Тариф на теорії змов зростатиме

Пітер Померанцев, знаний дослідник постправди та фейків, якими сповнений сучасний інформаційний простір, у недавньому інтерв'ю висловив припущення, що після "Маятника Фуко" Умберто Еко так звані "теорії змов" мали б стати дитячими казочками. 

У всякому випадку, не займати того місця у свідомості людини ХХІ століття, якою вони ще володіють більш ніж достатньо. Цілком погоджуюся з таким висновком, з єдиним лише застереженням: "Маятник Фуко" насамперед треба прочитати… На жаль, охочих до такого заняття у рази менше, ніж адептів розмаїтих нісенітниць.

У всякому випадку, недавній штурм Капітолію – святая святих американської демократії – і його хедлайнери на чолі з лідером руху QAnon Джейком Анджелі, - дає підстави для висновку, що "конспірологи" вміло й успішно спекулюють на страхах та фобіях натовпу. Але, - що гірше, - тих же "конспірологів" доволі часто використовують утемну, як таран для просування цілком реальних інтересів зацікавлених осіб.

Якщо у вас, читачу, складеться думка про те, що Україна далеко від Америки, або ж про те, що теорії змов, як у випадку з рогатим штурмувальником Капітолію, стосуються лише злобних "сатаністів-педофілів", то мушу їх розчарувати. Ми – далеко не загумінок цього процесу. Ба більше, - Росія, розв'язавши проти нас військову агресію та гібридну інформаційну війну, передбачливо уклала у свій арсенал і таку "конспірологічну" зброю.

Коли минулого тижня тисячі потенційних реально зубожілих громадян вийшли на вулиці і площі, протестуючи проти астрономічних тарифів на газ, і влада в алярмовому режимі змушена запровадити фактично "соціалістичне" регулювання цін, експерти і навіть високопосадовці повернулися до замусоленої теми російського газу. На сьомому році війни з "бензоколонкою" про це прохопився в.о. міністра енергетики Юрій Вітренко, не кажучи вже про медведчуківську ОПЗЖ, спікери якої спричинили справжній хайп на підконтрольних телеканалах. Попри вуличне протистояння і оскаженілі дискусії, влада тихцем вкинула кістку розбрату у патріотичне середовище. Бо, що гріха таїти, і там є спокуса використати народне невдоволення задля рейтингів та іміджу захисників народу, особливо у так званих радикальних організаціях. А от поміркувати про те, що наслідки держрегулювання енергоринку вбивають міжнародну антиросійську коаліцію, не кажучи вже про співпрацю з МВФ, усім забракло часу. Як і пояснити доволі тямущому українському споживачеві прописну істину: ви мали понад пів року, аби власноруч демонополізувати газовий ринок, обравши собі постачальника. Ті ж експерти кажуть, що це було є і справою якихось лічених хвилин… Але, як я уже зауважував, перш ніж боротися з конспірологією, варто, образно кажучи, спочатку прочитати "Маятник Фуко".

Але є сумнів, чи владі на руку взагалі поінформованість посполитих. Бо часто "теорії змов" використовуються нею як прикриття справжніх мотивів поведінки або ж камуфляж для реальних інтересів. Ось приклад. Днями стало відомо про підготовку атентату проти начальника Головного управління внутрішньої безпеки СБУ, бригадного генерала Андрія Наумова. Замовником називали експершого заступника керівника спецслужби і ексначальника Головного управління боротьби з корупцією полковника СБУ Дмитра Нескоромного, виконавцем – полковника спецпідрозділу "Альфа" Андрія Расюка. Автори цієї версії безпрецедентного як на утаємничені спецслужби "плану" вдалися до неабиякої конспірології, обґрунтовуючи задум зловмисника. Мовляв, це помста за звільнення, "кримінальні розбірки між групами впливу СБУ ".

Однак інші джерела стверджують, що Нескоромний володіє цілком певною інформацією про дуже болісну тему і для вітчизняної спецслужби, і для найвищого керівництва держави – тему провалу операції проти "вагнерівців". У всякому випадку, з далекого Берліна, куди йому без проблем вдалося потрапити, він обіцяє зливу компромату щодо глави президентського Офісу Андрія Єрмака і його ролі у фатальному дзвінку з Банкової у Кремль. Нескоромному можна почасти повірити, - в Офісі Зеленського проговорилися, що нинішнього берлінського втікача свого часу звільнили з СБУ через те, що він збирав компромат для ексочільника президентської канцелярії Андрія Богдана (тобто фактично був "консервою Богдана" після відставки останнього).  До того ж поінформовані джерела стверджують, що саме Нескоромний поклав на стіл Зеленському папочку із так званими "плівками Єрмака".

