Ні хліба, ні видовищ

Схоже, українська "дилетантура" заповзялася приміряти для себе нову роль – роль "жертви" обставин і "підлих намірів воріженьків". 

Це почасти спрацьовує, особливо коли заявити на всю країну, що і президент, і його головний канцелярист вже відбули "ковідний" термін у нестерпних умовах Феофанії, яка, за обіцянками Зеленського-Голобородька майже дворічної давності, давно мала б стати банальною райлікарнею для пересічних громадян.

Обравши трагічну роль "жертви", політтехнологи Банкової виходили з цілком вирозумілого постулату: "бідось" жаліють, їм вірять, їм хочуть допомогти. На їхньому боці – суспільна думка, бо як зауважив у своїй недавній колонці іспанський публіцист Артуро Перес-Реверте, новітні автократи часто маніпулюють цими шляхетними людськими рисами. Так легше утримати владу, і "це роблять за допомогою голосів суспільства, яке їм аплодує і їх підтримує". "Бідний той, хто наважиться їм перечити; і не ображатися, як це є новим обов'язком, - пише іспанець. - Урешті-решт, ми маємо господарів,.. яких підтримує інфантильне мислення мільйонів йолопів".

Репетицією нового амплуа гаранта були його перші сумні "відосики" з лікарняної палати, прикрашеної президентським штандартом, а також алогічні натяки на те, що причиною усіх бід є неслухняність регіональних ставлеників, які снили і бачили майбутні перемоги на місцевих елекціях, і на вівтар цих перемог ладні були покласти життя і здоров'я посполитих. Для Зеленського виявилося відкриттям, що і вчорашні його фанатики не в захопленні від "кваліфікованих" і "мудрих" рішень уряду, на кшталт карантину вихідного дня. А дивуватися нічому: ті, хто голосували на вчорашнього блазня, надалі, під загрозою штрафу і смертоносної інфекції, вимагають хліба і видовищ. Отут якраз їм і є "разніца", причому інфантильно принципова.

На зміну карантину вихідного дня матимемо новорічний локдаун. Наслідки будуть ні, не катастрофічні, - апокаліптичні! Видовищ не буде точно, з хлібом, підозрюю, теж сутужно. Але не забуваймо, що, за логікою урядовців, того ж таки Зе!, ми вже пережили кілька піків захворюваності, до яких були "готовими", і які тепер, з віддалі кількох місяців, чомусь більш схожі на рівнесеньке плато. Для популістів, мародерів та невігласів не штука пояснити будь-що: природу місячних затемнень, поділ атома, теорію ймовірності, і, як ми переконалися, - непрогнозовану поведінку вірусу. Дарма, що над траєкторією пандемії досі б'ються тисячі тих, хто зуби з'їв, вивчаючи цю (і не тільки) заразу. Але в Україні вони зазвичай мовчать, не маючи змоги перекричати "фаховіших" чиновників від медицини, а тим паче, - політиків-всезнайок.

Схожим чином вони поводяться і з економікою. Поміркуймо, відкинувши Зе!браваду, чим насправді є 8-тисячні подачки для фізосіб-підприємців? Хтось з вітчизняних аналітиків з іронією заявив, що за такі гроші навіть і не пообідаєш у "Велюрі". А ось на думку "господарників" з Печерських пагорбів, ці кошти мають стати "рятівним колом" для десятків тисяч дрібних підприємців та їхніх сімей. Як і, перепрошую, непомітне неозброєним оком списання боргів для тих 80 відсотків ФОПів, які не додали до державної скарбниці по… три тисячі гривень.

Натомість ми не чуємо втямливої відповіді, а радше – багатозначну мовчанку, коли постають кардинальні питання. Чому уряд (до слова, вже вдруге, першим був також "зелений" Кабмін Гончарука) довів ситуацію "до ручки", коли державний бюджет країни не може обслуговувати видатки, передбачені законом на 2020 рік. Це фактично означає, що припинено фінансування усіх статей витрат, окрім захищених. Чим у такій ситуації загрожує неухвалення бюджету у визначені Бюджетним кодексом терміни?

