Про мистецтво Зе!мімікрії

Ось уже кілька тижнів поспіль інформаційним полем розганяються доволі сумнівні, як на мене, меседжі про різку "зміну орієнтації" очільника країни, про його раптову "русофобію" і не менш несподіваний "патріотизм". 

Мої сумніви базуються не стільки на політичній практиці Зеленського останнього часу, як от – заборона проросійських пропагандистських телеканалів Медведчука-Козака чи "відосики" у дні вшанування Героїв Майдану. Коли взяти до уваги контекст, у якому на Банковій вирішили змінити імідж свого лідера, то справа виглядатиме значно прозаїчніше, ба більше – сильно відгонитиме притаманним Зе! ще з кварталівських часів рафінованим цинізмом.

Я вже писав про цілком меркантильні мотиви нагінок на телеканали, які фактично розв'язали війну проти Зеленського за потенційних виборців на Сході України. ОПЗЖ (читай – Медведчук) систематично і послідовно відкушували від симпатиків "свого хлопця" і пастора секти свідків "какойразніци" чи не найсмачніші шматки електорального пирога. Тим паче, що команда Зеленського, особливо "Слуги…" та недолугий уряд Шмигаля, постійно підкидають дровенят у і без того палаюче багаття пристрастей – то тарифних, то карантинних, то пенсійних. А коли йдеться про такі приземлені, зате насущні речі, "разніца" перетворює вчорашнього інфантильного обивателя в ображеного та озлобленого бунтаря. Тому другим у черзі "репресованих" став Шарій зі своєю риторикою: ще один зазіхач на ретельно удобрене "Слугами…" і сами  Зе! виборче поле Півдня. Так зійшлися зірки, що обидві політичні сили, які досі не надто допікали популістському режиму, стали корисними для того ж таки режиму саме через властиву їм промосковщину і відвертий колабораціонізм.  

Але "боротися" з медведчуками та шаріями Зеленський може лише… патріотичною риторикою, яка в українських умовах немислима без антиросійських акцентів. Тому сталося те, що сталося: з-за "порєбріка" одразу ж пролунали різкі оцінки Зе!режиму, співставні хіба з пропагандитсьскою маячнею Кремля часів Порошенка. Заяви речника Владіміра Путіна Дмітрія Пєскова про Україну як "недружню державу", у політиці якої "домінують антиросійські дії", як про "проєкт західних країн" логічно дістали продовження у висловах самого "царя", який з піною на вустах взявся захищати Північний потік-2. Довгожитель Кремля чомусь вирішив, що міжнародні санкції проти цього амбітного, але, далебі, не бізнесового, а політичного проєкту, є намаганням змусити Росію "платити за їхній (західний. – Авт.) проєкт "Україна".

Однак, а чому б не припустити, що злобна сусідська риторика не є результатом підкилимних домовленостей Банкової з Кремлем? Чому не розглядати їх як таку собі розвідку боєм перед спецоперацією "Зеленський 2.0". Адже, даруйте, очільником ОПУ досі залишається Андрій Єрмак, про справжнє нутро якого найтитулованішого мешканця Банкової попереджали розвідки дружиніх західних держав. "Агент російського впливу" і постійний співрозмовник заступника глави путінської адміністрації Дмітрія Козака, неконституційний, зате з неофіційними, однак фактичними статусами віце-президента, міністра закордонних справ і представника президента у парламенті в одній особі, скромно мовчить. І ця єрмаківська мовчанка є красномовнішою за будь-які заяви…

Як і переконливішою за оголошення підозри Шарію у державній зраді є присутність у високих кабінетах антигероїв Майдану, зокрема заступника Єрмака Олега Татарова – заслуженого юриста, який отримав це звання від Януковича у розпал Революції Гідності. Або ж незагнуздана "портновщина" в українських судах, в яких, до слова, досі карають патріотів, зокрема запідозреного у справі Шеремета Антоненка.

Є ще один аспект "патріотичної мімікрії" Зеленського – американський. На Банковій цілком усвідомлюють, що з Вашингтоном слід поводитися обачніше, ніж це практикували досі. Ба більше, - новий господар Білого дому навряд чи забув, як з подачі Коломойського і тієї ж таки Росії ексактор розважального жанру раптом став "прокурором", вимагаючи ретельного розслідування діяльності близької до Джо "Бурісми". А після перемоги демократа з берегів Потомаку прозвучало кілька цілком недвозначних натяків на засилля московської агентури на Печерських пагорбах та під куполом українського парламенту і навіть запроваджено санкції проти агента ФСБ Андрія Деркача та провладного нардепа Дубінського. Не забудьмо також, що й Коломойський – цей "карабас зелених маріонеток", - теж під прицілом американського правосуддя, і, радше, рано чи пізно його чекатиме доля Павла Лазаренка. А Ігор Валерійович був донедавна бізнес-партнером нашого "найвеличинішого лідера", і тому безпристрастна американська Феміда цілком може знайти серед брудних грошей, відмитих Коломойським у США, дещицю "зелених капіталів".

