Зеленський і… культура?

Днями "найвеличніший лідер сучасності" дав майстер-клас того, як, на його думку, народжуються фейки. Скористався, правда, не вельми вдалою нагодою – річницею з дня народження Шевченка. 

Виступаючи на черговому "форумі" "Україна 30", цього разу присвяченому питанням культури і медіа, Зеленський заявив: "Символічно, що ми говоримо про дезінформацію саме 9 березня, у 208-й день народження Тараса Григоровича Шевченка. Наш великий поет та письменник колись сказав: “Ту брехню, що справдиться, всі правдою зовуть". Я гадаю, ці слова великого українця заслуговують оплески… Дякую, особливо дякую тим, хто на мить засумнівався і згадав, що насправді це цитата Лесі Українки, а сьогодні не 208, а 207 років з дня народження Кобзаря".

Все б нічого, але того ж таки дня на Facebook-сторінці преЗЕдента з'явився дивний допис з нагадуванням про уродини Кобзаря, ось тільки проілюстрований "Портретом невідомого" роботи Тараса Григоровича. Тільки от "зелені культтрегери" чомусь вважають, що то автопортрет…

Уже кілька літ, відстежуючи поведінку випадкової особи у найвищому державному кріслі, я не можу позбутися думки про те, що Зе! досі не вирішив для себе елементарної для дорослих людей дилеми: "Бути чи здаватися?". От хоче він, аби інші цілком серйозно сприймали його як державного діяча, але чомусь ці інші не вірять, кажуть, що екскомік грає свою чергову роль. Надягає на себе маску інтелектуала і культурної людини, а насправді з його єства так і пре невігластво, совок і особлива інтерпретація "культури", родом з "русского міра". Пнеться у "миротворці", а насправді не розуміє, що припинити війну під силу рішучим і мужнім, а не страхопудам, котрі, знай, транслюють якусь несосвітенщину, аби лиш притамувати внутрішній страх – не тільки перед агресором, але й власним народом. Розповідає про "патріотизм", і тут же береться виправдовувати фанатично наполегливі спроби власної фракції нівелювати головні положення "мовного закону". Це ж треба, - договоритися до того, що, мовляв, вимога послуговуватися державною мовою "жене українців за кордон". І чи не цинізм, - просторікувати про це на "форумі" у день Шевченка? Дослівна цитата: "Я, дивіться, я згоден з тим, що в Україні комфортно має бути всім. І Україна має бути дуже ліберальною, якщо зберігати кількість населення, щоб воно збільшувалось, а не люди їхали з України. Тому має бути комфортно і в цьому питанні також. Поважати українську мову треба. Але поважати людей всіх нам потрібно".

Та й інструментарій для "видаватися", щоб не "бути", давно вичерпаний. "Відосіки" вже стоять вчорашнім фанатам поперек горла глевким шматком, яким, зазвичай, буває обіцяний хліб з маслом. Єдина річ, - вигадані в ОПУ "форуми", - той же серіал, тільки бюджетним коштом, тобто за рахунок наших з вами податків. Мовляв, ось вам продовження "Слуги народу", тепер платіть за задоволення… Попри астрономічні платіжки і ковідну безпорадність.

І в цьому, либонь, найяскравіший маркер специфічної "культури" епохи Зе!. Бо, власне кажучи, основою будь-якої культури є правда. Без неї годі говорити і про культуру назагал, і про культуру у вужчих сенсах. До прикладу, поведінкову, політичну, етичну, моральну складову цього дуже широкого поняття.

