Параліч вибору

Почну здалеку, з відомого канадського автора численних романів Дуґласа Коупленда, у яких він береться за майже неможливе – пробує з'ясувати закономірності і бодай якісь константи нашого релятивного часу. 

Так от, однією з рис своїх сучасників він вважає "параліч вибору". У бестселері "Покоління Х", Коупленд так визначає цю, на мою думку, недугу: "Параліч вибору: ухилення від будь-якого вибору навіть за його існування".

Мені видається, що режим української клоунократії з його фронтменом та численними квартальними слугами, які зодягнули тепер цілком респектабельні костюми і осіли в кабінетах, що геть не личать ні їхньому смаку, ні, тим паче, компетенціям, попри епідемію ковіду, потерпає ще й від коуплендівського паралічу вибору. Симптоми щораз частіше виринають на люди не тільки в улюбленому жанрі Зеленського – "відосіках", по суті, комічних репризах, де він постає у звичному для себе амплуа актора розважального жанру. Вони ріжуть вухо і в численних інтерв'ю поважним виданням, яких зараз побільшало. Особливо ж коли "свій хлопець" з Кривого Рогу пробує оповити серйозні, майже геополітичні сентенції у словесну оболонку жартів чи, з дозволу сказати, метафор. Бо навряд чи можна вважати метафорою кричущу банальність, сіру побутовістику, нашвидкуруч загримовану в грайливі плоскі анекдоти.

На провідних сценах світової політики справжні лідери та їхні альтер его (насамперед Джо Байден і Владімір Путін) з'ясовують не тільки стосунки між собою, а й долю України у тих стосунках. Бо саме вона є одним із найбільших каменів спіткання демократії та тиранії. Президент Сполучених Штатів, приховавши вочевидь невдоволену міну після підліткових запитань Зеленського ("а чому ми не в НАТО?", "а чому МВФ не дає нам грошей?") висуває російському "самодержцю" "16 балів", тобто 16 ультиматумів, серед яких – чимало "українських". Що робить у цей час наш "найвидатніший лідер сучасності"?  Аплодує, висловлює підтримку, демонструє вдячність? Далебі… Він затягує стару пісеньку – про "зустріч посередині", про нестримну жагу "зазирнути у вічі" Путіну. Путіну, у погляді якого вже, на жаль, покійний друг України, сенатор-республіканець Джон Маккейн давно відчитав три літери "К.Ґ.Б", а Байден вловив зловісний сталевий відблиск убивці.

У Зе!пісенці "чудове все". Ось відповідь на сакраментальне запитання про "Путіна-убивцю": "Не можна ставити такі питання і не можна на них відповідати, навіть коли тобі дуже хочеться…", "Воно дуже некоректне". Ну, по-перше, сучасний політик на те й політик, щоб відповідати на будь-які запитання, навіть найнекоректніші. По-друге, не вказувати журналістам, про що запитувати, а про що "мовчати у ганчірочку". І, по-третє, називати речі своїми іменами, особливо, коли йдеться про агресора, який снить і бачить твою країну поневоленою і вбиває для цього руками своїх опричників твоїх же співгромадян. Натомість Зеленський, перейшовши при цьому на зрозумілу "омріяним партнером" мову, просторікує:  "Я говорю – надо просто уважать друг друга, и все будет нормально". Одне слово: "просто надо перестать стрєлять"… Наслідки маємо ледь не щодня, бо із зони ООС надходять розпачливі повідомлення про чергову смерть або каліцтво наших молодих захисників.

Зеленський мовчить, коли Путін розповідає про Україну, мов якусь "недоречність" на мапі Європи, коли повторює давні чорносотенські вигадки про "австрійський генштаб, у нетрях якого вигадали українців", коли єхидно порівнює демократичну Україну з нацистською Німеччиною. І, звісно, мабуть, у глибинах своєї інфантильної, совкової душі аплодує, чуючи кремлівські оцінки Майдану, як "державного перевороту", через який трапився відтак і Крим, і Донбас. І за позірного бажання "у НАТО", "в Європу", стриманий конституційними пересторогами, вписаними туди ненависними йому "попередниками", змушений ковтати, як, мабуть, і Путін, гірку пілюлю від Байдена про те, що ні анексований Крим, ні тимчасово окупований росіянами Донбас не стануть перешкодою для вступу України у Північноатлантичний Альянс. Тільки б того щиро, а не лицемірно й фальшиво, як Зе!режим, бажала нормальна українська влада.