Це – глобальні проблеми. Є й "дрібніші", "приземленіші". До прикладу, чи залишаться без "мінімальної мізерії" ті, хто досі отримував соціальну допомогу? Бо у нардепів та міністрів, виявляється, бракує рук для ухвалення відповідної поправки, яка б запобігла цій міні-катастрофі сотень тисяч громадян. Точніше, їхні рученята зайняті більш прибутковими справами – "розпилом" ковідного фонду, відкатами з "Великого будівництва", майбутніми фармакологічними тендерами для закупівлі вакцин.

А ще – війнами усіх з усіма. Особливо з політичними опонентами, які дивним чином не забажали спочивати на узбіччі процесу. З подиву гідною наполегливістю вони нагадують владі про міжнародні зобов'язання України, про те, що ні безвіз, ні допомога МВФ не впали нам, мов манна небесна, а мають під собою конкретне підґрунтя, зафіксоване, до слова, в Конституції України: європейський вибір, а, отже, і європейські засади політичної культури.

Але "зеленим", які здобули владу шляхом небувалого шахрайства і маніпуляцій, видається, що таким же трибом можна поводитися і на міжнародній сцені. Проте це велика і небезпечна ілюзія. Принаймні, непереборне враження "великого шухера" так і читається у недавній редакційній статті The Washington Post, автори якої не шкодують епітетів на адресу спонсорів Зеленського та їхньої деструктивної ролі. "Міністерство юстиції Байдена також мало б відновити зусилля щодо кримінального переслідування українських олігархів, включаючи Дмитра Фірташа та Ігоря Коломойського, які є інструментами блокування реформ та просування російського інтересу в Україні".

Ясна річ, мінюст США Зеленському не указ. Через елементарний страх перед всесильними ляльководами, які тут, поруч, яким він запопадливо підсуває попільнички у найвищому кабінеті країни. Він не зважиться на спротив їхнім забаганкам, бо погодився на них апріорі. Позаяк саме у цьому, - обслуговуванні олігархату, - полягала мета його останньої, як на мене, гастролі…

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

 

"Групи особливих інтересів"

Днями одна приятелька з Фейсбук надіслала мені відео, на якому напівбожевільний "правозахисник" з Дніпра на повному серйозі викладає свою теорію про "вашингтонський обком". Сягає глибоко, стверджуючи, що всі державні органи і установи України зареєстровані на берегах Потомаку. 

Маразм вищого левела… Але знайома просила сказати, чи часом то не фейк. Відповів, що слід фільтрувати телеканали, за якими стежить, бо розмова з цим загумінковим шанувальником конспірології транслювалася на КРТ, - рупорові Російської православної церкви в Україні, фінансованому, зокрема, відомими провідниками "русского міра" Малофєєвим та Новинським.

Ця публіка, а ще проросійські реваншисти на кшталт Медведчука, Портнова і, що вкрай огидно, першого президента України Кравчука, останнім часом заповзятливо розганяють міф про "зовнішнє управління країною". Про якусь усесвітню "корпорацію", що диктує чинному режимові правила гри, програми реформ, тримаючи тубільну владу на міцному гачку кредитних зобов'язань. Підіграють заокеанським карабасам-барабасам місцеві активісти, яким хутенько приліпили тавро "соросят", з явним натяком на спонсора їхніх "брудних справ". Парадокс у тому, що чимало з цієї "активістської публіки" давно вже переметнулося на барикади Зеленського, і ходять підручними у справі демонтажу реформ, антикорупційних стратегій та й державних інституцій загалом… Вони, гадаю, через цілком конкретні "стимули" погодилися на цю брудну роботу для цілком конкретних замовників.

А про залаштункових інвесторів руйнації здобутків Майдану дуже чітко розповіла у своїй колонці для "Української правди" Крістіна Квін, Тимчасова повірена у справах США в Україні. Дипломатка також звернула увагу на зусилля російських пропагандистів та їхніх відвертих чи ще не розконсервованих агентів розганяти істерику про "вашингтонські чи брюссельські центри впливу" на Київ. І розповіла про "певні групи особливих інтересів", які є, власне, "тими, хто намагається здійснювати "зовнішнє управління" Україною. На думку пані Квін, "їхньою метою є власне збагачення, що досягається будь-якими можливими способами – хабарництвом, примусом чи навіть приєднанням до зовнішніх сил, які хочуть бачити, як євроатлантична інтеграція України зазнає краху".

