Історія навздогін

Стрічка Андрєя Звягінцева «Левіафан» недаремно спричинила паніку серед російської верхівки. Цілком можливо, що цей фільм незабаром внесуть до списку «екстремістських». Саме так, - «екстремістських», - бо, на відміну від усталеного трактування екстреми (як руху, явища, які загрожують суспільству), Кремль вважає небезпечними навіть світоглядні спроби ревізувати його політику і практику.

«Левіафан», однак, не містить закликів до повалення чинної влади. Він ретельно і точно фіксує актуальність російської дійсності, її головних персонажів, які власне і є стовпами путінського режиму – мера-рекетира, годованих з його руки прокурорів і мєнтів, і, ясна річ, носія духовних «скрєп» - високопоставленого священика – духівника усієї цієї братії.

Однак є у фільмі ще один персонаж, якого чомусь досі не зауважили критики. Він з’являється у кадрі всього кілька разів, у хвилини пікові, кодові. Це – кістяк морського левіафана – кита, викинутого на берег, з’їдженого паразитами і часом. Гадаю, це – метафора на означення російського народу, вирваного із природної стихії своїми правителями-злочинцями, обдертого, окраденого, одуреного. Народу, який так і залишиться лежати на узбіччі людського океану, що вирує життям, пристрастями і надіями...

Історія завжди повертається до тих, хто зверхньо вважає себе її творцями. Особливо, дло тих, хто намагається безпідставно нап’ялити на себе шати переможців, вершителів доль, носіїв істин в останній інстанції. Хай через століття, але обов’язково з’ясується уся ницість і порожнеча цих «героїв», а зусилля і слова, застосовані ними давним-давно для виправдання чи пояснення своїх негідних вчинків, розвіються вітром, мов непотрібна, безвартісна полова. Минуле переслідуватиме тих, хто легковажно маніпулював сучасністю, актуальним моментом, доти, доки остаточно не розставить свої суворі, зате праведні акценти.

Ось повідомляють, що в окупованому Криму російські посадники оштрафували директора Феодосійської бібліотеки за... поширення екстремістської літератури про Голодомор. Унтер-пришибеєвський трафунок, бо службовець просто ретельно утримував книжковий фонд, який залишився тут з часів української влади. Але... Історія наздогнала самовпевненого агресора, який досі, у п’яному забутті, волає «Кримнаш!», це просто черговий дзвіночок, які колись у суголоссі гучно прозвучать набатом, сповіщаючи про крах імперії.

...Режисер-екстреміст, екстреміст-бібліотекар, ледь не терористи «Pussy Riot», Пйотр Павлєнскій – «псих»-художник, що калічить себе, протестуючи проти злочинної влади, «бандеровєц» Макарєвіч, «бєлолєнточнікі»... Люди з креативного класу, зі середовища, яке у іншому світі – не російському – формує головні тренди, визначає перспективи, осмислює стратегії руху. У путінській зоні - вони на маргінесі, осміяні владою і натовпом з мізками, сповненими ватою міфів, брехні і кисєльовскої пропаганди.

Що ж, країна, яка ігнорує, а тим паче – переслідує розумних інакодумців, яка взяла собі за правило не дотримуватися жодних правил у стосунках з сусідами (далекими і близькими) рано чи пізно відчує удар історії. Не важливо, як це трактуватимуть, - спокутою задавнених гріхів, розплатою за злочини – колишні і нинішні, фатумом чи торжеством справедливості.

Важливим буде вирок, який не підлягатиме оскарженню.

Ігор Гулик. Ілюстрація: radiosvoboda.org