Гра без свічок

І «контра», і «про» націоналісти активізуються акурат в часи протистояння головних гравців української політичної шахівниці

Ще задовго до виборів в Україні з’явилися всі ознаки дежавю. Зателефонувала знайома, – взялася «розкручувати» якусь дрібну партійку з геть невідомою назвою, але з обов'язковою складовою «народна». Відтак у Києві походили так звані «контрсистемні націоналісти», класні хлопці, але чомусь з російським акцентом.

Спостерігаючи за ними, чомусь пригадав кумедний чорнопіарний ролик з львів’янином у головній ролі: “Пане Вікторе, ваша дружина – американка…».  А ще – марші псевдо-унсовців як тло для стенд-апів журналістів сусідньої країни.

Узагалі, – коли є «контрсистемні націоналісти», вочевидь, мають бути і «системні». Це які? Ті, що влаштовують режим, підігрують йому? Міркую, що жодна, навіть найрадикальніша з нинішніх парламентських партій, не ризикне назвати себе націоналістичною. Національною – скільки завгодно, а от націоналістичною – ні. Не «по-європейськи» це якось, не «цивілізовано».

То хто ж тоді «системні»? Конгрес українських націоналістів, на моє особисте переконання, навряд чи виправдовує свою назву, позаяк іноді його позиція або надто конформістська, або ж відверто маргінальна. ВО «Свобода» також, далебі, не тягне на «системне», оскільки, зважаючи на мікроскопічний рейтинг, не добирає слів в оцінках прем’єра, президента й парламенту. Нині спостережливі можуть уловити різницю: «Свобода» у своїх звинуваченях рідко не поминає Порошенка. Злослови подейкують, що це пов'язано з цілком реальною перспективою для Тягнибока і його партії укотре не потрапити до Верховної Ради. Отже, найближчим часом не побачимо, як зі «свободівського» кокона вилетить системний метелик.

Та що цікаво, – і «контра», і «про» націоналісти активізуються акурат в часи протистояння головних гравців української політичної шахівниці. Саме вони додають ідеологічного перцю змагу прісних бізнесових мегапроектів. Перед «наці» стоять цілком конкретні завдання: залякати співвітчизників перспективою диктатури «ультрас», дати козирі у руки тим, хто позиціонує себе лібералами, консерваторами, взагалі – «батьками нації». Бо у влади є «свій націоналізм» – у кого Трипілля з козаками, у кого – здевальвована тисяча з Ощадбанку, в інших – нічний страх за власний бізнес на теренах країни-окупанта.  

Спектакль триватиме, допоки останній виборець не вийде за двері дільниці. Відтак усі ці «націоналізми» – системні, несистемні, чорні, зелені та сіро-буро-малинові, – складуть до скринь, щедро присипавши нафталіном, аби вони там почекали наступної нагоди вийти на Хрещатик. Гра зі смолоскипами, але без свічок. Бо не варта свічок.

Ігор Гулик. Ілюстрація: doctorbis.ru