понеділок, 29 грудня 2014 р.

Гідний наслідування приклад 

Автор: Олександр Бойченко. Джерело: zbruc
Як станом на сьогодні і – головне – на перспективу ми повинні діяти щодо Криму, Донбасу й Росії? Вести війну до переможного кінця за повернення до складу України територій, на яких проживає переважно антиукраїнське населення? Теж варіант. Але хай люди, які виступають за такий розвиток подій, принаймні не говорять, що нам треба брати приклад із Польщі загалом та Ґєдройця зокрема. Бо Польща загалом і Ґєдройць зокрема досягли своїх дивовижних успіхів прямо протилежними методами.
Далі: тут

Ілюстрація: sbruc

Хто хоче диктатури? 

Коли зараз нагнітають пристрасті довкола найближчого майбутнього (найближчого у сенсі того, що трапиться 2015-го), і лякають співгромадян ймовірністю бюджетної диктатури, податкової тиранії, то мені на думку спадають слова Ніколая Бєрдяєва, який свого часу сказав, як одрізав: «Усі революції завершувалися реакціями. Це – неминуче. Це – закон. І чим шаленішими і несамовитішими були революції, тим сильнішими були реакції». Тепер, за логікою, якщо ми уважаємо Майдан та події довкола нього революцією, то саме час очікувати бєрдяївських наслідків.
Але чи був Майдан революцією у повному сенсі цього слова? Чи справді він докорінно змінив Україну, чи спричинив тектонічні, незворотні злами у свідомості, перш за все, тих, хто прийшов до влади. Зрештою, чи виніс на державний олімп зовсім незнаних досі осіб? Ось питання, на які бодай сьогодні, по пяти роках після факту, варто дати чесну відповідь.
Якщо тепер кажуть, що найбільшим завоюванням революції стала свобода слова, то цілковито лукавлять. Свобода слова в Україні завжди, навіть за часів пізнього Кучми, та й тепер – і часів Порошенка, була свободою півслова. Тому що жоден телеканал, жодна газета чи радіостанція в умовах цілковито нерозвиненого ринку реклами, а також цілковито незацікавленої аудиторії, тут не може вижити без «спонсорської допомоги» або бізнесу, або політиків. І коли ми читаємо критичні філіппіки, чи чуємо з телеекрана жорсткі звинувачення, то мусимо скласти собі звіт у тому, що так потрібно власникам або «меценатам».
Відповідно, жодних суттєвих змін у мізках окремого обивателя чи в суспільній свідомості не відбулося. Трапилося найгірше – ейфорія всесилля поступово зійшла на маргінес, а на її місце посунули розчарування та депресія. Вони посилюються владною істерикою на предмет реформ, які в умовах воєнного лихоліття можуть спричинити тотальне зубожіння і крах останніх надій. Те, що вже проголосовано новообраними нардепами – це, далебі, не «шокова терапія», це – вівісекція.
Тобто, кажучи відверто, люди втямили нарешті, що хоч ставай цапки, хоч мерзни на морозі, хоч воюй в АТО, хоч бийся головою в стіну, – у цій країні не можливо нічого змінити. Ошукані вчорашніми кумирами, ті, хто вчора стояв на Майдані, запізніло почали з’ясовувати, звідки ж взялися нинішні провідники. Прозріння було надто гірким: це люди однієї колоди, вони пов’язані корупцією не менше, аніж ті, хто відійшов у тінь. Їхня ментальність нічим не різниться від пріоритетів того ж золотого батона, правда, вони вміють провадити політику більш витончено та віртуозно, аніж тупуватий і прямолінійний Янукович.
Тепер саме вони пробують підкинути суспільству запит на «диктатуру» і «сильну руку». Бо відтак, якщо ми проковтнемо цю наживку, вони матимуть аргументи на власне виправдання. Звичайно, коли ми дозволимо себе знову обдурити.

Ігор Гулик. Ілюстрація:  anekdot.ru

неділя, 28 грудня 2014 р.

На добраніч:)

Мертвий Півень. Гобелен

Невежество властей 

Автор: Володимир Співаковський. Джерело: Espreso.TV
Посчитаем, сколько стоит народу невежество наших властей, которые готовят украинскому народу водородную налоговую бимбу.
Всем гражданам будет предписана «нулевая декларация» на все нажитое за всю жизнь, чтобы потом человек имел оправдания, что именно он приобретает сверх того, что уже есть. Это для того чтобы все видели, что человек живет по средствам. Или не по средствам.
Хитрые сразу решили, что могут задекларировать очень много, например, миллион долларов или гривень, чтобы потом ссылаться, что они на них и живут.
Далі: тут

Ілюстрація: politmurzilki.info

Хто ж стріляв у Садового? 

Автор: Наталя Улинець. Джерело: Cтрайк
«При такій сумній піар-картині завжди є вихід, – пише Улинець. – Штучно підняти значення своєї політичної фігури, привернути увагу всіх!
Як? А просто! Гаратнути по своєму пустому будинку. Нагнути місцеву міліцію до правильних коментарів і показати сусідку- пані в шубі із переляканими очима…».
Далі: тут

Ілюстрація: vikna.if.ua

Год в сапогах 

По дороге к жизни в «кольце врагов» 

Автор: Матвєй Ганапольскій. Джерело: mk.ru
Выяснилось, что мы нашей жизнью, в общем-то, не руководим. Ею руководит кто-то «сверху», причем этот «кто-то» может сделать с нами что угодно. История, конечно, знает немало случаев, когда не было продуктов. Были войны, кризисы экономики, не было денег, чтобы купить еду. Но чтобы власть забирала у своих граждан продукты для наказания какой-то другой страны — такого история не знает, это уже для Книги рекордов Гиннеcса.
Другими словами, выяснилось, что из россиян можно вить веревки, иначе и не скажешь.
Далі: тут

Ілюстрація: Алєксєй Мєрінов

Дворцовые революции и  народные путчи 

Автор: Євгєній Іхлов. Джерело: каспаров.ru
Заговор — это принудительная смена власти в условиях, когда размыто различие между законными и незаконными способами прихода к власти. Легитимность даёт само кресло правителя (трон). Кто смел, тот – два съел!
Переворот, напротив, это когда явно нарушается писанный или неписанный порядок взятия власти, когда явно отсутствует легитимность и требуются обоснования её нарушения.
Далі: тут

Ілюстрація: haile-rastafari.livejournal.com