Солон и равнодушные

Автор: Віталій Портников. Джерело: espreso.tv

Солон принял решение лишать гражданских прав лиц, которые не проявили интереса к общественной жизни – то есть, обыкновенных безвредных обывателей. Плутарх объяснял этот закон Солона желанием правителя, чтобы каждый гражданин “сейчас же встал на сторону партии, защищающей доброе, правое дело, делил с нею опасности, помогал ей, а не дожидался без всякого риска, кто победит”.

Далі: тут

Ілюстрація: uk.wikipedia.org

Ми повернемося

Автор: Олена Стяжкіна. Джерело: Український тиждень

Ми повернемося додому, а дім прийде до нас. Не через кроки влади, не через смерть Кощея, а тому, що самі станемо сильнішими, не впадемо у відчай, не зупинимося, не повіримо солодким промовам, а далі робитимемо своє. Політичного рішення не буде. Агресора, що скуштував крові невинних жертв, вже не зупинити політикою. Ми маємо перемогти. Зібратись із силами, зміцнити армію і просто припинити боятись. Одного дня прокинутися і зрозуміти: все, тепер ми сильніші, тепер ми можемо.

Далі: тут

Ілюстрація: narodka.com.ua

Верхи не хотят, а низы не могут

 Автор: Іван Яковина. Джерело: Новое время

Есть ли в руководстве Украины политики, желающие пожертвовать своей карьерой и репутацией во имя спасения страны? Откровенно говоря, таких что-то не видно. «Верхи» отчаянно не хотят менять существующее положение вещей. И трудно их за это осуждать. Проведение радикальных реформ в корне противоречит их базовому инстинкту – сохранению политической жизни и приумножению собственной власти.

Далі: тут

Ілюстрація: anekdot.ru

Шнурок для генерала

Автор: Матвєй Ганапольскій. Джерело: Эхо Москвы

Что означает факт, когда генерал — пенсионер, вешается от боли на шнурке. Это означает смерть государства, это означает полное отсутствие институтов следящих за выполнением законов. Одной рукой Россия выпускает для военных позорную медаль за взятие Крыма, а другой, протягивает шнурок, чтобы военный пенсионер повесился.

Далі: тут

Ілюстрація: tsn.ua

Секрет успеха Apple и Майдана

Автор: Грег Сателл: Джерело: Новое время

Сотни покупателей, выстроившихся в очередь за очередной новинкой Apple. Тысячи протестующих, заполнивших улицы Киева, Стамбула или Гонконга. Миллионы светлячков, мигающих в унисон. Все это – синхронизированные системы.

В некотором роде к синхронизированным системам относятся и наши сердца. Миллионы клеток синусовых узлов сердца координируют каждую секунду наших жизней. Если они дадут сбой хотя бы однажды, нашим жизням придет конец. Но сбои весьма редки. Эти клетки продолжают исполнять свое предназначение без каких-либо осознанных усилий с нашей стороны.

Далі: тут

Ілюстрація: moygrad.kiev.ua

Генерація базік

Останні вибори дали добру нагоду і поживу для міркувань над силою слова. Власне, над дивовижною тенденцією його девальвації, прямо оберненою фінансовій складовій месиджів, загорнутих у фантики дешевих фраз. Блазнювання на публіку – завжди поплатне, воно затуманює обшири конкретного, рве його детермінічні зв'язки, не стимулює до аналізу наслідків. Воно атракційне, а схильність до атракції, на жаль, вийшла за двері акторських вбиралень та мистецьких горищ і перетворилася на обов'язковий елемент політичної харизми. Суміш стилів дає несподівані ефекти, – раптові для публіки і аж ніяк не для технологічного персоналу, який працює на одинака. А на виході маємо лемент вчергове обдурених, яким залишається картати себе ж за легковірність і хвилеву сліпоту.