Власне кажучи, ця публіка зважилася ще раз спробувати станцювати на граблях Януковича. Для когось, зокрема для Ігоря Коломойського, повернення напівколоніального статусу України і залежності її влади від Кремля вкрай важливе з точки зору власної безпеки. Перспектива надовго осісти в американській, британській чи ізраїльській в'язниці за цілком конкретні і численні порушення закону не гріє скандального олігарха, приклад Павла Лазаренка явно не надихає. Тому вчорашній інвестор Зе!президента нині щедро фінансує розмаїтих "радикалів", які мали б висловлювати "всенародний гнів" з приводу поведінки Конституційного суду, частково спровокованої… також Коломойським, принаймні його "ручними" нардепами.

В упряжі з Коломойським йде і ексзаступник глави адміністрації Януковича, а нині – "журналіст" Андрій Портнов. Саме йому приписують не тільки правничу роботу над реваншистськими позовами і юридичний супровід переслідувань політичних опонентів. Портнов нахраписто взявся втілювати ті ж речі, за які отримав по руках від Революції Гідності. Я думаю, що саме з подачі Портнова і через його ставлеників напередодні річниці Майдану відбулася серія силових провокацій проти учасників революції, а також украй цинічні виклики на допити причетних до так званого "державного перевороту" 2014 року. Саме так і не інакше трактує Революцію Гідності та її наслідки сам Портнов у своєму Telegram-каналі та у промовах на медведчуківських ЗМІ. Саме він "со товаріщі" активно просуває візію "американського втручання" і тоді, коли у центрі столиці вирував Майдан, і під час п'яти років постмайданної влади, і, зрештою, зараз, коли Україною править безвольний блазень-в'язень "Феофанії".

Ще одна "група особливих інтересів" грає на пацифістських струнах української душі, на "втомі від війни", на ностальгії за УРСР у складі "єдіного і нєдєлімого саюза". Кум Путіна Медведчук та його ОПЗЖ на підконтрольних телеканалах нав'язують обивателеві міфи про "партію війни", щедро спонсоровану закордонними "хижаками", яка, мовляв, противиться "дружбє, міру, жвачкє", яка вперто називає агресора агресором, закликає міжнародне співтовариство до санкцій проти Росії, зрештою, тримає Україну у кондиції під час гібридної війни з Москвою.

А що ж Зеленський, - запитаєте ви? А Зеленський з головного героя серіалу перетворився у статиста, безвладного і безпорадного спостерігача, який, може, й досі не усвідомлює, що "групи особливих інтересів" "списали" його як використаний реквізит. Він ще тішить поріділі лави своїх фанатів "відосіками". Краще б він цього не робив, краще б зайвий раз не витягував на публіку власні страхи.

Ілюстрація з відкритих джерел

Влада збанкрутувала, тому й бреше

Скільки живе людство, стільки ж і точаться дискусії довкола понять правди і справедливості, і вже маємо мільйони інтерпретацій цих cлів, аж до вкрай категоричних і таки безвідповідальних, на кшталт "у кожного своя правда".

Є чудовий естонський фільм "Правда і справедливість", відзнятий з нагоди століття тамтешньої державності, у якому несподівано ці, здавалося б, споріднені слова суперечать одне одному. Бо що з того, коли чесний фермер-трудяга прагне утвердити на Богом забутому хуторі Божу ж правду, поводитися з ближніми і сусідами так, як це написано у Біблії? Довкола ж усі волають, що досягти справедливості можна лише підступом, лицемірством і кривдою. Як наслідок – герой Андрес Паас поступово стає схожим на тих, хто прикладом доводить успішність саме таких практик "справедливості".

Ці практики, здавалося б, архаїчні і геть несучасні, є ходовими й у нас, в Україні, де править бал популізм, брехня і "дилетантура". Власне, на спекуляціях довкола "своєї правди" шахраї дісталися влади.

Однак "все минає, навіть найдовша змія", і нині Зе!команда опинилася, висловлюючись їхнім же арґо, "на порозі великого шухера". Їм не вдалося переконати багатомільйонний народ у своїй версії "правди" і "справедливості", ба більше, - тепер вони змушені брехати, брехати і знову брехати, гарячково шукаючи вихід з фактично безнадійної ситуації. Не суть важливо, де вони брешуть, - у "зачинених" ними ж vip-палатах "Феофанії" чи у залі засідань Кабміну, під парламентським куполом чи у слухавку телефонів міжнародного зв'язку. Важливо те, що їхня брехня вже очевидна для, мабуть, найзатурканіших обивателів, і викликає не лише відчуття відрази, але й відторгнення та гніву. Навіть блазню-кумиру натовпу на президентській посаді не під силу перетворити усіх співгромадян у таких собі "андресів паасів".

