Бурі у склянках

„Шведська сім’я” українських владоможців зовсім вичерпала потенціал не тільки ідей, але й придворних інтриг

Травнево-святкове затишшя не надто зворохобилося кількома штучними сплесками політичних емоцій. Попри обмежене коло осіб, які, зрештою, заробляють собі на хліб коментарями та аналітичними (доволі часто псевдо-) припущеннями, пересічна громадськість не здала собі труду належним чином поміркувати над скандальними відвертостями Фірташа або ж над струсами повітря довкола ризиків на «Дєнь Побєди». Є підозри, причому небезпідставні, що реакція тієї ж пересічної громадськості не є вислідом вік-ендівської розніженості чи ліні, а свідченням доволі багатого досвіду спільноти у розпізнаванні сенсових наповнень політичних месиджів. А оскільки ні сенсу, ні алярмової потреби у згаданих „подіях” не було, то власне кажучи, їхні сценаристи отримують свої гонорари за відверту халтуру.

Ба більше, у цивілізованих країнах таких кріейторів давно б гнали у три шиї, бо у випадку з Фірташем вони явно схибили з аудиторією: офісний планктон, який полюбляє блукати нетрями мережі, – у коротких відпусках, а телеглядачів в Україні – що рік то меншає. Що ж до 9 травня, то його, вочевидь, калькують із стереотипів попередніх років, а вони, погодьтеся, явно не пасують до контексту країни, змушеної відбивати навалу агресора. За відвертий плагіат схожого штибу, правда, не садять, але й не платять...

У принципі, маємо готуватися до численних збурень у передвиборчих склянках, бо майбутній електоральний марафон не обіцяє втішити чимось абсолютно незвіданим чи вражаючим. „Шведська сім’я” українських владоможців – за раннім Луценком – настільки вичерпала потенціал не тільки ідей, але й придворних інтриг, адюльтерів, змов, що навіть у царині підлоти схожа на пляжну публіку, з голів якої спека і тривале байдикування випарували геть усі бажання.

Та найголовніше – не у „приколах” чи проколах. Найголовніше у тому, що суспільству навіть не спробують натякнути на бодай якусь перспективу, – усе погляне чорний „піар” і банальна показуха. З урахуванням того, що за локальні мандати найодчайдушніше змагатимуться дві провладні сили, «потьомкінські села» від президента та прем’єра, звісно, виглядатимуть привабливіше для ока і кишені, зате вкрай непереконливо для мізків. Обіцянки ж від кандидатів „середньої ланки” та очевидної підтанцьовки вабитимуть хіба лише невиправних оптимістів або маргінальних типів, охочих на будь-яку дармовину, аби вже і негайно.

І ше одне, - на мій погляд, парадоксальне, бо у цьому сенсі ми мало чим відрізняємося від росіян. Попри нашу цілковиту переконаність у протилежному. Артємій Троїцкій написав недавно в «Новой газете», що «людям, звиклим до тотальної брехні, стало просто нецікаво знати правду».

Як на мене, то перегони’2015 не дають Україні того шансу, який сяк-так вимальовувався з огляду на перспективу децентралізації. Те, як неохоче і вайлувато ухвалюються зміни до виборчого законодавства, свідчить про спробу улити старе вино у вже зношеніші міхи. Бурі у склянках і все. За великим рахунком...

Ігор Гулик. Ілюстрація: onmounty.blog.tut.by