Людина без властивостей

Є такий роман австрійського письменника Роберта Музіля, - незавершений, правда, зате повчальний. Я його вже згадував у своїх колонках, позаяк головний герой "Людини без властивостей" цілком надається до прикладу як квінтесенція поведінкових та ментальних рис, притаманних нинішньому очільнику України та його найближчому оточенню.

Особливо зараз, коли легіони, здавалося б, цілком притомних експертів раптом легковажно кинулися розповідати публіці про різку переорієнтацію зовнішньополітичних смаків Зеленського, його "русофобію" і "патріотизм".

Одразу зауважу, що натяки на збиту істину про те, що, мовляв, Путін і його Росія здатні зробити русофобом і "бандерівцем" будь-кого з українських президентів, у цьому випадку не витримують критики. Як би там не було, але кожен з попередників ексактора на найвищій посаді, за винятком "вічно легітимного Януковича", був особистістю. Тут не кажу про риси цих особистостей, бо міряти одним ранжиром Кравчука, Кучму, Ющенка чи Порошенка, - справа невдячна і невиправдана. Але, у всякому випадку, кожен з них був живою людиною, з притаманними їй природними емоціями і, зрештою, власним розумінням українського життя. Ми могли по-різному оцінювати їхні вчинки, тішитися чи обурюватися їхніми рішеннями, сміятися чи скрушно розводити руками після їхніх влучних чи неоковирних реакцій, але, погодьтеся, це була, як люблять казати кіношники чи драматурги, - жива емоція, вибухова, сповільнена чи відсторонена.

Зе! – зовсім інше. Бо насправді – він політтехнологія від початку і до кінця. З часу, коли він раптом ні сіло ні впало виринув у соціологічних дослідженнях кандидатських рейтингів, упродовж всієї виборчої кампанії, вибудованої на хайпі, маніпуляціях, медійних вкидах та ігноруванні будь-яких правил, серед інших - й пристойності, - і досі. Адже варто лише підряд переглянути відео із його зверненнями і поодинокі фрагменти, з дозволу сказати, Зе!імпровізацій наживо, аби зрозуміти, де є справжній Зеленський. Там, де попрацювали спічрайтери, постановники світла, режисери, майстри комп'ютерного монтажу, - це типовий актор, причому, посередній. А у випадках, коли, як кажуть телевізійники, думка народжується перед камерою, тобто тоді, коли ситуація вимагає живої реакції, імпровізації, для якої потрібен, перш за все, розум і метикуватість, - бачимо невиразного персонажа, з набором випадкових фраз, що їх годі зв'язати у щось гоже. У всякому випадку, важко прослідкувати позицію, живу рефлексію живої людини, - лише безпорадне белькотіння інфантила, з хаотичною купою недоречних порівнянь, невіглаських аналогій і недолугих жартів.

І нинішня "проросійськість" Зеленського – тупий, заїжджений виверт політтехнологів, зокрема, Михайла Подоляка, який віддавна, ще коли час від часу зринав у моїй фейсбучній стрічці як "ніхто", незрозуміло в якій іпостасі, грішив маніпуляціями і демагогією. Виверт, зумовлений, по-перше, падінням рейтингів на Сході і Півдні країни, популярності серед "какойразнічной" публіки, яка не отримала нічого з передвиборчих обіцянок, крім локшини на вуха. Саме для такої публіки направду від любові до ненависті – один крок. І на Банковій вже майже фізично відчувають цю ненависть, і це враження посилюється недавніми замірами соціологів, здорожчанням продуктів, злетом тарифів…

В Україні, на біду Зеленського, немає інших електоратів, окрім проросійських, інфантильного (він вже їх фактично втратив) і патріотично налаштованих громадян. Отже, слід спробувати сподобатися їм, слід дістати з політтехнологічного загашника ура-патріотичні гасла, голослівно вказати 800 тисячам власників російських паспортів в ОРДЛО напрям руху (ну, погодьтеся, разом з паспортом вони вже його давно обрали). Можна, зрештою, провести ротації серед силового блоку, попризначавши на високі посади бойових генералів, для демонстрації намірів "боротися до кінця". Тільки ж всі прекрасно розуміють, де формулюють остаточні редакції наказів, і хто їх віддаватиме насправді.