Це, – як у пєлєвінській " Generation П": "Завдання просте. Напиши мені "русскую" ідею, приблизно на п'ять сторінок. І коротку версію на сторінку. Щоб чисто реально було викладено, без мудрувань. І щоб я будь-якого імпортного п…а – бізнесмена там, співачку, кого завгодно – міг по ній розвести… Щоб таку духовність відчули, б…і, як у сорок п'ятому під Сталінградом, втямив?".
Для покоління базік найвдячнішою є роль інспіраторів процесів. У цьому амплуа вони набирають рис промоторів суспільних рухів, важливих і кардинальних (на сучасному жаргоні – реформаторських) вчинків. Але щойно їхні репліки вичерпуються, і мова заходить про конкретні вчинки і конкретну відповідальність, тоді на авансцену виходять суфлери – зазвичай, всезнаючі правники, когорта "правозахисників", ветеранів "політичних репресій". Розпочинається друга дія: полювання на "відьом", через підступи яких зламано концептуальні плани, зруйновано грандіозні мрії. Базіки на задньому плані, вони тепер ображені людською бездіяльністю, інтригами опонентів, вони навіть погоджуються тихо зійти за лаштунки. Тихо, без комісій, перевірок і оргвисновків.
Генерація Б. здобуває численних адептів. Важко очікувати, що вона колись зникне зі суспільного виднокола, бо приклади комфортного життя її найповажніших і найзнаковіших постатей хвилюють уяву публіки, спонукають до наслідувань. Ми дивуємося, що наші діти не бажають вчитися? А чи можна вимагати від них сумлінного ставлення до школи, коли вони знають напевне, – базікою і "прикинутим" політиком можна стати, не надто напружуючись. Треба тільки, щоб батьки подбали про стартовий капітал, зв'язки і проплатили престижний вуз. А дірвавшись до вершини, можна обіцяти посполитим будь-які золоті гори, тішити їх найфантастичнішими проектами – ковзанкою на Ринку, лазерними шоу, казино у магістратських бюрках.
Не вийде, – не біда: гроші на промоцію витрачено, винна погода і японські шпигуни у лавах опозиціонерів. У крайньому випадку, виручить прокурор-однокласник, запхнувши результати перевірок у глибоку шухляду свого монументального столу. Виручать псевдо-активісти, кишенькові депутати, уся ця недолуга знать, що живиться крихтами з вельможного столу. І, визнаємо, не надто бідує.
До нових ідей, до нових базік.
Ігор Гулик. Ілюстрація: kulturologia.ru

Рік 2014: завершення панування мавп

Автор: Валентин Гладких. Джерело: РБК-Україна

Тобто, на манежі - все ті ж. Особи та прізвища маріонеток, що кривляються на політичній сцені, не мають ні найменшого значення. Доля "нових облич і політичних проектів" - постити в Facebook, лицедіяти перед камерами і шакали, підбираючи крихти з панського столу сильних світу цього. Хід п'єси визначають ляльководи, що посміхаються з-за куліс звірячим оскалом олігархічного капіталу.

Але проблема навіть не в цьому. Біда в тому, що "ляльководи" абсолютно загралися і абсолютно не реагують ні на овації залу, ні на свист обурення. Тим, хто за лаштунками, взагалі начхати і на гру акторів і на реакцію залу. Адже гнилі помідори, лимони, гранати і лимонки полетять не в ляльководів, а в маріонеток, яких завжди можна легко поміняти на нових. Тих, хто мріє потрапити на сцену за всяку ціну - більш ніж достатньо.

Далі: тут

Ілюстрація: РБК-Україна

Новорічні обіцянки собі

Автор: Анна Корбут. Джерело: Український тиждень

У нашого керівництва воля до дій народжується в найкращому разі з-під фінансової палиці Заходу. Але звідти дедалі роздратованіше лунає один меседж: за зміни у своїй країні відповідальні українці. Ми, зі свого боку, зобов’язані змусити владу чути ці вимоги. А отже, треба чітко розуміти, чого вимагати. Тому час, марнований на зловтішання із приводу здешевлення нафти, падіння акцій «Газпрома» чи подорожчання продуктів у Криму, краще присвятити розумінню й контролю рішень у місцевій міліції чи ратуші, обласному суді або у Верховній Раді. Це не так весело, як фото росіян, що у валютній паніці скуповують Porsche, електрочайники та креветки. Але ціни на нафту почнуть колись підніматися, санкції Захід скасує, а його компанії вишикуються в чергу по ніші на спорожнілому за час ізоляції ринку, як зараз кинулися б до Ірану, якби з нього зняли обмеження. На той час нам треба буде мати міцні державу, економіку й армію

Далі: тут

Ілюстрація: wz.lviv.ua

Сон разума породил чудовищ

Автор: Антон ОрєхЪ. Джерело: Ежедневный журнал

Никто не мог предположить, что год будет именно таким. Никто не ждал подобного развития событий — даже те, кто эту сказку сделал былью уже в первые месяцы 2014-го. Но мы сейчас действительно можем сказать, что стали и свидетелями, и участниками подлинно исторических событий. Хотя, конечно, лучше, когда в историю вписываются славные страницы, а не то, что мы получили.

