Бандера і Сталін

Провідник і Тиран, а відтак їхні послідовники – українські патріоти й «ватна» Росія, утілена в особі екс-кадебіста Путіна, – це два ключі до розуміння сучасного світу

В історії є постаті, які реально ніколи не перетиналися, однак невидимими узами пов’язані між собою. Цей феномен є чинником морального, психологічного, ідеологічного рівня, аніж просто фіксацією факту нерозривності таких осіб.

Уся історія із героїзацією Степана Бандери Віктором Ющенком, відтак скосуванням одіозного указу командою його наступника, дискусією на європейському рівні про сутність цінностей Провідника ОУН і сучасної унійної реальності Старого світу розвивалася паралельно із іншим процесом: реабілітацією постаті Сталіна у Росії. Тепер, коли в Україні постать Провідника почали сприймати більш-менш адекватно, як те й належить, Сталін для Росії перетворився на фата-морганний образ колишньої могутності, мотиваційний чинник агресії і диктату.

Отже, Бандера і Сталін… Звичайно ж, антиподи, з точки зору українців, що більш-менш знаються на власній історії, і з точки зору росіян, які також щойно починають вивчати свою справжню минувшину. Але антиподи не тільки за фізичного свого життя, але й по смерті. Алєксандр Мотиль,  професор політології університету Рутґерз у Ньюарку, написав статтю «Україна, Європа і Бандера», у якій поміж рядками можна прочитати генезу цього протистояння. Шанований науковець стверджує, що цей конфлікт особистостей можна висловити цілком математично: «За період між 1944-м і 1955 рр. націоналісти втратили понад 150000 людей, тоді як через них радянські війська та міліція втратили 30000 (привіт Табачніку, який твердить: „У боротьбі з ОУНівськими партизанськими загонами (німці) втратили значно меншу кількість, що обчислюється кількома сотнями загиблих і, може, тисячами” – Авт.). Сотні тисяч людей, які симпатизували націоналістам, були депортовані або ув’язнені в ГУЛАГу». Але є більш прихований пласт антагонізму Бандери і Сталіна, і Алєксандр Мотиль, свідомо чи ні, проводить дивну паралель:  «Коли… президент Жак Ширак нагороджував Великим хрестом ордену Почесного легіону російського президента (Владіміра Путіна – Авт.), він фактично реабілітував одну з найкривавіших таємних поліційних організацій і зневажив мільйони тих, хто загинув у радянських концтаборах».

Таким чином дискусію довкола цінностей ЄС та ідей Провідника ОУН, видається, вичерпано. Однак постає питання іншого плану: Провідник і Тиран, а відтак їхні послідовники – українські патріоти й «ватна» Росія, утілена в особі екс-кадебіста Путіна, – це два ключі до розуміння сучасного світу. З його подвійними стандартами, сфальшованими стандартами і меркантильним інтересом. Ці світи перетинаються на помежів’ї – в Україні. Саме тут розгортається чи не найзапекліша ідеологічна війна новітніх часів, поєдинок, від результатів якого залежатиме не тільки шлях самої України, але, видається, цілого континенту. «Толерантні» європейці воліють мовчати, що кремлівський режим є прямим спадкоємцем Йосифа Сталіна. Хто чинитиме спротив?      

Ігор Гулик. Ілюстрація: Сальвадор Далі