива, Богуцька, Тищенко… І останній приклад – Вірастюк.

Спосіб і методи обрання нардепом "найсильнішої людини планети" особливо рельєфно відтінили процес виродження клоунократії у диктатуру. Те, що витворяли на виборчих дільницях Прикарпаття силовики і столичний десант "слуг", має стати для усіх адекватних українців сигналом, що надалі усі вибори в країні відбуватимуться за схожим сценарієм. При чому, сценарієм, скроєним за лекалами найбрудніших російських практик. Тобто, дозволивши "клоунам" Надвірну, суспільство дало їм карт-бланш на застосування адмінресурсу в необмежених масштабах. Фактично, на "призначення" потрібних кандидатів у потрібних округах.

Прикарпатський "дзіночок" пролунав акурат вчасно. Країні не до "демократичної доброчесності", бо, за всіма ознаками, зі Сходу насувається реальна загроза повномасштабного вторгнення Росії. Клоунократам вона дає козирі для закручування гайок і руйнування звичних для мирних обставин процедур та розподілу повноважень. Погляньмо на те, як Зеленський та його Офіс підміняють поняття "управління" державою. Їм кортить узагалі унезалежнитися від парламентських процедур (і це – при "монобільшості"), експертних оцінок кардинально важливих рішень, не кажучи вже про громадську дискусію. Інструмент "чорних п'ятниць" в РНБО, який Зе! і Квартал запустили на повну потужність, тішить лише легковірних та інфантилів. Насправді ж усі рішення Ради, у якій секретарює Олексій Данілов, не те що межують із законом (хай якими "потрібними" і "нагальними" вони не виглядали), а часто кричуще конфронтують із правом, ба навіть здоровим ґлуздом. Укази, що їх штампує особисто Зеленський на підставі "таємних рішень" РНБО, не мають під собою жодних аргументів, підсанкційні особи та структури легко можуть оскаржити їх у судах. Більше того, переконаний, за ці "витівки" передбачено реальну відповідальність. Що ж до вибірковості деяких санкцій, зокрема, так званих "антиконтрабандних", то вона прозоро натякає не на боротьбу за "триста тіньових мільярдів" для країни, а за переділ цих астрономічних сум між "своїми".

Міжнародний контекст також сприяє "зеленому бєспрєдєлу" всередині країни. Америка і частина європейських лідерів обрали інші акценти, оскільки розуміють реальну перспективу путінської інвазії, зокрема у напрямку українського Південного Сходу. Питання демократичних процедур наразі відкладено "на потім", зараз – обороноздатність і безпека. А ще – фактичний коронавірусний локдаун. Не скажу, що у Вашингтоні зовсім не бачать, як в Україні "борються з корупцією" чи не зауважують вибірковості українського "кривосуддя" щодо політичних опонентів режиму чи порушення демократичних процедур на тих же довиборах, але пріоритети наразі інші.

Я переконаний, що як тільки Зеленський та його кліка усунуть "непотрібних" та токсичних "староолігархів" і, на кшталт Януковича, приберуть до рук "младореформаторів" усі фінансові та матеріальні активи, нас чекатиме смуга псевдореферендумів зі зміни Конституції. Фундамент для цього вже є, - недаремно ж Стефанчук пітнів над сумнівними плебісцитними законами. І тоді Зе! та його найближче оточення взагалі позбудеться потреби виборів – другий термін йому забезпечить юридична казуїстика і сумнівна арифметика кількості каденцій (це колись пробував зробити Леонід Кучма).  

Тільки от є у цій клоунократично-диктаторській логіці один гандж – українське суспільство вже проходило схожі уроки. І, сподіваюся, ретельно засвоїло їх. Маю на увазі не "какоразнічную" більшість, а пасіонарний елемент, який завжди знаходив у собі сили протистояти диктатурі і беззаконню. Тож Зе! може тільки снити лаврами "українського Путіна", вивчати цю свою чергову роль. Може, колись вона йому й знадобиться… Як актору розважального жанру. Цілком ймовірно, - у в'язничному театрі.

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

У валютних позичальників  майно не відбиратимуть 

Джерело: Укрінформ

Народні депутати заборонили стягувати з валютних позичальників нерухоме житлове майно та примусово виселяти його мешканців.

Далі: тут

Ілюстрація: kredit-ipoteka-banki.ru

Ви хочете процедур чи перемоги  у війні? 

Автор: Вікторія Сюмар. Джерело: Новое время

Я знаю, як ця система працює (а радше, не працює). Тим, хто зараз активно кричить про "узурпацію", дуже раджу піти і попрацювати в апарат РНБО або у виконавчу владу і показати результат. А вже тоді з позиції набутого досвіду критикувати і навішувати ярлики "терористів Ради" та "узурпаторів". 

Бо так - "ломать не строїть". Завжди і скрізь. В білих рукавичках і гарних процедурах.

