Гіркий  досвід нерозуміння

Попри спільні, здавалося б, проблеми, - як-не-як, всі ми люди, тож однаково переймаємося дітьми, побутом, негараздами, відзначаємо однакові свята тощо, - попри те, що Галичина, зокрема, купа моїх знайомих, сховали до кишені притаманний нам гонор і містечкове месіанство, і коже по-своєму хоче допомогти Великій Україні, зокрема – Сходу, нема на те ради… Донбас і досі залишився якимось чудернацьким, аби не сказати макабричним, заказником совка. Сьогодні я не добиратиму слів, як намагаюся робити завжди, щоб, бува, не нашкодити. Спробую бути максимально точним у формулюваннях.

Отже, кілька днів тому випало мені бути учасником скайп-конференції між Львовом і Луганськом, точніше, між кількома тутешніми ентузіастами, які, мабуть, є останніми могіканами, що вірять у можливість порозуміння, і прес-центром так званого «народного ополчєнія» (ще вчора я, мабуть, уникнув би цього «так зване», тепер ні).

Про що хотіли поговорити? Про те, як хутчіш завершити війну, як знайти точки дотику. Про шляхи допомоги, про те, як жити далі. В одній країні. У відповідь – несподівані для інтелігентної публіки Львова звинувачення у фашизмі, мовляв, дайте нам спокій, ми у своїй ЛНР самі розберемося. Одне слово – махровий совок і «вата».

Читач скаже, - а чи можна було сподіватися на інше? Я, принаймні, сподівався на все. Не очікував лише одного – різкого несприйняття будь-яких натяків на інтелектуальний дискурс. Двоє огрядних парубків, виставивши поперед себе бабусю-безхатченка (каже, що її оселю розбомбили укри) і студентку (у неї майбутній диплом Московського вузу, філія якого у Луганську), мабуть, горіли бажанням «вхопитися за револьвер», коли львів’яни пробували говорити щось про святе відчуття батьківщини, про історію, зрештою, наводили аргументи, відомі всім, - про російську агресію, про російський же «развод» мешканців ЛНР/ДНР, про очевидну природу Революції Гідності у країні, згвалтованій «золотим батоном».

Ні, і ще раз ні... Очевидна технологія лугандонівських верховодів полягає у тому, аби геть звести до мінімуму пошуки причин. Вони оперують лише наслідками – сьогодні і вже, - причому, ці наслідки вкладають в уста люмпенів, замикаючи коло тем побутовістикою. Нам зле, винні – бандеровци, ми – святі, ми дамо собі ради. Однак, коли мова заходить про відповідальність – знову істерика і рухи у напрямку «кобури».

Ок, сказали ми у Львові. Оскільки ви – поважна «еліта», яка провела «референдум», яка перебрала на себе владу, то чому скаржитеся на «хунту»? Урядуйте, товаріщі, скільки заманеться. Але, перепрошуємо, влада – то не тільки унітази зі стразами, але й пенсії для стариків (серед них – і «дєди, шо воєвалі»), соціальні виплати неімущим. Влада – то відповідальність.

У висліді наше не надто вишукане спілкування перервала рішуча ведуча зі Львова.

Ото думаю тепер про те, скільки зусиль змарновано, і скільки ще піде з вітром щирих альструїстичних починань прихильників єдиної України. І про те, як бути далі. Добре, - Україна переможе у цій війні, - безсумнівно. Але чи під силу буде їй, розореній януковичами, путінами і власними олігархами, взяти на себе хрест повоєнного Донбасу? Чи стане сили її патріотам вкладати туди кошти, мізки, кров і піт, аби у висліді почути звичне – «бандеровци», «каратєлі»?.

Може, й справді дамо Донбасу пожити осібно? Росія його не потребує, а ми – зведемо стіну (якщо кошти не осядуть в офшорах). Може, тоді, по горло наївшись плодів «своєї» влади, Донбас зможе оцінити наші зусилля? Чи проситиметься назад, додому, - не відомо. Але бодай зрозуміти, хто хотів йому добра, хто заварював цю криваву кашу, - зможе. А це, скажу я вам, вже результат...

Ігор Гулик. Ілюстрація: gazeta.ua

Замість постскриптуму: «В сознании человека русского мира закон всегда соотносится с внутренним эмоциональным пониманием справедливости. Если закон этому пониманию не соответствует, то исполнять его не надо. Это и есть особая загадочная русская душа.

На это упирает и гос. пропаганда. Распятые мальчики, выжженные хунтой села Донбасса и т.д., все это давит на эмоции, не имея доказательств и фактов, ибо они в русском мире вторичны.