На тому ж таки "культурному форумі" Зеленський озвучив наміри презентувати в Україні якийсь вселенський центр боротьби з дезінформацією. Забувши, однак, сказати про, принаймні, дві речі. Перша – такий осередок боротьби з фейками успішно функціонує у Фінляндії, і працює в безпекових інтересах Євросоюзу. А, по-друге, на місці Зеленського я б вкусив себе за язика, артикулюючи наміри боротьби з вигадками. Адже саме на брехні політтехнологи за гроші Коломойського, інших кровно зацікавлених українських олігархів і, що найгірше, росіян, ретельно вибудовували виборчу кампанію хедлайнера 95-го Кварталу. Ба більше, ті ж таки підручні Зеленського тепер успішно працюють у розмаїтих владних кабінетах і навіть іноді зізнаються про минулі "грішки". Як от міністр культури Олександр Ткаченко, що не заперечує своєї причетності до "геніальної" побрехеньки про Порошенкового брата… Або ж геніально прикривають фіговими листочками Карпат сумнівний відпочинок "гаранта" в Омані. Або ж тотально брешуть про спецоперацію проти "вагнерівців", якої буцімто не було, а відтак, перед прилюдним викриттям, починають "терти" з керівниками МІ-6, мов би з якимись "рєшалами". Убогі, їй Богу.

Про політичну культуру Зеленського і його команди – розмова окрема. Звісно, можна пригадати і секс-скандали Яременка, і "корабельну сосну", і "собакси" як тарифну валюту. Але то – справи днів минулих. Сьогодні ньюзмекером новин-"зашкварів" від преЗЕдента стала "дєвочка", яку Зеленський якось пообіцяв журналістам "не давати ображати". То особа з чітко вираженими ознаками "географічного кретинізму" публічно собачиться з визнаними у світі політологами та експертами, то, ні сіло, ні впало, відповідає держсекретареві США Ентоні Блінкіну на його заяву про запровадження санкцій проти "папи"-Коломойського. Причому, зауважмо, ні з уст самого президента, ні з надр його Офісу, ми досі не почули реакції на ці, я б сказав, дуже серйозні кроки нової американської адміністрації.

Зрештою, навіть якщо б така офіційна реакція була, то не впевнений, що у Вашингтоні їй би повірили. І мали б для цього всі підстави, адже сам Зеленський і його оточення за два роки каденції вже не раз демонстрували, що кажуть одне, думають друге, а роблять взагалі казнащо. Звісно, виходячи з власних інтересів, а не з розуміння того, що культура назагал є випробуваним інструментом подолання політичних суперечностей. Але хто б про те думав, коли, до прикладу, можна нацькувати спецназ ДБР на музей Гончара?..

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Альянс государства и дикаря

Философ Михаил Рыклин – об "оскорблении чувств верующих", технологиях КГБ и идеологии государственного цинизма

Автор: Дмітрій Волчєк. Джерело: Радио Свобода

Сердцевиной этой идеологии является цинизм, то есть правящие чекисты привили народу эти правила циничного отношения ко всему. Сейчас этим цинизмом владеет огромное количество людей, что показывает и Крым. Конечно, никакой большой идеологии за путинизмом не стоит. Заметьте, он сейчас преследует и очень жестких националистов, которые по-своему понимают, как надо отвоевывать «русский мир». Одновременно и с либералами борются. То есть идеологии нет. Чекисты не так воспитаны, им не нужна идеология, им главное, чтобы все было подконтрольно

Далі: тут

Ілюстрація: svoboda.org

Колонка №8

Автор: Грігорій Рєвзін. Джерело: Эхо Москвы

Три дня мучился некоторым несовпадением мыслей с моими либеральными друзьями. Но теперь, когда Шариф и Саид Куаши благополучно застрелены, я позволю сказать несколько слов. Мне кажется, мы не правильно трактуем трагедию в Париже как атаку исламистов на священный европейский принцип свободы слова.

Я никоим образом не оправдываю убийц, не хочу сказать, что карикатуристы сами нарвались и т.д. Местные верующие так часто оскорбляют мой мозг, что я вовсе не против, если кто-то оскорбляет их чувства. Я о другом хочу сказать. Мне кажется неверным считать журнал "Шарли Эбдо" выражением свободы слова. Если мы делаем это, то оказывается, что свобода слова нужна для того, чтобы производить бессмысленные непристойности.