Реальність така, що змушує платити за дешевий популізм, причому, платити за всіма рахунками. А вивертати кишені доведеться не тим, хто солодко і обнадійливо заколисував народ фантастичними обіцянками земного раю, а самому народові, який купився на "правду" від "свого хлопця".

Що маємо наразі? Непевні перспективи ухвалення бюджету-2021, до якого "не доходять руки" розсвареної і фрагментованої "монобільшості", а радше об'єднання гуртків за олігархічними інтересами. Нині ж нам кажуть, що можливим є варіант прийняття бюджету лише у… січні наступного року. Це означатиме, що усі видатки держави, серед них – і соціальні, - будуть профінансовані на рівні не більше 78 відсотків видатків минулорічного січня. Тобто, комусь доведеться довго чекати на пенсії, допомоги, зарплати.

Та проблема навіть не у цьому. Було б з чого платити навіть оті жалюгідні "78". Бо наприкінці року нас чекають витрати на погашення міжнародних зобов'язань, тобто відсотків за кредитами. Де взяти ці кошти, зважаючи на велетенську діру у державній скарбниці, яка, за оцінками експертів, вже сягнула 200 млрд грн? Уряд "старих-нових облич" судомно намагається маневрувати, видаючи на гора фокуси фінансової еквілібристики. До прикладу, НБУ (незалежний нібито регурятор) погоджує рефінансування державного Укрексімбанку на 10 млрд грн. Навіщо такий рефінанс успішній установі? Все просто, Ватсоне, - для того, щоб Укрексім (наголошу – державний банк) викупив у міністерства фінансів ОВДП, а те, своєю чергою, дало гроші на найнагальніші потреби. Інших джерел – катма. Де ділися? Учорашній урядовець Ігор Уманський розповів детально про "скрутки" на митниці й податковій. А ще неймовірні кошти закатали в асфальт, розікравши левову частку "ковідного фонду", і вивели в офшори.

Сподівання на МВФ, як "ебонітову чарівну паличку", також марні. Дарма Зеленський розповідає "правду" про успішність перемовин з директоркою-розпорядницею Фонду про кредит, який він ні сіло ні впало порівняв з "кров'ю для організму людини". Крісталіна Георгієва недвозначно наполягає на справедливості: для перегляду програми співпраці потрібне повне узгодження дій. Причому мова ведеться навіть не про кредит, не про черговий транш, а про прибуття місії МВФ в Україну.

Але чи можна говорити про "узгодження", коли Зе!влада плювала на незалежність НБУ, методично розвалює антикорупційні структури, спочатку толерує зазіхання на основу основ боротьби з корупцією – електронне декларування, а відтак обирає для гасіння пожежі сумнівну "рідину" – коктейлі Молотова під Конституційним судом, або ж нахабно нагинає Раду розігнати цей "незалежний орган"? І прикриває свої антизаконні вчинки демогогією про "правду" і "справедливість".

Насправді у Зе! та його соратників вичерпався арсенал правдивих аргументів. Залишилася тільки тотальна брехня, названа "правдою".

Ілюстрація: Міхаїл Ларічев

Високий Замок 

Влада "вихідного днА"

Минулих вихідних, коли наш креативний Кабмін вирішив уперше випробувати на українцях механізм так званого "карантину вихідного дня", на одному з львівських промислових ринків я став свідком феєричного абсурду. 

Зовні, "за брамою", поважно походжали двоє поліцейських, мірячи оціночними поглядами тих, хто наважувався переступити поріг цієї "забороненої" постанови. На самому ж ринку до поодиноких покупців підходив непримітний чоловічок і давав інструкції: "Підійдіть до потрібного вам магазинчика, постукайте, і вас впустять. Купите, що треба". На запитання, чи не бояться штрафів, всезнайко багатозначно натякнув: "Ми скинулися… і вони (поліцейські) сюди не заходять".

