Серед моїх знайомих про останні гучні інтерв'ю кремлівського самітника – що американському телеканалу NBC News, що "России-1", - оцінюють по-різному. Є такі, що іронічно констатують клінічний діагноз на межі старечого маразму, є й прихильники нових теорій змов, мовляв, Путін вже про все домовився із Заходом (принаймні, з європейськими потугами). Ще інші схильні вважати, що деякі екстравагантні філіппіки російського "царя" адресовані лише для місцевої публіки.
Істина, як завжди, лежить десь
посередині. Точніше, - там, де її і слід шукати. У середовищі, якого раніше ВВП
уникав та зневажав, оскільки його каґебешне нутро на дух не переносило усіляких
там "дисидентів", бо реально ліпило з цих людей, до прикладу, з того
ж таки Дуґіна, "збоченців" і "самошедших". Але тепер, з
прином літ та зі змінами геополітичної ситуації, саме вони – закоренілі
імперці, що снять "Містеріями Євразії", ті, хто систематично
злітаються, мов на відьомські шабаші, на збіговиська у Валдаї чи
"Ізборском клубє", стали для Путіна живильним середовищем його
"державництва".
Путін надимає щоки перед зустріччю з Джо
Байденом, прагнучи заздалегідь залякати майбутнього візаві непередбачуваністю і
брутальністю своєї поведінки. Він у стилі пітерського гопника відверто принижує
чинного господаря Білого дому, вдаючись до не вельми дипломатичних порівнянь з
"друзякою Трампом". Внутрішнє усвідомлення власної ницості,
вторинності і жалюгідного безсилля штовхає Путіна на екстраординарні вчинки. Як
ото колись Алєксандра Даніловіча Мєньшікова, - фаворита "Пєтра
Вєлікаго", який по смерті патрона зазіхнув на престол. Цікаво, що, за
версією Алєксандра Толстого, Мєньшіков теж був "пітєрскім" і до миті,
коли запав у пам'ять майбутнього імператора, торгував пирогами у "Сєвєрной
Пальмірє". Так ось саме цього вискочку у своїй українофобській поемі
"Полтава" ще один імперець Пушкін назвав "полудєржаним
властєліном".
Путін цілком усвідомлює, що його
імперські амбіції реальні лише у його власному, здрібнілому до умовних меж вже
й без того розваленої Росії. Тому хизується прізвиськом "убивця", яке
на весь світ безстрашно проартикулював Байден. Тому й втікає від прямої відповіді,
як говоритиме з цією категоричною у думках і висловах людиною. "Словесний
пронос", - ось і все, на що спромігся Путін, відповідаючи на пряме
запитання про оцінку американського лідера. Знаючи ставлення Байдена до
попередника, кремлівський блазень прагне роз'ятрити саме цей світоглядний конфлікт, наполягаючи на
"неповноцінності" нинішнього президента США – "кар'єриста, якому може забракнути імпульсивності".
"Навіть
зараз я вважаю,
що колишній президент США пан Трамп - екстраординарна особистість,
талановита особистість, інакше він не став би президентом США".
Я не даремно вжив у стосунку Путіна
слово "блазень". Хитрий владолюбний маніяк, він прагне вскочити у
мейнстрим сучасної геополітики, у якій гору бере шоу, видовища на межі фарсу,
балаганна естетика та нічим необмежений популізм. Кому-кому, а українцям, які
необережно повелися на схожі візуально-лінгвістичні ефекти і мають тепер при
владі клоунократію, такий тренд вже залив сала за шкіру, хоча не минуло ще й
половини каденції Зе!.
Однак Путін, цей "полудєржаний
властєлін" йде далі. Прагнучи підкреслити власну, виплекану і необґрунтованими
амбіціями, і запопадливими "холопами" велич, він береться аналізувати
НАТОвські перспективи України. "Можливо, просто вони йому (Зеленському. – Авт.)
сказали: "Знаєш що, ти зарано виліз, рано ще про це говорити. І не до
місця ти виліз, тому що зараз намічається зустріч на вищому рівні двох
президентів. Чого ти нам заважаєш? Псуєш нам обстановку перед самітом?". Гей би він, - Путін, - рівня Байдену, і
здатен змінити його думку про важливість України – форпосту боротьби з
необольшевицькою Росією.
Необольшевизм вилізає з путінської
маячні, мов шило з мішка. Він усюди, - у його історичних догмах, у поглядах на
світову політику, у ставленні до російської опозиції, мабуть, і в побутових
практиках. "Більшовики, організовуючи Радянський Союз, створили, в
тому числі, союзні республіки і Україну", - вальяжно розпатякує Путін. І наголошує: росіяни (у його розумінні – нащадки
большевиків, мабуть) є корінним народом України. А заперечувати це – "не
просто некоректно, це смішно і безглуздо". "Як бути? Сам Зеленський єврей за національністю, я не
знаю, у нього, може, там кров намішана. Що робити ось з цими людьми? Їм що,
зараз, як у нацистській Німеччині, мірятимуть черепи, інші частини тіла
циркулем і визначати, як там визначали справжнього арійця чи несправжнього?
Визначати справжнього українця чи несправжнього?".
Ну, важливо, щоб "справжністю –
несправжністю українців" опікувалися інші, - лише не Путін. Про такий штиб
опіки ми знаємо зі своєї кількасотрічної історії, особливо зі семи літ сучасної
російсько-української війни. І те, що Путін намагається подавати як суто
фашистський винахід, насправді було щоденною, щогодинною практикою його
духовних наставників з ЧК-ОГПУ-МҐБ-КҐБ. Вони успішно ділили людей на
"першосортних і другосорних", застосовуючи при цьому критерії
лояльності і партійності.
Тому зараз, після чергових одкровень "полудєржавного
властєліна" надзвичайно важливими є відповіді на кілька запитання:
"Пане Зеленський, це оцій особі ви так прагнули зазирнути у вічі? Це з цим
персонажем з минулого ви хотіли домовлятися "десь попередині"? Це ви
казали про можливість "миру" з Росією Путіна?".
Чи здатен Зеленський, зі всім своїм
акторським талантом, відверто відповісти на ці запитання? Чи знову, за звичкою,
сховається у "доміку", вважаючи що "я – не я, і хата – не
моя"? ДумайТЕ, - пане президенте…
Ілюстрація: Сєрґєй Йолкін
Підписуйтеся на мій Telegram-канал
Немає коментарів:
Дописати коментар