Далі: тут

Ілюстрація: charlie hebdo

Культурний фронт і культурний тил

Автор: Андрій Кокотюха. Джерело: espreso.tv

Десять років тому брати Капранови не відкрили, а просто першими озвучили очевидне – чим більше в регіонах бібліотек, тим менше населення голосує за Януковича, Партію регіонів та комуністів

Далі: тут

Ілюстрація: chl.kiev.ua

Сумний Святий вечір

Автор: Мирослав Маринович. Джерело: Lb

Й іроди чомусь не переводяться: виженеш одного, як біс вселяється в іншого. Усе за Гоголем… А ми чомусь не поспішаємо розгадувати, звідки ж це зло береться. І наче маємо для цього різдвяний вертеп, але ставимося до нього радше як до етнографічної памʼятки, яку треба зберегти незмінною, ніж як до інструмента декодування зла, яке в кожну епоху набуває нової подоби. Ніби не читаємо давньокиївських казок: одного разу зло обернеться пишноплідною яблунькою з отруйними плодами, іншого – чистою криницею з отруйною водою. І все це треба вчасно розгадати, бо другого шансу не буде.

Далі: тут

Ілюстрація: dt.ua

Михаил Ефремов: Я дурак, мне можно

Автор: Артур Соломонов. Джерело: artursolomonov.ru

Сейчас я вижу, что прежде всего поменялась этика. Вот раньше был этический кодекс: чужое брать нехорошо, слабых обижать плохо. А в этом году власти нам показали, что слабых обижать — хорошо и чужое брать — тоже хорошо. Если очень нужно. Мы имеем дело с возникновением новой этики, и совершенно неизвестно, как ее появление отзовется на всей нашей жизни. Хотя, чего там — конечно, известно. Очень плохо отзовется. Думаю, что вслед за этикой изменится эстетика, стиль жизни или, если хотите, ее жанр. Мы уже видим арт-подготовку по телевидению

Далі: тут

Ілюстрація: v7v7v7.com

Українська ікона 21-го століття: середньовічна традиція і авангард

«Виявляється, що ікона має своє внутрішнє світло. Відкрити це світло – було фантастичним відчуттям!»

Автор: Ростислав Хотин. Джерело: Радіо Свобода

Кольори на іконах теж символізують щось: червоний – божественність; синій – благодать; зелений – природу, ніжність надію; жовтий – це тло ікони.

«Чим українська середньовічна українська ікона відрізняється від російської, сербської чи грузинської? Яскравими насиченими кольорами! Також ґрунтування світлими кольорами створює ефект підсвічення, як внутрішня лампа, особливо, коли ікону полакують», – пояснює Майовець.

Далі: тут

Ілюстрація: ru.wikipedia.org

"Сегодня посягают на душу"

Людмила Улицкая – о культуре в единственном в мире государстве, которое выросло на основе тайной полиции

Автор: Валєнтін Баришніков. Джерело: Радио Свобода

Я думаю, что мы с вами не ошибемся, если определим наше сегодняшнее государство как, может быть, уникальное и единственное в мире государство, которое выросло на основе тайной полиции. Все-таки сегодняшняя власть – это власть, которая родилась из системы КГБ. Мы прекрасно знаем, что в советские времена были две мощные силы, которые между собой постоянно конкурировали – это партия и КГБ, секретная полиция. Она по-разному называлась, тем не менее, это была очень мощная сила. И эти две силы, находясь в постоянном борении, создавали некоторый баланс. Сегодня второй силы нет. Потому что государство, целиком выплывшее из системы госбезопасности, продолжает нести в себе все качества этой структуры. Это структура, которая жаждет подчинить себе человека целиком и полностью.

Далі: тут

Ілюстрація: rufabula.com

Рік тріумфів та скандалів

Топ-10 «культурних» подій 2014 року

Автор: Катерина Сліпченко. Джерело: zaxid.net

Рік розчарувань у колишніх кумирах та рік подолання нових вершин, рік скандалів та перемог відійшов в історію. Проте його особливістю є і те, що більшість із того, що стало знаковим у культурі, перейде і у рік прийдешній.

