Приватні відмінності

Привид ІІІ Інтернаціоналу й досі бродить постсовєтським тереном, даючися взнаки щораз рідше, але щораз агресивніше

Коли мова точиться довкола того, чим відрізняється європейський спосіб мислення від, скажімо, постсовєтського, доцільно було б прочитати книгу Лінні Олсон „Збунтовані торі й пан Гітлер”. Наразі маємо лише одну згадку про неї у вітчизняних ЗМІ: інтернет-ресурс Західної аналітичної групи передрукував рецензію з Gazeta Wyborcza.

Так от, коли Велика Британія оголосила війну Гітлерові після його нападу на Польщу, – пише Лінні Олсон, – Лео Емері, один із найстаріших і найшанованіших парламентарів-торі умовляв британського міністра авіації, щоб королівська авіація (RAF) розбомбила Шварцвальд, де німці мали численні оборонні підприємства. "Чи Ви усвідомлюєте, що це приватна власність?", – вигукнув обурений міністр Вуд. У результаті до кінця війни у Польщі, та й ще довго після того, RAF бомбардував Німеччину тільки листівками, причому, як каже анекдот, стежачи, щоб скидати їх тільки врозсип, а не, боронь Боже пачками, бо пачка могла когось убити.

Коли російські війська завзято бомбардували справжніми боєзарядами грузинський порт Поті, вони не надто замислювалися над тим, що нищать приватну власність. Доки і причали цього чорноморського міста є приватною власністю одного з арабських шейхів. Командири, які віддавали наказ про руйнівні атаки, зрештою, не мали ю замислюватися над тонкощами світової економічної коньюнктури. Однак політичне керівництво Росії на чолі з головкомом-президентом мало б враховувати їх. Однак не зробило цього, не тільки через імперський синдром у мізках, а й через те, що крім нього у головах превалює совкове сприйняття дійсності, з її зневагою до приватності як основоположного постулату демократії.

Зрештою, усе сказане стосується не тільки матеріальної царини. Проблема полягає у тому, що привид ІІІ Інтернаціоналу й досі бродить постсовєтським тереном, даючися взнаки щораз рідше, але щораз агресивніше. Дивакувате з відстані півтори тисячі кілометрів трактування історії адептами євразійства, які щораз то гучніше заявляють про себе не тільки на сторінках видань типу „Профиль”, але й у кремлівських коридорах.

А тепер проведімо паралелі з ситуацією на Східному фронті та тимчасово окупованих територіях (ДНР/ЛНР). Чий бізнес там процвітає і на чиї підприємства не націлені «Гради» та артилерія…

Натомість британський дипломат Роберт Купер чудово охарактеризував європейську поставу до цієї проблеми: „Європейська Унія – це вічна історія того, як держави зцілюють свої фобії і дізнаються про те, що їхні міфи є не більше, ніж міфами. Британія воювала майже з усіма державами-членами ЄС. Та це залишилося у минулому. Найкращий спосіб впоратися зі своїм минулим – це розповісти про цього правду. Цей спосіб Фройд вважав найліпшим для подолання людських фобій”.

Ігор Гулик. Ілюстрація: Алєксєй Мєрінов