Сейчас уже никакие параллели не кажутся натянутыми. Кто скажет, что 2014-й не станет для России таким же переломным годом, каким стал 1914-й? Что не будет у нас спустя сто лет еще одного «октября 17-го»?

Далі: тут

Ілюстрація: vladimir-ussr.livejournal.com

Новогоднее непоздравление

Автор: Алєксандр Риклін. Джерело: Ежедневный журнал

Ну, что, «ежовый» народ, прищучили нас? Прищучили, не поспоришь. Обложили суки со всех сторон, зажали в своих тисках вертухайских – ни продохнуть, ни грудь расправить, ни голову из окопа высунуть. Только высунул – бьют сразу в лоб прямой наводкой. Кого лопатой, а кого и из стрелкового оружия. Такой нам выдался год. Год торжества агрессивного буйного хама. Хама, что воцарился в означенных пределах полновластным хозяином и с истовостью параноика, которому долго не давали реализовать свои самые отвратительные и жалкие мечты, принялся сладострастно крушить все вокруг. Крушить, чтобы на освободившемся месте воздвигнуть свой ничтожный мир тупой силы, бессмысленной жестокости, ханжеского мракобесия и демонстративного невежества.

Далі: тут

Ілюстрація: kavkazcenter.com

"Сегодня посягают на душу"

Людмила Улицкая – о культуре в единственном в мире государстве, которое выросло на основе тайной полиции

Автор: Валєнтін Баришніков. Джерело: Радио Свобода

Я думаю, что мы с вами не ошибемся, если определим наше сегодняшнее государство как, может быть, уникальное и единственное в мире государство, которое выросло на основе тайной полиции. Все-таки сегодняшняя власть – это власть, которая родилась из системы КГБ. Мы прекрасно знаем, что в советские времена были две мощные силы, которые между собой постоянно конкурировали – это партия и КГБ, секретная полиция. Она по-разному называлась, тем не менее, это была очень мощная сила. И эти две силы, находясь в постоянном борении, создавали некоторый баланс. Сегодня второй силы нет. Потому что государство, целиком выплывшее из системы госбезопасности, продолжает нести в себе все качества этой структуры. Это структура, которая жаждет подчинить себе человека целиком и полностью.

Далі: тут

Ілюстрація: rufabula.com

Що діється в Україні і з Україною?

Революція і війна з Росією прискорили формування нації

Автор: Юрій Мацієвський. Джерело: zaxid.net

Песимісти кажуть, що недомодернізована, неефективна і корумпована українська держава доживає свої останні дні. Економічний занепад, посилений російською агресією, штовхає Україну у прірву. Оптимісти, навпаки, відзначають небачене зростання патріотизму, самоорганізації і колективної взаємодії. Обидва пояснення неповні тому, що враховують лише частину дійсності. Що відбувається насправді? Особливість нинішньої ситуації у тому, що в Україні одночасно мають місце три процеси.

Далі: тут

Ілюстрація: news.bigmir.net

Мирна нація

Легалізувати зброю в Україні хочуть менше 4% українців

Джерело: dt.ua

Примітно, що число прихильників жителів Південного Сходу до вільного придбання зброї з квітня по грудень впало з 8,1 до 6,4%. Причому, згідно з даними дослідження, кількість тих, хто безумовно підтримував вільний доступ до стріляючого продукції, знизилося за цей час майже в 2,6 рази. 

Далі: тут

Ілюстрація: ua-reporter.com

Дорога морального компромисса

Автор: Остап Кармоді. Джерело: inliberty.ru

Сейчас, когда подводят его итоги, часто приходится читать о развороте, который совершила Россия. О том, что в 2014-м она выбрала неверную дорогу, ведущую прямо в пропасть. Это, конечно, не так. Не в том, к сожалению, смысле, что эта дорога ведет куда-то еще, — направление как раз указано верно. Неправда то, что Россия выбрала эту дорогу в 2014 году. На самом деле мы идем по ней уже 21 год, никуда не сворачивая. И даже не просто идем — мы ее мостим, мостим своими маленькими моральными компромиссами.

Далі: тут

Ілюстрація: vk.com

Податки: добро чи зло? 

