Чому  лукавить генпрокурор Ярема?

У вчорашньому інтерв’ю УП Віталій Ярема явив світові не тільки зразки транспарентності, але й укотре довів, що візантійщина й надалі залишається серед інструментарію вітчизняної політики. Риторичні фігури з уст головного блюстителя законності потребують не те уточнень і коментарів, вони просто таки просяться у рубрику «Цитата тижня».

Коли Віталій Григорович, мабуть, прибравши гримасу нерозуміння, обурюється, що, мовляв, суспільство вважає, що всі біди країни – це проблеми його відомства, то одразу ж провокує на відповідь, що почасти це так. Зрештою, яким був головний запит Майдану (до речі, генпрокурор мав би знати його не з чужих уст). Бажання спроведливості, яке, у першу чергу, корелюється із вимогами дотримання закону, рівності перед законом. ГПУ і її структурні підрозділи якраз і покликані стежити за дотриманням закону. Як вони це роблять – годі широко пояснювати, варто лише почитати повідомлення з новинних стрічок.

Пан Ярема може стоп’ятсот разів наголошувати на потребі дотримання процедур і вимог закону, однак він нікого не переконає у тому, що йому та його колегам не до снаги покарати бодай кількох одіозних діячів режиму Януковича. Минув рік, і громадяни добре освідомленні, з якою оперативністю передаються до суду справи, коли на те є зацікавленість влади. А ось суспільний запит – даруйте, у нас процедура...

Ба більше, навіть ті «шістки», яких випало посадити на лаву підсудних, чомусь користають саме із гуманних новел нашого закону, отримавши як запобіжні заходи домашні арешти або підписки про невиїзд. А відтак – успішно кивають п’ятами. Не кажіть, що у нас всуціль корумповані судді, адже на слуханнях неодмінно є представник держобвинувачення. Значить, він надто лояльно трактує ступінь вини тих, хто, до прикладу, жорстоко розганяв студентів...

Але це «стрілочники». А ті, хто давав вказівки, ті, хто публічно закликав до розколу країни і підтримував (не тільки морально) майбутніх «аполчєнцев» з ДНР і ЛНР (до прикладу, Добкін) – взагалі «поза зоною досяжності». Очевидні факти сепаратизму заперечують, виявляється, експерти, однозначний висновок яких – відсутність складу злочину. То, може б, поцікавитися такими, з дозволу сказати, експертами?

Віталій Григорович каже, що він чиновник, а на чиновниках, - цитую, - «тримається світ». Контраверсійно, чи не так? Я чомусь переконаний, що світ тримається акурат всупереч чиновницьким циркулярам, бюрократії і свавіллю. Хоча у Яреми, певна річ, світ інший, ніж той, у якому живуть пересічні громадяни. Учора ж, - дуже доречно, - ЛігаБізнесІнформ опублікувала топ-десятку найбагатших прокурорів України. З неї можна зрозуміти чимало, зокрема і те, що люстрація ще довго оминатиме пишний офіс на Різницькій. Я, до прикладу, не можу зрозуміти, яким чином завідувачка громадської приймальні (так на хлопський розум називається Управління організації прийому громадян) умудряється отримувати понад півмільйона гривень офіційної зарплати? До слова, цифри статків підлеглих пана генпрокурора дуже далекі від суми офіційної винагороди, яку отримує їхній шеф. І на неї навряд чи можна звести маєток, який Віталій  Григорович намагається видати за скромну оселю (відео тут).

Генпрокурор злукавив немало. Хай там як, але сподіваюся, що в одній обіцянці він був щирим. «Ви не дочекаєтеся того часу, коли прокуратурі будуть показувати пальцями на людей і їх будуть затримувати». І на тому спасибі... 

Ігор Гулик. Ілюстрація: argumentua.com