А ця, на жаль, не бажає ні чути, ні бачити більш ніж прозорих натяків. Зеленський міцно сидить на гачку проросійської агентури, прислухається до нашіптувань Єрмака, якого у Ващингтоні вважають настільки ефесбешно-токсичним, що навіть не хочуть чути його голосу у телефоні. Принаймні, радник Байдена Джейк Салліван гидливо переадресовує єрмаківські дзвінки на якихось 15-х чиновників.

Зеленський, попри "боротьбу з олігархами", й надалі молиться на Коломойського, - афериста і шахрая, мабуть, найодіознішого тепер для американського правосуддя. Зеленський потерпає від паралічу вибору, хоча насправді для притомного і головне – відповідального політика, - вибір очевидний, ось він – на долоні.

Зеленський тупо не бажає бачити, що почав стрибати "пеньками Януковича". Той також мав вибір, як і чинний президент, - між Росією та Європою, між НАТО і Кремлем. Але коли дійшло до реперної точки у Вільнюсі, - зрадив справжніх союзників, купився на хабар від Москви. Я думаю, що для Зеленського його "Вільнюс" (тобто точка неповернення) вже доволі чітко бовваніє на горизонті. Йому варто поквапитися з усуненням прикрої недуги – паралічу вибору. Бо понад половина його співгромадян однозначно висловлюються за євроатлантичне майбутнє країни, і, у першу чергу, - з міркувань безпеки перед загарбником. Тому вдалий, як на думку невибагливого Зе!-популіста, жарт про послідовність дій ("коли, вибачте, хочеш, то спочатку треба зняти штани, а потім сходити"), може обернутися для Зеленського доволі печально. Може трапитися так, що й "штани зняти" не встигне…

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Чому НАТО Україну "заміж не бере"

Дивній риториці українських високопосадовців з приводу наших північноатлантичних перспектив традиційно задав тон хедлайнер цього "кварталу" своїм знаним запитанням до Джо Байдена: "Чому ми досі не в НАТО?". 

І, мабуть, несподівано для сценаристів цієї дивної історії ця мовна фігура виявилася, далебі, нериторичною: президент США, ледь не загинаючи пальці, пояснив невтямливим київським "державцям" що й до чого.

Але аргументація Байдена, звично для місцевих слухачів, пролетіла повз їхні ніжні до критики вуха. Принаймні, тих, хто мав би, навпаки, дуже чутливо вловлювати сигнали стратегічного партнера, тобто очільника зовнішньополітичного відомства.

Дмитро Кулеба, однак, не грішить бодай поверховим знанням Святого Письма, або ж не надто розважав над притчею про багатьох запрошених і мало обраних. Напередодні чергового саміту НАТО, який розпочнеться 14 червня у Брюсселі (і без участі України), наш головний дипломат знову взявся дорікати господарям "весілля" за те, що вони залишили Україну "за порогом": "Ми абсолютно не розуміємо, як можна проводити закритий саміт НАТО на тлі агресивних дій Російської Федерації проти України в Чорноморському регіоні та проти членів Альянсу. Я маю на увазі останні результати розслідування в Чеській Республіці. Цього ми зрозуміти не можемо - як можна не запросити Україну,  як можна не знайти формат участі України у цьогорічному саміті".

По-перше, такі пасажі звучать дивно з уст переконаного скептика у питанні євроатлантичних перспектив України, яким пан Кулеба був ще зовсім недавно. У травні наш міністр висловив сумнів, що Києву запропонують ПДЧ, оскільки "декілька країн серед союзників керуються логікою не провокувати Росію і вважають, що сидіти і нічого не робити – це найкращий спосіб тримати Росію в спокої".  Роль Томи Невірного, звісно ж, є зручною, особливо коли зважити, що вона насамперед зумовлена власною бездіяльністю і відвертим небажанням зауважувати релятивність позицій міжнародних структур на тлі неадекватної поведінки Кремля. Скажімо, той же Європейський Союз усерйоз замислюється над ревізією принципу "загального консенсусу", зрозумівши, що поведінка деяких його членів, зокрема Угорщини, не вельми сприяє єдності Унії перед лицем гібридної загрози. Тому цілком логічним було б припустити, що і позиція Альянсу теж не є канонічною, оскільки головний супротивник НАТОвського майбутнього України також сидить у Будапешті.