Другий аспект "русофобії" Зеленського – його майбутній візит до США і розмова з Байденом. Доведеться давати пояснення з приводу абсолютно дикої ситуації з "вагнергейтом" і засиллям російських спецслужб, які на території суверенної держави не тільки опанували деякими найвищими кабінетами, але й убивають політемігрантів. Чи не тому США скасували навіть додаткову допомогу Україні на 150 млн. доларів? А, може, тому що Зеленський не виконав жодної обіцянки, яку давав майбутньому візаві?
Зрештою, так сталося з "п'ятьма пунктами" містера Джо, вигідними, перш за все, Україні.

Готуючи цю важку розмову, гінці від ОПУ геть пустилися берега, яскраво демонструючи "синдром виконавців". Але варто було Рєзнікову заікнутися про американські бази в Україні, як Банкова тут же урезонила надто ініціативного віцепрем'єра, назвавши його фантазії "гіпотетичними міркуваннями".

"Нині, коли навперебій розповідають про все можливе й неможливе, коли пророки й шахраї вдаються до тих самих висловів, хіба що з невеличкими відмінностями, вникати в які не має часу жодна заклопотана людина... - нині дуже важко з певністю визначити цінність людини чи ідеї", - писав Роберт Музіль у своєму романі. Ще важче, коли маєш справу не з людиною, не з особистістю, а з персонажем – продуктом політтехнологій, які мають на меті не вирішення реальних потреб країни, не виклики і відповіді на них, а утримання при владі і чергову маніпуляцію. Коли на чолі країни – дивакуватий симулякр президента, насправді ж – людину без властивостей і принципів.

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Другий термін чи перший строк?

В українському політикумі і середовищах, які намагаються вибудовувати майбутні поведінкові моделі нинішньої клоунократичної, а, отже, цілком непрогнозованої влади, у розпал літа всерйоз заговорили про… президентські вибори. 

Так-так, хоча перша каденція Володимира Зеленського не добігла ще й екватора, і буквально кілька тижнів тому президент з розгніваною міною на акторському обличчі погрожував парламенту розпуском у разі неухвалення його "антиоліхаргічного законопроєкту". Тепер, кажуть, що то була, так би мовити, увертюра до "тригрошової опери", кодою якої мало б стати 24 серпня.

Отже, за порядком. На Банковій і околицях цілком усвідомлюють, що ідея "другого терміну" для фронтмена Кварталу нереальна і може залишитися ідеєю-фікс, не більше. Те, що Зеленський і його кліка накоїли за два роки урядування, не піддається жодним притомним оцінкам, причому навіть з поправками на форс-мажорні обставини пандемічних локдаунів. Ба більше, за лаштунками цих справжніх, невигаданих бід нові "господарі українського життя" казково збагатилися, освоюючи досі невідомі їм схеми. Для цього власне й залучалися до владних кабінетів одіозні фігури януковичівського розливу, які чудово орієнтуються, на який "потічок" слід поставити цінного кадра, аби той і начальству догоджав, і про благодійників не забув.

Однак масштаби корупції, а, отже, й грошових потоків значно звужені, не в останню чергу тому, що за роки правління ненависних попередників в країні таки народилися і зміцніли які-неякі інструменти протидії – антикорупційні інституції та громадянське суспільство. Саме вони перетворилися на об'єкти постійних владних атак Зе!режиму. Через них Україна ризикує втратити міжнародних партнерів, зацікавлених у прозорих, демократичних процесах, а не черговому підкилимному дерибані національного багатства, прикритому тонесенькою плівкою декларативних дзвінких фраз та обіцянок.

На "внутрішньому фронті" у "свого 73-відсоткового хлопця" також не все гаразд. Точніше, - не гаразд зовсім. Число його прихильників, - здебільша, легковірних, інфантильних обивателів, здатних повірити у найнесосвітенніші байки про 4 тисячі доларів для вчителів, мир і дружбу з тими, хто майже щодня убиває українців на Східному фронті і "манну небесну", - тане, мов роса на сонці. До слова, оті гротескні 4 тисячі настільки застрягли у мізках "бухгалтерів" з ОПУ, що знову зринули – цього разу в обіцянках зарплат викладачам ефемерного "університету майбутнього".

