Великий День

Поруч із нами – такі ж як ми. Лише їхній хрест, може, з іншого дерева

Мабуть, жодна з подій людської історії не зазнавала такої кількості трактувань, інтерпретацій, як та, що її вшановуємо сьогодні. Їй передував тріумфальний в’їзд Христа до Єрусалима під схвальні вигуки натовпу, у мізках якого вже прогризався крик потреби жертви – «Розіпни!». Він вирветься в азійське небо через три дні, але досі нам не під силу втямити, як, яким чином людська природа чинить схожий крок – від безмежної людської любові до звірячої ненависті.

Хоча… Чимало моїх знайомих щиро зізнаються, що цьогорічний Великдень – «якийсь не такий», що не відчувають передсвяточної нетерплячки, що зустрічають Воскресіння серед депресії та зневіри. Даються взнаки обставини – півтора року непевності, тривог, війни. Я міркую, що так, у принципі, має бути, що кожен Великдень для смертної людини є, по-суті, однією із станцій Хресної Дороги, і хотілося б вірити, що зараз ми – на одній із останніх.

…Серед інших, звичних і усталених формулювань дива Воскресіння, якими, зазвичай, сповнені священицькі проповіді, – чомусь загубилася одна, либонь, найсуттєвіша. Через дві тисячі літ від події на Голгофі саме вона, як на мене, мала б стати визначальною для секуляризованого і водночас охопленого спалахами релігійного фанатизму світу. Це – проблема розуміння іншого, толерування особливого шляху кожного, лояльність до інакодумства. Бо навіть у середовищі апостолів, – не беручи до уваги Юду, – найвірніших учнів та послідовників Христа, обтяжених, за висловом Учителя, місією стати «сіллю землі», ми не завжди зауважуємо розуміння Його вчинків.

Мені видається, що Христос воскрес саме для того, аби ми не стільки дивувалися надприродним вчинком Живого Бога, а взяли з цієї події урок стосунків з іншими людьми. Не потребуючи крайніх доказів, не схиляючи когось до свого світобачення, не відкидаючи «інакшість» ближнього, шануючи його свободу волі. Може, саме це і є тією Любов’ю, про яку казав нам Спаситель. Може, у тому акурат приховано модель людськості, яку шукаємо і, – на диво, – не можемо знайти?

Натомість судимо, не боячись бути осудженими, натомість «розпинаємо» тих, які мають інші уявлення про світ і про нас у ньому. І, кривлячи душею, звинувачуємо когось у всіх бідах, забувши, однак, що й ми долучилися до того, що маємо, безтямно купившись колись на брехливі слова і захмарні обіцянки.

Цього Великого Дня зичу усім погідної душі і серця, яким Воскреслий Ісус додасть снаги і мужності нести свого хреста. Поруч із нами – такі ж як ми. Лише їхній хрест, може, з іншого дерева. А, може, вони згромадили його на інше рамено…

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
Ігор Гулик. Ілюстрація: credo-ua.org