Зрештою, чого дивуватися? Ми вже доволі тривалий час живемо у країні, в якій одні – випадкові і цілком негодящі для управління люди, - роблять вигляд, що правлять нею, а інші – що уважно прислухаються до, м'яко кажучи, безґлуздих рішень, постанов, розпоряджень. Відтак і ті, й інші сходяться разом перед екранами телевізорів або ж на ютуб-каналах, у фейсбуку чи інстаграмі, аби, як кажуть в Галичині, подерти лаха одні з одних…

Доволі часто таке дивне (і, я переконаний, – нетривале) співжиття стрясається черговим "зашкваром", і тоді не тільки соцмережі, але й громадський транспорт та інші геть нечисельні, з огляду на карантин, простори, де можуть зібратися "більше трьох", гудуть від невдоволення, прокльонів і звинувачень.

І суть не у "карантині вихідного дня" чи інших схожих витівках Зе!Команди. Суть у тому, що вона найбільше переймається не тим, чим мала б: захистом країни – від агресора чи смертоносної "корони". Увесь креатив і, до слова, астрономічні кошти, яких часто бракує недужим у лікарнях, бійцям на передовій, медикам, що "живуть" у палатах, скеровані на самопорятунок і уникнення цілком ймовірної відповідальності за скоєне.

А ще "нові старі обличчя". До прикладу, прем'єр-міністр час од часу говорить про "значні досягнення" влади у подоланні пандемії, про те, що "у нас вчиться Європа", ба більше, - заздрить. Про віртуальних інвесторів, які вже ось-ось, на низькому старті, готові ринути в Україну і озолотити її сотнями трильйонів доларів.

Ніхто не запитає у прем'єра чи преЗЕдента, як було згаяно час і гроші, що були в їхньої влади від весни, для того, аби належно підготуватися до осінньо-зимового спалаху коронавірусу. Бо кому ж питати? Усюди в силових, контрольних, навіть антикорупційних відомствах, конторах, офісах – свої "на 100 відсотків" люди. І ці люди не тільки чудово знають, "гдє дєньгі, Зін?».

Більш-менш притомні люди усвідомлюють, що так жити не можна, що країна з кожним днем стає некерованішою, а влада, попри накачані медіаботоксом біцепсами, випаровується, як роса на сонці. Що регіональні князьки плюють  на Кабмін, свавільно й нігілістично ігноруючи окрики зі столиці. Що на казначейському рахунку – цілковитий нуль, а такого не було навіть після втечі пріснопам'ятного Януковича.

Але це усвідомлення не додає розуму ні владі "вихідного днА", ні тим залишкам її електорату, які ще досі, мов на ошуста Кашпіровського, уповають на диво від Голобородька. Здавалося б, ніщо не вчить переконливіше, ніж ґулі на власному лобі чи спустошена пройдисвітом власна кишеня. А ніт, - виявляється, і це не працює. Страшний вірус, який гуляє нашими просторами, - вірус байдужості і "крайньохатства", вірус самонавіювання, що, мовляв, мене омине… Вірус безвідповідальності за власні вчинки, вибір і якесь остервеніле, з піною на губах, невизнання власних помилок.

Колись великий перуанець, автор "Міста псів" та "Війни кінця світу" Маріо Варґас Льоса, описуючи наслідки зімбабвійської диктатури Роберта Муґабе, написав: "Найгірше не те, що існують такі людські покидьки, а те, що є народи, які голосують за них, обирають і переобирають їх і роблять з них "національних героїв". Прикро, але, скажіть, чи не стосується такий висновок нас з вами? Тих, хто живе і мириться з владою "вихідного днА".

Ілюстрація: Апостроф

Президент більше, ніж "відосік”

Цю дилему сформулював не я, а новий політтехнолог Зеленського Михайло Подоляк, який виринув зовсім недавно, а останнім часом, коли фактично країна залишилася «без руля» (бо «корона», якщо вірити офіційним каналам, скосила всю верхівку), намагається максимально опублічити власну персону. Власне, він є автором доволі сумнівного висновку, озвученого в інтерв'ю «Українській правді»: «Зеленський — більше, ніж відосік. Він президент країни».

