Досі лише одна політична сила
в Україні ризикнула маніпулювати категоріями нинішнього часу, і це, як не
дивно, була Партія регіонів. Її слоган про „поліпшення життя вже сьогодні”
зазнав не тільки кпинів і в’їдливих інтерпретацій, але, що дивно, набув ознак
тяглості в часі, перетворивши просту констатацію намірів чи спроб запровадити
спільноту в оману, на щоденну дублікацію того „поліпшення” і того ж таки
„сьогодні”.
Мабуть, радники „проффесора” не читали Сенеки, але, тим не менш, спробували
заперечити його цікаве спостереження, зроблене ще в античні часи. Він уклав
його у простеньку фразу: „Життя кожного зайняте завтрашнім днем. Люди не
живуть, а мають намір жити”. Сьогодні – фактично є чимось несуттєвим,
підсвідомо прожитим ще вчора, коли у мізках окремого індивіда і загалу
формувався певний план його побуту, головні його акценти і другорядні деталі.
Сьогодні – аби день до вечора, а там дасться чути.
Поквапливість – не надто добрий порадник для державників. Сьогодні, виробляючи
стратегію, яка передбачає 300 голосів у парламентській більшості, – її
ініціатори явно переборщують, не надто дбаючи про те, аби пояснити, навіщо
насправді їм стільки.
Фактично це шлях до збереження статусу кво, позаяк втішені і заспокоєні
надбаними посадами і повноваженнями, правляча коаліція спробує зафіксувати
країну на моменті сьогодення. Її завдання – створити режим, який не
передбачатиме жодної шпарини для того, аби зазирнути у майбутнє, який
заколисуватиме громаду тим, що робиться ось зараз, у цю хвилю, який
відволікатиме позапарламентські сили на полагодження нинішніх негараздів, на
перманентну війну за нині втрачені позиції.
Лише один натяк на перспективу мав би розбудити сомнамбулічне постмайданне
суспільство, оскільки вона означала б не тільки крах його ідей чи проектів. На
противагу переможцям елекцій, Майдан завжди оперував поняттями з майбутнього.
Це на його сцені обіцяли європейську перспективу, але без певної часової
фіксації, з одним лише застереженням, що ці кроки почнуться лише за умови
„повалення злочинного режиму”. Якщо хтось і дозволяв собі вельми потішні
прогнози, то його вчасно шарпали за лацкан піджака, а відтак і тихо „йшли”.
Щойно спільнота стане вдивлятися у день завтрашній, тобто поверне собі
комфортну властивість „наміру жити”, як усі словесні конструкції коаліціянтів
виявиться неактуальними, ба більше, фарисейськими і шкідливими. Погляд на
минуле з позиції майбутнього завжди є зваженішим і поміркованішим, а готовність
публіки сяк-так миритися з негараздами сьогоднішнього дня, – невичерпною.
Ігор Гулик. Ілюстрація: operkor.wordpress.com