Далі: тут

Ілюстрація: stuki-druki.com

На нары! Все на нары! 

Автор: Матвєй Ганапольскій. Джерело: Эхо Москвы

Председатель Госдумы Сергей Нарышкин предложил пересмотреть отношение мировой общественности к атомным бомбардировкам Хиросимы и Нагасаки. Для этого он предлагает обратиться к экспертам по международному праву.«Мне кажется, что нам нужно обсудить эту тему совместно с юристами, специалистами в области международного права, ведь преступлениям против человечности нет срока давности», — заявил Сергей Нарышкин.
…Полагаю, что международному суду необходимо повнимательней взглянуть на «выполнение Россией интернационального» долга в Афганистане – какой именно долг там выполнялся. И перед кем. За что погибли более 13 000 военнослужащих.

Далі: тут

Ілюстрація:  gorodusinsk.ru

Турчинов шантажує Раду?

Джерело: Українська правда

Законопроект про повноваження секретаря Ради національної безпеки й оборони у Верховній Раді ухвалили з порушенням регламенту та під тиском секретаря РНБО Олександра Турчинова.

Про це заявив журналістам депутат від фракції "Блок Петра Порошенка" Сергій Лещенко у кулуарах парламенту.

Далі: тут

Ілюстрація: business.ua

Чому  лукавить генпрокурор Ярема?

У вчорашньому інтерв’ю УП Віталій Ярема явив світові не тільки зразки транспарентності, але й укотре довів, що візантійщина й надалі залишається серед інструментарію вітчизняної політики. Риторичні фігури з уст головного блюстителя законності потребують не те уточнень і коментарів, вони просто таки просяться у рубрику «Цитата тижня».

Коли Віталій Григорович, мабуть, прибравши гримасу нерозуміння, обурюється, що, мовляв, суспільство вважає, що всі біди країни – це проблеми його відомства, то одразу ж провокує на відповідь, що почасти це так. Зрештою, яким був головний запит Майдану (до речі, генпрокурор мав би знати його не з чужих уст). Бажання спроведливості, яке, у першу чергу, корелюється із вимогами дотримання закону, рівності перед законом. ГПУ і її структурні підрозділи якраз і покликані стежити за дотриманням закону. Як вони це роблять – годі широко пояснювати, варто лише почитати повідомлення з новинних стрічок.

Пан Ярема може стоп’ятсот разів наголошувати на потребі дотримання процедур і вимог закону, однак він нікого не переконає у тому, що йому та його колегам не до снаги покарати бодай кількох одіозних діячів режиму Януковича. Минув рік, і громадяни добре освідомленні, з якою оперативністю передаються до суду справи, коли на те є зацікавленість влади. А ось суспільний запит – даруйте, у нас процедура...

Ба більше, навіть ті «шістки», яких випало посадити на лаву підсудних, чомусь користають саме із гуманних новел нашого закону, отримавши як запобіжні заходи домашні арешти або підписки про невиїзд. А відтак – успішно кивають п’ятами. Не кажіть, що у нас всуціль корумповані судді, адже на слуханнях неодмінно є представник держобвинувачення. Значить, він надто лояльно трактує ступінь вини тих, хто, до прикладу, жорстоко розганяв студентів...

Але це «стрілочники». А ті, хто давав вказівки, ті, хто публічно закликав до розколу країни і підтримував (не тільки морально) майбутніх «аполчєнцев» з ДНР і ЛНР (до прикладу, Добкін) – взагалі «поза зоною досяжності». Очевидні факти сепаратизму заперечують, виявляється, експерти, однозначний висновок яких – відсутність складу злочину. То, може б, поцікавитися такими, з дозволу сказати, експертами?

Віталій Григорович каже, що він чиновник, а на чиновниках, - цитую, - «тримається світ». Контраверсійно, чи не так? Я чомусь переконаний, що світ тримається акурат всупереч чиновницьким циркулярам, бюрократії і свавіллю. Хоча у Яреми, певна річ, світ інший, ніж той, у якому живуть пересічні громадяни. Учора ж, - дуже доречно, - ЛігаБізнесІнформ опублікувала топ-десятку найбагатших прокурорів України. З неї можна зрозуміти чимало, зокрема і те, що люстрація ще довго оминатиме пишний офіс на Різницькій. Я, до прикладу, не можу зрозуміти, яким чином завідувачка громадської приймальні (так на хлопський розум називається Управління організації прийому громадян) умудряється отримувати понад півмільйона гривень офіційної зарплати? До слова, цифри статків підлеглих пана генпрокурора дуже далекі від суми офіційної винагороди, яку отримує їхній шеф. І на неї навряд чи можна звести маєток, який Віталій  Григорович намагається видати за скромну оселю (відео тут).

