Неможливість поразки

Вадим Карасьов, якого чомусь не надто видно останнім часом, якось оприлюднив одне з чисельних визначень демократії: «Це коли влада може програти вибори. А коли влада вибори не може програти, а навпаки, за допомогою виборів продовжує володарювання чи панування, то це вже не вибори. Це фарс, це фасад, це керовані вибори. Але керовані вибори – це щось таке незрозуміле».

Репліка Карасьова знакова за своїми сенсами, один з них – наближеність політолога до усіх попередніх влад. Другий полягає у тому, що сказане про демократію безпосередньо стосувалося Росії, а, отже, читач з найменшою уявою може скласти собі враження про те, що думали вже тоді українські владці про державний устрій  своїх сусідів.

Але попри всі високі оцінки щодо генези України (Євґеній Кісєльов, зокрема, каже що «Україна семимильними кроками йде на захід. Йде у бік демократичної європейської цивілізації. У Кремлі є чітке розуміння того, що всі великі і малі успіхи України - це удар по путінізму. Це удар по путінському режиму, по тій практиці і теоретичним викладенням, які роблять керівники партії влади, керівники президентської адміністрації, радники, політтехнологи»), попри на порядок вищий досвід проведення виборів через обставини, що склалися, вітчизняна владна еліта має здати собі справу, що і минулі позачергові парламентські перегони були, певним чином, спробою втримати владу.

Риторика про «зраду народного вибору» тут не спрацьовує, особливо, після гіркого (через негативний досвід) процесу формування нової помаранчевої коаліції. Радше мало б йтися про взаємоінтеграцію різних еліт, які про людське око постають конфліктними. Причому, ця дифузія відбувається саме на вершині владної піраміди, і нинішні наскоки «самопомічників» на пропрезидентську силу, – не зайве тому свідчення. Там, де йдеться про впливи, про можливість ухвалювати важливі рішення, про маневри для утримання влади, – там немає місця для ідеології і принципів, там послуговуються доволі розмитими словесними конструкціями про «об’єднання країни», до речі, давно інтегрованої зусиллями олігархів і їхніх патронів у владі.

Я не кажу, що «люди Януковича у ВР» (ще один стереотип, нав’язаний спільноті) не мотивували свою «непоступливість» певними резонами. Певні резони присутні й у палких спічах речників БПП, які про людське око намагаються застерегти спільноту від катастрофічних наслідків популізму. Камінці в город прем’єра-«камікадзе» тут очевидні. Але я не впевнений, що «порошенківці» дуже сумлінно проштудіювали історію українського популізму, зокрема, поза їхньою увагою залишився передвиборчий документ «Жити по-новому» президента Порошенка, до народження якої дехто (зокрема, голова фракції Юрій Луценко) теж мав безпосередній стосунок. Ось де рафінований зразок популізму.

І якщо на підтвердження пустопорожності обіцянок Яценюка нам ще доведеться почекати, то передвиборча програма ПОПа аж ніяк не є взірцем підставовості тодішніх обіцянок.

Без сумніву, у нас не заарештовують опозиціонерів, не закривають видань, не розганяють акцій протесту, як це є у Росії. І це, звичайно, добре. Однак, «неможливість поразки влади» свідчить про ембріональний етап, на якому перебуває українська демократія.

Ігор Гулик. Ілюстрація: ansakhalin.info        

На добраніч:)

Dруга Ріка – Вже не сам

В Україні заборонили "Тараса Бульбу"

Джерело: Новое время

"Фильм Тарас Бульба искажает исторические события, фальсифицирует и дискредитирует украинскую национальную идею, и в целом является вопиющее антиукраинским, ставит под сомнение само существование украинского народа. Стоит отметить, что Владимир Бортко экранизировал именно вторую версию одноименной повести Николая Гоголя, созданную по требованию российского царизма, где существенно смещены акценты на Русь и российское, а Украина и украинское почти отсутствуют", - говорится в заявлении Госагентства. 

Далі: тут

Ілюстрація: kinopoisk.ru

"

Внутри вождя

Автор: Сергєй Мітрофанов. Джерело: Гефтер

Замени мы Путина-1, то просто получим Путина-2. А предложи мы кого-нибудь вместо него принципиально, — того, кто захочет прекратить войну, помириться с Западом и отдать Крым законному владельцу, — Русская Матрица тут же сожрет его с потрохами. Ведь только страхом этой Матрицы можно объяснить, что известные оппозиционеры — Ходорковский и Навальный, не сговариваясь, ответили в духе Путина: Крым-де они и сами не отдадут, если станут невзначай президентами. А-ля Путин с Медведевым.

Вернее, были бы и рады отдать, но видят, что не получается. Навальный даже сказал фразу, ставшую крылатой. Крым, мол, не бутерброд, чтобы его так просто отдавать, — породив тем самым целый сонм комментариев, исходящих из буквального понимания физиологии «отдачи бутерброда назад».

Далі: тут

Ілюстрація: europe-today.ru

Про 15 января

Автор: Алєксандр Шмєльов. Джерело: Сноб

Кремль сознательно форсирует революцию, считая, что через год-два экономические проблемы окончательно затмят "крымнаш", и протестующих будет уже не остановить. Поэтому, мол, надо играть на опережение.

Далі: тут

Ілюстрація:  uainfo.org

РПЦ предлагает ввести «православную финансовую систему»

Джерело: Руфабула

Российские православные экономисты и представители Русской православной церкви представили в понедельник журналистам концепцию православной финансовой системы (ПФС), основанной на действующих законодательных нормах, принципах православной нравственности и традициях отечественного предпринимательства и не подверженной, по мнению ее авторов, кризисным явлениям современного мира.

Далі: тут

Ілюстрація: glebsite.net

Дружина Збіґнєва Бжезінські  присвятила свою скульптуру Майдану

Автор: Тетяна Харченко. Джерело: Голос Америки

У вашингтонському Музеї Кріґера триває виставка скульпторки Емілі Бжезінські. Мисткиня, яка у широких колах більше відома як дружина впливового політичного аналітика Збіґнєва Бжезінські, для поціновувачів сучасного мистецтва в Америці – авторитет. У свої 82 роки вона не лінується брати в руки бензопилу та сокиру й сміливо створювати скульптури, які експонують у багатьох музеях світу. Одна з останніх її робіт присвячена Євромайдану та Україні. 

Далі: тут

Ілюстрація: vidiа