По-друге, пану Кулебі давно слід навчитися читати між рядків, зрештою, саме цього вимагає його основний фах і компетенції. Захід давно і більш ніж прозоро натякає Банковій на те, що допоки її коридорами гулятимуть російські агенти, а у головному кабінеті ОПУ сидітиме причетний до "справи вагнерівців" Андрій Єрмак, доти розмови про більш-менш відверту співпрацю залишатимуться лише розмовами. Бо і в НАТО, і в США давно визначилися з джерелами найбільшої загрози, і головним з них є саме Москва. Чи стануть вони ділитися таємницями з тими, хто одним дзвінком "злиє" їх у ефесбешну "контору"? Звісно, ні.

Проблема ворожої агентури загострилася після відверто маніпулятивних парламентських маневрів зі створенням Тимчасової слідчої комісії, яка, за первинним задумом, мала б вивчити справу держради з "вагнерівцями". В результаті вийшов потенційно закритий від громадськості каральний орган для політичних опонентів влади, який, до того ж, просто заговорить проблему. Ба більше, - з легкої руки "Слуг", лідер який імітує "русофобію" бутафорними нагінками на кума Путіна, у цій, з дозволу сказати, ТСК заправлятимуть такі одіозні персонажі як Ренат Кузьмін та Нестор Шуфрич…

По-третє, найвидатніший лідер сучасності, забувши, що серед фундаментальних принципів лідерства є вміння за будь-яких обставин тримати слово, послуговується іншим принципом: "моє слово, хочу даю, хочу беру". Після такої жаданої розмови з Джо Байденом, коли придворна свита і наближені до Банкової ЗМІ захлиналися від шалу "перемоги", Зеленський вийшов до журналістів і з прямотою "свого хлопця" дав зрозуміти, що "своїх не здає", що ніхто йому не указ, а "квартальна зграя" – зразок державників і патріотів. За іронією долі акурат у ті дні "ідеологічний гуру" монобільшості у парламенті Руслан Стефанчук протиснув приведення до присяги ще одного "патріота" – відвертого сепаратиста, організатора проросійського псевдореферендуму у Новодонецьку, громадянина РФ Андрєя Аксьонова.   

Якщо Дмитрові Кулебі замало міжнародних та безпекових нюансів нехоті НАТО до "одруження" з Україною, то, вочевидь, він мав би знати, що критерії участі в Альянсі не обмежуються мілітарними аспектами. Узагалі в пріоритеті – цінності та доброчесність, якими, на жаль, не "хибує" чинний український популістський режим. У розмові з Джо Байденом, та й не тільки, Києву намагалися пояснити, що корупція є не менш небезпечною, ніж зовнішня агресія. І що в результаті? Повне свавілля у справі корпоративного управління (приклад зі звільненим Коболєвим ще свіжий), макабричні списки "олігархів", потуги запровадити у правове поле дивні дефініції і ще дивніші "ознаки" цих осіб. І поруч - повне сприяння охочим нагодувати ненаситні апетити "нових облич", які з кожним днем звикло "старіють", протекціонізм та кумівство, жага наживи будь-яким коштом і на будь-чому.

Тому скарги на "невизначеність" НАТО, на те, що Альянс "любить, але заміж не бере", Дмитро Кулеба, як, зрештою, і всі охочі висловитися на цю тему, мали б адресувати не Брюсселю чи Вашингтону, а собі - хорошим і та велемовним. І глухим…

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Командує парадом саме Зе! І відповідатиме він

 "Союз меча і орала", тобто ільфо-петровське угруповання на сучасний манер, втілене у так званій парламентській "монофракції" "Слуга народу", починає розповзатися, мов клаптикова ковдра. 

Це було цілком прогнозованим, позаяк партія, склепана на коліні під олігархічно-популістський проєкт "президента, лиш би не Порошенко", була результатом змови різношерстних товстосумів, які шукали порятунку перед перспективою остаточного банкрутства та євроінтеграції України. 

Тепер, коли Зеленський (на його переконання) зручно умостився на троні, його залаштункові інвестори вирішили прискорити утілення своїх амбітних планів, уповні застосовуючи усі інструменти зі своїх арсеналів, серед іншого – і депутатські "багнети" під куполом законодавчого органу країни, відвертих лобістів в уряді, ну, й звісно, велетенський потенціал ЗМІ, які наввипередки пропагують потрібні їм ідеї.

Дуже показовим у цьому плані є вигнання Єлизавети Ясько з посади керівника української делегації у ПАРЄ, і її заміну на близьку до медведчуківської ОПЗЖ Марію Мезенцеву. Ображені завжди втрачають притаманну їм раніше здатність мовчати, і ось Ясько прямим текстом розповідає в ефірі одного з телеканалів, що, мовляв, "у моїй фракції постійно почала перемагати проросійська та дуже корупційна частина. Вона почала співпрацювати з депутатами з ОПЗЖ в різних напрямках".