Погодьтеся, у нормальній демократії ніхто б не зважився ставити на шальки терезів поняття інституційно найвищої особу і такий собі «розважальний жанр» комунікації. Але у нас це можливо і навіть вважається гідним наслідування. Бо, зрештою, Зе! здобув владу у віртуальному просторі саме завдяки «відосікам», тож не дивно, що тепер політтехнологи з усіх сил пнуться, аби зліпити з нього монументальний образ «лідера нації».

І проблема, можливо, не стільки у технологіях, як у тому, що Зе! влада нарешті упритул підійшла до межі, за якою бовваніє перспектива викриття її несправжності.

Зрештою, що робити персонажеві, який сном і духом не чув (і, видається, не хоче чути!) про те, що особі з його статусом надані не тільки права, але й певні повноваження й обов'язки. Як називати людину, яка наламала стільки «конституційних дров», — «відосіком» чи гарантом Конституції? Який же це, з дозволу сказати, «гарант», коли вже під час інавгураційної промови Зе! по-волюнтаристськи, через завищені амбіції, а, може, й через нашіптування схожих «політтехнологів», розігнав некомфортну для нього Верховну Раду? І, мабуть, для того, аби ні у кого не залишалося сумнівів у серйозності і рішучості його намірів, вже не раз і не двічі зневажав і топтав Основний Закон держави? Про інші закони навіть і не доводиться говорити, — тут Зеленський — справжній рецидивіст. Призначення люстрованих чиновників часів Януковича, цинічний нігілізм у трактуванні «народовладдя», безпробудне невігластво у питаннях розподілу і балансу гілок влади. Специфічне розуміння ролі і ваги Конституційного суду, вказівки міністрам (навіть Подоляк зізнається у таких «грішках»)… Перелік можна продовжувати до безконечності, і від цього лише міцнітиме переконання, що насправді в Україні немає влади. Є ілюзія, фата моргана, віртуальність, «відосік».

Той же Подоляк змушений визнавати, що «у нас менеджерами часто стають люди, які не відповідають посадам». Але хто бере цих людей? Такі ж некомпетентні, нефахові, зате з апломбом істини в останній інстанції «нові обличчя». Це вже не «відосік», це катастрофічна статистика. Недавно видання «Тексти» проаналізувало діяльність сотні державних підприємств, у яких Зе! влада змінила керівників. Йдеться про «Енергоатом», «Енергоринок», «Аграрний фонд», тобто не про якісь там дрібні бізнеси, а про монстрів, що живили бюджет країни податками. Так ось, лише за умовний рік правління вчорашнього коміка і його «кварталу» сотня державних підприємств пішла у мінус на 10 мільярдів гривень.

Або ж історія з витратами так званого «ковідного фонду». Цифри, зауважте, взято не зі стелі, а з офіційного звіту міністерства фінансів. Отже, — на «велике будівництво доріг» під час пандемії коронавірусу вбухали у 500 разів більше коштів, ніж на придбання апаратів ШВЛ (20,2 млрд грн проти мізерних 42 мільйонів!). Про інші «витівки» горе-управлінців, а, по суті, крадіїв та корупціонерів, говорити не доводиться. Зрештою, вони й самі змушені констатувати фактичний колапс у подоланні «чуми-2020», ледь не щоденно коментуючи статистику захворюваності і реальну неготовність медицини до спротиву епідемії.

Що на це президент, його Офіс, його радники? Той же Подоляк: «Я хочу, щоб під Володимира Олександровича була створена природним шляхом мережа блогерів…».

Так у нас «відосік» чи президент?

Фото: Деловая столица

Високий Замок

Танцюють усі!

Коли минулого тижня ультра-антикорупціонери хизувалися у соцмережах шибеницею, яку вони, мовляв, приготували для голови Конституційного суду України, це сприйняли по-різному. 

Найцікавіше, активісти Майдану, безумовно, знайомі з автором затії – очільником Центру протидії корупції. "Неетичний вчинок", "поза межами…", - от і все. Натомість чимало прихильників Зе!президента розсипалися компліментами на адресу Віталія Шабуніна, пропонуючи ще брутальніші і, на їхню думку, переконливіші способи тиску на пана Тупицького…

Не варто особливо гортати недавні сторінки тепер вже "інтернет-історії", щоб згадати, з яким завзяттям Шабунін, Лещенко та інші "рвали" попереднього президента за "свинарчуків". І як тихо "мовчали у хусточку", коли на світ Божий сплили так звані "плівки Єрмака", з фактами цинічної і майже неприхованої корупції брата глави Офісу президента Дениса, який торгував високими державними посадами. "Барига" і його "корупціонери" тихо курять у куточку на тлі злодійських подвигів нинішніх мешканців Банкової та околиць, а розкрадання і відкати з "ковідного фонду" іншим словом, як мародерство, не назовеш. Бо тут направду йдеться про неврятовані життя хворих на "корону", які, мабуть, таки мали шанс одужати, якби в лікарнях у нас все було гаразд і на місці.

І, якщо, до прикладу, Сергія Лещенка ще сяк-так можна зрозуміти, оскільки йому гідно "віддячили" дуже хлібною посадою в Укрзалізниці, то нездоровий радикалізм Шабуніна і Ко пояснюється, на жаль, дуже банально. Варто тільки кинути оком на «протестантів». Це люди Ігоря Коломойського, завжди невдоволеного і ображеного на весь світ, а особливо, на Україну олігарха. Саме він диригує політично-правовою кризою довкола КСУ, намагаючись таким чином "нагнути" свою маріонетку Зеленського. Почасти це вдалося, і Зе! алярмово вирішив зіграти роль "крутого пацана", внісши у парламент абсурдний і, що найголовніше, - протиправний документ про розгін Конституційного суду. Але у ВР не надто квапляться вчиняти очевидний злочин. По суті, їм пропонують "диктаторські закони-2" сумнозвісного Януковича, а у депутатів ще добра пам'ять, і вони розуміють, чим може завершитися  схожа гра з вогнем.

Але Коломойського і Медведчука (він також доклався і до одіозних подань, і до медійного супроводу власноруч влаштованої кризи) парламентський саботаж не зупиняє. Схоже, вони вже змогли знайти спільну мову з Офісом президента, бо, погодьтеся, розлоге інтерв'ю Андрія Єрмака на "плюсах" просто так не з'являється. Тому за визначенням небезгрішний КСУ й надалі схилятимуть до добровільної відставки усіма можливими й неможливими методами, причому тепер ще й із залученням "активістів-антикорупціонерів". Причому останні йдуть на співпрацю з Єрмаком, Коломойським і Медведчуком свідомо, як би вони не пояснювали потім мотиви своїх вчинків. Даруйте, Шабунін і ЦПК – це не ті персонажі, яких можна використовувати "утемну". Отже, альянс відбувся за обопільної згоди зацікавлених сторін.

І задля цілком визначеної мети. Якщо Зеленський та його канцелярія методично, крок за кроком руйнує конструкцію держави, цілеспрямовано дискредитуючи інституційні її опори (починаючи з президентської посади, парламентаризму і судової системи), то "ревнителі" громадянського суспільства, прикриваючись псевдодемократичною демагогією, нищать здобутки "низів", які були рушійною силою не тільки обидвох українських Майданів, але й, за великим рахунком, промоторами реформ. Ми ж не чули голосу Шабуніна і його соратників, коли Банкова разом з Аваковим взялися формувати образ екстремістів із добровольців та волонтерів, шельмувати їх, фастриґувати кримінальні справи проти Яни Дуґарь, Юлії Кузьменко та Андрія Антоненка (Riffmasterа).

Навіщо все це Зеленському та його ляльководам? Їм украй важливо створити фейкове враження причетності всіх і кожного до своєї політики. Для цього й задумувалося провальне "опитування" громадян у день місцевих виборів, результати якого ніхто так і не рахував. Обійшлися "намальованими" цифрами, на підставі яких Кравчук тепер розпинається про ВЕЗ на окупованому Донбасі на 50 років (а що? Народ же не проти!). Для цього ж медіа Коломойського і Медведчука невтомно вбивають у мізки глядачів думку про "нормальність" хаосу, про "народний суверенітет" і про "пряму демократію". Насправді ж йдеться про формування колективної відповідальності, "колективістського мислення", яке, за визначенням психолога, в'язня нацистських концтаборів Віктора Франкла, "веде до патологічного конформізму". Саме на цьому ґрунті Зе-команда і зацікавлені олігархи намагаються збудувати автократію на кшталт режиму Лукашенка, оптимальний для Росії варіант існування "незалежної України". Аякже, скажуть потім вони, - "танцювали ж усі!".

Результати виборів у США, "невигідний" і навіть небезпечний для Зеленського Байден на посаді президента, мотивують прискорити цей процес.

Ілюстрація: Юрій Сергеєв

Картковий дім

У своєму істеричному пості у Facebook, схиляючи парламентських «слуг» до вочевидь антиконституційного злочину, Зеленський принагідно згадав про «старі еліти». Мовляв, вони торпедують процес «реформування країни» імені Голобородька, бо «інакше вони не вміють».

Без сумніву, для Зе! є одна «невістка», яка вже близько півтора року тому пішла з Банкової, але не в тому суть…

Не минуло й тижня, як прорізався голос в дуже «яскравого представника старих еліт», очільника делегації України в мінській ТГК Леоніда Кравчука. А він, знано, призначений не кимось з вулиці, а саме Зеленським, — попри публічне засудження «вчорашніх».

Розводячись про вибори на окупованих територіях 31 березня наступного року, 86-річний Леонід Макарович «забув», що із запровадженням ВЕЗ на зруйнованому росіянами Донбасі, Україна таким чином допоможе уникнути відповідальності реальному агресорові — не заплатити неуникні репарації та контрибуції. А, отже, опосередковано визнає, що війна на Сході була громадянським конфліктом. Що донедавна з піною на янгельських губах «миротворця» доводив ще один з когороти «старих еліт» — Вітольд Фокін.

Але Кравчуку, на моє переконання, відводилася дещо інша роль. Його використали у гібридній спецоперації, до якої все частіше вдаються навчені в московських «дзержинках» та інших осідках ефесбешної освіти радники Зеленського.

Суть маневру Кравчуком полягала у тому, аби перевести увагу активної частини суспільства від політично-правової кризи, спричиненої рішенням Конституційного Суду щодо антикорупційних органів. Мовляв, нехай активісти гризуть кинуту ЛМК кістку про вибори на окупованих територіях, хай пасіонарії втішаються мрією про те, що вже навесні Україна візьме кордон під контроль, а ми тим часом «залатаємо» конституційну дірку. Але на Банковій, виявляється, ще ті «футурологи», як і Кравчук.

Після кавалерійського наскоку на парламент, з брутальними елементами шантажу та залякувань, у президентській канцелярії ледь отямилися від шоку. Для початку парламентський комітет зігнорував президентський законопроєкт, — адекватно відкинувши його як макулатуру. Відтак більше. Верховна Рада ухвалила законопроект № 4131 «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення ефективної реалізації парламентського контролю». Ухвалила конституційною більшістю у 323 голоси у першому читанні і за безпосереднього лобіювання спікера Дмитра Разумкова.

Мало того, що голова ВР публічно «опустив» Зеленського, не найкраще охарактеризувавши його «опитування», то ще й дуже промовисто продемонстрував, що здатен зібрати три чверті голосів у залі, якби… Якби мова зайшла раптом про… імпічмент президента. Ось вам і «змова старих еліт».

Звісно, я далекий від думки, що Дмитро Разумков є цілком самостійною фігурою, і що за його респектабельною спиною не ховаються до болю знайомі персонажі. Але я переконаний, що Зеленському і Ко навіть у страшному сні не могло приснитися, що крах карткового будиночка, який вони пишномовно називали «системою», розпочнеться саме з його «монолітного» законодавчого крила. І це з глибоким сумом визнав сам архітектор химерного утворення під назвою Зе!режим Андрій Богдан. «Вони шукають, де був системний збій на виборах. Ребята, системний збій — це ви…», — діагностував ексочільник ОПУ.

Симптоми цього «системного збою» змушують Зеленського та його партнерів з владного «кварталу» шукати винних, переводити стрілки, камуфлювати провали меседжами, не вартими виїденого яйця (як у випадку з Кравчуком), але найголовніше — систематично брехати. Про те, що, мовляв, Європа підтримує «жорсткість» Зе! у питанні КСУ (Арахамія), що Рєзніков буцімто обговорював грандіозні плани по Донбасу з нардепами.

Словом, як любив казати герой серіалу «Картковий дім» Френсіс Андервуд, «талант брехуна у тому, щоб змусити всіх повірити, що ти не вмієш брехати».

Картковий дім впаде. Питання лише, хто виживе під його руїнами?

Ілюстрація: Пйотр Тягунов