Недавні події зворохобили громадськість, - і не тільки в Україні, а й у світі, - "мандри" викраденого спецслужбами, а відтак – ними ж повернутого судді "в трусиках" Миколи Чауса, загадкова (хоча, у принципі, й не дуже) смерть лідера "Білоруського дому" у Києві Віталія Шишова, врешті-решт якийсь демонічний виступ гурту "Batushka" на фестивалі "Файне місто" у Тернополі.
Вони свідчать про одну дуже тривожну річ. Україна Зеленського за два з хвостиком роки його ексцентричної каденції стала мандрівним шапіто для розмаїтих пройдисвітів, але найголовніше, - полем для спецоперацій спецслужб, і своєї, і що найприкріше – чужих.
Зеленський
може скільки завгодно демонструвати публіці награний "патріотизм",
вказувати рускомірскім фанатам напрямок їхнього руху з окупованого Донбасу,
розповідати про грандіозні плани у рамках мильної опери під назвою Форум "Україна.30".
Але це жодним чином не означатиме, що наш "найвидатніший
у світі" популіст думає і діє так, як говорить. Радше навпаки.
Він просто вміло використовує свій артистичний дар і залишки харизми для того,
аби втримати і себе, і свою "квартальну зграю" при владі.
Микола
Чаус – дуже промовисте підтвердження того, що Зе! не гребуватиме жодними
методами і засобами задля власної ідеї-фікс – збору компромату і дифамації свого
попередника. Закритість судових слухань, на яких обирали запобіжний захід для
горе-судді-"баночника", свідчить про наміри застерегтися від
випадкових одкровень "маленької людини", яка одного нечудового дня
потрапила поміж жорна системи. Зокрема, натяку на "секрет
Полішинеля", який зафіксовано в офіційних документах молдовських
правоохоронців, - на те, що Миколу Чауса насправді викрали українські
спецслужби на території суверенного і доброзичливого сусіда.
Але
в цій смердючій історії є цілком прозорий натяк на те, що наразі
напівфабрикатний автократичний режим має намір беззастережно розпоряджатися
долею вільних наразі громадян на власний розсуд. На кшталт
того, як це практикують у Росії Владіміра Путіна чи Білорусі Аляксандра
Лукашенки. Зауважимо при цьому підозріло ялову реакцією Банкової на смерть
Віталія Шишова, а також на висновок "бацьки" про "ворожість
України".
Звісно,
таку інфантильність легко списати на те, що у Києві ніхто не був зацікавленим у
тому, щоб прибрати білоруського опозиціонера. Але є інше. Поки наша СБУ
змагалася з НАБУ за право "першої ночі" з Чаусом, закордонні
спецслужби стежили за невгодним Лукашенці еміґрантом, готуючи імітоване
самогубство. І не факт, що це була робота білоруського КҐБ,
кажуть про почерк Луб'янки задля того, аби остаточно ізолювати свою мінську
маріонетку від будь-яких контактів з цивілізованим світом. І в цьому, на жаль,
є нездоровий глузд, позаяк в аналітичних західних центрах вже не пошепки, а
вголос кажуть про швидкий аншлюс Білорусі "союзною державою". Можливо,
це "ненароком" станеться у перебігу масштабних навчань
"Запад-2021", коли вся Білорусь кишітиме від надміру чужинських
вояків.
Тепер
про царину, далеку, на перший погляд, від геополітики. Соцмережі досі не можуть
заспокоїтися від "духовного скандалу", спричиненого виступом
польського блек-метал гурту "Batushka". Схильні до крайнощів експерти
назвали цей інцидент "маніфестом сатанізму", не кажучи вже про
анафемські оцінки представників християнських конфесій. Зауважу, що за всієї
лояльності до творчих виявів і рефлексій, я б не ризикнув назвати композицію
"Batushka" морально коректною, особливо у контексті глибоко віруючої
Галичини. Цікаво, як сприймають цей гурт у консервативно-католицькій Польщі?
Однак…
Акурат під супровід обурення і суперечок довкола тернопільського перформансу
"Batushka" на поверхню раптом знову виринула стара тема присутності у
шкільній програмі предмету "Християнська етика" чи чогось схожого до
нього. Укотре "схрестили мечі" прихильники основ духовної освіти у школі
і адепти конституційної новели про світськість української держави. Низка
місцевих рад Західної України звернулася до найвищих інстанцій з вимогою
повернути курс християнської етики у шкільну програму, бо, мовляв, він стане
заборолом перед деморалізацією і дезорієнтацією суспільства.
Я
не прихильник конспірології і теорій змов, - висновки може зробити кожен. Але
ось так, а не інакше, чомусь склалися пазли. У результаті маємо роздрай і
сварки, якими, зазвичай, прикривають спецоперації масштабнішого гатунку.
Мені
чомусь видається, що ходить про "прикриття" задавненої справи "ваґнерівців",
яка днями (судячи з усього, - до кінця серпня) знову з'явиться на українському
порядку денному. Йдеться про прем'єру фільму-розслідування журналістів
Bellingcat про зраду найвищих українських посадовців, у результаті якої
зірвалася міжнародна спецоперація із затримання російських військових
злочинців. Зеленському і його свиті (особливо главі ОПУ Андрієві Єрмаку) вкрай
залежить, аби ця історія заникалася серед інших, дріб'язкових історійок, у
буквальному сенсі – втонула у них. Бо "вагнергейт" – це, погодьтеся,
не просто анатомія зради. Це сюжет про те, що
Україною правлять не випадкові, а спеціально вибрані для цього особи зі
специфічними завданнями і функціями. Вибрані, далебі, не нами, громадянами України,
а у столицях ворожих держав, де й не приховують своїх справжніх поглядів і
планів, де досі, через 30 років після здобуття Незалежності, вважають нашу з
вами вітчизну провінцією імперії.
Ілюстрація з відкритих джерел
Підписуйтеся на мій Telegram-канал