Генпрокурор злукавив немало. Хай там як, але сподіваюся, що в одній обіцянці він був щирим. «Ви не дочекаєтеся того часу, коли прокуратурі будуть показувати пальцями на людей і їх будуть затримувати». І на тому спасибі... 

Ігор Гулик. Ілюстрація: argumentua.com

ГПУ отвергла помощь Гаагского  трибунала в расследовании событий на Майдане 

Ілюстрація: Наталія Кравчук

Джерело: Новое время

Генеральный прокурор Украины Виталий Ярема отказался от содействия Гаагского трибунала в расследовании по делу расстрелов активистов на Майдане зимой 2014 года.

Об этом сообщил народный депутат, заместитель председателя Комитета по вопросам законодательного обеспечения правоохранительной деятельности Виталий Куприй.

Далі: тут

Про дух і  літеру

 Ілюстрація: ria.ru

Не знаю, як вас, а мене збирає нудьга та сум, коли наші законники починають розводитися про дотримання закону. Напади розчарування і гомеричного сміху вже минули, залишилися лише нудьга та сум. Перша – від усвідомлення того, що абсолютно нічого не змінилося під сонцем з тих пір, коли Марк Аврелій зронив свою сакраментальну фразу: "До чого жалюгідними є сповнені пихи люди, які міркують, що по-філософськи провадять справи державні". А сум… Сум – вічний супутник нудьги, і лише загострює відчуття  незмінності перспективи.

Ніхто не заперечує філософське налаштування у підходах до глобальних проблем. Іноді навіть варто забути про побутовістику і поглянути на цей світ і на себе у ньому збоку, з висоти, скажімо, поколінь прийдешніх. Але коли машкару інтелектуальності напускають на порожнечу аргументів, на демагогічні спроби виплутатися з життєвих пасток, маємо направду жалюгідне видовище.

Коли, до прикладу, після пекла в АТО її недавні скалічені душевно і фізично учасники місяцями шукають правди у чиновницьких бюрках, мені на гадку приходять натхненні обличчя київських лідерів, які обіцяли ветеранам визвольної війни земний рай.

Коли на закиди (радше наразі натяки) до розмаїтих інстанцій з приводу дотримання ними закону там починають на повному серйозі міркувати про дух і літеру, намагаючись, услід за поколіннями мислителів, нарешті з'ясувати, що з них первинне, – я згадую собі хрестоматійні історії давніх часів, коли одна-єдина закарлючка у вислові "Стратити не можна помилувати" вартувала нещасним голови. Але ж ми бодай ілюзорно, та все ж обрали демократію, у якій синтаксис з пунктуацією уже давно укладені у відповідні підручники, основні закони та підзаконні акти. Хай мене назовуть зловтішником, але люди, які демонстративно починають ігнорувати те, за що вони ж голосували щойно учора, те, за що пошматовано сорочки на грудях і голосові зв'язки, виглядають кумедно.

Мав я одну судову тяганину з високопосадовцем, якого необережно згадав в одній з газетних публікацій. Як на мене, то чудова ілюстрація ставлення наших державників до духу і літери. Адвокати "ображеного" залучили до аналізу простенького тексту лінгвістів з такими іменами, що одна лише згадка про них коштує, мабуть, більше ніж прожитковий мінімум пересічного українця. Тоді ходило "о букву", "дух" було проігноровано як такий, що шкодить позивачеві, як щось фатаморганне і дитинне. Формалістика буяла у судовій залі, допоки на стіл не викладено вагомих паперів, що одразу ж спричинили мирові потуги жертви "журналістського свавілля". Запиваючи кавою наше порозуміння, мій опонент почав щось про свободу преси і таке інше духовне… Та ці його аргументи чомусь не взяв до уваги прокурор, згодом посадивши мого співбесідника на два роки саме на підставі газетної публікації.

Ніхто, звичайно, не прагне посадити тотально всіх урядників за ґрати; рівно ж як ніхто не горить бажанням роздмухувати конфлікти посеред і без того сповненого негараздами життя. Йдеться про вчасне і цілком виправдане бажання нагадати нашим провідникам про те, що закони, написані в столиці, складаються з літер і слів, з чітких формулювань, яких обов'язково дотримувати. Тим паче, людям, які їх пишуть. Позиція ж ідеалістів, таких собі правових романтиків, які прикривають свавілля розмовами про "дух", "потребу моменту", "порозуміння", "мир" тут, м'яко кажучи, недоречна. Залишмо її на свята, а у будні будьмо прагматиками і реалістами.

А ще – відмовмося від технологій, які, зазвичай, вимагають подвійних стандартів. Технології – справа невдячна, застосовуючи їх, не забуваймо, що вони мають властивість бумеранга. Щоб коли він, не дай Боже, повернеться, знову не впасти у блуд поміж двох сосон – духом і літерою.

Ігор Гулик