Перед скандалом з "ротацією" глав делегації у ПАРЄ вся Україна обговорювала запровадження американських санкцій проти народного депутата Олександра Дубінського. Ні для кого не є секретом, що парламентар, знаний зневажливим ставленням до прискіпливих медіа, які невтомно шукають джерела астрономічних статків "мами, яка любіт скорость", є креатурою одіозного олігарха Ігоря Коломойського. Про токсичність Ігоря Валерійовича як спонсора і бізнес-партнера відповідні структури США вже давно говорили особисто Зеленському. Дубінський додав цьому персонажеві, окрім шахрайсько-кримінальних, ще й відверто антиукраїнських рис. Бо у "санкційному списку" Міністерства фінансів США фігурують, окрім чинного депутата-слуги ще кілька осіб, пов'язаних з Андрієм Деркачем – народним депутатом України, який "вже понад десять років є активним російським агентом, який підтримує тісні зв'язки з російськими спецслужбами" (цитата з повідомлення американського Держдепу).

Цікаво, що сам Зеленський жодним словом не відреагував на звинувачення проти Дубінського, хоча той досі є власником мандата від "Слуги народу". Оточення преЗЕдента з усіх сил пнеться пояснити, що "лідер" не причетний до нього. Та ні, таки причетний, бо хто б повірив, що рекрутування майбутніх депутатів від СН не обійшлося без торгів та перемовин саме на Банковій і саме з хедлайнером, на захмарному рейтингові якого "слуги" й потрапили до Верховної Ради. Тому позиція "я – не я, і хата не моя" тут абсолютно безпідставна". Зеленський "командує парадом", принаймні відповідатиме за кожного зі "слуг" чи інших високопосадовців, яких він пригрів, яких наділив повноваженнями і посадив на "потоки".

Ще одне спостереження, яке, на мою думку, також має значення. Мовчанка Зеленського з приводу підсанкційного "слуги" була розрахована на те, що висловиться глава ОПУ Андрій Єрмак. Він сказав кілька нічого не вартих слів, але це показово. Бо саме Єрмак (не міністр закордонних справ), - людина, що реально не вписується в конституційне поле України (бо ОПУ як структура не присутня в Основному Законі країни), так от, саме Андрій Борисович курує так званий "російський напрямок" політики Зе!. Це він недавно вів тривалі перемовини із заступником адміністрації Путіна Дмітрієм Козаком у Берліні. Офіційно – про ситуацію з перемир'ям на Донбасі, у рамках нормандського формату. Неофіційно, як стверджують поінформовані джерела, – про можливість прямого постачання в Україну російського газу.

Тому заява виконувача обов'язків міністра енергетики Юрія Вітренка про відновлення "газових стосунків" з агресором прозвучала не тільки у контексті прогнозованого "тарифного армагеддону". По-перше, він озвучив цю "дивну пропозицію" уночі, акурат після діалогу Єрмака з Козаком. По-друге, після потужних протестів, що прокотилися Україною після олігархічного "газового свавілля", коли дійшло до захоплення Житомирської облради, влада звично розраховує на інфантилів, які готові знову купитися на "Путін пріді!", на цей раз – у вигляді халявного газу. По-третє, знаючи, що навіть натяк на державне регулювання ринку енергоносіїв спричинить різко негативну реакцію МВФ, і годі буде розраховувати на бодай примарні майбутні транші від нього, Зе!режим готує "логічне пояснення" цій по-справжньому "торгівлі на крові" з Росією.

Виглядає, що задля потрібних законів, які б уможливили колаборацію перед Кремлем, Банкова готова до переформатування більшості і коаліції з відверто зрадницькою ОПЗЖ Медведчука. Однак, як свідчать недавні соціологічні заміри, більшість виборців "зелених", м'яко кажучи, не толерують такого альянсу. А, отже, він буде цинічним спотворенням народного волевиявлення, підставою для делегітимізації цього парламенту.

Ще Зеленський мусить собі чітко втямити, що у власноруч створеній кризі винен він особисто. Що не тільки МФВ, але й іншим міжнародним партнерам, які готові на радикальні заходи, щоб, до прикладу, завадити реалізації путінського проєкту "Північний потік-2" і вже роблять для цього конкретні кроки, не вдасться пояснити  таку цинічну співпрацю з московським режимом. 