Автор: Вячеслав Ільченко. Джерело: Справжня карта

З податками пов'язано найбільше сподівань, страхів та різноманітних зловживань. Мало є речей, які люди роблять з таким небажанням, як сплачують податки. І разом з тим податки необхідні, адже без них нема держави, і люди, які вимагають скасування податкової системи, фактично вимагають знищення держави.

Однак можна сказати дуже просту річ: якщо машина не їде, а тільки жере бензин, її необов'язково ламати, а потім назло кондуктору йти пішки. Можна її поремонтувати, але для цього треба знатися на тому, як вона працює.

Далі: тут

Ілюстрація: veselahata.com

Як українці відтепер  платитимуть податки? 

Автор: Яна Полянська. Джерело: Радіо Свобода

Разом із ухваленим Держбюджетом на 2015 рік українці отримали і зміни до Податкового кодексу. Зокрема, відтепер розмір єдиного соціального внеску суттєво зменшили, щоб вивести «зарплати у конвертах» із тіні. Українці також платитимуть більший податок із депозитів. Окрім цього, доведеться платити податок на нерухомість, якщо живете у квартирі, більшій, ніж 60 квадратних метрів.

Далі: тут

Ілюстрація: vasilev-grad.in.ua

Пишатися  країною 

Я не прихильник патокового патріотизму, тим паче, що останніми роками злива високопарної українофілії перебирає через край. Але, однак, належу до суспільної групи, яку за радянських часів воліли називати „прошарком”, тобто до інтелігенції. Неймовірно, але очоливши наприкінці 80-х – початку 90-х років минулого століття перші порухи до усамостійнення країни, люди розумової праці, особливо, представники так званих вільних професій нині, зазвичай, упадають в іншу крайність. Українофілія у них часами межує з безпрецедентною зневагою до носіїв автохтонних рис, тобто – до пересічного українця. Його, зазвичай, звинувачують у нелюбові до Вітчизни, у постійній мобілізаційній готовності когось зрадити (зазвичай, божка чи месію), виїхати на заробітки у пошуках шматка хліба, залишити на поталу „ворогам” рідну землю.

Надмір такого, я б сказав, збоченського патріотизму дошкуляє всім, перетворюючи навіть добрі ідеї, одягнені у розкішні шати пустопорожніх слів, на ідеологічні штампи, звичні українцеві ще з тоталітарної доби.

А що сам українець? Його рідко запитують про любов до Батьківщини, але навіть коли спробують довідатися, то через „непристойність” такого запитання, він, зазвичай, лише скрушно хитає головою. Однак, коли дослідження є анонімним, тоді маємо надію на більш-менш адекватний зріз громадської думки.

Отже, з’ясовується, що для 88 відсотків респондентів  „Батьківщиною з великої літери” є держава Україна. Експерти з подивом дізнаються, що навіть в умовах війни, злиднів і скрути більшість українців пишаються тим, що вони є громадянами України. Ба більше, – динаміка усвідомлення ідентичності дала позитивне зростання упродовж двох років,  – на 16, 3 відсотка. 

Тепер цифри, які мали б змусити багатьох стратегів від політики переглянути можливі заготовки. Серед них, знано, ідея „двох Україн”, яку вже добряче „поюзали” на нашій з вами пам’яті. Отже, майже 80 відсотків населення воліли б жити в унітарній державі. Це відповідь тим, хто сповідує не тільки ідею розколу, а й активно працює над вивченням регіональних особливостей менталітету, зокрема так званих „галицьких інтелектуальних сепаратистів” чи адептів ДНР/ДНР.

Гадаю, перспектива для формування політичної нації – безперечна. От тільки б політики зрозуміли її не як черговий предмет для спекуляцій, а як привід поміркувати, наскільки відповідальним мав би бути кожен їхній крок. Зрештою, їм би не завадило також пишатися своєю країною.

Ігор Гулик. Ілюстрація:  ukraine.d3.ru

Невежество властей 

Автор: Володимир Співаковський. Джерело: Espreso.TV

Посчитаем, сколько стоит народу невежество наших властей, которые готовят украинскому народу водородную налоговую бимбу.

Всем гражданам будет предписана «нулевая декларация» на все нажитое за всю жизнь, чтобы потом человек имел оправдания, что именно он приобретает сверх того, что уже есть. Это для того чтобы все видели, что человек живет по средствам. Или не по средствам.

Хитрые сразу решили, что могут задекларировать очень много, например, миллион долларов или гривень, чтобы потом ссылаться, что они на них и живут.