Яку з цих версій трактувати як "змову" чи "конспірологію", - дізнаємося з часом. Натомість вже зараз з певністю можемо говорити, що СБУ за два роки Зе!влади та під керівництвом президентського приятеля, керівника його виборчої компанії та топ-менеджера Кварталу 95 Івана Баканова ні на йоту не просунулася у справі реформування силового відомства. І для того, щоб зрозуміти мотиви саботажу, не треба бути надто утаємниченим. Саме "економічний блок" (невластивий для цивілізованих спецслужб) СБУ є найважливішим у справі осідлання "схем" і "скруток", на яких гріють руки, гадаємо, не тільки господарі офісу на Володимирській, але й мешканці Банкової.

Якщо замислитися, то Зе!режим з його "відосиками", "приколами", фабрикуванням справ проти опонентів став макабричним конвеєром розмаїтих "змов". Недолугість мислення і неперебірливість влади в інструментарії втілення своєї, з дозволу сказати, політики – це звичний стиль популістів. Спростити серйозні і складні речі до рівня примітиву, знайти "ворогів" там, де їх немає, спровокувати суспільство на пошук "сірих кішок у темній кімнаті", розповісти солодку казочку про насправді гіркі перспективи… За такого стану справ ми ще не раз і не двічі станемо свідками "змов" і "конспірології", які лише зростатимуть у ціні через невправність і невігластво аматорів політичної сцени. 

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Командує парадом саме Зе! І відповідатиме він

 "Союз меча і орала", тобто ільфо-петровське угруповання на сучасний манер, втілене у так званій парламентській "монофракції" "Слуга народу", починає розповзатися, мов клаптикова ковдра. 

Це було цілком прогнозованим, позаяк партія, склепана на коліні під олігархічно-популістський проєкт "президента, лиш би не Порошенко", була результатом змови різношерстних товстосумів, які шукали порятунку перед перспективою остаточного банкрутства та євроінтеграції України. 

Тепер, коли Зеленський (на його переконання) зручно умостився на троні, його залаштункові інвестори вирішили прискорити утілення своїх амбітних планів, уповні застосовуючи усі інструменти зі своїх арсеналів, серед іншого – і депутатські "багнети" під куполом законодавчого органу країни, відвертих лобістів в уряді, ну, й звісно, велетенський потенціал ЗМІ, які наввипередки пропагують потрібні їм ідеї.

Дуже показовим у цьому плані є вигнання Єлизавети Ясько з посади керівника української делегації у ПАРЄ, і її заміну на близьку до медведчуківської ОПЗЖ Марію Мезенцеву. Ображені завжди втрачають притаманну їм раніше здатність мовчати, і ось Ясько прямим текстом розповідає в ефірі одного з телеканалів, що, мовляв, "у моїй фракції постійно почала перемагати проросійська та дуже корупційна частина. Вона почала співпрацювати з депутатами з ОПЗЖ в різних напрямках".

Перед скандалом з "ротацією" глав делегації у ПАРЄ вся Україна обговорювала запровадження американських санкцій проти народного депутата Олександра Дубінського. Ні для кого не є секретом, що парламентар, знаний зневажливим ставленням до прискіпливих медіа, які невтомно шукають джерела астрономічних статків "мами, яка любіт скорость", є креатурою одіозного олігарха Ігоря Коломойського. Про токсичність Ігоря Валерійовича як спонсора і бізнес-партнера відповідні структури США вже давно говорили особисто Зеленському. Дубінський додав цьому персонажеві, окрім шахрайсько-кримінальних, ще й відверто антиукраїнських рис. Бо у "санкційному списку" Міністерства фінансів США фігурують, окрім чинного депутата-слуги ще кілька осіб, пов'язаних з Андрієм Деркачем – народним депутатом України, який "вже понад десять років є активним російським агентом, який підтримує тісні зв'язки з російськими спецслужбами" (цитата з повідомлення американського Держдепу).

Цікаво, що сам Зеленський жодним словом не відреагував на звинувачення проти Дубінського, хоча той досі є власником мандата від "Слуги народу". Оточення преЗЕдента з усіх сил пнеться пояснити, що "лідер" не причетний до нього. Та ні, таки причетний, бо хто б повірив, що рекрутування майбутніх депутатів від СН не обійшлося без торгів та перемовин саме на Банковій і саме з хедлайнером, на захмарному рейтингові якого "слуги" й потрапили до Верховної Ради. Тому позиція "я – не я, і хата не моя" тут абсолютно безпідставна". Зеленський "командує парадом", принаймні відповідатиме за кожного зі "слуг" чи інших високопосадовців, яких він пригрів, яких наділив повноваженнями і посадив на "потоки".

