Не по кишені

«Спочатку слід збудувати Голландію, а вже потім вирішувати питання маріхуани», – резонно зауважувала колись Валєрія Новодворская

Український вимір глобальних негараздів дещо специфічний. Його особливості не тільки у присутності абсолютно безвідповідальної політичної еліти, яка не складає собі труду взятися за бодай ескізне окреслення «плану для нації», його біда ще й у непомірних апетитах владоможців, здатних для втілення цієї жаги на брутальність і беззаконня. Але перекладати усе тільки на правлячий клас було б, принаймні, некоректним. Позаяк, знано, що «народ заслуговує тієї влади, яку має», і, вочевидь, ті, хто намагаються визначати для країни правила гри, не впали нам на голову з Місяця, і, дякувати Богові, не нав’язані окупантом.

Коли один із моїх знайомих повернувшись із заробітчанських європ, дістався в Україні нормальної грошової посади, я тільки тішився його успіхові. Але минуло буквально півроку, і приятель знову зібрався у світи. Я було взявся його переконувати, мовляв, порахуй, адже тут ти дістаєш значно більше, не переймаєшся легалізацією, тут родина, – він просто сказав, що звик до іншої якості життя, яка «там» дається йому меншим коштом.

Якось директор Інституту демографії і соціальних досліджень Елла Лібанова на сторінках «Дзеркала тижня» висловила погляд на ту ж проблему, лише з дещо іншої точки зору: «Ми стали меткими, нічим не стримуваними споживачами. В результаті Україна, яка займає одне з останніх місць в Європі за рівнем ВВП на душу населення, – серед лідерів з продажу дорогих автомобілів. Населення дозволяє собі демонструвати неймовірний попит на побутову техніку, дороге житло – невиправдане дороге житло».

У нас полюбляють говорити про «середній клас», мовляв, це – основа, зацікавлена у подальшому розвитку країни, той грунт, на якому базується її добробут. Але чомусь, окреслюючи поняття, беруть до уваги лише позірний рівень життя представників цієї «серединки». І маємо, що той, хто сидить по вуха у кредитах, зате володіє усіма атрибутами цього прошарку, – взятими у борг, віртуальними, «заставними», – визначає мейнстрім у суспільстві, стає предметом неабияких заздрощів для тих, хто, до прикладу, сяк-так перебивається у двокімнатній квартирі на Сихові, але не винен нікому жодної копійки… Є й феномен, коли злидні у пристойному помешканні пересічного громадянина, який дістається до місця праці на шикарному авто, стають головним мотивом його невдоволення: він живе в Україні, працює, здебільшого, «по-українськи», податки платить взагалі невідомо як, але хоче європейських стандартів. Але… «Спочатку слід збудувати Голландію, а вже потім вирішувати питання маріхуани», – як резонно зауважувала колись Валєрія Новодворская.

У принципі, стиль поведінки владців цілком і повністю відображає стиль життя їхніх виборців. Лише з на порядок вищою шкалою споживацтва, і не до порівняння ширшими можливостями втілення своїх захцянок.

Ігор Гулик. Ілюстрація: goldnike-777.blogspot.com