«Почему решили присоединить Крым?»
«А вы что хотите, что б там всех сожгли, как в Одессе?»

Кирилл Литвин. О цивилизационной разнице. Руфабула 

На добраніч:)

Юджіо Мабучі. "Брехня"

Страна, которую ломает

Автор: Андрєй Скляров . Джерело: Руфабула

Россия это наркоман. Наркоман со стажем. Ее такой сделали, насильно посадили на нефтяную иглу, не дав пойти по пути инноваций в 70-е годы. Брежневскому руководству было легче гнать по венам страны нефтедоллары, вызывая у экономики привыкание к ним. Лишь бы не менять ничего. Лишь бы было стабильно. Вот и понесло ее по наклонной. 

Далі: тут

Ілюстрація:  Руфабула

Навіщо Кузьмін витяг з  шухляди справу проти Кучми

Автор: Тарас Клочко . Джерело: Espreso.ТВ

За першою та найбільш вірогідною версією, поява Кузьміна означає, що він вступив у гру проти мільярдера та зятя Кучми Віктора Пінчука на боці його давнього конкурента Ігоря Коломойського. Як відомо, Лондонський суд уже більше року розглядає суперечку Коломойського та Пінчука щодо прав на акції Криворізьким залізорудним комбінатом. Позов до суду спрямував Пінчук, який вимагає, щоб Коломойський та його партнер Геннадій Боголюбов передали йому акції комбінату, за які Пінчук нібито заплатив $143 млн., звинувачуючи Коломойського в рейдерському захопленні підприємства. На думку багатьох юристів, Пінчук має всі шанси виграти суд.

Далі: тут

Ілюстрація:  vidomosti-ua.com

Президент РФ взял всех в заложники, спасая свою шкуру от Гааги

Автор: Cлава Рабіновіч . Джерело: Новое время

Вместо того чтобы предстать перед международным военным трибуналом, он сидит на своей пресс-конференции и вещает, упиваясь собственной важностью. Не говоря ничего, кроме лжи, дезинформации, архаики и всякой подобной требухи, включая «тезисы» об экономике и финансах. Не упомянув ни разу о катастрофическом повышении цен. Наплевав на разрушение среднего класса России (которого по счёту).

А Украина продолжает сидеть и наматывать сопли на кулак. Пётр Порошенко, вместо того, чтобы лоббировать Вашингтон и Брюссель и быть лидером международного политического и юридического процесса, позволяющего признать Россию как страну, поддерживающую международный терроризм, как страну-агрессора, совершающего военные преступления, не только не рвёт дипломатических отношений с Российской Федерацией, но и о чём-то разговаривает с Путиным по телефону. С международным военным преступником, напавшим на его страну.

Далі: тут

Ілюстрація:  voronz.in.ua

Путін знає, що йому загрожує "м'який" палацовий переворот

Автор: Джошуа Яффа . Джерела: Bloomberg Businessweek, УНІАН

Путін знає, що найбільша загроза для його правління походить не від вулиць, а від його воріт його "палацу". Верхівка еліти може через "м'який" переворот замінити його на більш прийнятну фігуру. І такий сценарій є більш ймовірним, ніж акції протесту опозиції.

"Знаючи ці небезпеки, інстинкти Путіна параної і самозбереження, швидше за все, штовхнуть його на "перезавантаження"", - йдеться у публікації. Не дивно, що в період падіння економіки, його близькі друзі зуміли зберегти доступ до "щедростям" держави: компанії Аркадія Ротенберга і Геннадія Тимченко отримали більше державних контрактів в цьому році, ніж у минулому.
Далі: тут

Ілюстрація: Reuters

Укрощение харизмы 

Почему пресс-конференцию Путина можно было завершить на пятой минуте

Автор: Міхаїл Фішман. Джерело: Сноб

Неслучайно мысль о том, что пресс-конференцию, по-хорошему, пора бы и завершить, прозвучала уже на пятой минуте. Пусть и несмешной шуткой. Логика у всех выступлений Владимира Путина одинаковая, и он уже давно не требует верить каждому его слову. Он и его сторонники живут в пространстве мифа, где Мадлен Олбрайт уже простерла над Сибирью свои крыла, а грань между патриотом и предателем неопределенна, расплывчата и тонка.

Так было почти всегда, но теперь мифотворчество дает сбой, с ним происходит что-то похожее на то, что случается с фильмом, где в кадре по какой-то технической оплошности постоянно маячит навесной микрофон для съемок. Вроде ерунда, а смотреть становится невозможно. Как будто пришел в кино, но попал не в зал, а по другую сторону экрана

Далі: тут

Ілюстрація: Bridgemanart/Fotodom