Далі: тут

Ілюстрація: censor.net.ua

Вежливые орки

Автор: Алєксандр Нєвзоров. Джерело: Сноб

Ведь именно орки, как никто другой, демонстрируют способность отдавать весь свой потенциал на нужды ВПК. Они готовы бездумно и радостно дохнуть тысячами на полях сражений. Несомненно, их портреты стали бы лучшим украшением классов военно-патриотической подготовки.

Более того, именно орки олицетворяют вежливость в том смысле, который сегодня в РФ вкладывается в это слово.

Далі: тут

Ілюстрація: Сноб

Андрей Кончаловский: Тридцатилетних  мы уже потеряли

Автор: Ксєнія Соколова. Джерело: Сноб

Не за, а против чего-то. Всегда. Это интеллигенты. Помимо них в мире существуют интеллектуалы. Это образованный класс, который рассматривает свою позицию независимо от партийности. Иногда он может принять, а иногда не принять действия государства. Выдающийся русский философ Струве считал: «Интеллигенция всегда истерична, а образованный класс вдохновлен». Первым интеллигентом он называл Радищева, а первым вдохновленным человеком — Пушкина. Очевидно, что у этих людей есть большая разница в жизненных концепциях. В этом смысле я считаю себя просто думающим человеком. Меня не столько волнует, как должно быть, сколько почему так.

Далі: тут

Ілюстрація: hochu.ua

Расплата войной и самосохранение власти 

Ілюстрація: sergeyelkin.livejournal.com

Автор: Дмітрій Биков. Джерело: Эхо Москвы

Легко было предсказать, что украинский кризис будет использован как повод для прямой внешней экспансии. Еще легче было догадаться, что Крымом дело не ограничится. Война помогает решить все задачи: ликвидировать оппозицию — вплоть до физического уничтожения — под предлогом окончательного сплочения.

Никакой социальной ответственности: какая там медицина, какие пенсии, война же! Абсолютная закрытость, секретность, враждебное окружение, самые дикие союзники и самые кровавые жертвы — хватит уже гуманизма, наигрались.

Далі: тут

Спотворення пам’яті 

Ілюстрація: zbruc

Автор: Хосе Альварес Хунко. Джерело: El País. Переклад: zbruc

2014 рік був роком столітніх роковин: початок Великої війни в Європі, наприклад, чи завершення Війни за іспанську спадщину. Утім, більш непоміченим пройшло ушанування 1814 року, коли закінчилася наполеонівська війна в Іспанії і на трон повернувся Фердинанд VII Бажаний, який зробив свій державний переворот супроти конституційного ладу, ув’язнивши чи відправивши у вигнання його батьків-засновників.

Далі: тут

На добраніч:) 

Океан Ельзи. Відпусти

Виктор Ерофеев: "…Это  активизация тоталитаризма"

Ілюстрація: svoboda.org

Автор: Ольга Бичкова. Джерело: Эхо Москвы

...Это активизация тоталитаризма. То есть чем гуще авторитаризм или тоталитаризм, тем больше сакральности исходит от него. И Луна ведь мы помним еще по Солженицыну, что хотели в какой-то юбилей Сталина Луну переименовать в Сталин. Крутился бы вообще такой спутник земли под названием Сталин. Что касается Крыма, то действительно там очень много сакрального, но мне кажется, Крым исторический больше всего известен тем, что через него прошло огромное количество рабов. Там был в Феодосии невольнический рынок, там продавали русских, поляков, литовцев. В общем, сотнями тысяч. И просто это такой страшный рынок, и в гражданскую войну и после там столько пролито крови, что мне кажется, что просто оттого, что в Крыму такое свершилось, он сакральный. Но не потому что там вдруг киевский князь принял христианство, мы все решили поэтому, что это наша вера, наша земля. Мне кажется, что здесь совсем не то и тогда не была та земля нашей и та вера еще была непонятно какой.