Прозріння є безжальним, але обнадійливим для країни. За два роки свого, з дозволу сказати, президентства Зеленський втратив понад половину свого електорату: станом на червень 2021-го за нього готові проголосувати усього 30 відсотків громадян.

Щось треба з цим робити, - бо ще три роки, і останніх прихильників Зе! доведеться шукати зі свічкою серед білого дня. Ба більше, за влучним висловом політолога Карла Волоха, з травня 2019 року і досі вчорашній актор розважального жанру "нацарював" собі років на 150 тюрми, якби українська правова система, на кшталт американської, сумувала терміни за всі скоєні недолугим правителем злочини. А сидіти Зеленському, природно, не хочеться…

Нехтування законом і зловживання повноваженнями почалися прямо на інавгурації новоспеченого "лідера", коли він без усіляких на те підстав розпустив Верховну Раду. І пішло-поїхало. Немотивовані звільнення, руйнація державних інституцій, підміна понять і перебирання невластивих обов'язків. Свідомий правовий нігілізм Зеленського виглядає особливо кричущим зараз, коли в країні РНБО (дорадчий орган) перетворилася на "несвяту інквізицію", наділивши себе правом селекції громадян за майновим статусом, ба більше, - позасудовим покаранням тих, на кого покаже перст всемогутній…

Зеленський йде далі – тепер своїми указами він взявся визначати… посадові оклади бюджетникам!  Мовляв, хочу, щоб лікарі отримували по 10 тисяч! І наказую зробити це Кабміну! Те, що уряд взагалі-то призначається Верховною Радою, а винагорода держслужбовцям та працівникам державних установ регламентується законами, зокрема бюджетом, ухваленими знову ж таки парламентом, - для популіста взагалі паралельна реальність.

Але, як я вже зауважив, не все так просто. Свавільні укази з небаченими обіцянками, щотижнева поява Зеленського у черговій серії мильних опер "РНБО", "Форуму "Україна.30", надимання щік перед візитом до Вашингтона повільно підштовхують обивателя до сприйняття головної події року. Коли 24 серпня, у День незалежності, президент заявить про своє рішення… піти на дочасні вибори. Мовляв, реформи пробуксовують, "олігархи" снують павутини антивладних змов, деякі з них ладні на "путч", народ втомився від війни, яку слід негайно припинити будь-якою ціною. Америка і Європа нас зрадили з Північним потоком-2 і змушують робити те, що непритаманне українській природі… Тому, аби надалі "наближати світле майбутнє", хочу підтвердження президентського мандата!

Ось такий кульбіт у спекотному серпневому повітрі. Зібравши залишки своїх прихильників, застукавши зненацька головних опонентів (попередньо вщент дискредитованих, як не дивно, телеканалами, власниками яких є олігархи-дисиденти!), Зеленський спробує "обнулити" сам себе. Як це зробив його кумир Путін. І, до слова, чинний очільник "Офісу простих рішень" (іронія долі?) Міхеїл Саакашвілі. Чи не експрезидент Грузії нашептав Зеленському банальний рецепт утримання влади?

Ба більше, вигравши нелегітимні за суттю вибори, Зеленський на хвилі успіху знову витягне у Верховну Раду значну когорту "слуг". І все почнеться спочатку…

Ризиковано скажете? Так. Але коли перед тобою дилема: "другий термін чи перший строк?", - не до перебирання "харчами".   

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Сеанс массового гипноза

Автор: Вадім Зайдман. Джерело: каспаров.ru

После Гитлера немцы задавались вопросом: как они, такая культурная нация, смогли быть задурены этим австрийским ефрейтором?

Так же после Путина в России будут задаваться вопросом: как этому выходцу из дворовой питерской шпаны и КГБ удалось так промыть мозги нации, что… получился одобрямс в те самые сакральные 84% и дошло до того, что россияне стали видеть в украинцах чуть ли не первых врагов России… ну, может быть, вторых – после американцев? Но те далеко, а эти – близко, как Каин к Авелю.

Далі: тут

Ілюстрація: maryana-t.blogspot.com