Ще одне спостереження, яке, на мою думку, також має значення. Мовчанка Зеленського з приводу підсанкційного "слуги" була розрахована на те, що висловиться глава ОПУ Андрій Єрмак. Він сказав кілька нічого не вартих слів, але це показово. Бо саме Єрмак (не міністр закордонних справ), - людина, що реально не вписується в конституційне поле України (бо ОПУ як структура не присутня в Основному Законі країни), так от, саме Андрій Борисович курує так званий "російський напрямок" політики Зе!. Це він недавно вів тривалі перемовини із заступником адміністрації Путіна Дмітрієм Козаком у Берліні. Офіційно – про ситуацію з перемир'ям на Донбасі, у рамках нормандського формату. Неофіційно, як стверджують поінформовані джерела, – про можливість прямого постачання в Україну російського газу.

Тому заява виконувача обов'язків міністра енергетики Юрія Вітренка про відновлення "газових стосунків" з агресором прозвучала не тільки у контексті прогнозованого "тарифного армагеддону". По-перше, він озвучив цю "дивну пропозицію" уночі, акурат після діалогу Єрмака з Козаком. По-друге, після потужних протестів, що прокотилися Україною після олігархічного "газового свавілля", коли дійшло до захоплення Житомирської облради, влада звично розраховує на інфантилів, які готові знову купитися на "Путін пріді!", на цей раз – у вигляді халявного газу. По-третє, знаючи, що навіть натяк на державне регулювання ринку енергоносіїв спричинить різко негативну реакцію МВФ, і годі буде розраховувати на бодай примарні майбутні транші від нього, Зе!режим готує "логічне пояснення" цій по-справжньому "торгівлі на крові" з Росією.

Виглядає, що задля потрібних законів, які б уможливили колаборацію перед Кремлем, Банкова готова до переформатування більшості і коаліції з відверто зрадницькою ОПЗЖ Медведчука. Однак, як свідчать недавні соціологічні заміри, більшість виборців "зелених", м'яко кажучи, не толерують такого альянсу. А, отже, він буде цинічним спотворенням народного волевиявлення, підставою для делегітимізації цього парламенту.

Ще Зеленський мусить собі чітко втямити, що у власноруч створеній кризі винен він особисто. Що не тільки МФВ, але й іншим міжнародним партнерам, які готові на радикальні заходи, щоб, до прикладу, завадити реалізації путінського проєкту "Північний потік-2" і вже роблять для цього конкретні кроки, не вдасться пояснити  таку цинічну співпрацю з московським режимом. 

Зрештою, Зеленський не уникне виправдань і перед власним народом, який йому таланило дурити не раз і не двічі, але, гадаю, цього разу не вдасться. Бо тисячі життів, які забрала російська війна проти України, стануть беззаперечним аргументом проти чергових обіцянок "міра-дружби-жвачкі".

Ілюстрація: Валерій Чмирьов

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Маятник популізму

Перші платіжки за комірне та енергоносії шокували українців неадекватністю цін, а перші "тарифні протести" неабияк злякали Зе!владу. 

В арсеналі суспільства – випробувані часом "майдани", серед інструментарію влади, яка позиціонує себе "народною", – пронафталінені методи популістів. "Добрий цар" у праведному гніві наказує розібратися "боярам" з цінами на газ, а ті вдаються до найпростіших рішень, відомих ще з часів "недорозвинутого соціалізму" – державного регулювання. Усе списали на пандемію, мовляв, то вимушений крок, бо декларований "кінець епохи бідності" аж ніяк не передбачав смертоносного ковіду.

…Мій добрий знайомий, відмовившись від злидарської 8-тисячної державної подачки, закрив свій маленький ресторан, який досі годував не тільки його, а ще кілька сімей. Відверто каже, що на зароблені заощадження планує придбати якесь помешкання за кордоном. "Тільки не в цьому дурдомі, подалі від нього…".

…У сусідньому супермаркеті пенсіонери все частіше залишають при касі вибрані з полиць нехитрі продукти – нині ціни не "вчорашні", до того ж явно не корелюються зі замороженими соціальними виплатами. Те, на що ще вчора вистачало, нині стає недосяжною розкішшю. Пенсіонерам втікати нікуди…

Водночас, "слуги" безсоромно розкошують під час чуми. Юзік обдарував дружину автівкою за сто тисяч доларів, матері нардепів від правлячої партії за останній рік стали щасливими власниками столичної нерухомості (наприклад, мама Олександра Дануци придбала на свою пенсію дві квартири за сто тисяч доларів). "Любіт скорость" не тільки мама одіозного Олександра Дубінського, але й Сергія Нагорняка. Її вибір припав на "Лексус". А Олександр Горобець з тих таки "слуг", мабуть, порадив мамі вкластися у мерседес за 150 тисяч "зелених". Люблять і дружин. До прикладу, заступник голови ОПУ Кирило Тимошенко подарував коханій підкиївський особняк за 10 мільйонів гривень. Мабуть, викрутив копійку з "Великого крадівництва", бо ж курує цей президентський проєкт.

