"Коли я вдягаю окуляри і дивлюся на себе так, як дивиться увесь інший світ, то бачу себе монстром, ляльководом, господарем Зеленського і автором апокаліптичних планів. Але можу і почати втілювати все це в реальність".
Це – цитата з резонансного інтерв'ю, яке український олігарх Ігор Коломойський, у притаманному для себе розв'язному та хамовитому стилі дав 2019 року газеті The New York Times. Тоді він мав усі підстави вважати себе будь-ким, та хоч Господом Богом. Вся Україна, видавалося, була біля його ніг, бо на Банковій надійно всілася його маріонетка, його найефективніша інвестиція, вчорашній блазень та інфантил Володимир Зеленський. Ось фото зустрічі двох "подєльніков" в Офісі президента – біля ІВК традиційна попільничка, і не надто зрозуміло, хто господар цього високого кабінету…
Тільки
даремно Ігор Валерійович тоді ж, у розмові з американським журналістом,
"наїхав" на самі Штати. "Вони (Росія. – Авт.) –
сильніші у будь-якому випадку. Ми мусимо поліпшити наші стосунки. Люди хочуть
миру, доброго життя, вони не бажають воювати. А ви, Америка, змушуєте нас
воювати і навіть не даєте нам грошей за це". Даремно, бо, хоча напад – найкращий спосіб захисту, але не у стосунках з
американською Фемідою. Це вже пізніше стали відомі цілі томи кримінальних
справ, які з часом лише товстішали і товстішали, куди тамтешні ефбеерівці,
юристи, детективи по аркушику складали фундамент нинішніх санкцій проти
ошалілого від успіху олігарха. Це значно пізніше Канцлерський суд штату
Далевер, а відтак й інші схожі інституції, розпочали розбори численних афер з
нерухомістю, феросплавними заводами та іншим майном, придбаним Коломойським за
"брудні гроші", виведені в незліченні офшори (серед яких – і
"пустишки", пов'язані з 95-м Кварталом), вкрадені в українських
громадян за посередництвом велетенського "порохотяга" – ПриватБанку.
Бо, попри "жидо-бандерівський" імідж, здобутий
Коломойським у важкі часи початку українсько-російської війни на посаді
очільника Дніпропетровщини, імідж, ретельно утримуваний і багатоголосо
пропагований кишеньковими ЗМІ олігарха, попри награно-жорсткий тролінг Путіна і
обіцянки спалити Москву, Ігор Валерійович завжди вважав, що все у цьому світі
купується за гроші. А, отже, вони – найголовніше, сенс і суть його життя. Ще
один фрагмент з того давнього інтерв'ю: "Російське фінансування може
замінити кредити МВФ. Ми візьмемо $100 млрд у росіян. Я думаю,
що вони б із задоволенням дали нам їх сьогодні. Який найшвидший
спосіб розв’язати проблеми та відновити стосунки? Тільки гроші"…
Так, тоді можна було обіцяти легковірним по 10 тисяч
доларів за кожного убитого росіянина. За гроші можна було створити для
шокованих Іловайськом викривлену медіа-картинку того, що відбулося насправді, і
за чиєю захцянкою українські бійці опинилися не у той час і не у тому місці. За
великі гроші можна "ліпити" партії з украденою символікою
"укропів", "великих патріотів" на кшталт Семенченка
заводити у парламент, формувати "приватні армії" для боротьби з
Порошенком, який чітко побачив небезпеку "коломоїзації" України і
вчасно зупинив цю метастазну недугу. Ніхто нині не рахував, та й навряд чи
зможе порахувати, скільки грошей витратив Коломойський на витончену помсту п'ятому президентові України, яка завершилася перемогою ляльки-вуду,
нашпигованої голками ненависті і злоби до "папєрєдніка".
Згадайте "раннього Зеленського" і його
свавільну, некеровану вседозволеність, позерство і кураж. Копія Коломойського,
його "фірмового стилю", яким часто послуговувалися колеги
"преЗЕдента" по сцені. Варто лише порівняти цинічні випади ІВК проти ексочільниці
Нацбанку Валерії Гонтарєвої, яка реально зупинила приватівські афери, і
брутальний ролик "Горіла сосна…" у виконанні сумнівних блазнів та
прикуплених хористів з пісенної "слави" країни.
Це нині Зеленський грає роль псевдо-державника,
"патріота з антиросійським обличчям", оскільки навіть гроші
Коломойського не здатні втримати танучий, мов сніг, рейтинг "свого
хлопця". Але у цій, далебі, поганій грі з пісним обличчям, Зе! і надалі
залишається маріонеткою вітчизняних олігархів, м'ячиком у підкилимній грі
бульдогів…
Це нині, після того, як містер Ентоні Блінкін озвучив
текст персональних санкцій проти громадянина щонайменше трьох держав Ігоря
Коломойського, Офіс на Банковій змушений щось белькотіти про "боротьбу з
олігархами" у відповідь, і непересічну, як завжди, роль "вождя"
у цьому "герці". Це нині прессекретарка Зеленського Юлія Мендель,
копіюючи "вусатого Пєскова" – рот Путіна – перебирає на себе
повноваження розповідати тим же американцям про "супергероя",
здатного кинути виклик грошовим мішкам.
Але і Зеленський, і Коломойський чудово розуміють, що
спічем державного секретаря США справа не закінчиться. Що санкції США – це
сигнал усім країнам, які орієнтуються на Вашингтон, і які, мабуть, також
бачитимуть ІВК небажаним гостем. Не кажучи вже про Велику Британію та навіть
Ізраїль, куди ІВК зась через реальні кримінальні справи.
І Зеленському доведеться одного нечудового дня відповісти
на запитання з ким він? І що йому робити з власним "карабасом": здати
американцям на екстрадиційну вимогу, посадити в українську в'язницю чи публічно заявити, що Коломойський – друг. Прошмигнути, пропетляти
цього разу не вийде. Якщо Зе! обере останній варіант, це означатиме, що він
обирає капітуляцію. Не перед Коломойським. Перед Росією.
І цим рішенням нинішній господар Банкової купить собі
квиток до Ростова.
Ілюстрація: Радіо Свобода
Підписуйтеся на мій Telegram-канал
Немає коментарів:
Дописати коментар