Отож Зеленський-патріот - це, радше, оксюморон, аніж реальність. Звісно, він звично для актора вивчатиме цю нову роль, і навіть, можливо, вживеться в образ, відчайдушно і натхненно мімікруватиме. Та навряд чи йому під силу статус державника, оскільки для цього потрібні не тільки хист лицедія, а й ментальне усвідомлення належності до нації, розуміння її потреб і стратегічних цілей, знання і компетенції певного рівня. Але говорити про це популісту все одно, що "preaching to the choir" – "проповідувати церковному хору".

Ілюстрація: В'ячеслав Шилов

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Проба на зуб

Історія із закриттям проросійського "козацького" телепулу досі перебуває у центрі уваги суспільства, попри неймовірну кількість коментарів та версій. 

Хоча, власне кажучи, може, й не вартує такого надмірного ажіотажу, навіть беручи до уваги драстичність теми так званої "свободи слова" чи "права на думку". Бо, урешті-решт, йдеться про ворожу пропаганду під час відкритої війни, колабораціонізм і не вигадану, а таки справжню зраду.

Зеленський і Ко укотре продемонстрували, що головне для них – не закон чи процедури, а наявність політичної волі, для реалізації якої завжди знайдуться потрібні інструменти. Попри це, суспільство укотре переконалося, що популісти при владі дбають, перш за все, про ефектність своїх жестів, і лише в останню чергу – про їхню ефективність. Що, звісно, є органічним та природним для вчорашнього актора розважального жанру і його колег, дбайливо розсаджених на ключових державних посадах.

Але мусимо тут сказати й про, так би мовити, утилітарність цього, без сумніву, відчайдушного кроку Зе!режиму, який, погодимося, не надто вписується у дотеперішній контекст заяв і політичної практики Банкової. "Заткнути пельку Кремлю", - а саме до цього закликали патріотичні середовища упродовж тривалого часу, - Зеленського сподвигли, як на мене, абсолютно далекі від питань патріотизму чи державної безпеки мотиви. Радше, глянувши на результати чергових соціологічних досліджень, згідно із якими рейтинг "найвеличнішого лідера" стабільно падає, а у спину йому все нахабніше дихає ОПЗЖ, чинний преЗЕдент вирішив, що далі так не може тривати. Ба більше, закриті ЗІК, Ньюзван та 112-й відверто не добирали слів у своїх антипрезидентських спічах, опускаючись іноді до рівня плінтуса, не гребуючи образами, брутальними натяками і відвертою брехнею. Точнісінько у стилі самого хедлайнера 95-го кварталу передвиборчих часів, коли "колективний розум" вигадував нісенітниці про "вбитого брата", а у московських медійних "лабораторіях" змушували працювати "Ліпєцкую фабрику".

Але, - і я переконаний, - у вуха Зе! хтось мусив укласти саму ідею "суворих рішень" про долю медведчуківських каналів. І цим "хтось" цілком міг бути найнайближеніший до господаря Банкової Андрій Єрмак, який, кажуть, у свою чергу, виявився лише ретранслятором ідеї іншого телемагната – Сергія Льовочкіна. Ескочільник Адміністрації Януковича і партнер Фірташа у компаніях, які володіють телеканалом "Інтер", - відомий майстер підкилимних інтриг і несподіваних політичних трюків. У цій конкретній ситуації нардеп з фракції ОПЗЖ відверто виступив на боці крила, яке просуває майбутнім кандидатом у президенти Юрія Бойка. Саме Бойко наразі є обличчям ОПЗЖ (зважаючи на рейтинги), і саме він, - ексвіцепрем'єр з колоди Януковича, - на думку групи олігархів, мав би забезпечити тяглість домайданної влади після "зеленої смути". Однак на шляху їм стояв кум Путіна, тож, зігравши на слабких душевних струнах чинного президента, Льовочкін та Ко усунули його медіатарани з інформаційного поля України. Руками того ж таки Зеленського.

У ситуації із блокуванням трьох телеканалів можемо знайти цілком предметне підтвердження наміру Зе! балотуватися на другий термін. Звісно, сірий та дещо пронафталінений Юрій Бойко, з його чиновницьким "фейсом" та фразеологією закоренілого бюрократа є значно комфортнішим для вчорашнього коміка опонентом, аніж Медведчук. Не через особливу харизму останнього (йому цієї риси теж катастрофічно бракує), але через підтримку і необмежені фінансові ресурси Путіна, який, виглядає, зрозумів, що лояльнішого, ніж кум, йому не знайти, і що майбутні вибори українського президента можуть стати останнім шансом прибрати до рук Україну.

На Печерських пагорбах придумали, що дуже вдалим стартом для спецоперації "Зеленський-2" може стати відзначення 30-річчя незалежності України. Судячи з кількості розмаїтих нарад, які вже проводяться в ОПУ, і присвячені саме цій темі, а також з активності дипломатичних установ, які отримали директиви забезпечити присутність на урочистостях якомога більшого числа закордонних "VIPів", цей задум є таки стратегічним. Зе! просто не міг дозволити, щоб до 24 серпня його "світлий образ" систематично обливали грязюкою, звинувачуючи у невігластві, популізмі, брехливих обіцянках, високих тарифах, антиковідній безпорадності, корупційній свиті.

