Корекція моралі

Влада скоригувала власні принципи настільки, що вони ніяк не адаптуються з тими критеріями, які сповідують її виборці

Життя не тільки складне, "сповнене розчарувань і тихого смутку", іноді його зигзаги приховують тонку іронію, гримасний сарказм, що його й не придумаєш. 

Важко вимагати системних змін від країни, яка живе в режимі постійного релятивізму. Політичні уподобанння, що їх міняють, мов рукавички, зовнішньополітичні симпатії та антипатії, вектори яких важко визначити навіть упродовж одного дня, піарні акції антагоністичних таборів, які вмить перелицьовують явище чи подію з чорного на біле і навпаки, – як у "Собачому серці" Булгакова, – "не читайте більшовицьких газет". Однак, головне – не ці дріб'язковості щоденного невлаштованого побуту, бо політика, на жаль, а, може, закономірно, стала неодмінною складовою пересічного обивателя, який бодай трохи замислюється над днем завтрашнім. Головне, – спроба ревізії основоположних засад буття, а відтак – намагання трактувати аудиторію на безмежному терені за зграю невігласів, олігофренів, позбавлених елементарної здатності до аналізу того, що відбувається. Ще свіжі у пам'яті оптимістичні реляції про завершення АТО за два тижні. Тепер же, коли минув ледь не рік, ніхто про них і не згадає. Я не кажу вже про боротьбу з корупцією у прямому ефірі, з якої вийшов якийсь непідвладний здоровому глузду пшик. Я починаю міркувати – ну, не можуть же підставляти схожим чином перших осіб держави їхні радники, політтехнологи, зрештою, правники. А якщо й підставляють, то чому досі комфортно ніжаться на своїх грошовитих посадах? Чому не йдуть на біржу праці? Чи, може, знають надто багато про триб життя своїх патронів, про їхні витівки, так багато, що «всесильні і всемогутні» просто остерігаються викинути їх на вулицю.

Важко збагнути логіку діячів подібного штибу. Корекція моралі схожих осіб сягає небачених і навряд чи дозволених похибок. Та особливо вражає погідливість і смиренність тих, чиїми спинами 2014-го гуляли міліцейські кийки, і у кого цілилися досі нез’ясовані снайпери. Тих, хто небезпідставно вимагав справедливого покарання для псів Януковича. Так, тоді заходилося на революцію, настрій барикад витав у повітрі, журналісти, які щойно позбулися облудливої ілюзії темників, відпрацьовували вчорашні гріхи.

Вони і сьогодні не мовчать, от тільки весь їхній справедливий гнів надто вже ретельно позиціонований з корекцією на смаки власника і грошодавця. Бо після Майданної бурі невирішеним залишилося питання влади в країні. Ви каже, - як? Мовляв, і президентські, і парламентські вибори відбулися. Звісно, відбулися, але чи чується твердо на ногах у цій країні і гарант, і керівник уряду, - висуванець «дивної коаліції? Чи розуміють вони усю аморальність того, що відбувається – псевдореформ, псевдомиру, псевдодемократії, псевдостабільності?

Влада скоригувала власні моральні принципи настільки, що вони ніяк не адаптуються з тими критеріями, які сповідують її виборці. А це неминуче означатиме спочатку ігнорацію та зневагу до відступників і брехунів, а відтак – війну з ними. А на війні як на війні. Тоді запізно говорити про мораль.

Ігор Гулик. Ілюстрація: polittech.org