Далі: тут

Політика і бідність, або  Таємні яйця Путіна

Ілюстрація: gigamir.net

Автор: Віктор Тимошенко. Джерело: Укрінформ

От Путін, бідна чи багата людина? Станіслав Бєлковський пише, що він найбагатший із найбагатших у світі. Мільярдер мільярдерів. Для цього є усі підстави.

Наприклад, учора (повідомляють інформаційні агентства) він "особисто" подарував Ермітажу годинник, виготовлений до 25-річчя одруження імператора Олександра III і імператриці Марії Федорівни, і "Яйце-годинник Ротшильда".

Взагалі, Путін точно не родич царів Романових. А мистецтвознавцям відомо про 79 пасхальних яєць, виготовлених фірмою Фаберже. 

Далі: тут

Добрые советы Путину 

Ілюстрація: peoples.ru

Автор: Артємій Троїцкій. Джерело: DELFI

У меня к Путину — "ничего личного". Ненависти к нему не испытываю, зла не желаю. Более того, рад был бы его успехам — в личной жизни. Отношусь крайне отрицательно к его деятельности по той простой причине, что он гробит мою страну и восстановил ее (увы, взаимно) против большинства соседей и прочего нерусского мира.

Зачем он это делает, я не знаю. Может быть, из благородных побуждений, как это трактуется у Сорокина в "Теллурии" (окончательно, вслед за Лениным и Горбачевым, уничтожить этого монстра — Российскую империю); но скорее — в силу некомпетентности, властолюбия и одержимости бесовскими комплексами. Или просто китайский лазутчик.

Далі: тут

Россия нигде

                                                                                       Ілюстрація: Reuters

Автор: Дмітрій Глуховскій. Джерело: Сноб

Россия сегодня будто шизофренией страдает. Гигант с комплексами карлика. Государство, бесконечно разглагольствующее о будущем, но не прекращающее мастурбировать на свое прошлое. Двадцать три года после распада (или развала) СССР или рождения новой России — мы все еще не можем определиться, что же это было. Не европейская, не азиатская, не глобальная, не региональная, не национальная и не мультикультурная, не религиозная и не светская, наша страна болтается в безвременье и тонет в иллюзиях.

Ее то собираются делать надежным экономическим партнером Запада, то, монашески отринув все материальное, принимаются пришивать ей давно отсохшие имперские конечности. Она то должна лезть со слюнявыми брежневскими поцелуями к дорогим европейским друзьям, то припадочно брызгать слюной, отталкивая от себя тех в Европе, кто еще как-то был готов с ней приобняться хотя бы на фото. То решать вместе с Америкой судьбы мира, подмигивая той и обмениваясь с нею поглаживаниями ног под карточным столом, то вдруг переворачивать этот стол вверх тормашками и гневно вопить: «Шулер! Шулер!»

Далі: тут

Українцям потрібно будувати  себе заново – Вакарчук

Ілюстрація: life.obozrevatel.com

Автор: Анастасія Кириленко. Джерело: Радіо Свобода

Кожного дня українці обговорюють, куди прямує Україна. Йдемо ми до Європи, залишаємося на місці, чи йдемо ми на Схід? «Європа», «бути європейцем» – ці вирази кожен день вживають політики, аналітики, студенти в аудиторії. Я завжди ставлю запитання: а чи знають українці, що таке бути європейцями? Чи мається на увазі географічне положення? Ні, інакше ми б уже були Європою: ми ніколи не були Африкою, Азією або Австралією – ми завжди перебували на Європейському континенті. 

Далі: тут

Від книгарні до кнайпи

Ілюстрація: Радіо Свобода

Автор: Галина Пагутяк. Джерело: pahutyak.com

Це – Львів. Місто, у якому не лише проводять Форум видавців,а й руками  моральних авторитетів, шевченківських лауреатів віддають  книгарні під кнайпи, а інтернати під літературні музеї.З усіх книгарень лише Є можна назвати пристосованим і гідним приміщенням, але і його можна обанкрутити, якщо комусь впаде в око.

Далі: тут