Система суспільних світоглядних
цінностей потерпає від хаосу не менше, аніж весь державний устрій
Ми, мабуть, нічим не відрізняємося від інших спільнот, лише не хочемо
помічати однаковостей і закономірностей свого розвитку. Ми намагаємося щось
говорити про „українську Україну”, не беручи до уваги того факту, що не минуло ще
й одного покоління, не позначеного вродженими плямами колоніального існування.
Нас вабить „світле майбутнє”, поза тим, самі того не підозрюючи, ми продукуємо
незбагненні з точки зору цивілізованого світу вчинки, мотивацією яких є
постсовєтський синдром, ба більше, – большевизм у його найхарактерніших
проявах.
Система суспільних світоглядних цінностей потерпає від хаосу не менше, аніж
весь державний устрій, позаяк він – вторинний, він – симулякр, витворений у
мізках вчорашнього комсомольця, який спромігся долучитися до процесу
„державотворення” маючи, передовсім, на меті банальний людський інстинкт
самозбереження. Якщо говорити начистоту, то фактично вся наша еліта –
макабричний конгломерат покручів, пристосуванців і конформістів, – і нема на те
ради, оскільки інших шляхів до олімпу їй не запропонувала ні доля, ні конкретні
обставини. Що більше, – їй, цій еліті, до смаку саме таке існування, вона
переконана, що саме так, а не інакше, слід правити країною на роздоріжжі:
ліберальні гасла і большевицька практика, непоєднувані і водночас
реально-прогресуючі, визначальні і засадничі.
Юрій Бадзьо, дисидент з
кількома десятками років в’язничного стажу, який, мабуть, і надалі залишиться
інакодумцем у середовищі своїх колишніх співкамерників, зауважує цю притаманну
для України нинішньої рису:
"...Коли я сьогодні бачу
перекошені від люті обличчя "демократів", що потрясають
"опозиційними" кулаками перед очима "партократів", голови
Верховної Ради і Президента, у моїй уяві постають потворні гримаси большевизму...". Але ж значна частина „партократів” – то, даруйте,
дзеркальне відображення тих же „демократів”, лише з тією різницею, що перші – у
владі, інші – в опозиції.
Характерним прикладом є ситуація з дивною поведінкою окремих учасників, з
дозволу сказати, коаліції, зокрема у питанні змін до «закону про Донбас». Якби
ж то йшлося про необхідність збереження чистоти ідеологічних підмурків, - таких
просто немає. Ті, хто, кажуть, легковірно покладається на ефемерну Гаагу,
фактично відкриваючи шлях Путіну до Києва, або ж ті, хто лицемірно захищає
бізнес своїх містечкових партнерів з числа галицьких хрунів, які, тим не менш,
успішно платять податки бандитам з ДНР, по-перше, вже були у владі і,
перебуваючи там, чомусь не надто переймалися „українськістю України”, а, по
друге, їхня сьогоднішня пасіонарність – не що інше, як вияв обурення перед
потужнішим і креативнішим чинником.
...Ми й справді втомилися чекати змін, - у країні, що не кажіть, майже два
роки триває війна. Ця втома багатьох провокує на нетерплячку. „Все і негайно”,
– гасло, яке можна толерувати лише під час революційних ситуацій, але, вони, як
правило, скороминущі. Воєнне ж лихоліття передбачає іншу стилістику дій,
стратегем, словом, - зваженість у всьому.
І ще одне. Недавно натрапив на фразу Головнокомандувача УПА Романа Шухевича
в інтерпретації його останньої зв’язкової Ірини Козак: „Шухевич казав: ми вміємо боротися і вмирати
за Україну, але як буде вільна Україна, то не ми будемо керувати Україною, а
ті, які сьогодні в більшовицькій, радянській системі, але які лишилися
українськими патріотами. Бо вони вміють
керувати державою, але не вміють і не готові вмирати за неї тепер”.
З’ясувалося, що Шухевич надавав завищеного авансу “українським патріотам в
більшовицькій, радянській системі”. Зрештою, якщо «більшовицьку, радянську
систему» замінити на «посткучмівську», то і її вихованці – теж. Вони не готові
ані умерти за державу, ані не надаються до керівництва нею. Для них держава –
добра нагода залагодити власні амбіції, втілити меркантильні інтереси, потішити
самолюбство усвідомленням власної
„вагомості”. Попри те, спільнота живе за законами нормального розвитку,
відкидаючи старе разом з його віджилою атрибутикою і заяложеними гаслами,
відкрита до нового, у якому буде і національна ідея, і українська Україна. Не
така, якою її собі малюють занурені у штучно витворений світопростір наші
нинішні лідери.
Ігор Гулик.
Ілюстрація: hdwallpapersfactory.com
Немає коментарів:
Дописати коментар