Отже, такі різні історії – принизливого зубожіння  та шахрайського успіху. Пересічних громадян і випускників "трускавецької академії", "слуг", які стали "господарями" у найвищій точці амплітуди маятника популізму, що розхитує країну, руйнуючи не тільки її інституції та фундаментальні основи, але й саме поняття держави, розбещуючи її лідерів, натомість нівелюючи гідність її мешканців.

Але насправді – це дві несумісні тенденції, діаметрально протилежні шляхи популістів та їхнього електорату – інфантильних обивателів, здатних повірити у все, що завгодно, аби лише пролонгувати у власних мізках мрії про патерналістську державу, "найвидатнішого лідера" сучасності, яким буцімто не байдужі проблеми кожного конкретного громадянина. Зеленський та його квартал уміло підігрівають ностальгію за "ковбасою по 2.20", совковими "стандартами якості життя", влаштовуючи час від часу справжні гойдалки між жорсткими реаліями ринкової економіки і "добрим царем", який одним порухом пальця вгамовує апетити "олігархів-кровопивць". Не пояснюючи, однак, що різницю між, до прикладу, відрегульованою державою ціною на газ витягнуть з кишень платників податків (тобто з убогого, передбачливо роздерибаненого державного бюджету), щоб покласти її до калиток тих же "ненаситних акул капіталізму".

Скільки б не пнувся екс-Голобородько одягати на себе звичні кіношні шати "свого хлопця", він залишається маріонеткою олігархів. Зеленський – яскравий зразок так званих "нових правих", особливої породи консерваторів, "вічно вчорашніх", які, попри відносно молодий вік і завдяки вихованню та звичкам оточення, загрузли у минулому (конкретніше - в УРСР). Однак для утримання влади вони послуговуються і лівацькими, і лібертаріанськими, і навіть несосвітенними конспірологічними ідеологічними конструкціями, уміло користають з новітніх технологій, можливостей комунікацій, гламурних трендів, спекулюючи на споживацьких настроях юрби, сіючи ненависть і відторгнення серед фрагментованої у штучно витворених "бульбашках" спільноти.

Роздрай серед реально зубожілих явно на руку режимові популістів. Поки унизу гризуть чергову "кістку" на кшталт "переваг" чи ідіотизму локдауну, поки уповають на милість "вождя" після оприлюднення астрономічних тарифів, залаштункові сценаристи без перешкод грабують країну, ревізують реформи попередників, підрихтовують законодавство під лекала автократії. Бо, попри відосіки і оптимістичні казки під ялинкою, рейтингозалежний лідер у теплій інформаційній ванні все ж відчуває пронизливий вітер соціологічних "метеорологів", які не в силі намалювати йому вище 25 відсотків від колись майже "всенародної любові". І цілком може передбачити, що коли шукатимуть винних, то саме йому припаде невдячна роль "цапа-відбувайла".

У постколоніальній України пройдисвіти на кшталт Зеленського пнуться заштовхати суспільство у рамки макабричної парадигми набутої безпорадності. Це – теж спадок тоталітаризму і пов'язаного з ним комплексу меншовартості. Відома індійська авторка, лавреатка Букерівської премії Рой Арундаті у своєму романі "Бог дрібниць" рельєфно окреслила внутрішній, психологічний дискомфорт креолів, позбавлених "опіки" вчорашньої метрополії: "…Наш розум заполонила війна. Війна, яку ми і програли, й виграли. Найприкріша з воєн. Війна, яка бере у полон мрії, і перекроює їх. Війна, яка змушує нас захоплюватися нашими ж поневолювачами і зневажати себе… Нам вселили чужі мрії".

"Найприкріша з воєн" – це, далебі, не війна з вітряками. Це війна з маятником. На найвищих точках якого, мов на різних полюсах, – обіцянки і реальність, Буковель і локдаун, сибаритство ненаситних "еліт" і тарифний геноцид, безсоромна брехня і жорстока правда. Маятник популізму направду здатен змести високі мрії, однак з таким же успіхом – знищити тих, хто його несамовито розгойдує, сподіваючись на сумнівний фарт.

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал