БлаЗень на роздоріжжі

Судомні намагання "Слуг…" вигадати собі ж якусь більш-менш пристойну ідеологічну платформу і ухвалити її на з'їзді у більш-менш притомних спостерігачів викликають лише скрушні посмішки. 

Бо як не називай політичну практику говорити одне, робити друге, а думати – взагалі про стороннє і нереальне, - інакше й не назвеш, окрім як брехнею, шахрайством і популізмом. Стефанчук і Ко за вказівкою Зе! можуть ще три роки до завершення каденції вправлятися у креативі, однак вийде, як завжди – пшик…

Зрештою, вчорашній актор розважального жанру та його Квартал можуть скільки завгодно думати, що це вони керують країною, що це вони формують тренди і політику великої держави, що це вони визначають, куди нам рухатися, але насправді – це ілюзія і видавання бажаного за дійсне. Утім, якщо їм з Печерських пагорбів очі застелила фантастична пелена, то поруч, у Європі, так не вважають. Європарламент, ухвалюючи минулого тижня чергову доповідь щодо угоди про асоціацію з Україною, можна сказати, тицьнув носом у причину причин наших поразок на інтеграційному шляху.

"Європарламент вкрай занепокоєний неприкритими спробами приватних інтересів підірвати досягнення країни в боротьбі з корупцією та загалом у демократичних реформах, зокрема, шляхом захоплення політичної влади деякими українськими олігархами (курсив мій – Авт.), які ослабили орієнтовану на реформи більшість у Верховній Раді", - сказано у документі.

Тобто за фактом маємо владу олігархів, які свого часу "скинулися" на проєкт "аби лише не Порошенко", і всадили на президенський фотель свою маріонетку. Ба більше, європарламентарі дещо перебільшили у формулюванні про "більшість, орієнтовану на реформи в Україні", позаяк ця більшість – "Слуги…" тих таки ж олігархів, яким не до смаку жодні реформи, тим паче європейського зразка. Бо і Коломойський, і Боголюбов, і Пінчук, і Фірташ ніколи не поривали пуповини, яка в'яже їх з Росією та тамтешнім, теж олігархічним бізнесом. Тому будь-які порухи високопосадової ляльки, навіть "спроби самозахисту", як оце бачимо у ситуації із забороною медведчуківсько-козацьких телеканалів, сприймаються ними як прямий непослух і нечуване зухвальство. І вони відповідно діють. Згадаймо хоча б як у розпал снігового апокаліпсису голова парламентського комітету з питань енергетики Герус відчайдушно поширював фейки при нібито призупинку енергоблоків на Добротвірській та Ладиженській ТЕЦ, аби тільки виправдати експорт російської електроенергії. Або ж те, як легковажно віддали в управління нардепу Андрієві Деркачу (відвертому агенту ФСБ за версією американського міністерства юстиції. – Авт.) національну компанію "Енергоатом".

Ясна річ, що для Зеленського перед екватором його президентства важливо втримати не стільки рейтинги для майбутнього походу на другу каденцію, як всидіти у кріслі взагалі. Ініційований усілякими там рабиновичами імпічмент його не надто лякає, бо, у принципі, закон про відсторонення першої особи держави виписаний в інтересах саме цієї особи, з усіма запобіжниками і перепонами. А ось спроба перевороту, яку наполегливо Зе!режим звично приписував Порошенкові, видається є цілком реальною. Особливо після того, як з подачі Нацкорпусу поліцейський спецназ просто вимушений був пов'язати так званих "Патриотов за жизнь" і вилучити на їхній базі у Тверському (!) тупику столиці цілий арсенал зброї.

Можливо, до Зеленського врешті-решт дійшло, що його використали утемну сили, набагато потужніші, ніж його реноме "свого хлопця". Що ситуація виглядає достоту вибухонебезпечною. Що йому заздалегідь вже готують наступника, який перебере владу за слушної нагоди, наплювавши на "мир-дружбу-жвачку" передвиборчих часів. Йдеться про спікера парламенту Дмитра Разумкова, якому останнім часом малюють астрономічні рейтинги народної довіри. І хоча типовий представник київського "рассєйства" ще не доріс ранжиром до опезежесного Юрія Бойка, за ним також бовваніють зловісні тіні вітчизняного олігархату.

Як не дивно, порятунком для Зеленського можуть стати ініціативи його найзапеклішого ворога – Петра Порошенка і його "Європейської Солідарності". Якщо, звісно, "найвпливовіший лідер" відкине особисті амбіції або ж страх втратити владу змусить його дослухатися до голосу здорового ґлузду. Пакет законопроєктів, згідно з якими в Україні реально каратимуть колаборантів, і не тільки на окупованій, а й на підконтрольній Києву території - це тест для преЗЕдента і "Б" для вже проартикульованого ним "А" (указу про заборону проросійських каналів). Якщо цей документ буде ухвалено, то можна буде сподіватися на реальну відповідальність кума Путіна, його відгодованої на кремлівські гроші партії, її озброєних "тітушок", розмаїтих Портнових та Мураєвих. Це також і можливість зберегти обличчя, припинивши переслідування патріотів і домовившись з ними про план порятунку країни.

А робити це слід вже і негайно, не розмазуючи проблему на сумнівні 30 діалогів до 30-річчя Незалежності. Не ховаючи краплені карти у блазненському рукаві, обіцяючи публіці щось незвичне і феєричне на 24 серпня. Не задобрюючи обивателя нездійсненними пряниками на кшталт знижених за його ж кошт тарифів. Не плодячи безсенсові відосики з погрозами на адресу уявних опонентів. Слід, можливо, ретельно перечитати де Голля: "Юридично і фактично державна влада є такою, лише коли висловлює вищі інтереси нації і спирається на довіру громадян. Зводити державну споруду на іншій основі – значить будувати на піску і ризикувати, що вона впаде за першої ж кризи".

І тут мова не про ідеологію "Слуги". Тут – про "вищі інтереси нації". Який шлях обере Зеленський, - покаже час. Але й на роздоріжжі йому міркувати вже ніколи…

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

"Русскій мір" натякає Зеленському…

Давно з Москви не було чутно відверто імперської риторики на адресу найближчих сусідів. 

І ось минулого тижня прессекретар Путіна Дмітрій Пєсков уповні компенсував цю прогалину, заявивши, що Україна належить до "русского міра". "Культурні зв'язки, історичні зв'язки, спільні корені (України і Росії. – Авт.) заперечувати було б великою глухістю", - повправлявся Пєсков. Він зауважив, що лінія на заперечення в Україні таки є, і "нам це не подобається". Аби переламати цю лінію, язик Путіна обіцяє "м'яку силу".

Наскільки "м'якими" є можливості "п'ятої колони" Росії в Україні, можна пересвідчитися, зазирнувши на YouTube, куди після заборони мовлення перебралися медведчуківсько-козацькі канали ZIK, 112-й і Newsone. Секретар РНБО Олексій Данілов на Київському безпековому форумі вказав на причини такої ситуації: "Я вважаю, що ми зробили велику помилку, коли не закрили на вулиці Банковій хрест на хрест КГБ, а перейменували на Службу безпеки України, залишили тих самих працівників. Це дуже і дуже небезпечно. Наслідки ми пожинаємо до цього часу. Агентура Російської Федерації сьогодні на нашій території просто шалена".

Але, як на мене, Данілов дещо лукавить, перевівши стрілки лише на кадебістське коріння СБУ. Бо ж до "пришестя" Зеленського вся проімперська, прорашистська камарилья суттєво притихла, забившись по кутках, емігрувавши з України або принаймні звично перефарбувавшись під нові обставини. Хто тоді міг фантазувати, що через якийсь час за сприятливих умов тут знову правитимуть бал Медведчук, Бойко чи Портнов? Або про те, що у владні офіси повернуться діячі епохи Януковича, відверті українофоби та гонителі Майдану, на кшталт Татарова, Шкарлета та їже з ними?

Данілов, та, зрештою, й Зеленський, можуть скільки завгодно розводитися про те, що "країна у небезпеці", але це аж ніяк не спростовує того факту, що навала російської "м'якої сили" – прямий наслідок світоглядних орієнтирів чинного режиму, його політичної практики, щоденної капітулянтської риторики, "какой разніци" і просторікувань про "зустріч посередині" з агресором. А ще – постійного, до нудоти, протистояння з національно-демократичними силами, мовби й досі в країні триває виборча кампанія, і на кону – головний приз. Зрештою, на недавно закритих проросійських телеканалах чи не найчастішими і найбажанішими гостями були спікери з провладної фракції "Слуга народу". Ходили вони явно не для того, аби розвінчувати відверто проросійську маячню господарів, а радше – щоб дошкульніше вдарити опонентів з національно-демократичного табору. Тому постає питання – як назвати тих, хто у статусі "державників" відверто підігрує "шаленій" російській агентурі?

Я вже писав про те, що указ про телеканали з пулу Медведчука також відгонить виборчими інтересами Зеленського, який вже майже однозначно проартикулював своє рішення балотуватися на другий термін. Нагінками на прокремлівських пропагандистів він спробував пригорнути частину електорату, яка десь там, "на споді" свідомості, таки є проукраїнською і була гірко розчарована колаборантською риторикою свого кумира і особливо його оточення. З іншого боку, сценаристи версії Зеленський-2.0 виводять йому у спаринг-партнери сірого і нецікавого Бойка.

Мені видається, що саме цей зигзаг Зеленського спричинив різкі заяви Пєскова. Гадаю також, що "русскомірною" риторикою Москва не обмежиться. Увесь минулий тиждень ми чуємо про те, що на Східному фронті гинуть українські воїни. Завжди мовчазний з таких тем офіційний Київ змушений був устами Авакова заявити, що ситуація безпрецедентно загострилася, а Верховний головнокомандувач-пацифіст терміново скерував на Донбас свого підручного Руслана Хомчака.

Для Путіна і його режиму зараз нагально потрібні бодай якісь перемоги. Восени там – вибори до Державної думи, і на тлі "навальних протестів" тане рейтинг продиктаторської "Єдіной Росіі". Звична для Кремля практика – надувати імперські щоки - знаходить втілення не тільки у заявах Пєскова проти України, але й у зверхній, "гопницькій" манері спілкування з Європою. Глава зовнішньополітичного відомства ЄС Жозеп Боррель змушений був пережити справжнє "приниження і катастрофу" (цитую ВВС. – Авт.), зважившись на візит до Москви з метою захистити ув'язненого опозиціонера. У результаті він дізнався, що Європа для Росії є "ненадійним партнером".

Тому Україні слід готуватися до важкого року, коли агресор може спровокувати казнащо, потребуючи отієї "маленької перемоги". А от чи готовий Київ, просякнутий "шаленою" російською шпигунською мережею, до реального спротиву, - велике питання.

Карикатура Олексія Кустовського

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Проба на зуб

Історія із закриттям проросійського "козацького" телепулу досі перебуває у центрі уваги суспільства, попри неймовірну кількість коментарів та версій. 

Хоча, власне кажучи, може, й не вартує такого надмірного ажіотажу, навіть беручи до уваги драстичність теми так званої "свободи слова" чи "права на думку". Бо, урешті-решт, йдеться про ворожу пропаганду під час відкритої війни, колабораціонізм і не вигадану, а таки справжню зраду.

Зеленський і Ко укотре продемонстрували, що головне для них – не закон чи процедури, а наявність політичної волі, для реалізації якої завжди знайдуться потрібні інструменти. Попри це, суспільство укотре переконалося, що популісти при владі дбають, перш за все, про ефектність своїх жестів, і лише в останню чергу – про їхню ефективність. Що, звісно, є органічним та природним для вчорашнього актора розважального жанру і його колег, дбайливо розсаджених на ключових державних посадах.

Але мусимо тут сказати й про, так би мовити, утилітарність цього, без сумніву, відчайдушного кроку Зе!режиму, який, погодимося, не надто вписується у дотеперішній контекст заяв і політичної практики Банкової. "Заткнути пельку Кремлю", - а саме до цього закликали патріотичні середовища упродовж тривалого часу, - Зеленського сподвигли, як на мене, абсолютно далекі від питань патріотизму чи державної безпеки мотиви. Радше, глянувши на результати чергових соціологічних досліджень, згідно із якими рейтинг "найвеличнішого лідера" стабільно падає, а у спину йому все нахабніше дихає ОПЗЖ, чинний преЗЕдент вирішив, що далі так не може тривати. Ба більше, закриті ЗІК, Ньюзван та 112-й відверто не добирали слів у своїх антипрезидентських спічах, опускаючись іноді до рівня плінтуса, не гребуючи образами, брутальними натяками і відвертою брехнею. Точнісінько у стилі самого хедлайнера 95-го кварталу передвиборчих часів, коли "колективний розум" вигадував нісенітниці про "вбитого брата", а у московських медійних "лабораторіях" змушували працювати "Ліпєцкую фабрику".

Але, - і я переконаний, - у вуха Зе! хтось мусив укласти саму ідею "суворих рішень" про долю медведчуківських каналів. І цим "хтось" цілком міг бути найнайближеніший до господаря Банкової Андрій Єрмак, який, кажуть, у свою чергу, виявився лише ретранслятором ідеї іншого телемагната – Сергія Льовочкіна. Ескочільник Адміністрації Януковича і партнер Фірташа у компаніях, які володіють телеканалом "Інтер", - відомий майстер підкилимних інтриг і несподіваних політичних трюків. У цій конкретній ситуації нардеп з фракції ОПЗЖ відверто виступив на боці крила, яке просуває майбутнім кандидатом у президенти Юрія Бойка. Саме Бойко наразі є обличчям ОПЗЖ (зважаючи на рейтинги), і саме він, - ексвіцепрем'єр з колоди Януковича, - на думку групи олігархів, мав би забезпечити тяглість домайданної влади після "зеленої смути". Однак на шляху їм стояв кум Путіна, тож, зігравши на слабких душевних струнах чинного президента, Льовочкін та Ко усунули його медіатарани з інформаційного поля України. Руками того ж таки Зеленського.

У ситуації із блокуванням трьох телеканалів можемо знайти цілком предметне підтвердження наміру Зе! балотуватися на другий термін. Звісно, сірий та дещо пронафталінений Юрій Бойко, з його чиновницьким "фейсом" та фразеологією закоренілого бюрократа є значно комфортнішим для вчорашнього коміка опонентом, аніж Медведчук. Не через особливу харизму останнього (йому цієї риси теж катастрофічно бракує), але через підтримку і необмежені фінансові ресурси Путіна, який, виглядає, зрозумів, що лояльнішого, ніж кум, йому не знайти, і що майбутні вибори українського президента можуть стати останнім шансом прибрати до рук Україну.

На Печерських пагорбах придумали, що дуже вдалим стартом для спецоперації "Зеленський-2" може стати відзначення 30-річчя незалежності України. Судячи з кількості розмаїтих нарад, які вже проводяться в ОПУ, і присвячені саме цій темі, а також з активності дипломатичних установ, які отримали директиви забезпечити присутність на урочистостях якомога більшого числа закордонних "VIPів", цей задум є таки стратегічним. Зе! просто не міг дозволити, щоб до 24 серпня його "світлий образ" систематично обливали грязюкою, звинувачуючи у невігластві, популізмі, брехливих обіцянках, високих тарифах, антиковідній безпорадності, корупційній свиті.

Якщо глянути на Зе!указ з цієї точки зору, то він й справді був "пробою на зуб", тестом на те, як суспільство зреагує на схожі маніпуляції. Бо, звісно, після закриття трьох телеканалів Медведчука, які цілеспрямовано вели пропагандистські кампанії проти України, залишилися інші опозиційні медіа, де теж превалює критика чинного режиму, правда, з позицій державницьких і патріотичних. І не виключено, що у майбутньому Зеленський зможе застосувати проти них вже відпрацьований і вивірений інструмент. Ба більше, - він матиме серед козирів лютневий прецедент з ворожими телеканалами. І докорятиме критикам, які справедливо звинувачуватимуть його у нагінках на свободу слова та авторитаризм, їхнім же майже тотальним схваленням закриття пропагандистських проросійських ресурсів Медведчука…

Тому в цій історії важливішим є не зміст, а мотиви сценаристів. Оскільки державницькі інтереси і безпекова складова є серед них далеко не першими, оскільки тут превалює політичний інтерес відомого персонажа, то й наслідки можуть бути цілком прогнозованими. Щоб нинішній ажіотаж та переможні реляції не затінили моменту, коли над країною опуститься завіса справжньої диктатури.

Карикатура Володимира Казаневського

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

В облозі "попередників"

Зе!Команда особливо не "заморочується", шукаючи пояснення своїм провальним крокам і скандальним рішенням. А навіщо? 

Найлегше, - і це відомо з давніх-давен, - розповісти про "попередників", які винні у всьому, навіть у невчасних сонячних затемненнях. Ще хтось з антиків сказав, що натовпу властиво приписувати будь-що вині кого завгодно, - тож популісти, які хронічно залежні від настроїв і світобачення власних виборців, користають з цього наповну.

Досі коло "звинувачених" обмежувалося п'ятим президентом України та його командою. На завершенні другого року правління вчорашнього коміка ми досі чуємо про "баригу", "торгівлю на крові", "свинарчуків" та інших персонажів владної колоди 2014-2019 років. Однак ця платівка виявилася настільки неспроможною та заїждженою, що вже не впливає на емоційні рецептори інфантильних обивателів, а репризи-відосики від преЗЕдента на цю тему – не викликають, як колись, захопленого сміху невибагливої публіки. Радше, навпаки, - саркастичну посмішку на невдоволених мінах вчорашніх адептів "нових облич" чи "какойразніци". Так трапилося і з недавнім одкровенням "найвеличнішого лідера" про те, що, мовляв, до його приходу на Банкову ніхто не займався проблемою окупації Криму. "Ця страшна помилка сталася не за нас, але нам її виправляти. Це дуже неправильно, що ніхто не думав про повернення Криму з 2014 року й до мого приходу до влади", - заявив Зеленський керівнику власного Офісу та очільникам міністерства закордонних справ. Мабуть, Єрмак, Кулеба та Жовква схвально похитали головами. Зате інші люди, ті, хто власне живе цією проблемою ось уже сьомий рік, - лише скрушно розвели руками… Бо якщо вірити Зеленському, то й міжнародних санкцій, спричинених російською анексією українського півострова, немає… А це, звісно, не так. І санкції реально впливають на економіку агресора, підточуючи його фінансову та мілітарну потугу.

Недавно "квартал" з Банкової та його хедлайнер повважали, що одного Порошенка у ролі "офірного цапа" їм замало. Бо масштаби відверто антидержавних дій, точніше, навіть спецоперацій, вчинених ними, вимагають заклання усіх, хто був причетним до влади в Україні упродовж усіх тридцяти років незалежності. Контраверсійний і, як на мене, недочасний закон про референдум, для ухвалення якого "ЗЕ-команда" кинула усі зусилля, ламаючи через коліно невдоволених навіть у власній фракції, мав би продемонструвати, що "свій хлопець" тримає слово. Коли ж у суспільстві піднялася хвиля справедливої та конструктивної критики, Зеленський не знайшов ліпшого варіанту, як лише тотально звинуватити усіх (!) українських політиків у "страху перед народом". "Знаєте, чому вони так бояться референдуму? Все банально. Це їхній ключовий страх перед людьми. Це страх перед незворотністю тих змін, які відбулись у 2019 році. Коли дуже солідні діячі та діячки після десятиліть "царювання" у високих кабінетах вмить опинилися... без влади та впливу".

Насправді банальною тут виглядає аргументація президента. А виверт на кшталт "друзі-політики, звикайте. Вам тепер завжди доведеться враховувати, що останнє слово буде не за вами, а за суспільством", - до того ж, вкрай цинічним. Бо насправді, і рішення про проведення референдуму, і головне, - підрахунок голосів, та й імплементація результатів плебісциту, - залишиться у руках влади. І, якщо вже на те пішло, то Зеленський цим мало відрізняється від Леоніда Кучми, який заради антиконституційного продовження власних повноважень затіяв було схожий референдум далекого 2000 року. Ба більше, - підсадивши на гачок чинний склад Конституційного суду, який, у принципі, зашкодив тоді ЛДК протягнути всі шість потрібних йому запитань, Зеленський і Ко по-шахрайськи розв'язали собі руки для майбутніх афер з плебісцитами.

Апетит приходить під час обіду. Випробувавши метод перекладання з хворої голови на здорову на українських виборцях та політиках, сценаристи і виконавці сумнівних реприз спробували вийти на міжнародний рівень. Кажуть, що недавнє інтерв'ю Зеленського інтерв’ю Володимира Зеленського американському "Axios", яке транслювалося на платформах НВО, було викликане сверблячкою мешканців Офісу президента звернути на себе увагу новообраного президента США. Звернули, причому, у дуже дивний спосіб. Зеленський нічтоже сум'яшеся, з натяком на відповідальність Америки, по-панібратськи запитав Джо Байдена про те, чому Україна досі не в НАТО. Чомусь йому і на думку не спало, що відповідь на цей риторизм вже давно прозвучала в документах Держдепу і міністерства фінансів США про запровадження санкцій проти Андрія Деркача та провладного депутата Олександра Дубінського, зауважених у співпраці зі спецслужбами також підсанкційної Росії. До слова, ця відповідь неодноразово транслювалася американськими чиновниками у їхніх попередженнях Зеленському про токсичність його патрона – Ігоря Коломойського, якому міністерство юстиції США вже висунуло серйозні звинувачення, зокрема у відмиванні грошей. Чому це має стосунок до НАТО? Бо подолання корупції і успішне функціонування антикорупційних інституцій є однією з передумов просування країни до членства у Північно-Атлантичному альянсі. Зе!команда, натомість, робить з точністю до навпаки, заплющуючи очі і на витівки Коломойського, і на "плівки Єрмака", і на справу Татарова тощо. А ще – нищить антикорупційну структуру, вибудувану все тими ж "клятими попередниками", до слова, частково й на американські гроші.

Аби Джо Байден не подумав, що тільки він "винен" Зеленському, той, знову ж таки, абсолютно не кремпуюючись, заявив, що має жаль на його "попередника" Трампа. Такий невеличкий жаль. Словом, дотримався стилю…   

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Траєкторія абсурду

Вибірковість реакцій "найвеличнішого лідера" на виклики, перед якими постає країна ледь не щодня, наштовхує на думку, що хтось доволі вправно фільтрує інформацію перед тим, як передати її високопосадовому адресату, і, послуговуючись цими фільтрами, вправно маніпулює Зеленським.

Зрештою, колишній комік сам легко надається до маніпуляцій, бо є напрочуд нарцисичною, самозакоханою особою, здатною на найабсурдніші витівки, аби лиш зірвати такий бажаний для артистичної душі шквал аплодисментів. Інша річ, що іноді замість овацій звучить гомеричний сміх або ж невдоволене буркотіння публіки…

Днями ми дізналися, як Зеленський опікується земляками за кордоном. Йдеться про історію з побиттям українського підлітка у Франції, яка, якщо вірити гарантові прав, свобод та захисту "наших" (де б вони не були), стала для преЗЕдента "тим, що не відпускає". Жест, без сумніву, гуманний. Якби не кілька "але". Не акцентуватиму на особі потерпілого: жертва є жертва, завдані рани болять усім. Однак те, що Юрій виявився членом наркобанди RD4, а його маму французькі правоохоронці небезпідставно підозрюють у торгівлі людьми, наштовхує, принаймні, на два висновки. Перший, - Зе! настільки неперебірливий у засобах для власного піару, що не гребує нічим. Другий, - господаря Банкової вкотре підставили, – чи свідомо, чи через непрофесійність, - люди з його свити, відповідальні за комунікацію з "народом". Ще один штрих до ситуації – те, що ми майже не чуємо від головнокомандувача оцінок і жалів з приводу загибелі чи поранень українських захисників на Сході…

Так, Зеленський часто любить акцентувати на тому, що "всі ми – українці". Але ситуація направду виглядає абсурдною, коли такі апеляції до "спільності" чи "згуртованості" звучать недоречно – і до контексту, і до намірів, з якими вони проголошуються.

…Сценка з львівської маршрутки. Добряче підхмелений чоловік намагається зав'язати розмову з пасажирами, втомленими після важкого дня. Його монолог щедро пересипаний матюками, які ріжуть вухо навіть "роботягам". На зауваження припинити сквернослів'я, балакун спочатку огризається, а відтак, втямивши, що сила не на його боці, примирливо каже: "Всі ми українці…".

Щось схоже трапляється під час "креативного спілкування" колишнього "кварталівця" і його оточення з народом. Як писали колись Ільф і Петров, "на кожну гарну думку завжди знайдеться дурень, який акуратно доведе її до абсурду".

Хоча, якщо поміркувати, траєкторія абсурду, що нею рухається нинішній режим популістів та невігласів, є власне частиною великого плану руйнації України. Бо у мішку, який розв'язав Зеленський після перемоги на президентських виборах, виявилися не тільки дилетанти, пройдисвіти і шулери, але й ціла когорта персоналій, яким українська незалежність, європейські вектори та боротьба з Росією направду поперек горла. І цих людей важко запідозрити у непрофесійності чи легковажності. Навпаки, вони вміло вибудовують стратегії, штовхаючи країну без авторитетного і головне – фахового керівництва у хаос та абсурд. Вони реально втілюють у життя плани російської гібридної війни, - руйнують підвалини державності, сіють сумніви у царині ідентичності, самодостатності нації, точковими, іноді ледь помітними правничими ударами вибивають по камінцю з фундаментальних речей, які досі здавалися непохитними.

Лише перелік "ініціатив" та судових позовів ексочільника Адміністрації Януковича Андрія Портнова, які він щоденно (таке враження, що звітуючи перед спонсорами) публікує у своєму Telegram-каналі, дає підставу говорити про ешелонованість антиукраїнської кліки, спланованість кожного кроку, прогноз наслідків. І цілий арсенал інструментів для цієї боротьби, зокрема, так званий "вовчий" Окружний адмінсуд міста Києва. Саме руками одіозного "служителя Феміди" та його слухняних підлеглих протягують зобов'язання для МОН переглянути шкільні підручники історії, аби прибрати звідти будь-які згадки про Революцію Гідності та її Героїв. Саме там, у будівлі на вулиці Петра Болбочана, забороняють Київраді урочисто відзначати ювілеї українських патріотів-державників, саме там (дрібниця, але приємно?) скасовують щойно прийнятий новий український правопис…

Ви скажете: а при чім тут Зеленський? Адже суд у нас – незалежний… Окрім того, що режим популіста лояльно, щоб не сказати, з осторогою, ставиться до Портнова і Ко, особливо, до замовників їхніх брудних справ "з-за порєбріка", є ще одна деталь. На Банковій та у силових структурах, "на 100 відсотків" президентських, є чимало важелів вплинути на "його честь" Павла Вовка.  Зокрема, й плівки, які з'явилися в інформаційному просторі, і на підставі яких голова ОАСК міг би вже давно з суддівського фотелю пересісти на лаву підсудних. Але ж ні. Отже, попри корупцію і вседозволеність, в ОПУ сподіваються за потреби і на його послуги. Зрештою, яка корупція? Вона ж у нас "кастова", попри мантри Зе!, що всі ми – українці.

Портнов, до слова, дуже агресивно відреагував на створення Бюро економічної безпеки, яке нарешті мало б позбавити СБУ невластивих їй функцій і наблизити бодай на йоту до стандартів цивілізованих спецслужб. Тому, слід думати, до Окружного суду надійде його черговий стоп'ятсотий позов.

Однак траєкторія абсурду, влаштована з легкої руки "лідера" і тих, хто отримує бонуси від його правління, має інший, невтішний для популіста вимір. Адептів "какой разніци" що не день то меншає, реальний президентський рейтинг ще вчора "всенародного улюбленця" сягнув позначки у 13 відсотків. І це – не абсурд, це наслідок Зе!абсурду, який завершиться повним фіаско і для самого блазня, і для його покровителів.

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Тариф на теорії змов зростатиме

Пітер Померанцев, знаний дослідник постправди та фейків, якими сповнений сучасний інформаційний простір, у недавньому інтерв'ю висловив припущення, що після "Маятника Фуко" Умберто Еко так звані "теорії змов" мали б стати дитячими казочками. 

У всякому випадку, не займати того місця у свідомості людини ХХІ століття, якою вони ще володіють більш ніж достатньо. Цілком погоджуюся з таким висновком, з єдиним лише застереженням: "Маятник Фуко" насамперед треба прочитати… На жаль, охочих до такого заняття у рази менше, ніж адептів розмаїтих нісенітниць.

У всякому випадку, недавній штурм Капітолію – святая святих американської демократії – і його хедлайнери на чолі з лідером руху QAnon Джейком Анджелі, - дає підстави для висновку, що "конспірологи" вміло й успішно спекулюють на страхах та фобіях натовпу. Але, - що гірше, - тих же "конспірологів" доволі часто використовують утемну, як таран для просування цілком реальних інтересів зацікавлених осіб.

Якщо у вас, читачу, складеться думка про те, що Україна далеко від Америки, або ж про те, що теорії змов, як у випадку з рогатим штурмувальником Капітолію, стосуються лише злобних "сатаністів-педофілів", то мушу їх розчарувати. Ми – далеко не загумінок цього процесу. Ба більше, - Росія, розв'язавши проти нас військову агресію та гібридну інформаційну війну, передбачливо уклала у свій арсенал і таку "конспірологічну" зброю.

Коли минулого тижня тисячі потенційних реально зубожілих громадян вийшли на вулиці і площі, протестуючи проти астрономічних тарифів на газ, і влада в алярмовому режимі змушена запровадити фактично "соціалістичне" регулювання цін, експерти і навіть високопосадовці повернулися до замусоленої теми російського газу. На сьомому році війни з "бензоколонкою" про це прохопився в.о. міністра енергетики Юрій Вітренко, не кажучи вже про медведчуківську ОПЗЖ, спікери якої спричинили справжній хайп на підконтрольних телеканалах. Попри вуличне протистояння і оскаженілі дискусії, влада тихцем вкинула кістку розбрату у патріотичне середовище. Бо, що гріха таїти, і там є спокуса використати народне невдоволення задля рейтингів та іміджу захисників народу, особливо у так званих радикальних організаціях. А от поміркувати про те, що наслідки держрегулювання енергоринку вбивають міжнародну антиросійську коаліцію, не кажучи вже про співпрацю з МВФ, усім забракло часу. Як і пояснити доволі тямущому українському споживачеві прописну істину: ви мали понад пів року, аби власноруч демонополізувати газовий ринок, обравши собі постачальника. Ті ж експерти кажуть, що це було є і справою якихось лічених хвилин… Але, як я уже зауважував, перш ніж боротися з конспірологією, варто, образно кажучи, спочатку прочитати "Маятник Фуко".

Але є сумнів, чи владі на руку взагалі поінформованість посполитих. Бо часто "теорії змов" використовуються нею як прикриття справжніх мотивів поведінки або ж камуфляж для реальних інтересів. Ось приклад. Днями стало відомо про підготовку атентату проти начальника Головного управління внутрішньої безпеки СБУ, бригадного генерала Андрія Наумова. Замовником називали експершого заступника керівника спецслужби і ексначальника Головного управління боротьби з корупцією полковника СБУ Дмитра Нескоромного, виконавцем – полковника спецпідрозділу "Альфа" Андрія Расюка. Автори цієї версії безпрецедентного як на утаємничені спецслужби "плану" вдалися до неабиякої конспірології, обґрунтовуючи задум зловмисника. Мовляв, це помста за звільнення, "кримінальні розбірки між групами впливу СБУ ".

Однак інші джерела стверджують, що Нескоромний володіє цілком певною інформацією про дуже болісну тему і для вітчизняної спецслужби, і для найвищого керівництва держави – тему провалу операції проти "вагнерівців". У всякому випадку, з далекого Берліна, куди йому без проблем вдалося потрапити, він обіцяє зливу компромату щодо глави президентського Офісу Андрія Єрмака і його ролі у фатальному дзвінку з Банкової у Кремль. Нескоромному можна почасти повірити, - в Офісі Зеленського проговорилися, що нинішнього берлінського втікача свого часу звільнили з СБУ через те, що він збирав компромат для ексочільника президентської канцелярії Андрія Богдана (тобто фактично був "консервою Богдана" після відставки останнього).  До того ж поінформовані джерела стверджують, що саме Нескоромний поклав на стіл Зеленському папочку із так званими "плівками Єрмака".

Яку з цих версій трактувати як "змову" чи "конспірологію", - дізнаємося з часом. Натомість вже зараз з певністю можемо говорити, що СБУ за два роки Зе!влади та під керівництвом президентського приятеля, керівника його виборчої компанії та топ-менеджера Кварталу 95 Івана Баканова ні на йоту не просунулася у справі реформування силового відомства. І для того, щоб зрозуміти мотиви саботажу, не треба бути надто утаємниченим. Саме "економічний блок" (невластивий для цивілізованих спецслужб) СБУ є найважливішим у справі осідлання "схем" і "скруток", на яких гріють руки, гадаємо, не тільки господарі офісу на Володимирській, але й мешканці Банкової.

Якщо замислитися, то Зе!режим з його "відосиками", "приколами", фабрикуванням справ проти опонентів став макабричним конвеєром розмаїтих "змов". Недолугість мислення і неперебірливість влади в інструментарії втілення своєї, з дозволу сказати, політики – це звичний стиль популістів. Спростити серйозні і складні речі до рівня примітиву, знайти "ворогів" там, де їх немає, спровокувати суспільство на пошук "сірих кішок у темній кімнаті", розповісти солодку казочку про насправді гіркі перспективи… За такого стану справ ми ще не раз і не двічі станемо свідками "змов" і "конспірології", які лише зростатимуть у ціні через невправність і невігластво аматорів політичної сцени. 

Ілюстрація з відкритих джерел

Підписуйтеся на мій Telegram-канал

Кому шпетить слово "колаборанти"?

 В українському законодавстві не буде слова "колаборанти". Звучить парадоксально, бо сьомий рік поспіль ми зазнаємо агресії з боку імперського сусіда, з усіма наслідками – тисячами жертв, біженців, руїнами і, куди правду діти, - зрадою.

Але ні, - міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексій Рєзніков впевнено заявляє, що у проєкті закону про державну політику перехідного періоду відмовилися від використання слова "колаборант". "Колаборація має дуже спірне значення і носить негативну конотацію в ставленні до всіх, і під колаборацію можуть потрапити з великою ймовірністю нормальні люди, заручники", - сказав він.

Хоча ще у жовтні минулого року той таки Рєзніков говорив кардинально протилежне: "Сам факт колаборації, потурання окупаційному режимові - це вже відмова від визнання влади країни, громадянами якої вони є. (...) Якщо вчитель в школі навіює дітям, що Україна є їхнім ворогом, я вважаю, що ця людина скоює злочин і не повинна якийсь час мати право вчити дітей".

Чому віце-прем'єр і за сумісництвом міністр ТОТ буквально за чотири місяці різно змінив риторику? Чому раптом високий чиновник почав вдаватися до евфемізмів на кшталт коміків з Кварталу 95, які, пригадуєте, винайшли смішний, на їхню думку, відповідник до слова "поліцейська палиця"? Навіщо на Печерських пагорбах знадобилася майже орвеллівська "новомова", коли чуєш одне, а розумієш інше?

Все дуже просто. Останнім часом пересічний українець міг собі дуже чітко унаочнити приклади колаборації. Причому вони стосуються не стільки якогось дрібного клерка, що працює у заштатній конторі терористичних квазі-республік ЛНР/ДНР, чи тамтешнього "педагога"-пенсіонера, а внутрішнього зрадництва тут, на теренах вільної від окупанта країни. І здебільша – саме у владних кабінетах, де вирішують, використовувати слово "колаборант" у вітчизняній феміді, чи ні.

Бо що таке колабораціонізм? Це, за Вікіпедією, "(фр. collaboration — "співробітництво") —у широкому сенсі — співпраця населення або громадян держави з ворогом в інтересах ворога-загарбника на шкоду самій державі чи її союзників і участь у переслідуванні патріотів країни, громадянином якої є колаборант". Зауважмо, безвідносно до того, чи перебуває цей, з дозволу сказати, громадянин під окупацією, чи ні.

Мабуть, Олексій Рєзніков та інші законотворці небезпідставно розважили, що запровадивши у правове поле термін "колаборація", таким чином підставляють під удар дуже і дуже впливових, чи не перших осіб країни. Всім же відомо, що "найвидатніший лідер сучасності" дістався влади, пропагуючи на кожному кроці "мир-дружбу-жвачку" з агресором. І хоча його популістична риторика базувалася на наївному і самовпевненому бажанні "зазирнути в очі Путіну" (читай – розсмішити коміка), вона супроводжувалася постійною мантрою – "перестать стрєлять", припинити чинити збройний опір терористично-російським окупантам. Ціна такої політики за два роки каденції Зе! – десятки "похоронок" і сотні скалічених…

Звикнувшись на Банковій, Зеленський відчинив шлюзи для потоку російських агентів у найвищих ешелонах української влади. Андрій Єрмак, глава президентського Офісу, не тільки фактично перебрав на себе функції міністерства закордонних справ і веде безперервний діалог з Дмітрієм Козаком довкола так званого "донбаського кейсу". Наприкінці минулорічного літа інформаційний простір вибухнув "зрадою зрадною" – після дзвінка з Банкової у Кремль зазнала фіаско одна з найуспішніших і найсерйозніших спецоперацій українського ГРУ проти "ваґнерівців". Пішли в унітаз зусилля не тільки наших розвідників, але й їхніх колег зі США та Туреччини.

Американці апелюють до Зеленського з приводу цілої агентурної мережі в українському парламенті, пов'язаної з випускником московської Академії ФСБ, нардепом від ОПЗЖ кума Путіна Андрієм Деркачем. Вашингтон загострює свої претензії, запровадивши персональні санкції проти депутата з провладної фракції Олександра Дубінського й інших агентів російського впливу. Зеленський багатозначно мовчить, бо, мабуть, цілком усвідомлює, що ні Держдеп, ні новообраний очільник Америки Джо Байден не забули його ж "жартики" з приводу так званих "плівок Деркача". Як і справу, порушену "200-відсотковою" генпрокуроркою Вєнєдіктовою проти громадянина США, який "раптом" став господарем Білого дому. 

Але особливо активними наші "неколаборанти" (за Рєзніковим) стали зараз. В.о. міністра енергетики Юрій Вітренко, не криючись, говорить про можливість відновлення постачань російського газу в Україну. Озвучує схожу "соціальну" ініціативу акурат після чергового рандеву Єрмака з Козаком у Берліні. Це при тому, що міжнародні партнери докладають титанічних зусиль, аби покласти край амбітному і, вочевидь, воєнно-стратегічному проєктові Путіна "Північний потік 2".

А у самого Зе! – теж прибуток від тепер своєї "ліпєцкой фабрікі" (гадаю, ще не призабулися передвиборчі фейки "кварталівців"?). Російський телеканал СТС придбав франшизу "Студії Квартал 95", і тепер у Лізі сміху братимуть участь команди не тільки з України та Росії, але з ЛНР/ДНР та окупованого Криму. Кінцевий вигодонабувач – Володимир Олександрович Зеленський. "Торгівля на крові", - скажете? "Колабораціонізм", - запитаєте? Нема такого слова, - відповість вам пан Рєзніков.

Сказати, що в Україні не протидіють колаборантам, значить, згрішити проти істини. Ось недавно організаторам незаконного референдуму на Луганщині вліпили по 5 років… умовно. Тобто карають за участь у дільничних комісіях "цапів-відбувайлів".

І ще одне. Справжні колаборанти, попри те, що Рєзніков не хотів би, аби їх так називали, цілком усвідомлюють, що колись таки доведеться відповідати за зраду. Не даремно ж дванадцять нардепів з проросійської ОПЗЖ вже сьогодні благають про надання їм державної охорони. Чують коти, чиє сало з'їли…

Ілюстрація: Радіо Свобода

Підписуйтеся на мій Telegram-канал