Зрештою, Зеленський не уникне виправдань і перед власним народом, який йому таланило дурити не раз і не двічі, але, гадаю, цього разу не вдасться. Бо тисячі життів, які забрала російська війна проти України, стануть беззаперечним аргументом проти чергових обіцянок "міра-дружби-жвачкі".

Ілюстрація: Валерій Чмирьов

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Війна на ураження свідомості триває. Звідси витівки «Інтера»

Автор: Антоніна Колодій. Джерело: Fb. Виклад: zik.ua

Консцієнтальна війна. Вони продовжують наступ, не пропускаючи такої нагоди, як святкування Нового року. Свідомість у людей чутлива, увага загострена – більше ніж звичайно. Звідси витівки «Інтера». Вони використовують також священиків – не всі знайдуть у собі відвагу протестувати під час сповіді... Багато інших методів, які можуть здатися просто дурістю, але то не дурість: за нею розрахунок.

Про це на своїй сторінці у Фейсбук пише політолог, професор, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління Академії державного управління при Президентові України Антоніна Колодій.

Далі: тут

Ілюстрація: zik.ua

«Телеканал «Інтер» плюнув в лице всій Україні»

Новорічний концерт за участі російських артистів, що схвалюють путінську агресію, викликав обурення українців 

Джерело: zaxid.net

Український телеканал «Інтер» у новорічну ніч транслював програму за участі артистів, які відкрито підтримують російську агресію проти України. Така позиція одного з найбільш рейтингових телеканалів країни викликала різко негативну реакцію не лише серед глядачів, але й журналістів самого «Інтера». Це скандал може коштувати «Інтеру» ліцензії на ефірне мовлення, принаймні про це уже заявив представник Експертної комісії з питань розповсюдження та демонстрування фільмів при Держкіно Олексій Курінний.

Далі: тут

Ілюстрація: censor.net.ua

Рік погаслих зірок

Топ-12 українських артистів, які розважали країну-агресора

Джерело: 24tv.ua

Війна на сході нашої країни лише за офіційними даними забрала близько півтори тисячі життів українських героїв. Однак навіть це не заважає деяким діячам культури заробляти гроші і нагороди на сценах країни-агресора.

Ставлення до таких зірок - неоднозначне. Дехто переконує, що діячі культури співають не для того, хто затіяв цю війну, і не на користь війни, а просто для своїх російських слухачів, які ні вчому не винні. Однак для великої частини українців такі "зірки" остаточно погасли.

Про те, як українські артисти у 2014-му розважали публіку країни-загарбника — далі в нашому огляді.

Далі: тут

Ілюстрація: volynnews.com

Беда Донбасса в том, что он не признает своей вины в войне

Автор: Ксенія Кутова. Джерело: Гордон

Блогер Олена Степова: Осознания того, что виноваты они, нет – это беда Донбасса. Удивительные выводы делает пророссийское население. Те, кто совсем зомбирован, -- таких мало – винят Украину, Порошенко, Обаму, Европу, негров на танках. Остальные, а это большинство, говорят: "Виноват Путин. Он, зараза такая, пообещал нас с мая взять к себе. Так почему же он не платит нам зарплаты и пенсии?" И хотя никто не слышал таких речей и обещаний, многие жители Донбасса сделали именно такие выводы.

Далі: тут

Ілюстрація: з особистого архіву Олени Степової

Союз Кремля та донецьких

Автор: Єгор Фірсов. Джерело: Український тиждень

На відміну від більшості простих громадян, які бачили тільки зовнішній бік заворушень, я знав і про те, які процеси тривають у кулуарах. І прекрасно розумів від перших днів, що відбувається керований, контрольований бунт, у якому всі вміло грають відведені їм ролі. Попервах його контролювала місцева влада, а точніше представники різних донецьких олігархічних кланів. І лише потім, у середині квітня, на Донбасі з’явилися російські диверсанти, які опинилися на перших ролях і переключили увагу світової громадськості на себе.

Чи розгорілася б війна, якби російські диверсійні групи Стрєлкова й Козіцина не прийшли на Донбас? Певен, що ні. Перший в інтерв’ю сам казав, що без його участі вона не почалася б. Чи прийшли б російські диверсанти на Донбас, якби ґрунт їм не підготували колаборанти з місцевої влади та провокатори? Знову ж таки ні. Сьогодні ми вже знаємо, що Путін не готував для Донбасу кримський сценарій, а дрібним диверсійним угрупованням було б не під силу те, що зробили в Криму «зелені чоловічки».

Далі: тут

Ілюстрація: argumentua.com