Якщо глянути на Зе!указ з цієї точки зору, то він й справді був "пробою на зуб", тестом на те, як суспільство зреагує на схожі маніпуляції. Бо, звісно, після закриття трьох телеканалів Медведчука, які цілеспрямовано вели пропагандистські кампанії проти України, залишилися інші опозиційні медіа, де теж превалює критика чинного режиму, правда, з позицій державницьких і патріотичних. І не виключено, що у майбутньому Зеленський зможе застосувати проти них вже відпрацьований і вивірений інструмент. Ба більше, - він матиме серед козирів лютневий прецедент з ворожими телеканалами. І докорятиме критикам, які справедливо звинувачуватимуть його у нагінках на свободу слова та авторитаризм, їхнім же майже тотальним схваленням закриття пропагандистських проросійських ресурсів Медведчука…

Тому в цій історії важливішим є не зміст, а мотиви сценаристів. Оскільки державницькі інтереси і безпекова складова є серед них далеко не першими, оскільки тут превалює політичний інтерес відомого персонажа, то й наслідки можуть бути цілком прогнозованими. Щоб нинішній ажіотаж та переможні реляції не затінили моменту, коли над країною опуститься завіса справжньої диктатури.

Карикатура Володимира Казаневського

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Путін устами Януковича  передав "чорну мітку" Льовочкіну 

Автор: Марта Кущ. Джерело: Espreso.TV

...раціональна підстава – це побажання  Кремля, а також переформатування та внутрішньовидова боротьба в "Оппоблоці", в якому Льовочкін поки що грає першу скрипку.  Як ми вже говорили, що серед впливових груп з колишнього оточення Януковича саме "газовикам" вдалося найбільш вдало вибудовувати систему захисту, яка дозволила їм не тільки відмитися від застарілих гріхів, а і вдало маневрувати в нинішніх парламентських реаліях. Для цього Сергій Льовочкін почав освоювати нішу політичних "противсіхів" у Верховній Раді

Далі: тут

Ілюстрація: ipress.ua

Медведчука хочуть зробити  донбаським Кадировим 

Автор: Леонід Чумак. Джерело: Espreso.TV

Не виключено, що путінським "смотрящім" за Лугандоном має стати саме Медведчук, який вже неодноразово довів свою відданість кремлівському куму. З іншого боку, попри відсутність самого Медведчука у Верховній Раді, його інтереси там представлені в тому числі і частинною народних депутатів від проросійського "Опозиційного блоку". Отже, підсилення Медведчука на Донбасі паралельно означатиме зростання політичної ваги орієнтованих на нього проросійських депутатів "п'ятої парламентської колони". 

Далі: тут

Ілюстрація: voronz.in.ua

Медведчук-миротворець? 

Кум Путіна звільнятиме  українських полонених?

Джерело: прес-служба СБУ

Станом на 23 грудня зусиллями української влади та волонтерів вже звільнено 1351-го громадянина України. Але ще сотні наших співвітчизників потерпають в застінках бойовиків.

В СБУ дійшли висновку про доцільність нестандартних заходів, аби добитися головного - звільнення цих людей ще до Різдва. В СБУ визнали за доцільне до реалізації плану залучити робочу групу у складі першого заступника голови СБУ, керівника Антитерористичного центру при СБУ Василя Грицака, голови Міжвідомчого центру з обміну полоненими Юрія Тандіта та інкорпорувати до цієї роботи Віктора Медведчука.

В СБУ переконані, що таке рішення в ситуації, що склалася, пришвидшить темпи звільнення людей.

Визволення та повернення громадян України додому стане ключовим критерієм, за яким і можна буде оцінити ефективність розробленого плану.

Прес-центр СБ України

Ілюстрація: espreso.tv

Почему Медведчук не прошел в  Раду

Ілюстрація: argumentua.com 

Автор: Дмитро Буковський. Джерело: Деловая столица

Во всех эпизодах большой легенды есть одно общее обстоятельство – это нулевой результат всей бурной деятельности Виктора Медведчука. Ведь ни один его проект, за исключением притянутой за уши в Верховную Раду IV созыва СДПУ(о), пока не увенчался успехом. Блок "Не так!", напомним, в 2006 году "пролетел" мимо парламента. Создание большой коалиции при участии "Партии регионов" и "Батьківщини" в 2008 году, в процессе создания которой также участвовал бывший вице-премьер Андрей Клюев, - сорвалось. Инициатива проведения референдума о вступлении в Таможенный союз в 2013 году также с треском провалилась. А "Украинский выбор", учитывая затраты на его раскрутку и отсутствие какого либо результата, и вовсе можно назвать самым большим политическим недоразумением десятилетия

Далі: тут