Далі: тут

Ілюстрація: politmurzilki.info

«Опалення  мозоку»  

Це не граматична помилка, це дотримання стилю автора слів, які стали заголовком цих нотаток. Це – симптом того, які особи встигли побувати у найвищому кріслі країни, мешканці якої давно випередили провідників не тільки за рівнем освіченості, але й за мотиваціями життя.

Їм би, цим «розумникам» із «опаленими мозоками», красуватися на плакатах часів китайської культурної революції, – є щось фізіономічно спільне у Віктора Федоровича з незабутнім Мао. Або ж, у крайньому випадку, збудувати собі невеликий експериментальний майданчик, де б утілити мрію охлосу – «неосвіченої, тупої та вкрай ліво налаштованої, тобто охочої до халяви більшості, яка нездатна сама себе прогодувати, не гідна поваги, не цінує свободи, не уміє користуватися своєю свободою, а якщо користується, то користується у зло» (Валєрія Новодворская). Зрештою, спробу вже бачимо, на Донбасі 2014…

Утім, на «опалення мозоку» недужі не тільки у «регіоналів». Уся країна, мабуть, дивувалася, читаючи інтерв’ю доволі одіозного діяча, який колись, розпочинаючи сходження на маківку України, згадав про успіхи останніх літ. «Ми за 4 роки вдвічі збільшили внутрішній валовий продукт нації». Тепер цей персонаж зізнався, що не ходив на Майдан, бо там вимагали звільнення Юлі. А «нація», - нація не зважила на цю обставину і вистояла, виборола свободу. Не тільки для Юлі, але й для Віктора Андрійовича, і, зрештою, для себе…

Я іноді міркую над тим, що є ж на світі межа цинізму, межа брехні. Є, певно, такі речі, довкола яких не зважиться спекулювати навіть наймаргінальніший політик. Безумовно, десь є. Але, либонь, не у нас. В Україні початку ІІІ тисячоліття збудовано суспільство абсурду, державу без правил і табу, рафіновану до стану анархії демократію, в умовах якої посполитий люд виживає, як може, усвідомлено зневажаючи право і закон на мікрорівні, а його «еліта», точніше, неорганізоване злочинне угруповання з «опаленими мозоками», взагалі пустилася берега у сваволі і безчинствах.

Хтось із іменитих експертів розповів, що у штабах кандидатів на президентську посаду найголовнішу скрипку відігравали лоєри. У тому то й річ, що фіглярі від права здатні подарувати перемогу першому-ліпшому товстосумові, позаяк правове поле країни, радше скидається на терен, ретельно збомбардований повітряною армадою. І вони це зроблять, без усіляких сумнівів, мук совісті, озирань на фахову шляхетність. Ба більше, відтак, після перемоги патрона, укладатимуть нові закони, пильнуватимуть за їх дотриманням на користь прийдешнього режиму.

Ми вкотре тішимося можливістю вибору, натомість нам дарують «ляльку» у яскравій обгортці і з «опаленим мозоком».

Ігор Гулик. Ілюстрація: day.kiev.ua

Общество без тормозов, или  новый контракт Путина с Россией 

Автор: Алєксандр Морозов. Джерело: Ведомости

Главное событие года — «самообнаружение» российского общества, загнанного крымской авантюрой в узкий коридор «новой лояльности». Кремль перезаключил социальный контракт. Украинизация внутренней политики произвела быструю переконфигурацию всего социального пространства. Десятки миллионов чиновников, сотрудников госкорпораций, предпринимателей, чей бизнес связан с госбюджетом, ранее имевших разные взгляды на будущее России, теперь повязаны Крымом. Та же ситуация с гуманитарным сообществом: историками, журналистами, преподавателями высшей и средней школы. Не менее 20 000 федеральных журналистов включены в орбиту обслуживания войны Кремля с остальным миром. Система образования должна принять в себя не только обоснование конфликта России и Украины, но и всю мифологизированную картину глобальной схватки России с Западом в целом.

Последствия «Украины» пришли и в каждую российскую семью. Те, кто сомневается в правильности курса Кремля, вынуждены замолчать, избегая конфликта с собственными родителями или детьми. Символической цифрой нового социального контракта являются пресловутые 87% — фиксируемая социологами поддержка Путина и его курса.

В чем содержание нового контракта между Кремлем и населением? В нем три пункта.

Далі: тут

Ілюстрація: durdom.in.ua