Рада віртуальної небезпеки

Те, про що президент планував після перемоги на виборах, і те, про що тоді з певною пересторогою писали деякі українські часописи, починає набувати цілком окреслених рис. В умовах парламентської республіки глава держави, який свого часу ратував за конституційні зміни, знаючи, що це – лише крок від диктатури попередника, – великі надії покладає на Раду національної безпеки та оборони.

Перетворити АП на «тіньовий» уряд, як це колись намагався Віктор Ющенко, - справа завідомо програшна. Президент в умовах війни і в контесті обіцянок «шокової терапії» поступово втрачає не тільки показники рейтингів, але й надії на гарантовану конституційну більшість у парламенті. РНБОУ таким чином стає не просто «координаційним» і «контрольним», як те сказано у статті 107 Конституції України, органом, а й інструментом президента у його протистоянні із неслухняними партнерами. Хоча саме вони так інтепретують вже чинний закон (на це слушно вказав учора екс-секретар Радбезу Євген Марчук).

Ідею Порошенка, вкладену, звісно, в уста обраних спікерів, про те, що рішення Радбезу у ситуації російської агресії можуть бути легітимнішими за документи коаліції, можна трактувати двояко.

По-перше, коаліція в Україні – явище релятивне. Її поведінка залежить не тільки від хвилевих політичних інтересів учасників, але й почасти – від ранкового настрою важковаговиків у фракціях. Але, з іншого боку, депутати, як і сформований коаліцією уряд, виконують свої повноваження, і не надто толерують, коли йдеться про брутальний секвестр цього джентльменського набору «прав і вольностей».

По-друге, як ми уже зауважували, РНБОУ, – координатор і контролер, а не законодавець, його рішення стають чинними лише через укази Президента, які, до слова, може оскаржити будь-який «печерський» суд. Щодо легітимності, то тут також проблема: Радбез (її персональний склад) формує глава держави (ст.6 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України").

Відтак обмовка чи свідомий акцент Порошенка про «іншу легітимність» свідчать лише про його підсвідомі прагнення, а не про реальний стан речей. І, до речі, не на користь іміджеві демократичного політика.

Але політик не був би політиком, якби не користав з переваг моменту. Ситуація на фронтах і успіх на зовнішньополітичному векторі акурат на руку Порошенкові, а ідею «сильної руки» перед загрозою краху, видається, схильні підтримати чимало українців. Тим паче, що на чолі «паралельного уряду» поставлено «залізного пастора», рейтинг якого цілком можна порівнювати з рейтингом першої особи держави. Прихильників жорсткішого курсу зараз принаймні, більше, ніж їх було під час виборчих кампаній, оскільки спільнота нарешті отримала персоніфіковані втілення її надій навідновлення спокою і миру.

Я не маю сумніву, що ПОП досягне своєї цілі. Утім навіть арифметично дефіцит трьох голосів для ухвалення закону про Радбез виглядає сміховинним. Інша річ, як далеко зайде Банкова та її віп-мешканець у своїх подальших кроках на шляху зміцнення президентської влади. 

Ігор Гулик. Ілюстрація: ru.tsn.ua